Союз Радянських Соціалістичних Республік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з СРСР)
Перейти до: навігація, пошук
Союз Советских Социалистических Республик
Союз Радянських Соціалістичних Республік
1923[1] – 1991
Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз
Пролетарі всіх країн, єднайтеся!
Гімн
Інтернаціонал (1922–1944)
Гімн СРСР (1944–1991)
Розташування Радянський союз
Столиця Москва
55°45′ пн. ш. 37°38′ сх. д. / 55.750° пн. ш. 37.633° сх. д. / 55.750; 37.633
Мови російська
Форма правління Соціалістична республіка
Генеральний секретар
 - 19221924 В. Ленін (перший)
 - 19851991 М. Горбачов (останній)
Голова уряду
 - 19221924 В. Ленін (перший)
 - 1991 І. Сілаєв (останній)
Історія
 - жовтневий переворот у Російській республіці 7 листопада 1917
 - заснування 30 грудня 1922
 - перемога над нацистською Німеччиною 8 травня 1945
 - запуск першого супутника 4 жовтня 1957
 - перший політ людини у космос 12 квітня 1961
 - путч 19 серпня 1991
 - розпущення 26 грудня 1991
Площа
 - 1991 22 402 200 км2
Населення
 - 1991 293 047 571 осіб
     Густота 13,1 осіб/км² 
Валюта карбованець (SUR)
Попередник
Наступник
Flag of Russian SFSR (1918-1937).svg РСФРР
Flag of Ukrainian SSR (1929-1937).svg УСРР
Flag of Byelorussian SSR (1919-1927).svg БСРР
Flag of Transcaucasian SFSR.svg ЗСФРР
Росія Flag of Russia (1991-1993).svg
Україна Flag of Ukraine.svg
Білорусь Flag of Belarus (1991-1995).svg
Азербайджан Flag of Azerbaijan.svg
Грузія Flag of Georgia (1990-2004).svg
Вірменія Flag of Armenia.svg
Молдова Flag of Moldova.svg
Казахстан Flag of Kazakhstan.svg
Узбекистан Flag of Uzbekistan.svg
Туркменістан Flag of Turkmenistan.svg
Киргизстан Flag of Kyrgyzstan.svg
Таджикистан Flag of Tajikistan 1991-1992.svg

Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік (скорочено — СРСР або Радянський Союз) — тоталітарне[2][3], формально федеративне та соціалістичне державне утворення, яке існувало в 19221991 роках у Центральній та Північній Азії, Східній Європі.

Радянський Союз до 1990 року мав однопартійну політичну систему, головним органом влади була Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС). Керівна і спрямовуюча роль КПРС була закріплена у Конституції СРСР 1977 року[4]. Хоча СРСР був номінально союзом радянських республік, насправді це була держава з високим ступенем централізації та плановою економікою[5].

Назва[ред.ред. код]

В документах українською назва подавалася таким чином:

  • до 1933 — Союз радянських соціялістичних республік[6];
  • після 1933 — Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Мовою оригіналу (російською) Договору про утворення СРСР — Союз Советских Социалистических Республик[7].

При перекладі українською мовою російськомовного прикметника «совєтский» застосовні два варіанти: «радянський» (офіційний у однойменні часи) й розмовного «совєцький», який можна часто почути від інтелігенції чи зустріти в антикомуністичній літературі.

Політична історія[ред.ред. код]

Революції 1917 року в Російській імперії[ред.ред. код]

Заворушення по всій Російській імперії і зокрема в столиці — Петрограді призводять до офіційної відмови імператора Миколи II від престолу. Влада переходить до Тимчасового уряду. Готуються вибори до Установчих Зборів (рос. Учредительное Собрание), які мають вирішити питання утворення нового державного ладу і провести вибори до Державної Думи.

У цей час в умовах війни і розпаду єдиного старого державного апарату в різних частинах імперії з'являються різноманітні владні структури, які намагаються в той чи інший спосіб вирішити наявні проблеми і взяти владу у свої руки. Серед них різноманітні ради (совєти), комітети, а також різноманітні уряди. Ті уряди, які визнали владу Тимчасового уряду, проголошують автономії у складі Росії. Як приклад можна навести утворення Центральної Ради.

У серпні 1917 року генерал Корнілов робить спробу державного перевороту, відмовляється коритися Тимчасовому уряду і проголошує військову диктатуру.

У цей час, протягом лютого-жовтня 1917 року, частина партії РСДРП — більшовики, під керівництвом В. І. Ульянова (Леніна), займаються створенням власних структур підтримки — робітничих рад, комітетів і військових загонів, які стали основою нового державного апарату більшовиків. Головні противники на даному етапі — Тимчасовий уряд і армія Корнілова.

