Російська мова
| Російська мова Русский язык |
|
|---|---|
| Поширена в: | Російська Федерація, Україна, Білорусь, Казахстан, Молдова, Ізраїль, Киргизстан, Монголія, США, Канада, КНР, Німеччина, Польща, Грузія, Вірменія, Азербайджан та ін. |
| Регіон: | Східна Європа, Азія |
| Місце: | 8 |
| Писемність: | кирилиця |
| Класифікація: | Індоєвропейська |
| Офіційний статус | |
| Державна: | Росія, Білорусь, Казахстан, ПМР, Абхазія, Південна Осетія |
| Офіційна: | Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, ВООЗ, ІКАО, СНД, ЄврАзЕС, ОДКБ, ПМР, ШОС, ОБСЄ, BRIC, Абхазія, Південна Осетія, Гагаузія, штат Нью-Йорк, АР Крим, Шпіцберген |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | ru |
| ISO 639-2 | rus |
| SIL | RUS |
 |
Подивіться російська мова у Вікісловнику, вільному словнику. |
Росі́йська мова — слов'янська мова, належить до групи східнослов'янських мов разом з українською та білоруською мовами; одна з шести офіційних мов ООН.
Російська мова — найпоширеніша зі слов'янських мов, одна з найпоширеніших мов світу, щодо кількості мовців посідає восьме місце після китайської, англійської, гінді, бенгальської, арабської, португальської та іспанської. Входить до 10 найпопулярніших мов серед користувачів Інтернету[1].
Зміст |
Офіційний стан російської мови у світі
Російська мова є головною державною мовою Росії. Російська мова також є однією з двох державних мов в Білорусі (разом з білоруською).
Російська мова є офіційною мовою (у всіх випадках інша мова або інші мови виступає як державна або друга офіційна) в таких державах і на територіях:
- У Казахстані (у державних організаціях і органах місцевого самоврядування нарівні з казахською офіційно вживається російська мова — Конституція Республіки Казахстан, ст. 7, п. 2)
- У Киргизстані (у Киргизькій Республіці як офіційна мова вживається російська мова — Конституція Киргизької Республіки)
- У частково визнаних Абхазії і Південній Осетії
- У частині Молдови (Придністров'я, яке є невизнаною державою, і в автономній Гагаузії)
- У деяких комунах жудеців Констанца і Тулча в Румунії, де офіційно визнаною меншиною є старообрядці-липовани.
В Україні в низці регіонів є особлива нормотворчість про російську мову. В Автономній Республіці Крим Конституція АРК указує, що російська мова «як мова більшості населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується у всіх сферах суспільного життя», а також гарантує російській, кримськотатарській і «мовам інших національностей» розвиток і підтримку. Проте державною мовою Конституція АРК іменує тільки українську.
Статус російської мови як загальнодержавної був закріплений в основних державних законах Російської імперії (ст. 3 в редакції від 23.04.1906.[2]). Ленін виступав проти обов'язкової державної мови[3]. Тому в СРСР російська мова здобула статус офіційної і мови міжнаціонального спілкування лише ближче до розвалу СРСР згідно із законом «Про мови народів СРСР» від 24.04.1990.[4] (ст. 4). У 1991 російська мова була оголошена державною мовою РРФСР, в 1995 — також і Білорусі.
До 1991 року російська мова була мовою міжнаціонального спілкування СРСР, де-факто виконуючи функції державної мови. Продовжує використовуватися в країнах, що раніше входили до складу СРСР, як рідною для частини населення і як мова міжнаціонального спілкування. У місцях компактного мешкання емігрантів з країн колишнього СРСР (Ізраїль, Німеччина, Канада, США і інші) — випускаються російськомовні періодичні видання, працюють радіостанції і телевізійні канали, відкриваються російськомовні школи, де активно викладають російську (наприклад Шевах-Мофет). У Ізраїлі російська мова вивчається в старших класах деяких середніх шкіл як друга іноземна мова. У країнах Східної Європи до кінця 80-х років XX століття російська мова була основною іноземною мовою в школах.
