Афон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гора Афонa
Світова спадщина ЮНЕСКО
Монастир Хіландар на Афоні
Країна Греція Греція
Тип змішаний
Критерії i, ii, iv, v, vi, vii
Ідентифікатор 454
Регіонb Європа і Північна Америка

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1988
12 сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Афо́н (грец. Άθως) або Афонська гора[1] (грец. Άγιον Όρος — Айон Орос, у перекладі Свята Гора), повна назва Автономна Чернеча Держава Святої Гори Афон (грец. грец. Αυτόνομη Μοναστική Πολιτεία Αγίου Όρους) — монастирська держава на східному виступі Халкідонського півострова — Айон-Орос — в Егейському морі. Висота 1 935 м над рівнем моря.

Доступ жінкам на Афон заборонено.

Історія[ред.ред. код]

Візантійський імператор Костянтин Погонат (правив в 668–685) віддав півострів Айон-Орос у виключне володіння монахів (ченців). У 8 столітті грецькі самітники (анахорети) створили на Афоні, так звану, чернечу республіку. Перший монастир — Монастир Велика Лавра — на Афоні заснований в 962–963 роках грецьким ченцем Афанасієм. З часом на Афоні виникло близько 20 укріплених чоловічих монастирів, і він став відігравати роль великого релігійного центру православної церкви.

Перший руський монастир — Пантелеймонів монастир — закладений на Афоні 1080 року за візантійського імператора Олексія I Комніна. Україна мала з Афоном тісні релігійно-культурні зв'язки. На Афоні перебували Антоній Печерський та Іван Вишенський.

Нині Афон — релігійний, науковий і туристичний центр. Управління здійснюють представники монастирів — свята община. Найвища юрисдикція належить Константинопольському Патріархату Грецької православної церкви.

В монастирях Афона зберігається близько 10 тисяч грецьких, слов'янських, арабських рукописів, цінні мистецькі твори (починаючи з 9 століття). Збірки досі мало досліджені.

Український слід[ред.ред. код]

Київська Русь[ред.ред. код]

Тісні і плідні стосунки Київської Русі з Афоном ми бачимо від часів рівноапостольного князя Володимира. Так в монастирі Есфігмен в кінці Х ст. був пострижений в ченці майбутній великий преподобний Антоній — засновник Києво-Печерського монастиря та родоначальник усього руського чернецтва. Його духовним наставником був ігумен Есфігменового монастиря Феоктист, відомий на той час церковний діяч. Печерський патерик свідчить, що Антоній на Афоні був двічі, де довгий час подвизався в іночестві. 1013 року Антоній, отримавши благословення ігумена Феоктиста, повернувся на батьківщину, оселившись у Києві. Преподобний Антоній впорядкував чернече життя за зразком, взятим з Афону, і впровадив ті ж правила у засновану ним Київську обитель.
В Печерському патерику ми знаходимо у розповіді про життя святого Аммона Затворника. «Преподобний Аммон, за благословенням ігумена, подорожував до Святої Афонської Гори, наслідуючи життя великих отців».

Перший Руський монастир на Афоні був також заснований за часів князя Володимира та названий на честь Богородиці Ксилургу. Ним ченці Київської Русі володіли до 1169. До того часу кількість руських мешканців Афону так зросла, що вони звернулись через свого ігумена Лаврентія до Священного Кіноту Святої Гори з проханням надати їм один із Великих афонських монастирів.

Прохання руських ченців було задоволено і їм передали древню обитель святого Пантелеймона, відому потім під назвою «монастир руських», чи «кіновій Каллімахідів», чи просто «Русик» («Руський»). Також в їх володінні був залишений і монастир Ксилургу, але як приписний. Але цей монастир швидко втратив свій український характер. З плином часу він став російсько-українським, а згодом і зовсім російським. У наш час[Коли?] на Афоні, в Русику, в Свято-Пантелеймонівському монастирі, який, перебуває у віданні РПЦ Московського Патріархату, мешкає більша половина ченців, що є українцями. Ігуменом монастиря є також українець, священноархимандрит Єремія, що несе на Святій Горі послух уже понад 30 років.

Другий монастир на Афоні, де жили українці, був Ставроникита (Никитин Хрест). Заснування цього монастиря припадає на 680 рік за часу царя Костянтина Погоната. Пізніше монастир спорожнів і був занедбаний, але відновлений у XVI ст. патріархом Єремією, який підтримував добрі стосунки з Костянтином Острозьким. Останній нераз надавав кошти монастирям Святої Гори і тому, на його прохання, до цього монастиря приймали українців.

Козацькі та пізніші часи[ред.ред. код]

На Афонській горі тривалий час жив український поет і філософ Іван Вишневецький (кінець XVI — початок XVII столітть).[1]

У XVIII ст. знову було звернено особливу увагу на Афон, як на спокійне місце життя і подвигу. І на землях Пантократового монастиря постає чисто український Скит святого пророка Іллі або, так званий, Іллінський козачий чи запорізький. Цей скит заснований ієромонахом Паїсієм Величковським (1722–1794), уродженцем Полтави. До Паїсія почали сходитися ченці, переважно українці, а й частково молдавани. На Афон потроху стали прибували емігранти, козаки з колишньої армії гетьмана Мазепи, бажаючи в молитві й подвизі дожити свого віку. Невдовзі Паїсій змушений був просити в Пантократового монастиря просторішого приміщення, — і йому віддали порожню келію св. пророка Іллі. Це було в 1746, і відтоді на Афоні постав Іллінський козачий український Скит. Тут великий старець Паїсій переклав з грецької «Добротолюбіє» та твори засновників християнської аскези.