Наближається II З'їзд Рад. 25 жовтня (по старому стилю) більшовики беруть владу в Петрограді в свої руки. Утворюється новий уряд  — РНК (Рада Народних Комісарів). Приймаються декрети про мир і землю, що привертає на їх сторону чимало робітників і селян Російської Імперії. Проте в цей час існували і інші партії лівого спрямування, які виступали з аналогічними лозунгами.

Намагаючись узаконити свою владу і поширити її на всю Російську Імперію, більшовики оголошують проведення виборів до Всеросійських Установчих Зборів. Вибори проводяться в листопаді 1917 року. Перемогу на виборах отримують партії соціалістичного спрямування, проте більшовики набирають лише 24,5%. Абсолютну більшість 51,7% отримують соціалісти-революціонери (есери), ліві есери отримують — 5,6%, кадети 2,4%, меншовики — 2,1%, що не задовольнило керівників більшовиків. Довгий час установчі збори не могли зібратися через вимогу більшовиків, щоб було присутньо 400 депутатів(51% від загальної кількості). Врешті установчі збори змогли зібратися 5 (18) січня. Разом з відкриттям зборів проводиться багатотисячний мітинг на підтримку установчих зборів. Беззбройний мітинг більшовики розстрілюють кулеметами. Наступні дні депутати установчих зборів не могли зібратись через недопущення їх до Таврійського палацу. 18 (31) січня більшовики видають декрет про розпуск установчих зборів.

Національні уряди (Українська Народна Республіка, Білоруський загальний з'їзд та інші) здебільшого не підтримали більшовицький переворот і проголосили про утворення власних незалежних держав. Утворюється РСФРР.

Громадянська війна[ред.ред. код]

Розгін більшовиками установчих зборів у січні 1918, які мали визначити майбутній устрій держави, став початком Громадянської війни в Росії між прихильниками радянської влади (більшовики та ліві есери) з одного боку і її противниками (меншовиками, білогвардійцями, анархістами)- з іншого. Головні воєначальники «червоних»: Л. Д. Троцький, М. М. Тухачевський, С. С. Каменєв, С. М. Будьонний, М. В. Фрунзе, В. К. Блюхер, І. П. Уборевич, В. О. Антонов-Овсієнко, С. В. Косіор. Головні воєначальники «білих»: Олександр Васильович Колчак, А. І. Денікін, М. М. Юденіч, Л. Г. Корнілов, П. Н. Врангель, П. Н. Краснов, Е. К. Міллер, М. В. Алєксєєв, Г. М. Семенов.

В умовах Громадянської війни проводилася політика «Військового комунізму». Її ввели для безпосереднього та швидкого переходу до комунізму. Основні риси «військового комунізму»: націоналізація всієї великої та середньої промисловості, а також великої частини дрібних підприємств; продовольча диктатура, продрозкладка, прямий продуктообмін між містом і селом; заміна приватної торгівлі державним розподілом продуктів за класовою ознакою (карткова система); натуралізація господарських відносин; загальна трудова повинність; зрівнялівка в оплаті праці; військово-наказова система керівництва всім життям суспільства.

Більшовики поширили своє панування на інші республіки. У Грузії Радянська влада була встановлена після її завоювання 11-ю армією РККА у лютому 1921.

Як вказують сьогодні російські джерела, в Україні «Независимая Народная Республика провозглашена в 1918, завоевана Красной армией в 1920»[8]. У такий спосіб Радянська влада остаточно утвердилася в Україні у серпні 1920 року. Військові частини Української Народної Республіки разом з урядом були вимушені евакуюватись. Поступово УСРР були нав'язані договори про військовий і господарський союз[9]. Одним з прикладів неадекватної інтерпретації подій цього періоду в СРСР є назва виданої 1986 року книги, що стосуєтося періоду 1919–1922 років, коли СРСР ще не існував: «Гражданская война в СССР».

Заснування[ред.ред. код]

Мапа європейської частини СРСР, 1929 р.
Мапа азійської частини СРСР
Етнографічна карта СРСР, 1930

Згідно з офіційною радянською історіографією, 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з'їзді Рад у Москві було урочисто проголошено утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, проте ніяких договорів між Республіками укладено не було.

Однак, як свідчать документи того часу[10], "сесію ЦВК, яка мала формально започаткувати існування СРСР, спочатку було заплановано на квітень 1923 р. Однак через ряд обставин <…> ця сесія розпочала свою роботу 6 липня 1923 р. І в перший же день її роботи Декларація і Договір про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР» були введені в дію[11]. Через тиждень, 13 липня 1923 р., (а не в січні 1923!) Президія ЦВК СРСР прийняла відозву до всіх народів і урядів світу, в якій сповіщала про створення СРСР та про те, що його вищі органи влади та управління почали роботу[12].

