Алавіти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алавіти, алауїти
Alawite falconer.jpg
Загальна кількість більше 3 млн.
Найбільші розселення Сирія:більш 2.5 млн

Ліван:близько 100,000

Туреччина:близько 10.000
Близькі етнічні групи Алевіти, друзи
Мова арабська, турецька
Релігія Шиїзм

Алаві́ти (нусайрити) — шиїтська релігійна група.[1][2] Варто не плутати алавітів і алевітів, що є окремою релігійною групою у Туреччині.

Назву отримали від імама Алі, що був зятем і кузеном Мухаммеда.[3] що був четвертим і останнім праведним халіфом. Історично вони мали назву Нусайрити (арабська —نصيريون ), але вважають за ліпше мати назву алавіти на честь Алі.

Історія[ред.ред. код]

Жінка алавітів в Сирії, початок 20-го сторіччя.

Походження Алавітів суперечливе. Вважається, що вони є нащадками людей, які жили на теренах Родючого півмісяця за часів Александра Македонського, і поступово додали елементи ісламу і християнства до їх вірувань.[4]

Можливо вони були спочатку нусайрійською сектою, яка була знищена шиїтами-двонадесятниками в 9-му сторіччі. Алавіти безпосередньо стежать за їх походженнями з одинадцятого шиїтського імама, Гасан аль Аскарі (помер 873), і його учня ібн Нусайр (помер 868).[5] ібн Нусайр проголосив себе Bāb, брамами одиннадцятого імама в 857.[6]. Можливо, секта була заснована послідовником Ібн Нусайрі, відомим як Аль-Хасибі, який помер в Алеппо в 969. Внук Аль-Хасибі, Аль-Табарані, переїхав у Латакію на Сирійському узбережжі. Там він формував алавітську релігію і, з його учнями, навернув до неї багато кого з місцевого населення.

У 10-му сторіччі алавіти досягли розквіту за часів Гамданідської династії в Алеппо, але вони були вигнані, коли династія була повалена у 1004. В 1097, хрестоносці спочатку напали на них, але пізніше об'єдналися з ними проти ісмаїлітів. У 1120, Алавіти зазнали поразки від ісмаїлітів і курдів, але трьома роками пізніше, вони успішно захистили курдів. У 1297, ісмаїліти і алавіти спробували вести переговори про об'єднання, але марно.

Після падіння Оттоманської імперії, Сирія і Ліван підпали під Французький мандат. Французи визнали термін Алавіти коли вони зайняли Сирію в 1920. Франція надала автономію алавітам та іншим меншинам і прийняла алавітів в свої колоніальні війська. [7] Під мандатом, алавітські керманичі підтримували поняття окремої нації алавіти і пробували перетворити свою автономію на незалежність. «Алавітська держава» була створена в 1925. У травні 1930 був створений уряд Латакії. 28 лютого 1937, була об'єднана з Сирією.

У 1939, частина північно-західної Сирії, Санджак Александретта, зараз Хатай, де мешкала велика кількість алавітів, була передана французами Туреччині, що спричинило хвилю обурення у алавітів і сирійців. Закі аль-Арсузі, молодий лідер алавітів в Антиохії і в Александретті (пізніше перейменовано в «Хатай» турками), розпочав опір анексії його провінції Туреччиною. Пізніше він став засновником Партії Баас разом з православним шкільним вчителем Мішелем Афлакомом. Після II Світової Війни, Салам аль Муршид грав головну роль в об'єднанні провінції алавітів з рідною сухопутною Сирією. Це сталося в понеділок 12 грудня 1946 в Дамаску .

