Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІСИХАЗМ

ІСИХАЗМ (від грец. ήσυχία — спокій, мовчання) — реліг.-містичне вчення та течія у православ’ї. Ісихастами називали ченців, які сповідували пустельництво і самопокуту. Найбільш виразним представником раннього І. був учень Оригена — Євагрій Понтик (3 ст.). В основу свого вчення він поклав ідею про первинну рівність та однакову досконалість усіх творінь, здатних споглядати Божественну сутність.

Послідовники І. вважають, що людина спроможна сприймати божественну енергію безпосередньо органами свого чуття і що введення себе в містичне споглядання шляхом безмовної молитви та нерухомості уможливлює сприйняття Божественного світла (Фаворського світла). З І. пов’язане виникнення практики мисленносердечної Ісусової молитви («Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене»), яка є зверненням до Ісуса Христа, що відбувається в ритмі, узгодженому з ритмами дихання та серцебиття того, хто молиться. Висвітленню значення феномену Ісусової молитви присвятили свої книги отці Церкви — святі Василій Великий та Григорій Назіанзин (обидва — 4 ст.). Для вдосконалення та усталення практики мисленносердечної Ісусової молитви особливо багато зробив св. Іоанн Лествичник (7 ст.). Св. Григорій Палама (14 ст.) у процесі широкої полеміки з греком Варламом Калабрийським та Акиндином систематизував вчення І. і домігся, що на соборі під головуванням імп. Андроніка III Палеолога на засіданні 10 черв. 1341 І. було визнано офіційно.

І. набув поширення серед насельників монастирів на Афоні в 1-й пол. 14 ст., незважаючи на те, що низка пріоритетів І., зокрема ідеал індивідуального усамітнення, є відмінними від пріоритетів, зафіксованих у спільножитійному монастирському уставі, складеному св. Пахомієм Великим.

Поширення І. в Україні припадає на 14—16 ст. Важливим центром його розвитку була Києво-Печерська лавра. Прихильником І. був Паїсій Величковський. Авторами, в творах яких простежуються властиві І. мотиви, були, зокрема,   Г.Цамблак, І.Вишенський,  І.Княгиницький, Й.Кунцевич.

Література

Добротолюбие, т. 5. М., 1900;

• Мейендорф И.Ф. О византийском исихазме и его роли в культурном и историческом развитии Восточной Европы в XIV в. «Труды Отдела древнерусской литературы», 1974, т. 29;
• Meendorf J. Is «Hesichasm» the Right Word? Remarks oN religious Ideology iN the Fourteenth Century. «Harvard UkrainiaN Studies», 1983, vol. 7;
• Senyk S. The Sources of the Spirituality of St Josaphat Kuncevych. XIV «Orientalia Christiana Periodica», 1985, vol. 51;
• Його ж. L’Нésychasme dans monachisme ukrainien. «Irénikon», 1989, vol. 62;
• Пелешенко Ю.В. Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця XIV – початку XVI ст. К., 1990.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.Є. Зема.; url: http://history.org.ua/?termin=Isyhazm; том: 3