Астрономія ацтеків
Астрономія ацтеків — знання тламатінів (вчених) імперії ацтеків стосовно розташування зірок та сузірь, планет, комет, їх траєкторії та система обсерваторії та засобів дослідження зіркового неба. Особливу увагу приділялося Сонцю, Місяцю та Венері. Багато знань ацтеками було запозичено в тольтеків.
Знання з астрономії[ред. | ред. код]
В ацтеків панувала геоцентрична теорія. Вони вважали, що Земля знаходиться в центрі Всесвіту і має форму величезного диска. Диск оточений з усіх боків водою, яка на горизонті зливається з небом і його водами. Всесвіт розділено на 4 частини, що починаються в центрі Землі. Захід, де заходить Сонце, вважався його будинком і зображувався червоним кольором. Південь, де проходить щоденний шлях Сонце, асоціювався з яскраво-синім кольором. Схід, звідки сходить Сонце, розглядався як символ родючості, і для цієї сторони світу тламатіни обрали білий колір. На півночі перебувала країна мертвих, що мала чорний колір. Ацтекські жерці навчилися передбачувати затемнення Соня і Місяця.
Вертикальна структура світу, за ацтеками, включала 13-шарові небеса і 9-шаровий пекло. Небесні шари представлялися у вигляді шляхів, по яких рухаються космічні тіла. Тламатіни мали спеціальне завдання стежити за змінами на небі і рухом світлих точок по небесним шляхах. Вважалося, що найнижчий шар неба (перше небо), який доступний погляду кожного, спирається на хмари і тут рухається Місяць. Ацтеки виділяли 7 фаз Місяця.
На другому небі розташовувалися зірки — 400 в північній частині (ценцон мімшкоа) і 400 у південній половині (ценцон уіцонауа), вони розділені на сузір'я: Тескатліпока (тигр) відоме як Велика Ведмедиця, Сітлальонекуілі (від слова «онекуілі», що означає різновид хліба ацтеків) — Мала Ведмедиця, Колотль (скорпіон) — Скорпіон, Тіанкістлі — Плеяди. Останнє, за віруванням ацтеків, охороняє все живе у світі.
Третє небо відводилося Сонцю, яке зображувалося «орлом з вогняними крилами».
Четверте небо займала «велика зірка» — планета Венера, мовою науатль звана Сітлальполь або Уейсітлалін. Культ її зберігся ще з часів тольтеків, які пов'язували Венеру з могутніми богами, що створили небеса і воду, Сонце і людей, календар і кукурудзу та все інше. Венера представляла у вигляді пернатого змія, оточеного морськими равликами. Подібні ідоли стояли в багатьох стародавніх храмах. Ацтецькі астрономи встановили співвідношення — 65 синодичних періодів обертання Венери (584 дні) дорівнюють 104 сонячним рокам (365 днів). Такий інтервал тривалістю 37960 доби називався Уеуелітцлі (одна старість), це співвідношення застосовувалося в ацтекському календарі для ворожінь.
П'яте небо було призначено для комет, шосте і сьоме — для дня і ночі, що змінюють один одного, восьме — для бур, інші призначалися для якихось богів.
Для того щоб розрахувати синодичний період обертання (або «рік») певної планети, астроному потрібно було тільки підрахувати дні до того, як планета знову з'являлася в первинному положенні на горизонті.
Джерела[ред. | ред. код]
- Smith, Michael E. (2003). The Aztecs (2nd edn. ed.). Malden, MA: Blackwell Publishing. ISBN 0-631-23015-7. OCLC 48579073
- Н. Николова и В. Харалампиева «Звездочеты древности» Пер. с болг. — М., Мир, 1991 г. — 296 с.