За даними, опублікованим в журналі «Language Monthly» (№ 3 за 1997), приблизно 300 млн. чоловік по всьому світу володіють російською мовою (що ставить її на 5-е місце за поширеністю), з них 160 млн. вважають її рідною (7-е місце у світі)[5]. Російська мова — одна з шести офіційних мов ООН.
Лексика
|
У сучасній російській мові існує безліч лексичних запозичень з церковнослов'янської (до них належать, наприклад, такі звичні слова, як вещь, время, воздух, восторг, глагол, изъять, награда, облако, общий, сочинить, тщетный, чрезмерный і багато інших), частина з яких співіснує із властиво російськими дублетами, що відрізняються від церковнослов'янських за значенням або стилістично, порівн. (церковнослов'янське слово приводиться першим): влачить / волочить, глава / голова, гражданин / горожанин, млечный / молочный, одежда / одёжа, разврат / разворот, рождать / рожать, страж / сторож й ін. Із церковнослов'янської в літературну мову запозичені й окремі морфеми (наприклад, дієслівні префікси 'из-, низ-, пред- и со-) і навіть окремі граматичні форми — наприклад, віддієслівні дієприкметники (порівн. церковнослов'янські за походженням дієприкметники текущий або горящий з відповідними їм російськими формами текучий і горячий, що збереглися в сучасній мові як прикметники зі значенням постійної властивості) або форми дієслів типу трепещет (з невластивим російським формам чергуванням т/щ, порівн. російське хохочет або лепечет). За своїм лексичним складом сучасна російська мова є в багатьох відношеннях близька до південнослов'янської болгарської мови. При формуванні лексичного стандарту української і білоруської літературної мови вплив церковнослов'янської (староболгарської) був меншим. Відповідно до стословних списків базової лексики Сводеша російська мова є набагато ближчою до української та білоруської (відповідно 86 % та 92 % спільних слів), ніж до південнослов'янської болгарської (74 %)[6][7]. Втім, потрібно враховувати, що не тільки російська мова запозичила багато слів із церковнослов'янської, але й болгарська з російської (у XIX–XX ст.)[8]. Це в першу чергу стосується релігійної тематики, адже в той час Росія друкувала книги для болгарської православної церкви.
Загалом церковнослов'янські елементи пронизують всю структуру російської мови — фонетику, морфологію, словник, стилістику — в незрівнянно більшому ступені, ніж, наприклад, латина — сучасну італійську мову[9].
В російські говори Карелії лексичний вплив справили фіно-угорські мови (карельська, вепська, фінська, саамська)[10].
Запозичення
Процес формування російської літературної мови був і залишається значною мірою процесом запозичення іншомовних слів та їхньої адаптації. Російська літературна мова має велику кількість запозичень з інших мов.
Запозиченими словами в російській мові є такі звичні слова як-от «хлеб» укр. хліб, «кружка» укр. кухоль, «зонтик» укр. парасоля, «магазин» укр. крамниця, магазин, «кот» укр. кіт, «лошадь» укр. кінь, «собака» укр. пес, собака, «обезьяна» укр. мавпа, «галстук» укр. краватка, «компот» укр. узвар, компот, «трактор» укр. трактор, «танк» укр. танк, «гавань» укр. гавань, пристань, «парус» укр. вітрило, «икона» укр. ікона, «церковь» укр. церква, «хор» укр. хор, «спорт» укр. спорт, «рынок» укр. ринок, «базар» укр. базар, «музыка» укр. музика, «вокзал» укр. вокзал, станція, «машина» укр. авто, машина, «гол» укр. гол, «изба» укр. хата, «стекло» укр. скло, «селедка» укр. оселедець, «суп» укр. юшка, «огурец» укр. огірок, «помидор» укр. помідор, «котлета» укр. котлета, січеник, «картошка» укр. картопля, «кастрюля» укр. каструля, «тарелка» укр. таріля, «чай» укр. чай, «сахар» укр. цукор тощо.
