Вікіпедія:УРЕ/Том 2/БОГУСЛАВ - БОРОДАВОЧНИК/Тексти

БОГУСЛАВ — місто, центр Богуславського району Київської обл. УРСР, на р. Росі (бас. Дніпра). Залізнична станція. 9,4 тис. ж. (1959).

На поч. 20 ст. в Б. були 2 невеликі суконні фабрики, винокурний та пивоварний заводи. За роки Рад. влади розвинулася промисловість. В Б. є суконна фабрика, завод по обробці граніту, харчокомбінат, маслоробний, цегельний заводи, 4 пром. артілі, РТС, гідроелектростанція, будується (1960) плодоконсервний завод. 2 середні, восьмирічна школи, школа робітн. молоді, н.-д. гідрометеорологічна станція АН УРСР, Будинок культури, музей образотворчого мистецтва, клуби, бібліотеки, парк, стадіон. На Пн. Сх. від Б. по р. Росі розташоване спортивно-мисливське господарство (пл. 2117 га), в якому розводять козуль, зайців та ін. В районі — зернові культури (пшениця, ячмінь, овес), овочівництво, молочно-м'ясне тваринництво. Розвинуте також садівництво.

Б. вперше згадується літописцями в 1195 як фортеця для оборони проти половців. В 14 ст. його захопила феодальна Литва. В 16 ст. Б. — добре укріплена фортеця. В 1569 Б. потрапив під владу шляхетської Польщі. Населення Б. брало активну участь у селянсько-козацьких повстаннях під проводом К. Косинського (1591— 93), С. Наливайка (1594—96), П. Павлюка і К. Скидана (1637), Д. Гуні і Я. Острянина (1638). На початку визвольної війни українського народу 1648—54 військо на чолі з Б. Хмельницьким визволило Б. з-під влади шляхетської Польщі, і він стає сотенним містечком Богуславської сотні Білоцерківського полку. За Андрусівським перемир'ям 1667 Б. відходив до Польщі. Протягом 16—17 ст. Б. зазнав численних нападів з боку кримських татар і турків. За стійкий опір турецько-татарським загарбникам Ю. Хмельницький в 1678 зруйнував Б., а населення міста віддав у ясир своїм союзникам— туркам. Під час піднесення визвольної боротьби на Правобережній Україні під керівництвом G. Палія Б. в 1685 був визволений з-під гніту польської шляхти військом козацького полковника G. Саму ся і став полковим містом Богуславського полку. В 1712 у зв'язку з відновленням на Правобережжі польсько-шляхетського панування частина населення Б. добровільно переселилася на Лівобережну Україну. За Коліївщини 1768 населення Б. повстало і разом з гайдамаками знищило гарнізон польсько-шляхетського війська. В 1793 Б. разом з Правобережною Україною ввійшов до складу Росії. В 1796—1837 Б. — центр Богуславського повіту Київської губ., з 1846 — заштатне містечко Канівського пов. Київської губ. Після встановлення Радянської влади на Україні Б. в 1919—23 — центр Богуславського пов. Київської губ., з 1923 — центр Богуславського району. Під час тимчасової німецько-фашистської окупації (1941—43) в районі Б. діяв партизанський загін.

В 1861 в Б. вчителював укр. письменник І. Нечуй-Левицький, у 1886—93 жила укр. письменниця Марко Вовчок. Б. — місце народження одного з керівників Горлівського збройного повстання 1905 в Донбасі Г. Ф. Тка-ченка-Петренка. В роки Великої Вітчизняної війни в Б. була закатована гітлерівцями комсомолка-партизанка Марія Гризун.

З історичними подіями, що відбувалися в* Б. в 17—18 ст., зв'язана популярна на Україні народна пісня «Бондарівна», пройнята непримиренною ненавистю до польсько-шляхетських гнобителів. Боротьба укр. народу проти турецьких загарбників відображена в народній думі «Маруся Богуславка».

БОГУСЛАВКА Маруся — головна героїня української народної думи «Маруся Богуславка», один з найяскравіших образів жінки-патріотки. Перебуваючи в неволі у турецького паші, Б. відкриває «темницю кам'яную» і випускає на волю «сімсот козаків, бідних невольників». Вірогідних істор. даних про Б. немає. Образ Б. створив народ на основі багатьох фактів патріотичної поведінки укр. жінок-бранок. Думу «Маруся Богуславка» високо оцінював Т. Г. Шевченко, її сюжет використали для однойменних творів І. Нечуй-Левицький, М. Старицький та ін. За думою створено балет (музика А. Свєшникова).

Літ.: Томашівський С. Маруся Богуславка в українській літературі. Львів, і 901.

БОГУСЛАВСЬКА ТКАНИНА — один з традиційних видів української народної декоративної тканини, що виник ум. Боґуславі на Київщині в кін. 19 ст. Основа Б. т. — чергування гладких кольорових і візерункових смуг човникового перебору. Широко використовується в родинному й громадському побуті для виготовлення портьєр, ламбрекенів, диванних подушок, настінних килимків та ін. Б. т. виробляється в артілі «Перемога» м. Богуслава (художники І. Г. Нечипоренко та Г. І. Анджієвський) і в м. Кролівці на Сумщині.

БОГУСЛАВСЬКИЙ (Boguslawski) Войцех (9. IV 1757 — 23. VII 1829) — польський театральний діяч, актор, режисер, драматург, педагог. Театр, діяльність почав 1778. З

1783 — директор Національного театру. За ініціативою Б. створені театри у Львові, Любліні, Познані. Б. — автор оперних лі-бретто, перекладів. Краща з його муз. комедій — «Краківці та горці» (1794) — досі входить в репертуар театрів. Б. — організатор першої драм, школи у Варшаві (1811). Боровся за народний реалістич. театр у Польщі. БОГУСЛАВСЬКИЙ Костянтин Євгенович (1895 — 1937) — український радянський композитор, співак, хормейстер. Н. в с. Павлів-ці Старобільського пов. Харків, губ. 1922 — 33 працював керівником хору Школи червоних старшин у Харкові. На початку 20-х pp. виступив як автор перших українських радянських масових пісень («12 косарів», «Слава волі», «Рік за роком»), створив багато популярних червойоармійських нісень («Черво-ноармійський марш», «Юнацький марш», «Чапаєвська пісня», «На лінкорі» та ін.), написав велику кількість пісень і хорів для школярів, обробок укр. народних пісень. Б. є автором струнного квартету на народну тему «Комарик», дитячої опери-гри «Андрійко-козак», кількох музкомедій. Більшість його пісень відзначається бойовим запалом, вольовою пружністю ритмів, за характером мелодики вони дуже близькі до української народної творчості.

БОГУСЛАВСЬКИЙ Сергій Анатолійович (1. XII1883 —3. 1X1923)— російський фізик. Проф. Моск. університету (з 1919). Осн. праці Б. присвячені застосуванню статистич. методу обчислення термодинаміч. величин, теорії діелектрич. кристалів, аналізові руху електронів в електромагнітних полях. Встановлена Б. закономірність у впливі просторових зарядів на рух електронів лежить в основі розрахунку електровакуумних приладів.

БОГУСЛАВСЬКИЙ ПОЛК — адміністративно-територіальна одиниця селянсько-козацьких військ. Утворений 1685 в період піднесення визвольної боротьби проти польсько-шляхетського гніту на Правобережній Україні. Головним містом Б. п. був Богуслав. Козаки Б. п. в 90-х pp. 17 ст. брали участь у походах правобережних полків проти кримських татар, в 1702—04 — у боях проти польської шляхти під Білою Церквою, Бердичевом, Баром, Меджибожем, Немировом та ін. Полковником Б. п. був Самійло Са-мусь [1685—1712] — сподвижник білоцерківського полковника С. Палія. Б. п. був ліквідований 1712, коли за угодою Росії з Польщею козаків правобережних полків було переселено на Лівобережну і Слобідську Україну.

