Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІНОГОРОДЦІ

ІНОГОРОДЦІ — офіц. назва в Рос. д-ві, згодом в Російській імперії тих підданих, які, не будучи приписаними до козац. стану (див. Козацтво), мешкали на тер. козац. військ чи то постійно, як квартиранти і домовласники, чи то тимчасово, як захожі робітники, що прибули сюди на літні заробітки. Указ імп. Олександра II від 1867 «О дозволении русским подданным невойскового сословия селиться и приобретать собственность в землях казачьих войск…» сприяв масовому припливу мігрантів на козац. землі. Так, на Кубані 1861 І. зареєстровано 5243, а 1873 — вже 250 000 осіб. Згідно з переписом нас. 1897, кубанське козацтво налічувало 787 194 особи, що становило 41 % всього нас. Кубанської обл. Приблизно таке ж співвідношення зберігалося до 1917.

Невійськ. нас. козац. земель влада поділяла на три категорії: 1) І., які мають осілість; 2) І., які не мають осілості; 3) І., які є корінними мешканцями відповідних земель. І. переважно жили в містах, а козаки — в станицях. Взаємовідносини між козаками та І. були вельми складними і напруженими, останнє з усією трагічністю проявилося після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 та під час громадян. війни 1918—20.

Література

• Мельников Л.М. Иногородние в Кубанской области. Екатеринодар, 1900;
• Македонов Л.В. Население Кубанской области, по данным вторых экземпляров листов переписи 1897 года. Екатеринодар, 1906;
• Щербина Ф.А. История Кубанского казачьего войска, т. 2. Екатеринодар, 1913; Казачий словарь-справочник, т. 2. Сан-Ансельно, 1968; Энциклопедический словарь по истории Кубани с древнейших времен до октября 1917 года. Краснодар, 1997.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: Є.Д. Петренко.; url: http://history.org.ua/?termin=Inogorodci; том: 3