297-ма зенітна ракетна бригада (РФ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

297-ма зенітна ракетна бригада — зенітне ракетне з'єднання ППО Сухопутних військ Російської Федерації. Бригада дислокується у селі Леонідовка Пензенського району Пензенської області.

Умовне найменування — Військова частина № 02030 (в/ч 02030). Скорочене найменування — 297-а зрбр.

З'єднання знаходиться у складі 2-ї гвардійської загальновійськової армії Центрального військового округу.

Історія

[ред. | ред. код]

У березні 1977 року в місці постійної дислокації 177-го окремого зенітного ракетного полку у летовищі Веспрем Південної групи військ в Угорщині була сформована 297-а зенітна ракетна бригада під командуванням підполковника Капренко Миколи Андрійовича.

У цьому ж році бригада була направлена в Оренбурзький навчальний центр на перенавчання на зенітний ракетний комплекс Круг.

У травні місяці 1984 року з'єднання передислокувалося з міста Веспрема до іншого угорського міста Дунафьольдвар[1].

1990 року бригада була виведена зі складу Південної групи військ й перевезена з Угорщини до селища Алкіно-2 Чишмінського району Башкирії, де бригада увійшла до складу Приволзько-Уральського військового округу.

2002 року 297-ма зенітна ракетна бригада була переозброєна на комплекс Бук-М1. Перенавчання особового складу з'єднання проводилося в Оренбурзькому навчальному центрі з 5 липня по 10 жовтня 2002 року.

У травні 2007 року бригада несла бойове чергування по забезпеченню саміту «Росію в Євросоюз». У жовтні 2007 року з'єднання залучалося для проведення охоронних заходів щодо забезпечення святкування 450-річчя приєднання Башкирії до Росії.

У 2009 році бригада переозброєна на новий зенітний ракетний комплекс Бук-М2.

Склад

[ред. | ред. код]
  • управління,
  • 4 зенітні ракетні дивізіони зі своїми КП 9С510,
  • станція підсвітки цілей й наведення ракет 9С36,
  • станція виявлення й цілевказівки 9С18M1-3 "Купол-М1",
  • взвод зв'язку,
  • 3 зенітні ракетні батареї з 2 самохідними вогневими установками 9А317 й 1 пуско-заряжающею установкою 9А316 у кожній батареї,
  • підрозділи технічного забезпечення й обслуговування.[2]

Командири

[ред. | ред. код]

Командири 297-ї зенітної ракетної бригади:

  • полковник Мельяченко Семен Володимирович (1960—1965),
  • підполковник Дебелий Петро Полікарпович (1965—1966),
  • підполковник Омельяченко Дмитро Георгійович (1966—1967),
  • полковник Колочай Дмитро Максимович (1967—1971),
  • підполковник Литвинов Володимир Максимович (1971—1975),
  • підполковник Карпенко Микола Андрійович (1975—1979),
  • підполковник Дектярев В'ячеслав Дем'янович (1979—1982),
  • полковник Сторчук Юрій Олексійович (1982—1986),
  • полковник Корнєв Анатолій Семенович (1986—1987),
  • полковник Волков Віктор Іванович (1987—1991),
  • полковник Азаров Тимофій Михайлович (1991—1995),
  • полковник Кольчевський Сергій Вікторович (1995—2005),
  • полковник Бояринов Олександр Миколайович (2005—2010),
  • полковник Золотов Олексій Юрійович (2010—2012),
  • полковник Кукушкін Володимир Віталійович (2012—2013),
  • полковник Миколаєнков Олексій Леонідович (з 2013 по 2019),
  • полковник Поляков Володимир Миколайович (2019 — досі)

Втрати

[ред. | ред. код]

Із відкритих джерел відомо про деякі втрати бригади в російсько-українській війні:

п/п Прізвище, ім'я, по-батькові Звання Дата народження Дата смерті
1. Міхалкін Владислав Станіславович[3]
(рос. Михалкин Владислав Станиславович)
рядовий 19.08.2000 08.03.2022

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Феськов, 2013, с. 426.
  2. ЦВО. milkavkaz.com. Архів оригіналу за 10 травня 2019. Процитовано 2 лютого 2020.
  3. Уроженец села Канаевка Пензенской обл. стрелок-зенитчик ЗРДн #297зрбр Михалкин Владислав Станиславович 2000 г.р. не захотел работать крановщиком, а предпочёл получить несовместимую с жизнью травму в Украине. twitter (рос.). Процитовано 27 липня 2022. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)

Література

[ред. | ред. код]
  • Коллектив авторов. Вооружённые Силы СССР после Второй мировой войны: от Красной Армии к Советской. Часть 1: Сухопутные войска. — Томск: Издательство Томского университета, 2013. — 640 p. — ISBN 978-5-89503-530-6.