Блоковий код

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Блоковий код в інформатиці — тип канального кодування. Він збільшує надмірність повідомлення так, щоб в приймачі можна було розшифрувати його з мінімальною (теоретично нульовою) погрішністю, за умови, що швидкість передачі інформації (кількість передавальної інформації в бітах в секунду) не перевищила б канальну продуктивність.

Головна характеристика блокового коду полягає в тому, що це — канальний код фіксованої довжини (на відміну від такої схеми кодування джерела даних, як код Хаффмана, і у відмінність таких методів канального кодування, як конволюційне кодування («згортальне» кодування)). Зазвичай, система блокового кодування отримує на вході k-знакове кодове слово w, і перетворює його в n-знакове кодове слово c(W) . Це кодове слово і називається блоком.

Блокове кодування було головним типом кодування, використовуваного в ранніх системах мобільної комунікації.

Формальне визначення[ред.ред. код]

Блоковий код — код, що кодує послідовності з набору символів алфавіту S в кодові слова, перетворюючи кожен символ із S окремо. Нехай (k_1,k_2,\ldots,k_m) — послідовність натуральних чисел, кожне з яких менше за |S|. Якщо S=\{s_1,s_2,\ldots,s_n\} та деяке слово W з алфавіту S записано як W=s_{k_1}s_{k_2}\ldots s_{k_m}, тоді кодовим словом, відповідним до W, а саме, C(W), є: C(W) = C(s_{k_1})C(s_{k_2})\ldots C(s_{k_m}).

Інформаційні норми[ред.ред. код]

Коли C — двійковий блоковий код, складений із А ключових слів завдовжки n біт, тоді інформаційна норма C визначається:

\frac{\log_{2}(A)}{n}.

У випадку, коли перші k біт ключового слова — незілежні інформаційні біти, то інформаційна норма буде мати вигляд:

\frac{\log_{2}(2^k)}{n}=\frac{k}{n}.

Література[ред.ред. код]

  • J. H van Lint (1992). Введення до Теорії Кодування. GTM. 86 (2-ий посібник). Springer-Verlag. p. 31. ISBN 3-540-54894-7.
  • F. J. MacWilliams; N.J.A. Sloane (1977). Теорія кодів, виправляючтх помилки. Північна Голандія. p. 35. ISBN 0-444-85193-3.