Кирилізація в СРСР: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створена сторінка: thumb|250px|Таблиця відповідності між яналіфом і кирилицею для [[кримськотатарська мова|кримськотатарської мови.]] '''Кирилізація в СРСР''' ({{lang-ru|кирилизация}}) — назва кампанії з переведення мов СРСР з латиниці (пер...
(Немає відмінностей)

Версія за 11:28, 20 березня 2023

Таблиця відповідності між яналіфом і кирилицею для кримськотатарської мови.

Кирилізація в СРСР (рос. кирилизация) — назва кампанії з переведення мов СРСР з латиниці (переважно йшлося про яналіф та єдиний північний алфавіт, запроваджені під час кампанії латинізації) на кирилицю. Відбувалася з кінця 1930-их до 1950-их років.

Передісторія

Після встановлення радянської влади багато мов СРСР було переведено на латиницю у 1920-х (переважно це були мови, що доти використовували арабицю або не мали міцної писемної традиції). Тому програму кирилізації варто розглядати в контексті змін політики радянської влади на чолі зі Сталіном в середині 1930-их.[1] Сталіна непокоїла поява ворожих партій, особливо з-за кордону. Наприклад, турецька та азербайджанська мови достатньо схожі для взаємного розуміння, а в Туреччині, яка межує з Азербайджаном, осіло багато антирадянських емігрантів. В кінці 1920-их обидві мови використовували латиницю,[2][3] і це могло сприяти поширенню антирадянської літератури в регіоні.

В той же час політику коренізації було офіційно припинено;[1][4] натомість радянська влада стала наголошувати на культурних і мовних перевагах російської як "прогресивної мови"[2] і "офіційної мови революції", тоді як усі соціалістичні країни мали використовувати тільки російську, бо це була "повноцінна мова." В ідеологічному дискурсі комуністичної партії вважалося, що оскільки різні мови і культури живуть і розвиваються мирно, настав час їм об'єднатися в єдиний радянський народ з єдиною російською мовою,[5] який був би лояльним до керівництва комуністичної партії.[6] Натомість корінні культури стали розглядати як "буржуазний націоналізм," що суперечить духові "пролетарського інтернаціоналізму." Крім того, латинський алфавіт, який використовували у багатьох мовах, стали розглядати як "буржуазне письмо," що підтримує гноблення, тому людям, які його використовують було "важко розвиватися разом."[5][4]

Також радянська влада сподівалася, що перехід на кирилицю спростить вивчення російської мови неросіянами, таким чином прискоривши їхню асиміляцію.[3] Це подавалося не як підпорядкування російській культурі, а як найраціональніший шлях розвитку культури в регіоні.[5]

Процес

Кирилізація багатьох мов розпочалася у 1936-37 роках і тривала до 1950-х. процесу передували пропагандистські кампанії у багатьох радянських медіях. Наприклад, стверджували, що серед народів, які перейшли на латиницю є ентузіазм перевести письмо на кирилицю.[5][3] Також публікувалися матеріали для дискредитації латиниці;[4] наприклад, в Азербайджанській РСР казали, що латиниця є носієм духу пантюркізму, а її прихильники є ворогами народу.[3] В Туркменській та Молдовській РСР прихильників латиниці називали "ворогами народу, буржуазними націоналістами та троцькістами."[7][8]

Дискусії щодо доцільності переходу практично не було.[3] Перехід відбувався паралельно з великим терором, тож прихильників латиниці репресували. Попри це у кожному офіційному рішенні щодо переходу з латиниці на кирилицю радянська влада використовували фрази типу "за прямою вимогою радянського народу." Наприклад, під час переходу татарської мови було вказано, що рішення підтримують "робітники, інтелігенція і татарські колгоспники,"[9] а перехід туркменської мови почався з нібито листа підтримки від групи вчителів з міста Байрамали.[7]