Петро І так писав до російського дипломата Рудаковського[11]:
| « |
У реляціях твоїх вживаєш ти вельми багато польських та інших іноземних слів і термінів, за якими самої справи зрозуміти неможливо; через це пиши нам усі свої реляції російською мовою, не вживаючи іноземних слів і термінів. Оригінальний текст (рос.)
В реляциях твоих употребляешь ты зело много польские и другие иностранные слова и термины, за которыми самого дела вразуметь невозможно; того ради тебе реляции свои нам писать все российским языком, не употребляя иностранных слов и терминов. |
» |
Найвизначніший російський поет О. Пушкін часто вживав запозичення з інших мов, не поділяючи погляди російських пуристів щодо неприпустимості вживати запозичення: з грецької мови «кристалл» укр. кристал, «музыка» укр. музика, латини «трибун» укр. трибун, «секундант» укр. секундант, з німецької «альманах» укр. альманах, «флер» укр. фльорес, креп, з італійської «фагот» укр. фагот, «флейта» укр. флейта, з польської «франт» укр. франт, «мазурка» укр. мазурка, з англійської «бостон» укр. бостон, «сплин» укр. сплін, з французької «педант» укр. причепа, педант, «идеал» укр. ідеал, з голландської «кофей» укр. кава.
У текстах «Пікової дами», «Арапа Петра Великого», «Панянки-селянки» запозичених слів понад 50: «депеша» укр. депеша, «штоф» укр. пляшка, «ассигнация» укр. асиґнація, «мантилья» укр. мантилья, «бард» укр. бард, «шкипер» укр. шкіпер, шкипер, «пунш» укр. пунш, «фортуна» укр. фортуна, доля. В інших текстах творів О.Пушкіна також багато запозичень: лексеми греко-латинського походження («афоризм» укр. афоризм, «философия» укр. філософія), з французької («англоман» укр. англоман, «анекдот» укр. анекдот), з німецької («герцог» укр. герцог, герцоґ, «камин» укр. коминок), з голландської («верфь» укр. верф, «шкипер» укр. шкіпер, шкипер), з італійської («шпага» укр. шпада, шпага, «ломбард» укр. ломбард), з англійської («пунш» укр. пунш, «вист» укр. віст, «миля» укр. миля), з угорської («гусар» укр. гусар, «гайдук» укр. гайдук), з іспанської («мантилья» укр. мантилья), багато слів тюркського походження («утюг» укр. праска, «шалаш» укр. курінь), одиничні запозичення з турецької («султан» укр. султан), фарсі («сурьма» укр. антимон), арабської («мишура» укр. сухозлітка, шумиха).
Деякі слова, які запозичуються російською мовою, вимовляються зі звуками, не властивими російській літературній мові:
- слово «жюри» укр. журі вимовляється з м'яким ж,
- у слові «резюме» укр. резюме перед кінцевим орфографічним е вимовляється приголосний звук, що є проміжним між твердим і м'яким (так зване 3-є пом'якшення), ще недавно аналогічний звук вимовлявся в слові «кафе» укр. кав'ярня (зараз у цьому слові, як і в багатьох інших, що прийшли з французької мови, — «пенсне» укр. пенсне, «кашне» укр. кашне тощо — вимовляється твердий приголосний),
- слова «Бог» укр. Бог, Біг, «ангел» (укр. янгол) вимовляються зі звуком [ɣ].