«День 6 липня – пам’ятний день для трудящих не лише СРСР, а й усього світу: в цей день закладено на території земної кулі підвалини Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік» [13]

Позиція В. Леніна щодо устрою нової держави переважила сталінський план «автономізації». За пропозицією Леніна, до складу нової держави входили рівноправні республіки: РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСРР. Проте насправді всі найважливіші рішення приймалися лише в Москві. За Конституцією, кожна з республік мала право на вихід із союзної держави. Проте на практиці ця норма не могла бути втілена в життя. Територія Радянського Союзу швидко зростала, а також ріс формальний статус автономних утворень. Так, на території Туркестанської АСРР 27 жовтня 1924 р. були сформовані Туркменська й Узбецька СРР. 5 грудня 1929 р. утворилася Таджицька СРР. 5 грудня була ліквідована Закавказька СРР і на її базі утворилися Грузинська, Азербайджанська і Вірменська РСР.

На початку 20-х років радянські республіки переживали не найкращі часи. Вони не могли ніяк оговтатися від наслідків Громадянської війни. В Україні та на Поволжі лютував голод, викликаний як посухою, так і свідомими діями Радянської влади[14]. В окремих районах відбувалися селянські антирадянські повстання[15]. У березні 1921 р. на Балтійському морі у Кронштадті моряки, незадоволені політикою «воєнного комунізму», підняли антибільшовицьке повстання під гаслами: «Влада Радам, а не комуністам!» Ці обставини не могли не впливати на розвиток всього господарства. Промисловість у республіках залишалась у стані колапсу. Політика «військового комунізму» не виправдала себе. У березні Х з'їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики — НЕПу. Неп став фактичним відходом від соціалістичного господарювання і позначився відновленням товарно-грошових відносин. Така політика ставила за мету відродження промисловості та сільського господарства. Селяни відтепер могли вільно продавати залишки своєї продукції на ринках. Таким чином, з'явилася зацікавленість у своїй праці. Проте неп важко назвати капіталізмом. Над промисловістю зберігалося адміністративне управління, що сковувало розвиток підприємств. 21 січня 1924 р. помер засновник Радянської держави, голова Раднаркому СРСР В. І. Ленін. Його тіло забальзамували і поховали в Мавзолеї. Відразу після смерті Леніна почалася боротьба за владу. Невдовзі фактичним лідером держави став генеральний секретар ЦК Йосип Сталін. Він зумів перетворити цю фактично технічну посаду у ключову. Поступово він зосередив усю повноту влади в державі. Паралельно йшла боротьба за владу з його найзапеклішим політичним противником, соратником Леніна, Левом Троцьким. З приходом до влади Сталіна СРСР поступово стає тоталітарною державою.

Великий терор[ред.ред. код]

Докладніше: Великий терор

В 1929 році вибухнула світова економічна криза. У зв'язку з тим, що в СРСР в період НЕПу частково сформувалася ринкова система світова криза зачепила СРСР. Спад промисловості і проблеми з продуктами по всій країні у зв'язку з переважанням невеликих приватних підприємств. Керівництво СРСР після довгих суперечок приймає рішення про проведення індустріалізації країни — створення великої промисловості, яка у свою чергу дасть змогу створити потужний військово-промисловий комплекс для оборони від західних держав і Німеччини у випадку нападу, а також для подальшого поширення соціалістичної системи в усьому світі. Одною з умов індустріалізації є колективізація — створення великих сільськогосподарських підприємств — колгоспів та радгоспів. Прогнозується, що в деяких районах країни можливий опір цим заходам влади. Вирішено проводити колективізацію за всяку ціну — зокрема чинити вплив на населення деяких районів за допомогою продзаготівель (створено умови для голодомору), незгодних — заарештовувати і відправляти в концтабори. В 1932—33 під керівництвом Сталіна було організовано штучний голодомор, що охопив території України, Казахстану, Поволжя та Північного Кавказу. Голодомор в Україні 1932—1933 став однією з найстрашніших трагедій в історії людства. Під час голоду 1932—33 років вмирає близько 10% населення України, переважно сільського. Залишаються ті хто знайшов собі місце і роботу в новій суспільній системі — вступив до колгоспу, переїхав жити до міста, вступив в Червону Армію або НКВС. Таким чином, як це не парадоксально, але саме в цей період закладаються основи майбутньої радянської системи — в суспільстві стає мізерною частка приватної власності, створюється велика промисловість, колгоспна система, система освіти, починають швидкими темпами розвиватись природничі науки, зростає роль армії, НКВС і центральної влади в житті суспільства.

Зростає роль репресій у житті суспільства — починає працювати система ГУЛАГ (система концтаборів), де не дотримувалися елементарні людські права, тому тисячі людей вмирали від голоду, хвороб та непосильної праці.

