Відкидання тривалості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Відкидання тривалості - це психологічне спостереження, що оцінка людиною неприємності болючого досвіду (після його завершення) дуже мало залежить від тривалості такого досвіду. Багато експериментів показали, що такі оцінки ґрунтуються не на тривалості, а на двох факторах: пік (коли досвід найбільш болючий) та як швидко біль зникає. Якщо він зникає швидше, досвід оцінюється як більш болючий. Процес такої оцінки отже підпадає під "правило піку та кінця".[1][2]

Відкидання тривалості є підтипом відкидання продовження та компонентом афективного прогнозування.

Приклади[ред.ред. код]

В одному з досліджень, Деніел Канеман та Барбара Фредеріксон показували учасникам експерименту приємні або відразливі відеофрагменти. Коли учасників пізніше попросили пригадати переглянуте, вони не брали до уваги тривалість цих фрагментів, а пригадували їх фактично як серію "фотознімків".[3]

В іншому дослідження, ці два науковця та їх колеги попросили учасників експерименту занурити руку в болюче холодну воду. В одній зі спроб, учасники були проінструктовані тримати руку у воді ще 30 секунд доки вода поступово підігрівалася, але теж до неприємно холодної температури, а в іншій спробі вони мали витягнути руку негайно після занурення. Інших відмінностей в цих двох досвідах не було. Більшість учасників експерименту для повтору обрала досвід, який тривав довше. Вочевидь, учасники оцінювали досвід відповідно до "правила піку та кінця", іншими словами - лише за найгіршим та кінцевим моментами, звертаючи мало уваги на тривалість досвіду.[4]

Зменшення упередження[ред.ред. код]

Деякі форми "відкидання тривалості" можуть бути зменшені або скасовані. Наприклад, зменшення спостерігалось, коли учасники відповідали в графічному форматі або надавали оцінку кожних п'яти хвилин.[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ronald Ross Watson; Colin R. Martin (15 April 2011). Handbook of Behavior, Food and Nutrition. Springer. с. 669. ISBN 978-0-387-92271-3. Процитовано 6 September 2013. 
  2. Keith J. Holyoak; Robert G. Morrison (18 April 2005). The Cambridge Handbook of Thinking and Reasoning. Cambridge University Press. с. 284–. ISBN 978-0-521-82417-0. 
  3. Frederickson, Barbara L.; Daniel Kahneman (1993). «Duration neglect in retrospective evaluations of affective episodes». Journal of Personality and Social Psychology 65 (1). с. 45–55. doi:10.1037/0022-3514.65.1.45. PMID 8355141. 
  4. Kahneman, Daniel; Barbara L. Fredrickson, Charles A. Schreiber & Donald A. Redelmeier (1993). «When More Pain Is Preferred to Less: Adding a Better End». Psychological Science 4 (6). с. 401–405. doi:10.1111/j.1467-9280.1993.tb00589.x. 
  5. Liersch, M. J.; C. R. M. Mackenzie (2009). «Duration neglect by numbers -- and its elimination by graphs». Organizational Behavior and Human Decision Processes 108. с. 303–314. doi:10.1016/j.obhdp.2008.07.001.