|
Запозичення в російській мові
|
|
Діалекти
- Північні говори
-
1. Архангельський (поморський) говір
-
2. Олонецький говір
-
3. Новгородський (західний) говір
-
4. Вятський (східний) говір
-
5. Володимирсько-поволзький говір
- Проміжні (середні) говори
-
6. Московський (східний) говір
-
7. Тверський (західний) говір
- Південні говори
-
8. Орловський (південний або донський) говір
-
9. Рязанський (східний) говір
-
10. Тульський говір
-
11. Смоленський (західний) говір
- Інше
-
12. Північний російський говір з білоруськими впливами
-
13. Говори української мови (слобожанський і степовий)
-
14. Степовий говір української мови з російськими впливами
В межах європейської частини Росії ще в XV столітті склалися два великі угрупування говорів — північний говір і південний говір, що характеризуються низкою чітких ізоглос (наприклад, для півночі характерне окання, вибухове [g], форма родового відмінка у жони, такі слова, як зыбка, озимь, лаять, для півдня — акання, фрикативне [γ], форма у жене, а в тих же значеннях уживаються слова люлька, зеленя, брехати), а також проміжні середньоросійські говори (наприклад, в Москві прийняте вибухове [g] і закінчення родового відмінка -ы, як на півночі, але акання, як на півдні).
Для території пізнього формування (азіатська частина РФ, Поволжжя, Кавказ) характерна відсутність чіткого ділення діалектних зон, строкатість невеликих ареалів, висхідних до мови переселенців з різних регіонів, а також риси, що відображають змішення різних діалектів.
Середньоросійські говори (перш за все московський) лягли в основу російської літературної мови. Художньої літератури і періодичного друку на інших діалектах немає.
Стандартизації усної мови сприяло розповсюдження ЗМІ в XX столітті, введення загальної освіти, масштабна міжрегіональна міграція населення. Традиційні говори зберігаються тільки сільським населенням (старше покоління). В усній мові міського населення, середнього покоління, молоді є практично тільки деякі відмінності у вимові, які поступово нівелюються під впливом централізованого теле- і радіомовлення, а також в лексиці.
Відмінності між українською та російською мовами, міжмовні впливи
- Див. також Українська мова.
Російська мова має виразні відмінні від української риси у фонетиці, морфології та лексиці[13][14].
У фонетиці такими особливостями є наявність «ро», «ло» і «ре», «ле» в коренях слів між приголосними на відміну від української мови, де вживаються «ри», «ли» і «ри», «льо» (рос. «крошить», «глотать», «тревога», «слеза», укр. «кришити», «глитати», «тривога»), вимова сполучень м'яких зубних і шиплячих з [j] при довгих м'яких приголосних в українській мові (рос. «платье», «судья», укр. «плаття», «суддя»), вибухове [g] при фарингальному [ɦ] в українській мові (порівняти рос. «город» ['gorat], укр. «город» [ɦo'rod]). На відміну від української, в російській мові кінцеві приголосні оглушуються. У російській мові набагато менше, ніж в українській, використовується фонетичний закон милозвуччя (для зменшення збігу голосних або приголосних) : рос. иду к ней — пришел ко мне; иду с ней [нею] — пришел со мной; под нами — подо мной, в українській : чергування сполучників і — й, прийменників у — в — уві, дієслівних часток ся — сь, фонетичне модифікування прийменників з — зі — із, під — піді — підо, к — ік, часток би — б, сполучників хоч — хоча, же — ж, префіксів від — од, од — віді; з — зі — із тощо, також чергуються початкові літери коренів слів: іти — йти, Іван — Йван, весь — увесь, ще — іще, там — отам, ця — оця[15].
У морфології такими особливостями є відсутність кличного відмінка (рос. «брат!», «сын!», укр. «брате!», «сину!»), хоча у розмовній мові при звертанні до людей по-імені вживаються форми з нульовим закінченням (рос. «Гена» — «Ген!»), відсутність чергування «к», «г», «х» з «ц», «з», «с» у відмінкових формах іменників (рос. «нога» — «на ноге», укр. «нога» — «на нозі»), широке розповсюдження форми називного відмінка множини з закінченням -а (-я) під наголосом у іменників не середнього роду (рос. «учителя́», укр. «вчителі́»). На відміну від російської, в українській мові 4 часи дієслів, а не 3 (поряд з минулим, теперішній та майбутнім — давноминулий, «я був ходив»).