БОГУШЕВИЧ Францішек Казімірович (21. III 1840 — 28. IV 1900) — білоруський поет-демократ. Н.вс. Кушлянах на Вілен-щині в сім'ї збіднілого шляхтича. Вчився в Петербурзькому університеті, звідки був виключений за участь у студентських заворушеннях. Брав участь у повстанні 1863, після розгрому якого, переховуючись від переслідувань, виїхав на

Україну. Закінчив Ніжинський юридичний ліцей (1868), працював судовим слідчим у Конотопі, з 1878 був адвокатом у Вільно; почав писати вірші, які поширювалися в рукописах. Перша зб. — «Дудка білоруська» (1891), друга — «Смик білоруський» (1894). Б. — основоположник критично-реалістич. напряму в білорус, літературі, продовжувач традицій Шевченка і Некрасова. Волелюбна поезія Б. сповнена протесту проти соціального й національного поневолення білорус, народу. Перший з білорус, письменників виступив на захист рідної мови і самобутності нац. літератури, впровадив у білорус, літературу нові для неї форми вірша, розвивав жанр байки, балади, поеми.

Тв.: Білорус, мовою — Вьібраньш творьі, Мінск, 1946; Укр. перекл. — Вибрані твори. За ред. П. Тичини. К., 1950; Рос. перекл.— Избранное. М., 1953.

БОГУШЕВСЬКА Гелена (н. 1886) — польська письменниця й громадська діячка. Н. у Варшаві. Друкується з 1928. Найціннішим у творчості Б. є антифашистський прозовий цикл «Полонез» (1936—39). Твори «Залізна завіса» (1949), «Чорна курка» (1952) присвячені соціалістич. будівництву в Польщі. В повісті «Ліс» (1955) відображена боротьба польських патріотів з німецько-фашистськими окупантами. Деякі твори написані Б. у співавторстві з її чоловіком 6. Корнацьким.

Тв.: Рос. перекл. — Избранное. М., 1953.

БОГХЕД {англ. bog — болото, head — голова) — відміна викопного вугілля з класу власне сапропелітів. Б. бувають: малозольні—■ бурувато-чорного кольору, матового блиску, масивної структури, значної щільності і в'язкості, завдяки чому вони добре поліруються; багатозольні — шаруваті, сірувато-чорного кольору.

Б. містять: вологи 14 — 30%; золи 7 — 17%; сірки 1—4,5%. Вихід летких речовин досягає 60— 80%. Теплоздатність Б. 4900—6000 пал. Б. характеризуються значним вмістом водню (8—12%). Утворюються з колоніальних форм зелених водоростей (Рііа) та мікроскопічних водоростей (Reinschia); залягають лінзами. Б. відомі в Англії і в Підмосковному басейні. При сухій перегонці дають значний вихід первинного дьогтю.

БОГША Лазар (pp. н. і см. невід.) —- староруський майстер ювелірного мистецтва 12 ст., працював при дворі полоцьких князів. Відомий його високохудожній твір «Хрест Євфросинії» (1161), оздоблений дорогоцінними каменями та мініатюрами, виконаними в техніці перегородчастої емалі.

БОД — міжнародна одиниця швидкості телеграфування; визначається кількістю елементарних імпульсів, переданих за 1 сек. Найкоротший імпульс, покладений в основу телеграфного коду, наз. елементарним імпульсом. Якщо, напр., тривалість елементарних імпульсів становить 20 мілісекунд, то швидкість телеграфування дорівнює 50 бодам.

БОДАЙБО — місто, центр Бодайбинського району Іркутської обл. РРФСР, на р. Вітімі при впадінні р. Бодайбо. Має регулярне повітряне сполучення з Іркутськом. 18 тис. ж. (1959). Виникло в 60-х pp. 19 ст. як центр Ленського золотопромислового району. На зо-лоторозробках Б. у 1912 відбувся масовий страйк робітників, жорстоко придушений царським урядом; страйк викликав хвилю ре-волюц. піднесення в усій країні (див. Ленський розстріл). В сучас. Б. працюють ремонтно-механічні майстерні, цегельні і лісопильний заводи. Гірничий технікум-

БОДАРЕВСЬКИЙ Микола Корнилович (1850 — 1921)—український та російський живописець. Н. в Одесі. Закінчив Одеську рисувальну школу та Академію мистецтв у Петербурзі (1873). Брав активну участь у виставках передвижників, член Товариства південноросійських художників. Портрети Б. часто мають риси салонності. Най-відоміші його картини присвячені Україні: «Весілля на Україні», 1887, «Перший спас на Україні (свято Маковія)», 1892. Ескізи до них знаходяться у Київському музеї українського мистецтва.

БОДЕН (Bodin) Жан (1530 — 96) — французький юрист, ідеолог буржуазії, яка зароджувалася в надрах феод, суспільства. Ворожий до демократії, Б. ідеалізував монархію і був прихильником абсолютизму. Відстоював незалежність держ. влади від церкви і засуджував католицьке вчення про всесвітню владу пап. Б. першим серед зх.- європ. ідеологів висунув ідею суверенітету держ. влади і трактував суверенітет як верховну, єдину, неподільну і незалежну владу монарха. Вчення Б. про державу і право викладено в його основному творі «Шість книг про республіку».

БОДЕНСЬКЕ ОЗЕРО — озеро біля пн. підніжжя Альп, на кордоні між Німеччиною, Швейцарією і Австрією. Лежить на вис. 395 м. Довж. Б. о. 63 км, шир. 14 км, пл. 538 км². Найбільша глиб. 252 м. Береги переважно низькі, погорбовані, лише на Пд. Сх. підходять гірські хребти Альп. Через Б. о. протікає р. Рейн. Замерзає рідко. Багате на цінні види риб (лосось, форель, минь та ія.). Судноплавне. На узбережжі — ряд курортів.

БОДЕНШТЕДТ Фрідріх (22. IV 1819 — 18. IV 1892) — німецький письменник і перекладач. Н. у Пейні. 1840—45 жив у Росії, мандрував по Вірменії, Грузії та Персії. Автор «Тисячі і одного дня на Сході» (1850). Перекладав із східних мов «Пісні Мірзи-Шафі» (1851), «Співець Шіраза» (1877), «Пісні та притчі Омара Хайяма» (1881), а також твори рос. та англ. класиків. 1845 видав «Поетичну Україну»—зб. перекладів укр. народ, пісень. Укр. мовою вірші Б. перекладав П. Грабовський.

БОДЛЕР (Baudelaire) Шарль (9. IV 1821— 31. VIII 1867) —французький поет. Н. у Парижі. Літ. діяльність почав у 40-х pp. як критик. Складність і суперечливість світогляду Б. позначилися на його творчості (збірка поезій «Квіти зла»» 1857; трактат «Штучний рай», 1860; «Маленькі поеми в прозі», 1869, та ін.). Визнання порочності бурж. світу, симпатії до знедолених, заклики до бунту проти гніту й несправедливості поєднуються в творах Б. з оспівуванням культу смерті та спробами поетизації потворного.

Тв.: Oeuvres completes, v. 1—9, ed. Conard. Paris, 19 [22] — 36; Укр. перекл.-В кн.: Щурат В. Поезія XIX віку, ч. 1, Львів, 1903; «Зоря», 1897, ч. 15 [перекл. П. Грабовського].

БОДНАРСЬКИЙ Богдан Степанович (н. 5. VIII 1874) — російський рад. бібліограф, заслужений діяч науки РРФСР (з 1945). Н. на Україні (м. Радзивилів Волинської губернії). Ініціатор видання і редактор журн. «Библиографические известия» (1913—25, 1929), перший директор Російської центральної (тепер Всесоюзної) книжкової палати

(1920—21). Б.— автор численних праць з теорії та історії бібліографії, бібліотекознавства.

БОДРИЧІ (ободрити) — одне з великих племен полабських слов'ян, що жило між pp. Травою і Варною і очолювало воєнно-політичний союз племен, який у 8—9 ст. вів боротьбу проти саксів. В 10 ст. землі Б. стали об'єктом агресії нім. феодалів. В процесі боротьби з ними Б. в середині 11 ст. створили державне об'єднання — Вендський союз племен. 1170 Генріх Лев зломив опір Б. і, загарбавши їхні землі, заснував герцогство Мекленбург. Б. були частково винищені, частково онімечені.

БОДУЕН ДЕ КУРТЕНЕ Іван Олександрович (1. III1845 — 4. XI 1929) — російський і польський мовознавець. Засновник т. з. казанської і петербурзької лінгвістичної школи. Н. поблизу Варшави. Був професором Казанського* Дерптського, Петербурзького університетів. Академік Краківської (з 1887) і чл.-кор. Петербурзької (з 1897) АН. Перший розробив теорію фонеми і фонетичних чергувань. Виступав проти заборони царським урядом укр. мови, листувався з І. Франком. З 1918 до смерті жив у Варшаві.