У так званих «формулярах» багатьох афонських обителей, що подають відомості про кожного монастирського поселенця у XVI–XVII ст., є згадки про ченців, поряд з чиїми іменами та прізвищами стоїть і слово «козак». Такі ж самі написи ми знаходимо на черепах у поховальних кістницях монастирів.

Коли йдеться про афонське чернецтво XIX-XX ст., звертає увагу кількісна характеристика: у 1913 сумарна кількість ченців українців і росіян становила 4800 чоловік, які жили в Пантелеймонівському монастирі, Андріївському й Ілінському скитах, а також у 82 келійних обителях. Кількість ченців-греків становила на той час 3600 чоловік. Це при тому, що до 1830 на Афоні не залишилося жодного українського ченця.

Того ж 1913 року, за деякими повідомленнями, у середовищі руських ченців Афону мало місце українсько-російське протистояння на національному ґрунті[2].

Відвідування монастирів[ред.ред. код]

Знак із переліком заборон на кордоні Афону у Франгокастро
Причал в Урануполі

Відвідувати Святу гору дозволяється, відповідно до уставу монастирської держави (тіпікон), тільки чоловікам. Жінкам заборонено навіть наближатись до узбережжя. Від відвідувачів, громадян Греції, вимагається дозвіл — діамонітіріо — що видається Кабінетом по обслуговуванню прочан у місті Салоніки або подібним же кабінетом у місті Урануполі. Щоденно видаються дозволи лише для 120 осіб.

Іноземні громадяни повинні мати при собі дозвіл Міністерства у справах Македонії та Фракії (також у місті Салоніки). У випадку перебування на Святій горі більше місяця також необхідна довідка Відділу у справах іноземних громадян.

Усім прочанам монахи пропонують безкоштовне харчування у просторих монастирських трапезних та прихисток у спеціальних келіях. Також усім прочанам дозволяється перебувати у храмах під час богослужінь та оглядати реліківії, що нині зберігаються у кожному монастирі. Прочанам рекомендується заздалегідь зателефонувати[3] до відповідного монастиря та повідомити про свою присутність.

Транспортне сполучення[ред.ред. код]

З Салонік можна доїхати від станції К. Т. Е. Л. (грец. ΚΤΕΛ) до Урануполі щоденним рейсовим автобусом[4]. Станом на 1 липня 2010 року ціна квитка становила 11,40 євро (ціна студентського квитка — 8,60 євро). З Урануполі щоденно курсує два водних таксі та одна баржа[5]. Ціна квитка на баржу, станом на 1 липня 2010 року становила приблизно 6 євро. Між Урануполі, та головним портом Афону — Дафні баржа зупиняється на причалах Ігуменіци, Зографу, Костоманіту, Дохіаріу, Ксенофонту, св. Пантелеймону.

Від причалу Дафні можна доїхати автобусом до столиці Афону — міста Кар'єс. З Кар'єсу, курсують маршрутні таксі до монастирів Афону. Ціна таксі залежить від кількості пасажирів. Станом на 1 липня 2010 року вартість маршрутного таксі становила 40 євро за весь автобус (при заповненні транспорту на 10 осіб — ціна на поїздку одного пасажира становила 4 євро).

Окрім цього, бажаючі відвідати Афон можуть розпочати свою подорож від Ієріссос та Неа-Рода.

Чинні монастирі[ред.ред. код]

У дужках вказана кількість ченців, грецька назва та домінуюча нація (якщо нація не вказана, то монастир грецький). Порядковий номер відповідає місцю монастиря в ієрархії святогірських монастирів.

  1. Монастир Велика Лавра (64) (Μεγίστη Λαύρα)
  2. Монастир Ватопед (163) (Βατοπέδι or Βατοπαίδι)
  3. Монастир Івірон (71) (Ιβήρων; ივერთა მონასტერი) (грузинський)
  4. Монастир Хіландар (92) (Χιλανδαρίο)(сербський)
  5. Монастир Діонісія (71) (Διονυσίου)
  6. Монастир Кутлумуш (86) (Κουτλουμούσι)
  7. Монастир Пантократор (25) (Παντοκράτορος)
  8. Монастир Ксиропотаму (25) (Ξηροποτάμου)
  9. Монастир Зографу (48) (Ζωγράφου)(болгарський)
  10. Монастир Дохіар (3) (Δοχειαρίου)
  11. Монастир Каракал (60) (Καρακάλλου)
  12. Монастир Філофей (57) (Φιλοθέου)
  13. Монастир Симонопетра (94) (Σίμωνος Πέτρα or Σιμωνόπετρα)
  14. Монастир святого Павла (112) (Αγίου Παύλου)
  15. Монастир Ставронікіта (42) (Σταυρονικήτα)
  16. Монастир Ксенофонт (123) (Ξενοφώντος)
  17. Монастир Григорія (107) (Οσίου Γρηγορίου)
  18. Монастир Есфігмен (121) (Εσφιγμένου)
  19. Монастир Пантелеймона (88) (Αγίου Παντελεήμονος або Ρωσικό) (російський)[1]
  20. Монастир Констамоніт (44) (Κωνσταμονίτου)

Скити[ред.ред. код]

Крім монастирів на Афоні переважно у складі монастирських подвір'їв діють менші обителі — переважно ідіоритмні — 15 скитів[6]:

  • Скит Діви Марії, або Новий Скит
  • Скит святої Анни
  • Малий скит святої Анни
  • Скит Святої Троїці
  • Скит святого Іоанна Претдечі
  • Скит святого Димитрія
  • Скит святого Андрія
  • Скит монастиря Івірон
  • Скит святого Пантелеймона
  • Скит святого Димитрія, або Лаккоскит
  • Скит Благовіщення Пресвятої Богродиці
  • Скит Вогородиця
  • Скит пророка Іллі — малоросійський скит[1]
  • Катунакі і Карулі

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]