Значні відмінності між російською та українською спостерігаються в лексиці. Серед відмінних рис у лексиці в українських джерелах наводиться приклад широкого представлення в російській літературній мові слів церковнослов'янського походження, хоча насправді їх нараховується менше 10 % від загального складу лексики (дані з сімнадцятитомного «Словника сучасної російської літературної мови» 1948 р.).
Українсько-російські мовні контакти стали регулярними після приєднання Лівобережної України до Росії у 1654 р.[16] У XVII — на поч. XVIII ст. відбувався взаємовплив обох мов по лінії різних стилів, у пізніший період — переважно односпрямований вплив з боку російської мови на українську. У перший період російська мова запозичила такі українські та іншомовні (латинські, німецькі, польські) слова через українську мову : гирло, смак, смачный, шинок, шинкарь, злочинец, шукать, повинности, универсал, комисия, кафедра, метрика, красна панна, зрадлива фортуна. Деякі найпоширеніші слова з літургійної практики почали вимовлятися з фарингальним [ɦ] : Господь, Бог, благо, глас, ангел. У деяких словах ѣ почав вимовлятися як [і] : вик, мисто (зараз ці слова не вживаються в літературній мові).
Запозичення з української мови в сучасній російській літературній мові обмежуються здебільшого лексикою. Це насамперед слова побутово-етнографічного та історичного характеру, вживання яких співвідноситься саме з Україною (хата, шлях, галушки, свитка, шинок, шинкарь, бандура, гопак, булава, гайдамак, батька — про отаманів, хлопец тощо), невелика кількість слів, що вже не асоціюються з Україною (местечко, детвора, девчата, косовица, хлебороб, землероб і за цим зразком — хлопкороб, доярка; у 20 — 30-і pp.: хата-читальня, хата-лаборатория), слова і вислови, що вживаються в російській мові зі стилістично-оцінною заданістю, переважно зниженого характеру — для підкреслення «простоти» мовлення та «демократизму» мовця (аж, с гаком: сто километров с гаком, жинка, батька зам. отец, не лезь поперед батьки в пекло), із жартівливо-іронічним, несхвальним або зневажливим забарвленням (торба, раззява, не рыпайся, куркуль — про скупу людину, школяр, вирши, малевать, делать абы как, моя хата с краю, в огороде бузина, а в Киеве дядька), зокрема ті, що вживаються тільки або здебільшого щодо українців, України (самостийный, щирый украинец, мова); деякі жіночі особові імена (Оксана замість Ксения або Аксинья, пестливі форми Маруся, Наталочка). З українізмів на рівні словотворення виділяється модель неофіційного позначення адміністративно-територіальних одиниць типу Смоленщина, Рязанщина, Тамбовщина (за зразком «Полтавщина» тощо), а також непродуктивна модель з -роб (хлопкороб і деякі інші).
Від 1720 р., коли було заборонене українське книгодрукування, російська мова почала набагато більше впливати на українську, ніж українська на російську. Цей вплив виявляється як пряме запозичення слів — переважно з українською фонетичною та словотворчою (морфемною) адаптацією (більшовик, вертоліт, прокатник — рос. прокатник), зокрема як калькування (піонер, Рада — рос. Совет, радянський, супутник Землі, винищувач — рос. истребитель, розкуркулення — рос. раскулачивание, жовтеня — рос. октябренок, колгосп, п'ятирічка, виконроб — рос. прораб), рідше без такої адаптації (затвор, тройка коней, льотчик, духовка, гонка, неустойка, взвод, снаряд, болванка, гонщик, натурщик, усушка, утруска, рубильник, політрук, зокрема в технічній термінології: башмак, вилка, залізнична вітка, залізничний состав), як активізація в українській мові словотворчих моделей та граматичних форм, не дуже характерних для неї (напр., творення віддієслівних іменників зі значенням дії на -ка: доставка, переробка, посадка; вживання активних дієприкметників теперішнього часу: бажаючий, керуючий, загниваючий, обслуговуючий; відносних прикметників з суфіксом -очн-, -ечн-: виставочний, гоночний, копієчний), активізація того слова, тієї словотв. моделі або граматичної форми, які є спільними для обох мов (голубий — блакитний, полтавчани — полтавці, шапка батька — батькова шапка, допомога батьку — батькові). Запозичення іншомовних слів здійснювалося в українській мові на території Російської імперії та СРСР переважно через російську мову як мову-посередник.