Тв.: Некоторьіе отдельї сравнительной грамматикті славянских язьшов. «Русский филологический вест-ник». Варшава, 1881, т. 5; Proba teorii alternacji fone-tycznyeh. Krak6w, 1894; Введение в язьшоведение. П., 1917.

Літ.: ЩербаЛ. В. И. А. Бодузн де Куртенз. Известия по русскому язьтку и словесности, 1930, т. З, кн. 1.

БОДЯГОВІ (Spongillidae) — родина пріс-новодяних губок. Мають вигляд здебільшого сірих, зелених або жовто-бурих розгалужених кущиків та наростів на підводних предметах. Одна тварина шляхом пупкування утворює цілу колонію.

Тіло Б. пронизане складною системою каналів і порожнин. Скелет складається з дрібних кремінних голочок (спікул). Роздільностатеві. Запліднення внутрішнє. Личинка покидає тіло матері і кілька годин (рідше 1—2 доби) плаває у воді, після чого прикріплюється до субстрату і. розвивається в дорослу губку. Б. мають велику здатність до регенерації. Поширені в прісно вод. (рідше солонувато вод.) водоймах земної кулі, особливо в субтропіч і тропіч. зонах. Живляться мікроскопіч. організмами та найдрібнішими рештками органіч. речовин. В прісних водах УРСР відомо 7 видів Б., з яких найпоширенішою є бодяга ставкова (Spongilla lacustris).

БОДЯНСЬКИЙ Осип Максимович (літ. псевд.—М. Бода-Варвинець, Ісько Материнка, І. Мастак та інші; 12. XI 1808 — 18. IX 1877) — український філолог-славіст, історик і письменник. Н. в с. Варві Полтавської губ. Закінчив Московський університет (1834). З 1842 — професор кафедри слов'янських літератур Моск. університету. В 1845 обраний секретарем Моск. товариства історії і древностей російських^ якому редагував (1846—48; 1858— 77) періодич. видання «Чтения Московского общества истории и древностей российских». Б. належав до ліберального крила слов'янофілів. Цінні його історичні розвідки «Про погляди відносно походження Русі» (1835), «Про час виникнення слов'янських

письмен» (1845) та ін. Перша літ.-критич. праця присвячена творчості Г. Квітки-Основ'я-ненка (1834). В «Розгляді різних думок про стародавню мову північних і південних русів» (1835) відстоював самобутність укр. мови. Окремим виданням опублікована магістерська дисертація «Про народну поезію слов'янських племен» (1837). Переклав на рос. мову окремі праці П. Й. Шафарика, укр. історика Д. І. Зубрицького. Серед поетичних творів відомі «Наські українські казки» (1835) і поезії 1843—44. В «Чтениях» вміщував матеріали з історії України і Росії, народні пісні. За його редакцією видано «Літопис Самовидця». Б. був ініціатором видання «Пісні Угорської і Галицької Русі» Я. Головацького.

Тв.: Наські українські казки... Львів, 1903 [з передмовою 1. Франка].

Літ.: Пархоменко О. М. Йосип Максимович Бодянський. «Українська мова в школі», 1957, №1; Кондрашов Н. А. Осип Максимович Бодянский. М., 1956.

БОЕЦІЙ (Boethius) Аніцій (480 — 524) -римський філософ-неоплатонік, математик і теоретик музики. Автор трактатів з логіки і коментаріїв до творів з логіки Арістотеля та Порфирія. Математичні твори Б. не були оригінальними, але відіграли важливу роль у поширенні математич. знань в Європі. Його «Основи арифметики» є авторизованим перекладом «Арифметики» Нікомаха, а «Мистецтво геометрії» — перекладом перших трьох книг «Початків» Евкліда. Великою популярністю користувався п'ятитомний твір Б. «Про музику», який є основним джерелом відомостей про античну музичну теорію.

БОЄПРИПАСИ —предмети, призначені для здійснення пострілів з усіх видів зброї, бомбардування і ракетних ударів. До Б. належать арт. снаряди, атомні бомби, ракети, авіабомби, міни, ручні гранати, патрони топдо. За призначенням Б. поділяються на основні, спеціальні та допоміжні.

БОЖ (Боз, Бус) — вождь антів. У 4 ст. очолював їх мужню боротьбу проти готів. Бл. 375 був захоплений у полон і за наказом короля остготів Вінітара розп'ятий разом із своїми синами і найближчими 70 вельможами. Згадується в «Слові о полку Ігоревім». _t

БОЖЕВІЛЛЯ — див. Психічні захворювання.

БОЖЕНКО Василь Назарович (1871 — 21. VTII 1919) — герой громадянської війни на Україні. Н. в сім'ї селявина-бідняка в с. Бе-режинці біля Єлиса-ветграда (тепер Кіровоград). З дитячих років йому довелось піти на заробітки. Після кількарічної служби в царській армії Б. працював столяром в Одесі. В березні 1904 за поширення листівок Одеського комітету РСДРП був заарештований. В 1915—17 Б.— столяр у Київських механічних майстернях, один з керівників профспілкового руху в Києві. В березні 1917 Б. обирається членом Київської Ради робітничих депутатів,

вступає у більшовицьку партію. В дні Київського жовтневого збройного повстання 1917 проти бурж. Тимчасового уряду командував червоногвардійським загоном. Під час Київського січневого збройного повстання 1918 на чолі червоногвардійського загону брав участь у боях проти Центральної ради, а весною 1918— проти нім. окупантів. Влітку 1918 Б. брав участь в організації партизанських загонів у «нейтральній зоні», потім призначений командиром сформованого восени 1918 в Унечі Та-ращанського полку 1-ї Української радянської дивізії, згодом реорганізованого у Та-ращанську бригаду 44-ї піхотної дивізії, якою командував М. О. Щорс. В боях проти німецьких окупантів, гетьманців, петлюрівців і білогвардійців таращанці під командуванням Б. здобули ряд значних перемог. За визволення 5 лютого 1919 Києва ВУЦВК нагородив Таращанський полк почесним Червоним Прапором, а Б. — особистою золотою зброєю. Помер Б. від хвороби, похований у Житомирі. Образ Б. відтворений укр. рад. письменниками А. Малишком у вірші «Боженко» і G. Скляренком в романі «Шлях на Київ», О. Довженком у фільмі «Щорс».

БОЖЕНОВ Петро Іванович (н. 12. . VII 1904) — російський рад. вчений в галузі будівельних матеріалів, дійсний член Академії будівництва і архітектури GPGP (з 1956). Член _;КПРС з 1948. Н. в м. Карачеві Брянської обл. в сім'ї машиніста-залізничника. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1929). Професор інженерно-будівельного інституту в Ленінграді, доктор технічних наук (з 1953), керівник Ленінградського філіалу Академії будівництва і архітектури СРСР (з 1957). Основні роботи Б. — з питань виробництва та застосування будівельних матеріалів, головним чином в'яжучих.

БОЖИЧ — у міфології південних слов'ян — син верховного бога, «творця блискавки». Б.— уособлення сонця, яке, нібито, щороку вмирає й народжується. Риси культу Б. перенесені в християнську релігію: у сербів, хорватів, словенців свято «Різдво Христа» наз. «Божичем», у болгарів — «Божиком».

БОЖІЙ Михайло Михайлович (н. 20. IX 1911)—український рад. живописець, засл. діяч мистецтв УРСР (з 1957), чл.-кор. Академії мистецтв СРСР (з 1958). Н. в Миколаєві в сім'ї робітника. 1933 закінчив Миколаївський ху-дож. технікум. З 1938 експонує свої твори на худож. виставках. У післявоєнні роки багато працює над портретами

М. М. Божій. «Медсестра». 1955. Київський державний музей українського мистецтва.

представників Радянської Армії, державних діячів, працівників культури (портрети Героя Рад. Союзу P. M. Кушлянського, 1945, Д. 3. Мануїльського, 1947, засл. арт. УРСР О. Я. Кусенко, 1952, та ін.). Широкою популярністю користуються його портрети «Відмінниця Світлана Шипунова» (1950, Київ, музей укр. мист.) і «Медсестра» (1955, Київ, музей укр. мист.). Останньому присуджено срібну медаль на Міжнар. виставці в Брюсселі (1958).