Сирія стала незалежною 16 квітня 1946. Після Арабо-ізраїльської війни 1948—1949 років, Сирія пережила військовий переворот в 1949, піднесення партії Басс, і об'єднання країни з Єгиптом в Об'єднану Арабську Республіку в 1958. ОАР існувала на протязі трьох років і розпалося у 1961, коли група армійських офіцерів захопила владу і оголосила незалежність Сирії. Далі був військовий переворот, за участю роздратованих офіцерів алавітів, зокрема Хафез аль Ассада і Салах Джадіда, який допоміг Партії Баас узяти владу в 1963. У 1966 алавітські військові офіцери, вчинили черговий військовий переворот, змістивши християнина Мішель Афлака і суніта Салам аль Муршида з керівних посад. Вони просували Закі аль-Арсузі, як «Сократа» на провідні посади партії Баас.

У 1970 полковник сирійських повітряних сил Хафез аль Ассад узяв владу і розпочав Виправну революцію Баас.[8]

У 1971 Хафез аль Ассад став президентом Сирії, Конституція якої дозволяє тільки мусульманам займати цей пост. У 1974 Імам Мусса Садр, голова ліванських шиїтів-двонадесятників і засновник руху Амаль, проголосив що алавіти є шиїтами.

Вірування алавітів[ред.ред. код]

Алавіти мають релігійну таємницю. Згідно з Британською енциклопедією, «основна доктрина віри алавітів — обожнювання Алі ібн Абі Таліба. Вони вважають, що є помірними шиїтами, не маючи багато відмінностей від шиїтів-двонадесятників.»[9]Теологічно, алавіти сьогодні прагнуть бути шиїтами-двонадесятниками.[1], але традиційно їх вважають екстремістами (араб. غلاة‎).

Алавітська секта є гностичним шиїзмом[10]Алавіти вважають, що Імам Алі — дійсний наступник Мухаммеда, а також як треба читати Коран алегорично.

Є не цілком достовірні відомості, що головна священна книга алавітів — «Китаб аль-Маджму», містить 16 сур і є наслідуванням Корану. Повністю достовірних текстів Китаб аль-Маджму у розпорядженні європейських сходознавців немає. Вважають, що вона починається таким чином: «Хто наш пан, який створив нас? Відповідь: це емір віруючих, емір віри, Алі Ібн Абу Талеб, Бог. Немає Бога окрім нього».

Деякі фахівці вважають, що в основі віровчення алавітів — уявлення про «Вічну Трійцю»: Алі як втілення Сенсу, Мухаммед як втілення Імені і Сальман аль-Фарісі, сподвижник Пророка і перший неараб (перс), що прийняв іслам як втілення Брам («Аль-баб». «Брами» — титул найближчого сподвижника всякого імаму). Вони виражаються буквами: «айн», «мім» і «син-амас». Європейські релігійні проповідники і конфесійні сходознавці приписують алавітам стійку прихильність «таємному знанню» і схильність до містичних обрядів.

Гностично налаштовані сходознавці на підставі свідчень ренегатів алавізму вважають, що Алі — втілення Божественного Сенсу, тобто Бога; все суще — від нього. Мухаммед — Ім'я, віддзеркалення Бога; Мухаммед створив аль-Фарісі, який є брами Бога через Ім'я. Вони єдиносущні і нероздільні. Вельми шанувалась також Фатіма, дочка пророка Мухаммеда і чоловіка Алі — як безстатева істота з світла аль-Фатір. Пізнати Бога неможливо, якщо тільки він сам не відкриється, з'явившись в образі людини; таких явищ було сім (в особі пророків, що визнаються ісламом): Адам, Нух (Ний), Якуб (Іаков), Муса (Мойсей), Сулейман (Соломон), Іса (Ісус) і Мухаммед. Все це — втілення Алі. Сам Мухаммед (згідно з алавітами) заявив: «Я з Алі, а Алі з мене»; але Алі був суттю не тільки Мухаммеда, а й усіх попередніх пророків.