В українській розмовній мові наявна велика кількість ненормативних русизмів (у просторіччі: ладно — «гаразд», стройка, застройщик, уборка, уборщиця, больниця, лікарство, часи, у мові освічених людей словотвірні кальки на кшталт міроприємство замість «захід», співставляти замість «зіставляти», семантичні кальки на зразок я рахую, що… замість «вважаю» під впливом рос. считаю, являється замість «є»), з виходом на акцентологічний, фонетичний і граматичний рівні (дрова́, оди́надцять, хароший; у формах множини — домá, шохверá; у керуванні — дякую вас, згідно списку, лекція по фізиці та ін.). Поширені російські пестливі форми особових імен: Альоша, Лєна, Свєта, Міша, Діма та ін.
Приклади
Приклад № 1
«Заповіт» Т.Шевченка російською мовою (переклав Олександр Твардовський)
|
Приклад № 2
|
Приклад № 3
|
Див. також
Виноски
- ↑ (англ.) 10 найпопулярніших мов серед користувачів Інтернету
- ↑ (рос.) Основные государственные законы Российской империи
- ↑ (рос.) Ленин В. И. Нужен ли обязательный государственный язык?
- ↑ (рос.) Закон СССР от 24.04.1990 «О языках народов СССР»
- ↑ (англ.) The World's Most Widely Spoken Languages
- ↑ (рос.) Дьячок М. Т., Шаповал В. В. Генеалогическая классификация языков. — Новосибирск, 2002. — 32 с.
- ↑ (лит.) Girdenis A., Maziulis V. Baltu kalbu divercencine chronologija // Baltistica. T. XXVII (2). — Vilnius, 1994. — P. 9.
- ↑ (рос.) Данилов Г. К. Болгарский язык // Литературная энциклопедия: В 11 т. — М., 1929–1939.Т. 1. — М.: Изд-во Ком. Акад., 1930. — С. 564–567.
- ↑ (рос.) Русский язык // Энциклопедия Кругосвет
- ↑ (рос.) Михайлова Л. П. Прибалтийско-финский компонент в русском слове // Русская и сопоставительная филология: состояние и перспективы. — Казань, 2004. — C.148—149
- ↑ (рос.) Боженко Л. Н. Заимствованная лексика в современном русском языке (рос.)
- ↑ (рос.) Устройство родного языка
- ↑ (рос.) Филин Ф. П. Русский язык // Лингвистический энциклопедический словарь // Главный редактор В. Н. Ярцева. — Москва: «Советская энциклопедия», 1990.
- ↑ (рос.) Иванов В. В. Русский язык в кругу родственных славянских языков // Историческая грамматика русского языка — 3-е изд. — М., 1990. — С. 66—74.
- ↑ А українською кажуть так… [недійсне посилання]
- ↑ Тараненко О. О. Українсько-російські мовні контакти // Українська мова. Енциклопедія — К.: Українська енциклопедія, 2000.
Література
- Українсько-російський словник // Ред. Кириченко І. М. — К.: Академія Наук Української РСР, 1953–1962. — Т. I–VI.
- Русская грамматика. Т. 1: Фонетика. Фонология. Ударение. Интонация. Словообразование. Морфология / Н. Ю. Шведова (гл. ред.) — М.: Наука, 1980. — 25000 экз.
- Русская грамматика. Т. 2: Синтаксис / Н. Ю. Шведова (гл. ред.) — М.: Наука, 1980.
Ресурси мережі Інтернет
|
Подивіться Категорія:Російська мова у Вікісловнику, вільному словнику. |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|||||