Впроваджується нові погляди на суспільне життя — принцип переваги загального над власним. Героями проголошуються такі люди, як Павлік Морозов — хлопчик, який ставить інтереси радянської влади вище за інтереси рідної сім'ї (доносить на батька). Іде боротьба з старою суспільною ідеологією — релігією, наприклад, у 1932 році проходить «безбожна п'ятирічка», протягом якої було знищено близько 95% церков, що діяли в 1920-их роках.

Друга світова війна[ред.ред. код]

У 1933 у Німеччині до влади прийшли націонал-соціалісти. 23 серпня 1939 СРСР та Німеччина уклали між собою договір про ненапад, так званий пакт Молотова-Ріббентропа, який призвів до появи спільного кордону між двома країнами. Друга світова війна розпочалась нападом Німеччини на Польщу, який зі сходу був підтриманий СРСР. Німеччина захопила Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди та Францію, і наприкінці 1940 року нею була захоплена майже вся Західна Європа.

У свою чергу, в 1939–1940 роках СРСР поширив свій вплив на Західну Україну, Західну Білорусію, країни Прибалтики, Бессарабію та Північну Буковину. Західна Україна відразу була приєднана до складу УРСР (див.: Польський похід РСЧА).

У листопаді 1939 року СРСР вступив у війну з Фінляндією (див.: Радянсько-фінська війна). За напад на Фінляндію СРСР був виключений з Ліги Націй як агресор. У подальшому, Фінляндія брала участь у Другій світовій війні на боці Німеччини.

22 червня 1941 року Німеччина, порушивши акт про ненапад, напала і на Радянський Союз. Розпочалася Німецько-радянська війна, яка в у радянській історії отримала назву «Велика Вітчизняна війна». Ця війна тривала чотири роки — з 1941 по 1945. 9 травня 1945 року СРСР закінчив війну з Німеччиною перемогою.

9 серпня того ж року СРСР розпочав військові дії проти Японії.

Відбудова. Холодна війна[ред.ред. код]

Докладніше: Холодна війна

Після Другої світової війни СРСР поширює свій вплив на країни Східної Європи, деякі країни Америки, Азії і Африки. При цьому керівництво СРСР відмовляється від планів утворення світового союзу радянських республік. Створюється міжнародна соціалістична система на противагу капіталістичній. В цей час провідну роль в капіталістичній системі світу отримують США. Початок "холодної війни. План Маршалла був системою допомоги США країнам світу (переважно Західної Європи) у відбудові їхньої промисловості.

Після закінчення війни сильна центральна влада продовжує зосереджуватись в Москві. При цьому влада у своїй політиці все більше починає уділяти уваги внутрішнім перетворенням суспільства. Вище керівництво країни за своїм складом і психологією відрізняється від того, яке було до війни — переважають люди, для яких рідна російська мова, які виховані в рамках російської культури і вважають себе частиною російського народу. Це одна з причин централізованої русифікації суспільства, тобто нав'язування російської мови і культури, яка починається після війни, в усіх радянських республіках. Закриваються створені до війни бібліотеки, культурні товариства, газети і журнали, які сприяли розвитку культур різних народів СРСР, зокрема українські, тюркські (кримськотатарські), єврейські. Ці заходи проводяться в рамках проголошеної боротьби з націоналізмом, фашизмом і космополітизмом. Збільшується кількість репресій за національною ознакою — війна з УПА в Західній Україні, арешти культурних діячів різних народів СРСР, переселення чеченців і кримських татар (під приводом співпраці з німцями у роки Великої Вітчизняної Війни).

Після смерті Сталіна починається новий етап існування СРСР — відлига.

Відлига[ред.ред. код]

Після завершення Другої світової війни СРСР збільшився за рахунок приєднання деяких нових територій. Крім того, утворився так званий «табір соціалізму», до якого увійшли нові країни — Чехословаччина, Польща, НДР та інші. У цих країнах була встановлена жорстка влада, що направлялася керівниками СРСР. Після війни репресії усередині країни продовжувалися. Крім того, погіршилися стосунки з країнами Заходу, почалося жорстке змагання систем, гонка озброєнь.

У 1953 році помер Йосип Сталін і лідером країни став Микита Хрущов, який зробив перші кроки у зруйнуванні культу особи Сталіна та поширення правди щодо методів його правління (хоча замовчувалася власна роль Хрущова під час сталінських репресій). Офіційне викриття цього культу відбулося на 20-му з'їзді КПРС у 1956 р. Хрущов приділяв деяку увагу підвищенню рівня життя громадян держави (зокрема, було побудовано багато нових житлових будинків, так званих «хрущовок»), відмінив «сільське рабство» (видав паспорти селянам, що скасувало заборону на їх переміщення). Але економіка СРСР постраждала від волюнтаристичних, недалекозорих рішень партії. У 1962 виникла ракетна криза на Кубі, яка мало не призвела до ядерної війни, але була успішно розв'язана зусиллями Хрущова та Кеннеді.