БОЖКО Сава Захарович (1901 — 27. IV 1947) — український рад. письменник і журналіст. Н. на хуторі Крутоярівці на Дніпропетровщині. Закінчив Комуністичний університет ім. Артема (1923), працював журналістом. Належав до літ, спілки «Плуг». Автор художніх і публіцистичних творів. У романі «В степах» показав життя й революційну боротьбу робітників Донбасу кін. 19 — поч. 20 ст.

Тв.: Над колискою Запоріжжя. X., 1925; Чабанський вік. X. — Одеса, 1927; В степах. X., 1930; «Українська Шампань». X., 1930.

БОЗЕ Шатьєндранат (н. 1892) — індійський фізик. Проф. університету в Калькутті, один з творців квантової статистики систем частинок з цілим спіном. Розглядаючи випромінювання як ідеальний газ фотонів, вперше аналітично вивів Планка закон випромінювання, висунувши гіпотезу, згідно з якою перестановка фотонів однакової енергії та поляризації у фазовому просторі системи не змінює стану системи.

Тв.: Plancks Gesetz und Lichtquantenhypothese. «Zeitschrift fur Physik», 1924, Bd. 26.; Warmegleich-gewicht im Strahlungsfeld bei Anwesenheit von Ma-terie. «Zeitschrift fur Physik», 1924, Bd. 27.

Б03Е — ЕЙНШТЕЙНА СТАТИСТИКА —

фізична статистика, яка описує розподіл системи частинок з цілим або нульовим спіном, що розглядаються як ідеальний газ, по квантових станах.

В основу Б.— Е. с. покладена гіпотеза, вперше висловлена Ш. Бозе для фотонів і узагальнена А. Ейнштейном для інших частинок з цілим або нульовим спіном. Згідно з цією гіпотезою фізично тотожні частинки (частинки з однаковими масою, зарядом, спіном, поляризацією, дивністю) в межах квантової механіки, яка описує їх стан, нерозрізнимі, причому в одному і тому ж квантовому стані може перебувати будь-яке число частинок системи. Це означає, що на відміну від класичної (доквантової)

статистики, в якій

фізично тотожні частинки вважалися розрізнимими і тому означення стану системи полягало в тому, що вказувалось, які саме частинки перебувають в даних станах, у квантовій статистиці означення стану системи полягав в тому, що вказується, скільки частинок системи перебуває в кожному квантовому стані. Якщо, напр., система складається з двох частинок (а, Ь), кожна з яких може перебувати в двох квантових станах, то за класичною статистикою для такої системи можливі 4 стани (див. табл.; тут кожному стану частинки відповідає одна клітка, а всій системі — пара кліток). За Б.— Е. с. можливі лише 3 стани. Середнє число частинок системи в даному квантовому станШ|, кожна з енергією г\ , за Б,— Е. с. визначається формулою:

де {х — хімічний потенціал, k — стала Больцмана, Т — абс. температура.

Б.—Е. с. підпорядковані фотони, фонони, а-частинки, ядра з парним числом нуклонів, тс -мезони, атоми і молекули з цілим або нульовим спіном; вона застосов. при поясненні явищ надплинності, при обчисленні теплоємності твердих тіл, в статистиці фотонів та ін. Літ.: Боголюбов М. М. Лекції з квантової статистики. К., 1949; Тімірязєв А. К. Кінетична теорія матерії. К., 1940; Леонтович М. А. Статистическая физика. М.— Л., 1944.

«БОЇНГ ЕРПЛЕЙН КОМПАНІ» (Boeing Airplane Company) — одна з найбільших монополій воєнно-авіаційної пром-сті США. Акц. товариство «Б. є. к.» утворене 1934 шляхом об'єднання двох авіац. компаній. Нові заводи будувалися в роки другої світової війни головним чином на кошти, які уряд у вигляді податків стягував з трудящих. ³/₄ осн. капіталу належить урядові. «Б. є. к. » — монополіст по вироби, важких бомбардувальників Б-52, середніх бомбардувальників Б-47 і керованих снарядів «Бомарк». Займає перше місце серед по-ставщиків військ, відомства США. В 1956 на підприємствах компанії було зайнято 67 284 робітники та службовці. В 1958 капітал її становив 605,3 млн. дол., обороти —1711,9 млн. дол., чистий прибуток — 29,4 млн. доларів.

БОЙГА (Boiga) — рід отруйних змій родини вужевих. На спині вздовж хребта 1 ряд розшир, лусок, голова різко відмежована від шиї, очі великі, зіниця вертикальна. Відомо бл. ЗО видів; пошир, у Пд. Азії (більшість), Африці й Австралії з прилеглими островами. 1 вид — Б. індійська(В. trigonatum) — доходить до СРСР (Пд. середньоазіатських республік). Нічні, переважно деревні тварини; живляться дрібними хребетними, найчастіше ящірками. Укус для дорослої людини не смертельний.

БОЙД Джон (Бойчук Іван Іванович; н. 26. І 1913) — діяч прогресивної української еміграції і робітничого руху в Канаді. Н. в м. Едмонтоні (Канада) в сім'ї шахтаря. З молодих років брав участь у роботі молодіжних та ін. прогресивних організацій. З 1930 очолював секцію молоді Товариства Український Ро-бітничо-Фермерський дім (ТУРФДім) і редагував журнал «Світ молоді» (1930—32 — під назвою «Бойова молодь») у Вінніпегу. Один з організаторів Спілки комуністичної молоді Канади (1933); з 1934 — редактор її органу «Янг Уоркер» («young Worker» — «Молодий робітник»). У 1936 вступив до Компартії Канади. 1944 обраний членом Ради освіти в Торонто. З 1948 Б. — секретар Канадського слов'янського комітету, який він представляв на міжнар. конгресах і конференціях прихильників миру. З 1957 — член Нац. Комітету Робітничої прогресивної партії Канади, з 1958— помічник редактора її центр, органу «Кенейдієн Трібюн» («Canadian Tribune» — «Канадська трибуна»).

БОЙ-ЖЕЛЕНСЬКИЙ (Boy-Zelenski) Таде уш (21. XII 1874 — 4. VII 1941) — польський

письменник і перекладач. Н. у Варшаві. Перша збірка віршованих памфлетів — «Словечка» (1911). Своїми творами Б.-Ж. боровся

3 клерикалізмом, псевдопатріотизмом, ідеалістичними поглядами на літературу. Останні його праці про Бальзака й Стенда ля і особливо Міцкевича проклали шлях марксистській літ. критиці в Польщі. Б.-Ж. належить бл. 200 томів перекладів Бальзака, Мольєра, Стенда-ля, Рабле, Вольтера та ін. Розстріляний гітлерівцями у Львові.

Тв.: Pisma. Sena I, t. 1—7. Seria 2, t. 8— 11. 13. Warszawa, 1956—58.

БОЙЇ (б о ї) — кельтські племена, що з

4 ст. до н. є. заселили територію сучас. Австрії, Чехії, пд. частини Німеччини і сх. частини Пн. Італії. В 1 ст. до н. є. Б. були частково романізовані; частина Б., переселена римлянами на Балканський п-ів, була винищена племенами гетів і даків.

БОЙКИ — етнографічна група українців, які населяють гірські райони Львівської та Ста-ніславської областей між pp. Саном і Ломни-цею, а також Закарпатської області між pp. Ужем і Торцем. Походження назви Б. не з'ясоване: одні виводять її від слова «бойє» — «так» у говорі Б., другі пов'язують слово «бойко» з «войко» — воїн. У сучасних Б. збереглися деякі специфічні давні риси в мові, одязі, будівлях. Протягом століть Б., як і все населення Зх. України та Закарпаття, зазнавали гніту з боку українських та іноземних феодалів і капіталістів. Б. перебували під владою Австрії в 1772—1918, буржуазно-поміщицької Польщі в 1919—39. Це зумовило господарську відсталість Б. (залишки підсічно-вогневого землеробства), масову неписьменність. Після возз'єднання Зх. Ук-

Традиційний одяг бойківської дівчини і парубка. Мал. О. Л. Кульчицької.

раїни (1939) і Закарпаття (1945) з УРСР внаслідок соціалістич. перетворень в житті Б. сталися корінні зміни. На селі Б. працюють в колгоспах. В осн. галузях господарства Б. — гірському скотарстві, землеробстві, лісових промислах — запроваджується нова техніка. В побуті Б. все ширше застосовується електрика. Розквітло багате і оригінальне образотворче мистецтво Б. (різьба по дереву, вишивка, худож. ткацтво і т. ін.). Ліквідовано неписьменність, поширюється серед, і вища освіта.