При цьому, за відомостями християнських місіонерів, алавіти дуже шанували також Ісу (Ісуса Христа), християнських апостолів і ряд святих, святкують Різдво і Великдень, на богослужіннях читають Євангеліє і причащаються вином, використовують християнські імена. Серед алавітів є 4 основні конфесійні організації,які швидше за все, не підпорядковуються одна одній. Вони поклоняються Місяцю, Сонцю, вечірній і ранковій зорі, і в цьому питанні у них існують розбіжності. Так звані «шамсиюн» (поклонники Сонця) вважають, що Алі «відбувся з серця Сонця». Поклонники світла вважають, що Алі «відбувся з ока Сонця», тоді як «калязіюн» (по імені основоположника — шейха з Галілєї Мухаммеда Калязі) ототожнюють Алі з Місяцем. Крім того алавіти діляться на тих, хто поклоняється світлу («нур») і тьмі («зульм»).

За народним повір'ям неосвічених алавітів, люди існували до створення Землі і були вогнями, що світилися, і планетами; тоді вони не знали ні слухняності, ні гріха. Вони спостерігали Алі як Сонце. Потім Алі являвся їм в різних статях, демонструючи, що пізнавати його можна лише тоді, коли він сам вибере засіб для цього. Після кожної появи проходило сім тисяч сімсот сім років і сім годин. Потім Алі-Бог створив земний світ і дав людям тілесну оболонку. З гріхів він створив демонів і шайтанів, а з підступів шайтана — жінку.

Вважається, що алавіти визнають переселення душ (танассух). За народним повір'ям, після смерті душу людини переселяється в тварину, причому душа поганої людини — в тих тваринах, яких споживають; після семиразової інкарнації душа праведника потрапляє в зоряну сферу, душа ж грішника — в сферу демонів. Багато європейських сходознавців вважають, що у жінок душі немає. Є сумнівні відомості, що жінок алавіти не учать молитвам ,не допускають на свої богослужіння.

З ісламських джерел виходить, що в ісламській традиції алавіти відкидають шаріатські мазхаби сунітів і, можливо, шиїтів, а також ті з хадисів, що сходять до дійсних і уявних ворогів Алі — першого халіфа Абу-Бакру (як «узурпаторові» влади Алі) і дружині Пророка Аїші (що билася проти Алі).

Вони вважають, що кожен пророк світового масштабу подібно до Ісуса або Мухаммеда прибув показати правильний шлях.

Імам Алі, Мухаммед, і Сальман Перський важливі для віри. Відповідно, вони названі Ідеєю, Ім'ям, і Брамою бога. У 6 сурі Муджма, в одному з їхніх текстів, це заявлено, «я роблю для брам, я принижуюся перед Богом, я поклоняюся суті.»

Більшість алавітів («Аммах») знають мало про вміст священних текстів або теологію, яку охороняє маленький клас чоловічих присвячених («Хассах»). Для посвячення, особі має бути 15 і має бути алавітом.[11] Вони вірять у метемпсихоз; душа благочестивого піднімається до зоряних небес через низку перетворень. Менш благочестиві душі вимагають більшу кількість перетворень.[12]

Алавітське свято у Банйясі, Сирія під час II Світової Війни

Декілька джерел свідчать, що алавізм є синкретичною сектою і має спорідненість з християнством, зороастризмом, і стародавнім фінікійським язичництвом, але це важко перевірити, завдяки секретній природі секти.[13] [14] [15] [16] Вважається, що вони святкують християнські свята як наприклад Різдво, Великдень, і Водохреща, також як і зороастрийські Новий рік, Навруз, разом з регулярними святами шиїтів. [16] [17]

Наполегливість на конформізмі принесла багаті політичні дивіденти — алавіти мають всі права мусульман у Сирії. Проте, алавіти заплатили високу ціну за політичний успіх і для частки політичної влади і рівності в країні.

Алавіти мають поділ на підсекти; Гайдаріййя, Шамсиюн (Сонячна секта) і Камарі Місячна секта. [18] Секти пов'язані з племенним поділом.