Застій[ред.ред. код]

Докладніше: Період застою

У 1964 році консервативно налаштована партійна верхівка усунула від влади Хрущова, висунувши замість нього Леоніда Брежнєва. Кремлівський переворот 1964 року був класичним політичним переворотом — специфічною формою захоплення влади певним політичним угрупованням, що зумовлює докорінні зміни у персональному складі правлячої еліти, але не передбачає трансформації політичної системи суспільства.

Цей час (19641985) відомий як період застою. У радянському суспільстві не відбувається майже ніяких значних перетворень — при владі залишаються старі люди, які не зацікавлені в жодних змінах, а простий народ не має змоги суттєво змінити ситуацію. «Брежнєвська доба» вважається найліпшим часом існування СРСР як з економічної, так і з геополітичної точки зору. Проте насправді радянська економіка знаходилася у стані стагнації. Інфляція носила прихований характер. Основною статтею радянського експорту становила сировинна база, а саме: нафта, природний газ, ліс, метал. Так звані «нафтодолари» не йшли на покращення побуту та рівня життя радянських людей. СРСР продовжував політику підтримки країн третього світу. Протягом цього періоду відбувається придушення спроби революції в Чехословаччині (1968) та введення військ до Афганістану (1979).

Перебудова[ред.ред. код]

Докладніше: Перебудова
Горбачов (праворуч) з Рейганом (ліворуч).

У листопаді 1982 року помер керівник держави — Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Його наступником став голова КДБ Юрій Андропов, а згодом Костянтин Черненко. Через важкий стан здоров'я вони померли дуже швидко після приходу до влади. У 1985 році Генеральним секретарем ЦК КПРС став наймолодший член Політбюро ЦК КПРС 54-річний Михайло Горбачов, який оголосив так звану перебудову: різко зросла політична активність народу, сформувалися масові національні рухи. Горбачов вважав, що демократизація, гласність, розвиток підприємства в обмеженому вигляді кооперативів та відкриття держави світові поліпшить життя людини. Фактично закінчилася холодна війна. Було виведено радянські війська з Афганістану. Але справжні реформи в галузі економіки звелись лише до витрат останніх резервів держави в «довгобуди». У країні почалася величезна соціально-економічна криза.

Гласність виявила серйозні проблеми в економіці та міжнаціональних відносинах, які раніше не вирішувалися. Радянська імперія стала поступово розпадатися. Прибалтійські республіки, а пізніше деякі інші проголосили, що виходять зі складу СРСР. У серпні 1991 після провалу комуністичного перевороту (див. ГКЧП) більшу владу одержав президент Росії Борис Єльцин, який прискорив розпад комуністичних структур. У грудні 1991 СРСР офіційно припинив існування.

На думку деяких дослідників, найбільш далекоглядні діячі партії та комсомолу, заради збереження фактичної влади, ще в середині 1980-х почали виводити з дежавної власності найцінніше майно, засновували політичні партії, великі кооперативи, приватні банки, друкарні[16].

Розпад[ред.ред. код]

Наприкінці 1980-х років в СРСР розпочинається економічна та політична криза. В 1989 році комуністи поступово втрачають контроль над країнами Східної Європи. В лютому 1990 році в СРСР проходять перші конкурентні вибори, що дозволило демократичним силам отримати представництво в парламентах. Поступово в 1990–1991 роках практично всі республіки прийняли декларації про суверенітет, а згодом і про незалежність. Також незалежність оголосили окремі автономні республіки Росії та деякі регіони інших республік СРСР, зокрема, проголосили незалежність Чечня та Татарстан. Одночасно комуністична партія на чолі з Горбачовим втрачає вплив у Російській РФСР. Горбачовим та окремими комуністичними партійними діячами було здійснено ряд неуспішних спроб повернення контролю над республіками, в тому числі із спробою застосування військових.

8 грудня 1991 року голови республік-першозасновників СРСР — Росії, України та Білорусі — Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич у держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі підписали угоди, згідно з якими Радянський Союз припинив існування як суб'єкт міжнародного права. Водночас ці держави підписали угоду про створення міждержавного об'єднання — Співдружності Незалежних Держав (або СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР (крім трьох прибалтійських), яка мала стати базисом для цивілізованого «розлучення» новостворених країн та запобігання міжнаціональних конфліктів. Іще деякий час після підписання цих угод продовжували існувати деякі центральні органи влади СРСР, так що факт зникнення цієї держави залишався не визнаним юридично. 25 грудня 1991 р. подав у відставку Президент СРСР Михайло Горбачов. У той же день з будівель адміністративних будинків було знято прапори СРСР, а єдиним органом, який існував і вважав себе органом влади СРСР, залишилася Рада Республік Верховної Ради СРСР (тобто одна з палат парламенту). Вранці 26 грудня 1991 р. ця палата зібралася на своє останнє засідання, на якому було прийнято рішення, в якому було констатовано факт припинення існування Радянського Союзу.