БОЙКІВСЬКИЙ ГОВІР — поширений в гірських районах Львів, і Станіс. обл. В Б. г. зберігаються окремі архаїчні риси укр. мови. У фонетиці — діалектні варіанти фонем u (бьш, ваш),, і (мьіті), є (тепер), м'які ж,

ч, ш (меж'а, ч'ас, пш'онб), звукосполучення гьі, км, хм. У морфології — сліди давнього поділу відмін за основами, напр.: іменники чол. роду в род. відмінку однини мають закінчення давньої п-основи (того дне), іменники жін. р. у родовому відмінку однини— закінчення -є або -и давньої и-основи—кирве— кирви (крові). У лексиці збереглися застарілі слова: головнйк (убивця), праще (покоління) та ін. Елементи Б. г. І. Франко використав у першій редакції повісті «Петрії і Дрвбущуки».

БОЙКІВЩИНА — історично-етнографічна область на Україні, що охоплювала гірські райони сучасних Львівської та Станіславської обл. між верхів'ями pp. Сану і Ломниці, а також Закарпатської обл. між pp. Ужем і Торцем. Див. Бойки.

БОЙКО Давид Васильович (н. 27. VIII 1904) — знатна людина Радянської України, новатор сільськогосподарського виробництва. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1948 і 1958). Член КПРС з 1939. Н. в с. Летаві (тепер Чемеровецько-го району Хмельницької обл.) в сім'ї селяни-на-бідняка. В 1923— ЗО працював у летав-ській с.-г. артілі «Відродження», з 1930—в колгоспі ім. В.І. Леніна, спочатку рядовим колгоспником, потім зав. господарством, а з 1937 — голова

колгоспу. Делегат XXI з'їзду КПРС і XXI з'їзду КП України. Депутат Верховної Ради J^PCP 2— 5-го скликань.

БОЙКО Іван Захарович (н. 2. XI 1908) — український рад. бібліограф. Н. в с. Новій Греблі на Сумщині. Закінчив Харківський інститут народної освіти (1931). Б.—автор бібліографічних покажчиків з питань укр. і рос. літератур, а також автор збірок віршів та оповідань.

Тв.: Парують землі. X.— К., 1931; Новели зросту. X., 1932; Павло Тичина. Бібліографічний покажчик. К., 1951; Іван Франко. Бібліографічний покажчик. К., 1956.

БОЙКО Іван Никифорович (н. 24. XI1910)— двічі Герой Радянського Союзу, танкіст. Н. в с. Жорнищі Іллінецького району Вінницької обл. Член КПРС з 1940. В

Рад. Армії з 1930. У 1939 брав участь в боях в районі Хал-хин-Голу. Учасник Великої Вітчизн. війни 1941 —45 як командир танкового батальйону і танкової бригади. За мужність і героїзм у танкових боях під Жмеринкою і під час форсування Дністра і Пруту Б. в 1944 двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений багатьма орденами і медалями Рад. Союзу і Польської Народної Республіки. В селі, де народився Б., встановлено його бюст.

БОЙКО Степан Іванович (7. І 1901—19. XI 1930) — діяч революційного руху на Зх. Україні в роки окупації її буржуазно-поміщицькою ІІольщею. Н. в сім'ї селянина-бідняка в с. По-торжин Томашівського повіту на Холмщині. З 1915 працював робітником порохового заводу м. Казані, 1917 брав участь у боротьбі за владу Рад. В 1918 повернувся на Холмщину і створив у с. Поторжин підпільну молодіжну революц. організацію. В 1920 був ув'язнений, але втік з тюрми і знову включився в революц. діяльність, вступив до КПЗУ. Заарештований вдруге (1925), Б. 4 роки перебував у в'язниці. В 1929—ЗО працював секретарем Стані-славського, Холмського, Волинського окружкомів КПЗУ. 19 листопада 1930 заарештований і під час допиту в луцькій поліцейській тюрмі закатований.

БОЙКОТ (англ. boycott — від прізвища англійського капітана Бойкота, до якого вперше застосований цей захід за його жорстоке ставлення до ірландських орендарів)— організована відмова від зносин з будь-якою особою, організацією, державою з метою примусити її виконати певні політичні, економічні та ін. вимоги. Б. може виявлятися в різних формах і застосовується: а) в економічній і політичній боротьбі трудящих проти капіталістичної експлуатації; б) в боротьбі народів колоніальних і залежних країн проти імперіалістичного гніту; в) в боротьбі капіталістів проти трудящих (напр., т. з. чорні списки); г) в практиці імперіалістич. країн як один із засобів втручання у внутрішні справи інших держав.

БОЙКОТ ДЕРЖАВНОЇ ДУМИ — тактика більшовиків у період першої російської революції 1905—07, розрахована на зрив Думи і мобілізацію мас на збройне повстання проти царизму.

Вперше застосований більшовиками у 1905, в зв'язку з виданням царського маніфесту про скликання дорадчого органу — Державної думи (булигінської), за допомогою якої цар намагався відвернути маси від революційної боротьби і тим самим перевести революцію на монархічно-конституційний шлях. Думська тактика більшовиків була підпорядкована загальній боротьбі партії за здійснення завдань буржуазно-демократичної революції. Бойкотуючи Думу, більшовики закликали народ до загального політичного страйку, збройного повстання проти царизму.

Більшовицькі організації України — Катеринославська, Харківська та ін. — також активно бойкотували Булигінську думу. На противагу більшовикам меншовики вітали Думу і розглядали її як центр згуртування революційних сил. Зрадницька тактика меншовиків відвертала маси від революційної боротьби і штовхала їх на парламентський, реформістський шлях. В. І. Ленін рішуче й послідовно викривав опортунізм меншовиків. Він писав, що дворянсько-буржуазна дума не може стати знаряддям демократичної революції. «Це — тільки іграшкова прибудовоч-ка до чиновницької і поліцейської будівлі... той самий російський поліцейський участок в розширеному вигляді» (Твори, т. 9, с. 162— 163). Тактика активного бойкоту, послідовно проведена більшовиками, виявилась правильною. Булигінська дума була зметена наростаючою революційною хвилею. Наляка-

ний загальним жовтневим політичним страйком, царський уряд видав 17 (ЗО) жовтня 1905 маніфест, в якому обіцяв народові «законодавчу думу». Закон про вибори в нову думу було опубліковано в розпалі збройного повстання в Москві 11 (24) грудня 1905. Цим маневром царизм розраховував посіяти в народі ілюзії про можливість здійснення демократичних вимог мирним шляхом, тобто через Думу. За рішенням Таммерфорської конференції РСДРП (грудень 1905) більшовики знову оголосили бойкот Думи. Проте бойкот 1-ї Державної думи (віттевської) був помилковий, невдалий, бо проводився в умовах спаду масового революційного руху, який почався після поразки Грудневого збройного повстання, і тому у пролетаріату невистачило сил повалити Думу. В серпні 1906, в умовах спаду революції, В. І. Ленін поставив питання про перегляд думської тактики. Враховуючи нову обстановку, більшовики взяли участь у виборах до 2-ї, а пізніше до 3-ї і 4-ї Дум, ставлячи перед собою завдання використати їх як трибуну для агітації за лозунги партії. Досвід думської тактики більшовиків періоду революції 1905—07 має важливе практичне і теоретичне значення, зокрема для братніх комуністичних і робітничих партій.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 9: Бойкот булигінської Думи і повстання; «Єднання царя з народом і народу з царем»; т. 10: Чи бойкотувати Державну думу?; Державна дума і соціал-демокра-тична тактика; Сучасне становище Росії і тактика робітничої партії; Російська революція і завдання пролетаріату; Проект резолюцій до Об'єднавчого з'їзду РСДРП; Співдоповідь у питанні про ставлення до Державної думи; т. 11: Розпуск Думи і завдання пролетаріату; Про бойкот; Як пишеться історія; т. 31. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі.

БОЙЛЕР (англ. boiler — котел, кип'ятильник) — теплообмінний апарат для підігрівання води парою або гарячою водою. Б. застосовують на теплоелектроцентралях для нагрівання води до 150° G, яку використовують для теплофікації.