Населення[ред.ред. код]

Алавітський чоловік в Лактаці на початку 20-го сторіччя

Традиційно, алавіти живуть в горах уздовж Середземного моря на узбережжі Сирії; Латакія і Тартус — головні міста регіону. Алавіти також сконцентровані на рівнинах навколо міст Хама і Хомс. Сьогодні алавіти живуть у всіх головних містах Сирії. Зараз їх близько 11% населення (близько 2 млн). Ортодоксальні шиїти-двунадесятники становлять ще 10% населення.

До 1953 вони мали місця в сирійському парламенті, подібно до всіх інших релігійних громад. Після цього, зокрема до 1960 перепису, були тільки загальні ісламські і християнські категорії, без згадки підгруп.

Близько 100 тис.[19] алавітів, живе в Лівані, де за угодою Таїф 1989 року їм надано два місця в парламенті (алавіти визнані, як одна з 18 офіційних ліванських сект). Вони живуть здебільшого в Тріполі і маленьких селах в Аккаріі. Алавітська міліція, Червоні Арабські Лицарі, брали участь у Громадянській війні в Лівані.

Дивись також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б «In their mountainous corner of Syria, the Alawis claim to represent the furthest extension of Twelver Shi'ism.» Syria's Alawis and Shi‘ism, by Martin Kramer
  2. «But outside Iraq, Arab leaders are talking of a Shia „Crescent“ that will run from Iran through Iraq to Lebanon via Syria, whose Alawite leadership forms a branch of Shia Islam.» This election will change the world. But not in the way the Americans imagined, by Robert Fisk, The Independent, 29 January 2005, hosted by the robert-fisk.com, retrieved 21 October 2006
  3. "The term «Alawite» means "follower of Ali, « the martyred son-in-law of Mohammed who is venerated by millions of Shi'ites in Iran and elsewhere.» [1]
  4. «The Alawis appear to be descendants of people who lived in this region at the time of Alexander the Great. When Christianity flourished in the Fertile Crescent, the Alawis, isolated in their little communities, clung to their own preIslamic religion.»
  5. «Among the more possible explanations is that the name is derived from that of Mahommed ibn Nusair, who was an Isma`ilite follower of the eleventh imam of the Shiites at the end of the 9th century. This view has been accepted by Nosairi writers, but they transfer Ibn Nusair to the 7th century and make him the son of the vizier of Moawiya I.»
  6. «In 857, Muhammadu ibn Nusair declared himself as the Bab or representative to the 10th Imam among the Shi'tes.»
  7. Syria: Identity Crisis
  8. «But the coup of 1970, which brought an Alawite air-force officer, Hafez al-Assad, to power, was what finally ended the instability that had reigned in Syria since the advent of independence.» [2]
  9. Encyclopædia Britannica
  10. All About the Alawites
  11. «Religion is restricted among the Nosairis to the initiated, who must be adults over fifteen years of age and of Nosairi parentage.»
  12. «The Nosairis are believers in metempsychosis. The pious Nosairi takes his rank among the stars, but the body of the impious undergoes many transformations.»
  13. «Various sources claim that their rites include remnants of Phoenician sacrificial rituals, that they claim that women have no souls and that they drink wine (possibly a form of communion).»
  14. «far more serious is the Alawite doctrine's affinity with Phoenician paganism—and also with Christianity.»
  15. «But researchers who have studied the group say they drink wine in some ceremonies, incorporate elements of Phoenician paganism, and hold that Ali, the son-in-law of the Prophet Muhammad, is a divine.»
  16. а б «But they also celebrate some of the same festivals as the Christians, like Christmas and Epiphany, as well as Nawruz, which originally is the Zoroastrian New Year.»
  17. «However, contacts with the Byzantines and the Crusaders added Christian elements to the Alawis' new creeds and practices. For example, Alawis celebrate Christmas, Easter, and Epiphany.»
  18. Alawite
  19. TDS — Lebanese Allawites welcome Syria's withdrawal as 'necessary' | The Tharwa project

Джерела[ред.ред. код]