У нині існуючих країнах — колишніх республіках СРСР, що сформувались після розпаду СРСР, є певні групи населення, особливо серед російських національних меншин, що сподіваються на «відновлення СРСР» і провадять у цьому напрямку пропаганду, намагаючись «обґрунтувати» його «невідворотність».

СРСР у геополітиці[ред.ред. код]

Погляд зовні на СРСР на початку створенння[ред.ред. код]

До країн, які поступово могли стати провідними в світі, Шпенґлер відносив США і Японію, зазначаючи при цьому їх неминуче зіткнення за панування в Тихому океані. Хороші перспективи, вважав він, має і Росія, але тільки після звільнення від більшовицького режиму. «Більшовицький уряд не має нічого спільного з державою в нашому розумінні, яким була петровська Росія. Подібно Золотій Орді у монгольську пору, воно складається з правлячої орди — …комуністичної партії з ватажками і всемогутнім ханом, а також із незліченної, покірної та беззахисної маси. Тут мало що вціліло від справжнього марксизму, крім гасел і програми. Насправді наявний чисто татарський абсолютизм, що підбурює весь світ і грабує його, не знаючи ніяких кордонів … хитрий, жорстокий, що використовує вбивство як повсякденний засіб влади»[17].

Світові держави: від неприйняття і поборення — до співпраці (30-ті — кінець 40-вих)[ред.ред. код]

Самостійний суб'єкт геополітики[ред.ред. код]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

СРСР на час розпаду поділявся на 15 радянських соціалістичних республік. у складі яких перебували 20 автономних радянських соціалістичних республік, 8 автономних областей, 10 автономних округів, 6 країв, 123 області, 3 255 районів.

19561991
Прапор Республіка Столиця USSR Republics Numbered Alphabetically in russian.png
1 Flag-azerbaijan-ssr.png Азербайджанська РСР Баку
2 Flag-armenian-ssr.png Вірменська РСР Єреван
3 Flag of Byelorussian SSR.svg Білоруська РСР Мінськ
4 Flag of Georgian SSR.svg Грузинська РСР Тбілісі
5 Flag of Kazakh SSR.svg Казахська РСР Алма-Ата
6 Flag-kirghiz-ssr.png Киргизька РСР Фрунзе
7 Flag of Latvian SSR.svg Латвійська РСР Рига
8 Flag-lithuanian-ssr.png Литовська РСР Вільнюс
9 Flag of Moldavian SSR.svg Молдавська РСР Кишинів
10 Flag of Russian SFSR.svg Російська РФСР Москва
11 Flag of Tajik SSR.svg Таджицька РСР Душанбе
12 Flag of Turkmen SSR.svg Туркменська РСР Ашгабад
13 Flag-uzbek-ssr.png Узбецька РСР Ташкент
14 Flag of Ukrainian SSR.svg Українська РСР Київ
15 Flag of Estonian SSR.svg Естонська РСР Таллінн

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення (у тис. осіб) республік у складі СРСР:

Динаміка населення СРСР за національним складом; природний приріст і населення нових територій.
Радянська республіка 1959 рік 1970 рік 1979 рік 1989 рік 1990 рік 1991 рік
СРСР у цілому 208 827 241 720 262 436 286 731 288 624 290 077
Російська РФСР 117 534 130 079 137 551 147 400 148 041 148 543
Українська РСР 41 869 47 126 49 755 51 707 51 839 51 944
Білоруська РСР 8 055 9 002 9 560 10 200 10 259 10 260
Узбецька РСР 8 106 11 799 15 391 19 905 20 322 20 708
Казахська РСР 9 310 13 009 14 684 16 536 16 691 16 793
Грузинська РСР 4 044 4 686 5 015 5 443 5 456 5 464
Азербайджанська РСР 3 698 5 117 6 028 7 038 7 131 7 137
Литовська РСР 2 711 3 128 3 398 3 690 3 723 3 728
Молдавська РСР 2 884 3 569 3 947 4 338 4 362 4 367
Латвійська РСР 2 093 2 364 2 521 2 680 2 687 2 681
Киргизька РСР 2 066 2 934 3 529 4 290 4 367 4 422
Таджицька РСР 1 980 2 900 3 801 5 109 5 248 5 358
Вірменська РСР 1 763 2 492 3 031 3 288 3 293 3 376
Туркменська РСР 1 516 2 159 2 759 3 534 3 622 3 714
Естонська РСР 1 197 1 356 1 466 1 573 1 583 1 582

Природний рух (1990 рік):
Народжуваність: 18 на 1000
Смертність: 10 на 1000
Природний приріст: + 8 на 1000
Дитяча смертність: 24 на 1000 живонароджених (1990 рік)
Тривалість життя при народженні (1990 рік):
чоловіки — 65 р.
жінки — 74 р.
Сумарний коефіцієнт народжуваності (1990 рік):
2.4 дитини(1990)

Політична система та ідеологія[ред.ред. код]

Великий Кремлівський палац, де з 1934 р. проходили сесії Верховної Ради СРСР. Москва. 1982

Стаття 2-га Конституції СРСР 1977 року проголошувала: "Вся влада в СРСР належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу СРСР. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів. На виборах висувалися кандидати від трудових колективів, профспілок, молодіжних організацій (ВЛКСМ), самодіяльних творчих організацій, а також від партії (КПРС).