БОЙЛЯ—МАРІОТТА ЗАКОН — один з ос новних газових законів, який твердить: при незмінній температурі об'єм даної маси газу змінюється обернено пропорційно тискові над газом, або добуток тиску і об'єму газу є величина стала при незмінних температурі і масі газу, тобто pV = С. Стала С про-порц. числу грам-молекул і абс. т-рі газу:

С = R "jT -^» ^де ^т — маса, tx — молекулярна вага, Т — абс. т-ра газу, і? — універсальна газова стала (див. Клапейрона — Менделєєва рівняння). Б.—М. з. підлягають ізотермічні процеси в ідеальному газі. Для реальних газів Б.—М. з.— наближений, причиною чого є скінченний розмір молекул та їх взаємодія. Б.—М. з. встановили англ. вчений Р. Бойль та його учень Р. Тоунлей (1662) і незалежно від них франц. фізик Е. Маріотт (1676). Думку про обмеженість Б.—М. з. для реальних газів уперше висловив М. В. Ломоносов, а експериментально підтвердив її Д. І. Менделєєв.

БОЙЛЬ (Boyle) Роберт (25. 11627 — ЗО. XII 1691) — англійський хімік, фізик і філософ. Засновник і перший президент Лондонського королівського товариства. Поклав початок новому напрямові в хімії, в основі якого була вимога вивчення складу речовин експериментальним методом. Вперше запровадив наукове понят-

тя про хімічний елемент. Б. — один із засновників якісного хім. аналізу. В галузі фізики Б. відкрив закон про залежність об'єму газу від тиску (Бойля—Маріотта закон), довів неможливість життя й горіння в пустоті, досліджував теплові, електричні й акустичні явища. Будучи в галузі фізики й хімії в основному матеріалістом, у філософії Б. намагався примирити науку з релігією.

« БОЙОВА МОЛОДЬ » — журнал секції молоді Товариства Український Робітничо-фермерський дім у Канаді; видавався у 1930—32, під редакцією Бойда Джона (Бойчу-ка Івана). Як і його попередник — «Світ молоді», журнал «Б. м.» закликав молодь до спільної з усіма трудящими боротьби проти всевладдя капіталу, виступав проти загрози війни, висвітлював успіхи CPGP, викривав ідеологію і діяльність укр. бурж. націоналістів. Журнал «Б. м.» припинив своє існування в зв'язку з матеріальними труднощами.

БОЙОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК — комплекс заходів, що мають на меті запобігти раптовому нападові ворога і дають можливість своєму війську своєчасно і організовано вступити в бій в найвигіднішій формі групування. Б. з. в. складається з розвідки, охорони, маскування, радіопротидії, протиповітряної оборони та протиатомного, протихімічного і протибактеріологічного захисту. Б. з. в. організується командирами у відповідності до обстановки, мети і характеру бойових дій війська і здійснюється безперервно.

БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ — наказ начальника підпорядкованому з'єднанню, частині, підрозділові або окремому бійцеві, в якому стисло і чітко сформульована мета бойових дій та строк, в який вона повинна бути досягнута. Б. з. ставиться підлеглому особисто командиром або через його штаб в усній, письмовій чи графічній формі. В наступі Б. з. війська полягає в розгромі основного угруповання ворога і оволодінні певним рубежем або районом. Для послідовності і узгодженості в бойових зусиллях війська за місцем і часом Б. з. ставиться загальновійськовим з'єднанням, як правило, на добу і поділяється на найближче, наступне і дальше. В обороні Б. з. полягає в удержанні зайнятих позицій, завдаванні ворогові максимальних втрат і створенні сприятливих умов для переходу в наступ.

БОЙОВИЙ КОМПЛЕКТ — певна кількість боєприпасів, встановлена на одиницю зброї (гармату, кулемет, танк тощо). Б. к. є розрахунково-постачальною одиницею для обчислення потреб, нагромадження і витрачання боєприпасів при плануванні матеріально-технічного забезпечення операції. Величина Б. к. визначається на основі бойового досвіду, властивостей і призначення зброї, а також спроможності транспорту, що іде за військом, не знижуючи маневр, можливостей останнього.

БОЙОВІ ДРУЖИНИ — озброєні загони робітників, організовані в період революції 1905—07 для боротьби з самодержавством. Б. д. виникли після подій 9 січня с. ст. 1905 в Петербурзі як організації самооборони робітників. Великого значення Б. д. надавав В. І. Ленін. Організаторами і основним ядром Б. д. були більшовики.

На Україні перші Б. д. організовані в квітні 1905 в Києві, Миколаєві та Катеринославі, а потім і в ін. містах та промислових районах

(на фабриках, заводах і шахтах). У листопаді в Києві та Одесі було майже по тисячі бойових дружинників, а в Харкові — понад 2000. В організації Б. д. брали активну участь більшовики: Г. І. Петровський — в Катеринославі, G. Ф. Сергєєв (Артем) — в Харкові, І. А. Чигрин — в Миколаєві. Б. д. відіграли визначну роль у Грудневому збройному повстанні, зокрема в Москві і Донбасі. В цілому на Україні 1905 діяло бл. 10 000 бойових дружинників. Б. д. мали свої спеціальні статути, поділялися на десятки, які входили до складу районних дружин. Досвід організації і діяльності Б. д. використали більшовики в 1917 при формуванні Червоної гвардії.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 9: До Бойового комітету при Санкт-Петербурзькому комітеті; Завдання загонів революційної армії; Я к о в-л є в Н. Н. Воорушенньїе восстания в декабре 1905 го-да. М., 1957; Л о с ь Ф. в. Революція 1905—1907 років на Україні. К., 1955; Рубцов Г. Військово-бойова робота більшовиків України (1905—1907 pp.). К., 1958. ,

БОЙОВІ ПОРЯДКИ — угрупування військових сил і засобів для ведення бою. Частини і з'єднання кожного роду і виду збройних сил мають свої Б. п., що залежать від їх озброєння, тактичного призначення і обстановки, яка склалась. Б. п. повинні відповідати задумові бою, що має відбутись, і забезпечити рішучу поразку ворога на всю глибину його бойового розташування сильним і одночасним ударом, використовуючи наслідки застосування атомної зброї та інших засобів поражання. Б. п. забезпечують найкраще використання військ відповідно до їхніх бойових властивостей, нарощування рили удару з глибини в ході наступу і здійснення маневру; стійкість і активність в обороні, найменшу уразливість своїх військ від атомної та інших видів зброї; найкраще використання всіх особливостей місцевості, а також зручність керування військами в бою і організації їх взаємодії. Б. п. визначаються заздалегідь, але змінюються і уточнюються в ході бою. До початку бою війська діють у передбойових порядках, тобто в такому групуванні сил і засобів, розчленованих вздовж фронту і на глибину, яке забезпечує швидке розгортання в Б. п. і найменшу уразливість від атомної зброї, вогню артилерії, ударів авіації, а також досягнення більш високих темпів пересування військ при підході до поля бою. В сучасному загальновійськовому бою Б. п. з'єднань і частин сухопутних військ звичайно складаються з одного або двох ешелонів, артилерійських груп, резервів і рухомого загону загородження, а в обороні, крім того, і з протитанкових районів. В Б. п. з'єднань включаються групи спец, артилерії, передовий загін і повітряний десант, якщо передбачається його застосування. Сили і засоби ешелонів, арт. груп і резервів визначаються завданням і обстановкою, а також характером застосування зброї масового поражання,

Б. п. виникли з появою збройних сил. Форми Б. п. змінювалися з розвитком армії та засобів боротьби. Спочатку вони сприяли кращому використанню метальної зброї та зброї рукопашного бонх В стародавні часи Б. п. піхоти розташовувались рівномірно в кілька шерегів. За Александра Македонського в самостійну частину Б. п. було виділено кінноту. В руській армії в 12—13 ст. застосовувались розчленовані Б. п., що складались з 5 полків (передовий, великий, правої та лівої руки і засадний). З появою вогнепальної зброї утворюються лінійні Б. п., при яких одночасно могла використову-

ватись найбільша кількість рушниць. Основою Б. п. війська запорозьких козаків були: укріплений табір, лава (розгорнутий стрій), тріангула (стрій гострої колони), сакма (марш колоною) і батовий тришереговий стрій (в обороні). В цілому військо в бою поділялось на чотири частини: одна становила табір (піхота, артилерія), друга (кіннота) посилалась у тил ворога, а третя і четверта (кіннота)— на обидва фланги. Бій починали одночасно всі чотири частини. Застосування нарізної зброї (19 ст.) докорінно змінило Б. п. і викликало необхідність переходу до розсипного строю, з пристосуванням кожного солдата до місцевості. В 2-й пол. 19 ст. в Б. п. все більше місце займає стрій піхотних цепів у поєднанні з колонами. Під час першої світової війни Б. п. піхоти і спішеної кінноти складались з цепів, що мали інтервали 1—2 .At між солдатами; за 200—400 м від них перебував резерв. З моторизацією, автоматизацією і механізацією армії та масованим застосуванням авіації Б. п. стають глибшими і маневренішими. Загальновійськові Б. п. та бойові шикування (армій, фронтів) складаються з Б. п. різних видів і родів військ.