Першою мовою, яку перевели з латиниці на кирилицю, стала кабардинська у 1935–1936,[1] після неї — мови Півночі у 1936. Згодом кирилізацію провели в майже всіх мовах, які незадовгодо того пройшли латинізацію (наприклад, в казахській, башкирській, татарській).[4] Станом на 1941 рік 60 із 67 писемних мов СРСР було переведено на кирилицю.[10] Процес продовжився після Другої світової війни у 1950-х, коли було кирилізовано кілька нових мов, таких як дунганська, курдська та уйгурська. Кирилізація торкнулася у 1940-х також країн-сателітів, таких як Монголія та Тува (і, відповідно, їхніх мов — монголської та тувинської). Втім деякі мови зберегли своє письмо: естонська, латвійська, литовська, фінська/карельська, грузинська, вірменська та їдиш.[1][11]

Абхазька та осетинська мови були унікальними випадками: ці дві мови спершу було переведено не на кирилицю, а на грузинське письмо, і лише в 1950-х в них також було проведено кирилізацію.[12] Для деяких мов кирилиця стала першим запровадженнням письма. Наприклад, ґаґаузька мова не мала писемності до 1957 року.[13]

Загалом процес переведення на кирилицю в багатьох мовах був штучно пришвидшений. Наприклад, в киригизькій, башкирській та узбецькій кирилицю було запроваджено як тільки алфавіт було укладено. Через це багато кириличних алфавітів було впроваджено без врахування особливостей конкретної мови. На думку турколога Баскакова, попередні латинські алфавіти краще відповідали фонетиним аспектам тюркських мов, ніж кирилиця.[14] Розвиток мовних аспектів було ускладнено Другою світовою війною та Великим терором, в рамках якого було знищено місцеві еліти. Наприклад, публікація татарсько-російського словника на основі кириличної графіки стала можливою тільки після десталінізації в середині 1950-х.[15]


Примітки

  1. ↑ а б в г Grenoble, L. A. (11 квітня 2006). Language Policy in the Soviet Union (англ.). Springer Science & Business Media. ISBN 978-0-306-48083-6.
  2. ↑ а б Altstadt, Audrey L. (September 2013). The Azerbaijani Turks. ISBN 9780817991838.
  3. ↑ а б в г д Altstadt, Audrey (23 червня 2016). The Politics of Culture in Soviet Azerbaijan, 1920-40 (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-24543-8.
  4. ↑ а б в г Fowkes, B. (4 November 1996). The Disintegration of the Soviet Union. ISBN 9780230377462.
  5. ↑ а б в г Korth, Britta (2005). Language Attitudes Towards Kyrgyz and Russian: Discourse, Education and Policy in Post-Soviet Kyrgyzstan (англ.). Peter Lang. ISBN 978-3-03910-605-9.
  6. ↑ Pierobon, Chiara (12 листопада 2013). Music and Political Youth Organizations in Russia: The National Identity Issue (англ.). Springer Science & Business Media. ISBN 978-3-658-04313-1.
  7. ↑ а б Clement, Victoria (29 червня 2018). Learning to Become Turkmen: Literacy, Language, and Power, 1914-2014 (англ.). University of Pittsburgh Press. ISBN 978-0-8229-8610-2.
  8. ↑ Treptow, Kurt W. (November 2022). Romania and World War II. ISBN 9781592112753.
  9. ↑ Абдуллин, Мидхат; Батыев, С. Г. (1977). Татарская АССР: реальность и буржуазные мифы.
  10. ↑ Faller, Helen M. (10 квітня 2011). Nation, Language, Islam: Tatarstan's Sovereignty Movement (англ.). Central European University Press. ISBN 978-963-9776-90-6.
  11. ↑ Kamusella, Tomasz (17 червня 2021). Politics and the Slavic Languages (англ.). Routledge. ISBN 978-1-000-39599-0.
  12. ↑ Jones, Stephen F. (13 вересня 2013). War and Revolution in the Caucasus: Georgia Ablaze (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-98762-8.
  13. ↑ King, Charles (1 вересня 2013). The Moldovans: Romania, Russia, and the Politics of Culture (англ.). Hoover Press. ISBN 978-0-8179-9793-9.
  14. ↑ Ro'i, Yaacov (16 липня 2015). The USSR and the Muslim World: Issues in Domestic and Foreign Policy (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-39976-6.
  15. ↑ Goff, Krista A.; Siegelbaum, Lewis H. (15 квітня 2019). Empire and Belonging in the Eurasian Borderlands (англ.). Cornell University Press. ISBN 978-1-5017-3614-8.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кирилізація_в_СРСР&oldid=38950483