До проголошення соціалізму в СРСР Конституцією СРСР 1936 року, в СРСР офіційно проголошувалася диктатура пролетаріату і селянства. Стаття 3-тя Конституції 1936 року була такою: «Вся влада в СРСР належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих».

Радянська політична система відкинула принцип поділу влади й незалежності влади, поставивши законодавчу владу над виконавчою і судовою. Радянська законність характеризувалася невідповідністю державних актів вимогам чинного законодавства. Джерелом права формально були тільки постанови законодавця, тобто Верховної ради СРСР, хоча реальна практика значно розходилася з конституційними положеннями. Повсякденна законотворча діяльність на практиці здійснювалася Президією Верховної ради СРСР, що складався з Голови, 15-ти заступників Голови, секретаря та 20-ти інших членів. Верховна рада СРСР обиралася на 4 роки. Вона обирала Президію Верховної ради СРСР, формувала Раду міністрів СРСР, обирала суддів Верховного суду СРСР і призначала Генерального прокурора СРСР.

Колективним главою держави в 1922–1937 рр. був Всесоюзний з'їзд Рад, у проміжках між з'їздами — його Президія. У 1937–1989 рр. колективним главою держави вважалася Верховна рада СРСР, в проміжках між сесіями — Президія Верховної ради СРСР. В 1989–1990 рр. одноосібним главою держави був Голова Верховної ради СРСР[18], в 1990–1991 рр. — Президент СРСР.

Фактична влада в СРСР належала керівництву КПРС (ВКП(б)), яка функціонувала відповідно до свого внутрішнього статуту. Конституція 1977 року, на відміну від попередніх, вперше відбивала фактичну роль КПРС в управлінні державою: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу».

Центральна радянська еліта складалася з номенклатури, яка визначала внутрішню і зовнішню політику Країни Рад. Вона не тільки зосереджувалася в серці Росії, а й сама була переважно російською (тобто її становили росіяни або русифіковані інородці). Периферійні радянські еліти теж були представниками номенклатури, але вони реалізовували виключно політику центру. На кінець періоду існування СРСР апарат управління налічував 18 000 000 осіб.

У СРСР законодавчо ніяка ідеологія не проголошувалася державною або панівною, але, з огляду на політичну монополію Комуністичної партії, такою ідеологією де-факто була ідеологія КПРС — марксизм-ленінізм, яку в пізньому СРСР іменували «соціалістичною марксистсько-ленінською ідеологією»[19]. Політична система СРСР розглядалася як «соціалістична держава», тобто як «політична частина надбудови над економічним базисом соціалізму, новий тип держави, що приходить на зміну буржуазній державі в результаті соціалістичної революції»[20]. Однак, на думку деяких західних дослідників радянського суспільства[21], в пізньому СРСР марксизм у реальності трансформувався в націоналістичну і етатичну ідеологію, тоді як класичний марксизм проголошував відмирання держави при комунізмі.

Єдиними інститутами, які легально залишалися (але часто піддавалися гонінням) організованими носіями ворожої марксизму-ленінізму ідеології, були зареєстровані релігійні об'єднання (релігійні громади і групи)[22].

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка СРСР

У СРСР ВВП на душу населення за ПКС у 1991 році складав 9130 дол. США — це станом на той рік був 33 показник у світі[23].

Військо[ред.ред. код]

Червоноармійці грабують Симонів монастир

Освіта[ред.ред. код]

Кількість учнів і студентів різних закладів освіти у деяких з найбільших міст СРСР[24].