БОЙОВІ СТРАЙКОВІ КОМІТЕТИ — революційні організації, створені в Росії (Петербурзі та ін. містах) і, зокрема, на Україні в листопаді — грудні 1905 для керівництва боротьбою проти самодержавства.

На Україні першим був створений Катеринославський Б. с. к. Він складався з представників Ради робітничих депутатів, Об'єднаного комітету РСДРП, страйкового розпорядчого комітету Катерининської залізниці, профспілки поштово-телеграфних працівників та ін. організацій. Катеринославський Б. с. к. організовував бойові дружини, які роззброювали поліцію, стежив за роботою підприємств і установ, що забезпечували потреби населення (пекарень, водопроводу, лікарень та ін.); регулював ціни на продукти й товари першої потреби, підтримував громадський порядок, організовував допомогу безробітним і т. ін. Для широкої інформації населення міста і губернії видавався «Бюлле-тень боевого стачечного комитета», в якому друкувалися постанови і розпорядження Б. с. к., резолюції та постанови зборів робітників і селян, інформаційний матеріал про хід революційної боротьби трудящих проти царизму. Б. с. к. як революційну владу визнавали робітники і селяни в багатьох місцях Катеринославської губ. Крім Катеринослава, Б. с. к. були створені в Харкові, с. Кам'ян-ському (тепер Дніпродзержинськ), Нікополі, Горлівці, Гришині, Знам'янці, Лозовій, Полтаві, Конотопі та ін. Б. с. к. в ряді місць виконували функції Рад робітничих депутатів. У грудневі дні 1905, коли загальний страйк у Донбасі переріс у збройне повстання, Б. с. к. стали його керівними центрами. З поразкою повстання Б. с. к. припинили свою діяльність.

БОЙ-СКАУТИЗМ (англ. boy — хлопчик і scout — розвідник) — одна з реакційних форм буржуазного дитячого і юнацького спортивного руху. Див. Скаутизм.

БОЙЧЕНКО Олександр Максимович (22. XI 1903 — ЗО. V 1950) — український рад. письменник і громадський діяч. Н. у Києві в сім'ї робітника-залізничника, закінчив двокласне, а потім вищепочаткове училище, працював на залізниці. Б. з 1920 — член комсомолу, з 1923 — член Комуністичної партії. Активний діяч комсомолу — секретар райкому, Київського окружкому. 1930—32 — генеральний секретар ЦК ЛКСМУ. Б. обирався членом бюро ЦК ВЛКСМ, членом ЦК і кандидатом в члени Оргбюро ЦК КП(б)У. На XVI з'їзді ВКП(б) був обраний членом ЦКК ВКП(б). Обирався

також членом Всеукраїнського ЦВК та членом ЦВК GPGP.

Прикутий тяжкою хворобою до ліжка, він залишався- активним учасником соціа-лістич. будівництва. Останні десять років життя працював над повістю «Молодість», що є однією з найулюбленіших книг нашої молоді. Сила твору — в партійній пристрасності, правдивому відтворенні життя революційної молоді, її участі в боротьбі з розрухою, бандитизмом, з різними ворогами радянського народу — укр. бурж. націоналістами, троцькістами та ін. «Молодість» перекладено багатьма мовами світу. За цією повістю створена п'єса «Кров'ю серця», яка йде на сценах театрів України. Тв.: Молодість. К., 1958. Літ.: С а в ч у к О. Олександр Бойченко. К., 1957.

БОЙЧУК Іван Павлович (н. 15. IX 1892) — діяч прогресивної української еміграції і робітничого руху в Канаді. Н. в с. Могиль-ниці Теребовлянського району Тернопільської обл. 1913 прибув до Канади. Брав участь в профспілковому і соціалістичному русі. Б. — один з організаторів Комуністичної партії Канади. Починаючи з І з'їзду Компартії (1922), постійно обирається в члени ЦК. 1918 був одним з організаторів і керівників укр. прогресивних організацій в Сх. Канаді. 1931 за революційну діяльність засуджений на 5 років тюремного ув'язнення, в 1940—42 перебував у концтаборі. З 1935 — секретар-скарбник Товариства Український Робітничо-фермерський дім. 1954 Б. очолював делегацію Товариства Об'єднаних Українських канадців (ТОУК), яка прибула в СРСР на святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією. Б. — голова Канадського слов'янського комітету.

БОКАЛОВИДНІ КЛІТИНИ — епітеліальні одноклітинні залози, що виділяють слиз (муцин), який утворюється у верхній частині цитоплазми (над ядром). У людини і хребетних тварин поодинокі або множинні Б. к. розташовані в поверхневому шарі багатьох слизових оболонок (кишечник, дихальні шляхи), у риб та деяких безхребетних — і в епідермісі шкіри.

БОКАРІУС Микола Сергійович (1869 — 1931) — український рад. вчений, один із засновників радянської судової медицини. З 1910 Б. працював завідуючим кафедрою судової медицини Харківського університету. В 1926 з організацією Харківського інституту судової експертизи Б. став його директором. З 1928 Б.— головний державний судовомедичний експерт УРСР. Написав бл. 130 наукових праць, в т. ч.

ряд монографій та підручників. Деякі з них (напр., посібник з судової медицини для юристів «Первинний зовнішній огляд трупа при міліцейському і розшуковому дізнанні») досі не втратили своєї наукової цінності. Б. виховав ціле покоління судовомедичних експертів і криміналістів.

БОКІЙ Борис Іванович (23. VII 1873 — 13. III 1927) — радянський вчений в галузі гірничої справи, основоположник аналітичних методів проєктування рудників і шахт. Н. в м. Тбілісі в сім'ї викладача математики. У 1895 закінчив Петербурзький гірничий інститут. З 1895 до 1906 працював на шахтах Донбасу. З 1906 Б. — завідуючий кафедрою гірничої справи Петербурзького гірничого інституту, професор. З 1921 був відповідальним консультантом українських трестів «Донвугілля», «Південно-сталь» та інших.

Тв.: Аналитический курс горного искусства. М.—Л., 1929; Практичний курс гірництва. X.—Одеса, 1931.

БОККАЧЧО (Boccaccio) Джованні (1313 — 21. XII 1375) — видатний італійський письменник епохи Відродження. Син флорентійського купця; н. у Парижі. Жив у Флоренції. У 1330 переїхав до Неаполя, де вивчав право. Тут він зблизився з гуртком гуманістів, що існував при дворі короля Ро-берта Анжуйського. Перші літ. твори Б. присвячені позашлюбній дочці короля Марії Аквіно, яку він оспівав під ім'ям Ф'яметти (роман «Фі-локоло», 1338; поеми «Філострато», 1338; «Тезеїда», 1339). На поч. 40-х pp. повернувся до Флоренції. У гострій політ, боротьбі виявив себе прихильником республіки; брав участь у громадському житті міста, виконував різні дипломатичні доручення. Створив пасторалі «Амето» (1341) та «Ф'єзоланські німфи» (1344— 45), поему «Любовне видіння» (1342). Роман «Ф'яметта» (1345), в якому Б. прославляв любов і заперечував лицемірну мораль тодішнього суспільства, був кроком на шляху поступового наближення до реалізму. Найвизначніший твір Б.— «Декамерон» (1350—53) складається з ста новел. В ньому розкривається реалістична картина тогочасної італійської дійсності. Б. кинув сміливий виклик середньовічній аскетичній моралі, сатирично висміював і викривав католицьке духівництво, виступав на захист прав людини, її особистих почуттів. Дійовими особами «Декамерона» є представники різних соціальних верств — королі, лицарі, купці, ченці, селяни, ремісники. Б. створив класичний тип італ. реалістичної новели, що далі розроблялась його численними послідовни-

ками. Твори Б. мали велике значення для розвитку італ. і всієї прогресивної зх.-європ. літератури. В останній алегоричній поемі «Ворон» (1354—55) виявилась непослідовність Б., зумовлена суперечливістю соціального розвитку Італії. Останні роки життя Б. присвятив науковій роботі, виступав з лекціями про життя й творчість Данте, писав наукові праці латинською мовою, присвячені античній культурі, яку висвітлив з гуманістичних позицій. Тв.: У к р. п є р є к л.— Декамерон. X., 1928; Рос. п є р є к л.—Декамерон. М., 1955.