Кількість учнів, тис.
Місто Рік Населення, тис. Заг.освітні.школи Сер.спец.школи Проф.тех.училища Вищі учб.заклади Всього Частка
Москва 1980 8099 736,4 215,9 66,1 632,0 1650,4 20,4%
Ленінград 1980 4638 398,8 114,4 65,6 280,6 859,4 18,5%
Київ 1979 2144 270,6 60,9 26,2 146,5 504,2 23,5%
Ташкент 1983 1944 276,8 54,0 28,6 150,0 509,4 26,2%
Харків 1984 1535 180,0 56,6 28,5 128,0 393,1 25,6%
Мінськ 1980 1295 160,9 34,9 20,7 95,5 312,0 24,1%
Тбілісі 1983 1125 180,0 21,4 19,2 66,0 286,6 25,5%
Дніпропетровськ 1979 1066 139,0 39,6 14,0 56,0 248,6 23,3%
Одеса 1980 1057 115,0 36,0 13,9 86,0 250,9 23,7%
Донецьк 1979 1021 113,0 28,7 16,5 46,1 204,3 20,0%
Рига 1982 858 105 26,6 13,6 35,1 180,3 21,0%
Запоріжжя 1979 781 92,5 16,7 15,8 16,7 141,7 18,1%
Львів 1980 676 93,2 31,5 17,9 62,2 204,8 30,3%
Фрунзе 1984 590 73,6 22,0 12,9 46,5 155 26,3%
Кишинів 1979 503 53,5 23,1 7,2 36,8 120,6 24,0%
Вільнюс 1977 458 68,1 19,2 29,4 116,7 25,5%
Таллінн 1983 454 59,0 12,9 3,0 13,7 88,6 19,5%
Миколаїв 1980 449 64,0 7,0 9,0 13,0 93,0 20,7
Луганськ 1977 445 52,5 14,4 9,5 28 104,4 23,5%



Наука[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Грабовський С. У полоні сталінських міфів: коли насправді і навіщо був утворений Радянський Союз?
  2. Хуан Лінц. Тоталітарні і авторитарні режіми. // ориг.: Juan J. Linz. Totalitarian and Authoritarian Regimes. — Lynne Rienner Publ., 2000. — 343 p. ISBN 1-55587-866-0
  3. Мілован Джилас. Обличчя тоталитаризму. Розмови з Сталіним. (1953–1954)
  4. «Стаття 6 Конституції СРСР зразка 1977 року» (російською). Архів оригіналу за 2013-05-12. 
  5. Орест Субтельний. Україна Історія. Київ: Либідь, 1993. — 720 с. ; 20 см. — ISBN 5-325-00451-4
  6. Конституція Української соціялістичної радянської республіки
  7. Договір про утворення СРСР (мовою оригіналу)
  8. Краткий энциклопедический словарь — М.: «ООО Издательство АСТ»; ООО «Издательство Астрель», 2002. — 1136 с
  9. Образование СССР / Сборник документов. 1917–1924. — М.— Л.: Издательство Академии наук СССР, 1949. — 472 с.
  10. 6 липня як «червоний день» календаря: Причини появи сталінського міфу про дату створення СРСР та потреба його деконструкції / Г. Єфіменко http://histans.com/JournALL/pro/16/1/22.pdf // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 16(1). — С. 134–153. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.
  11. Образование СССР: Сб. док. под ред. Э. Б. Генкиной. — М., 1949. — С.394.
  12. Сборник узаконений РСФСР. — 1923. — № 95. — Ст.950.
  13. Календар комсомольця на 1925 р. – Харків, б/р. – С.18.
  14. Голодомор в Україні 1921—1923
  15. Улянич, Володимир. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921–1933 роках.- Київ: МАУП, 2004.-84 с.
  16. Игорь Бунич. «Золото Партии». ISBN 5-85976-208-9
  17. Цитата за А. И. Патрушев Миры и мифы Освальда Шпенглера (1880–1936)
  18. Стаття 120 Конституції СРСР в редакції Закону СРСР від 1 грудня 1988№ 9853-XI «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР»
  19. Філософський словник. під ред. І. Т. Фролова, М.: Видавництво політичної літератури, 1987, стор 158.
  20. Філософський словник. під ред. І. Т. Фролова, М.: Видавництво політичної літератури, 1987, стор 444.
  21. William van den Bercken. Ideology and Atheism in the Soviet Union / / Religion in Communist Lands, Vol 13 № 3, 1985, стор 269–281.
  22. William van den Bercken. Holy Russia and the Soviet Fatherland / / Religion in Communist Lands, Vol 15 № 3, 1987, стор 276–277: "In spite of the political compromise between church and state there is no question in the Soviet Union of a rapprochement between Christianity and Marxism, and the so called «idealogical struggle» of the party against non-communist world-views is also aimed at Christianity and every other religion. <…> In spite of all the political restraints, constitutional limitations, legal curtailments and administrative control by the state, the Russian Orthodox Church (together with other churches) remains the only institution in Soviet society which has not been absorbed by state ideology ".
  23. 1991 CIA WORLD FACTBOOK
  24. Українська радянська енциклопедія

Джерела[ред.ред. код]

  • Гражданская война в СССР. В двух томах. Т. 2. Решающие победы Красной Армии. Крах империалистической интервенции (март 1919 г. — октябрь 1922 г.) — М.: Воениздат, 1986. — 447 с, ил.
  • Образование СССР / Сборник документов. 1917–1924. — М.— Л.: Издательство Академии наук СССР, 1949. — 472 с.

Посилання[ред.ред. код]

П:  СРСР