БОККЕРІНІ (Boccherini) Луїджі (19. II 1743 — 28. V 1805) — італійський композитор і віолончеліст, один з творців інструментального камерного ансамблю. Н. в м. Лукка. 1769—85 був придворним музикантом у Ма-дріді. Написав 20 симфоній, 95 ' струнних квартетів, 125 квінтетів, концерти і сонати для віолончелі та ін. Творчість Б. характеризується демократичною спрямованістю та глибоким ліризмом. Вона посідає визначне місце у формуванні класичного стилю інструментальної музики 18 століття.

БОКЛЕВСЬКИЙ Петро Михайлович (24. VI 1816 — 22. І 1897) — російський худож^ ник, карикатурист та ілюстратор. Н. в м. Рязані. Закінчив Моск. університет (1840); з 1845 відвідував Академію мистецтв. Створив альбом карикатур на теми Кримської війни (1855), малюнки та ілюстрації до творів Островсько-го (1860), Дос-тоєвського, Пушкіна, Лєрмонтова, Мельни-кова-Печерсько-го(70-80-ірр.). Сатиричною загостреністю відзначаються літографії Б. на теми «Ревізора» («Бюрократичний катехізис», 1863) і портрети героїв ін. творів Гоголя («Альбом гоголівських типів», 1882).

БОКЛЬ (Buckle) Генрі-Томас (1821 — 62) — англійський буржуазний історик і соціолог..Син купця. У виданій 1857—61 двотомній «Історії цивілізації в Англії» (рос. переклад 1862 — 64) при поясненні закономірностей історичного розвитку Б. надавав вирішального значення географічним факторам (клімат, ґрунти і т. д.), які, на його думку, зумовлюють психічний склад і виробничу діяльність людей. Б. додержувався вульгарно-еволюційних поглядів, заперечував необхідність і закономірність революційних змін в історії, замовчував суперечності капіталістичного суспільства.

БОКОВО-АНТРАЦИТ (до 1936— селище Антрацит) — місто, центр Боково-Антра-цитівського району Луганської обл. УРСР, на автостраді Харків — Ростов-на-Дону. Заліз-нич. ст. Антрацит. 24,3 тис. ж. (1959). В Б.-А. вугільний трест «Боковоантрацит», заводи: по ремонту шахтного устаткування, шлакоблочний, асфальтний, хлібозавод, центральні електро-

«Собакевич». Ілюстрація П. М. Бо-клевського до «Мертвих душ» М. В. Гоголя.

механічні майстерні, пром- і харчокомбінати, 2 шахти. Гірничий технікум, будівельне училище, учбово-курсовий комбінат, 3 середні, восьмирічна, музична школи і школа робітничої молоді, Будинок культури, 6 клубів, 13 бібліотек. В районі — потужні шахти по видобуванню антрациту.

БОКОВО-ПЛАТОВЕ — селище міського типу Боково-Антрацитівського району Луганської обл. УРСР, на р. Кріпенькій (бас. р. Міусу), на автостраді Харків—Ростов-на-Дону, за 5 км від залізнич. ст. Антрацит. 7,7 тис. ж. (1959). В межах Б.-П. — видобування вугілля, радгосп, середня, 2 початкові школи, річна гірничопром. школа, 5 клубів.

БОКОНБАЄВ Джоомарт (1910—1. VII 1944) — киргизький рад. поет і драматург. Член КПРС з 1932. Н. в Джалал-Абадській обл. Почав друкуватись 1927. Перший ввів у кирг. літературу образ комуніста (драма «Золота дівчина») й робітника-шахтаря (поеми «Су-люкта», «Кизил-Кия»). Автор лібретто опер «Айчурек» (у співавторстві з К. Маліковим та Ю. Турусбековим), «Токтогул». Кращі твори років Великої Вітчизн. війни — «Смерть і Честь», «На полях України». Поема «На могилі Тараса», присвячена великому Кобзареві, утверджує непорушність дружби народів. Б. — перекладач Пушкіна, Шевченка, Руставелі, Абая, Маяковського.

Тв.: Кирг. мовою — Чьігармалар. В 3 т. Фрунзе, 1950—54; У к р. перекл.-В кн.: Радянська література народів СРСР. К., 1952; Рос. п є р є к л.—Комуз. М., 1947; Избранное. Фрунзе, 1958.

БОКОНЕРВОВІ (Amphineura) — група молюсків, названа за будовою нервової системи, що складається з навкологлоткового кільця і 2 бічних та 2 ножних тяжів, сполучених численними комісурами. Тепер Б. поділяють на 2 класи: панцирних молюсків та боро-зенчасточеревних (Solenogastres). Останні мають червоподібне тіло з борозенкою вздовж черева, без раковини. Відомо бл. 120 видів. Донні, живуть на різних глибинах і різних субстратах. Живляться субстратом, на якому живуть, а окремі — гідроїдними та кораловими поліпами. Пошир, повсюдно, в СРСР —у пн. та сх. морях — 13 видів. У викоп. стані не відомі.

БОКОПЛАВИ (Amphipoda)— ряд вищих ракоподібних (Malacostraca). Розмір Б.—0,5— 25 см, тіло у більшості сплюснуте з боків. Відомо бл. 7 тис. видів; поширені по всіх морях, зустрічаються також в озерах, річках, підземних та печерних водах. Живуть Б. переважно на дні водойм, плавають на боці (звідси їх назва); багато їх на піщаних пляжах («морські блохи»). Б. є поживою багатьох риб, китів, тюленів, птахів. Тепер розроблена біотехніка вирощування Б. з метою підгодівлі риб у водоймищах. Деякі Б. (Chelura) пошкоджують дерев'яні портові споруди. Серед Б. гіпероха (Hyperoche) — паразит медуз і китова воша (Cyamus) — паразит китів; деякі Б. — проміжні хазяї паразитів риб і водоплавної птиці.

Бокоплав Gammarus pulex.

БОКОШИЇ ЧЕРЕПАХИ (Pleurodira) — ряд (за ін. системою — підряд) водяних черепах, які, ховаючись під панцир, не втягують шию, а загинають її набік під край спинного щита. Включає 2 родини, 13 родів і понад 40 видів, пошир, тільки в Пд. півкулі (Троп, та Пд. Африка, Мадагаскар, Пд. Америка, Австралія, Нова Гвінея). Викопні Б. ч. відомі з еоцену (Індія), а можливо, і з верхньої крейди (Нова Зеландія).

БОКС (англ. box — удар) — вид спорту, єдиноборство у формі кулачного бою за особливими правилами.

Бій відбувається на спеціально обладнаному місці — рингу (від 5 лі X 5 м до 7 лі X 7 лі), обнесеному канатами; складається звичайно з трьох раундів по 2—3 хв. (в залежності від кваліфікації боксерів) з перервами на 1 хв.; ведеться в набитих волосом шкіряних рукавицях. Забороняється завдавати ударів нижче пояса, в спину, головою і нападати на противника у нокдауні (збитого на землю). Перемога присуджується за очками (кількість завданих ударів) при проведенні нокаута — удару, що виводить противника з ладу більш як на 10 сек., або за ін. показниками. Боксерів поділяють на 10 вагових категорій. Б. сприяє вихованню вольових якостей і загальному зміцненню організму. Б. дуже поширений у нашій країні; в УРСР ним займається понад 32 тис. чоловік (1959).

БОКС (англ. box — ящик) — ізольоване приміщення або частина його: 1) в лікарнях — відокремлена палата для запобігання поширенню інфекції в самій лікарні; 2) в гаражах, промислових і лабораторних приміщеннях — відділення для автомобілів, випробних установок тощо; 3) в різного роду установках — камера для спеціальних пристроїв (напр., кінцевий пристрій кабельних ліній зв'язку — Б. кабельний) та інші.

БОКСИТ — осадочна гірська порода, що складається з гідроокисів алюмінію і заліза та домішок деяких мінералів і відповідає промисловим кондиціям на алюмінієву руду.

Структура Б. щільна, бобова, оолітова, пориста або рихла; колір — червоний, жовтий, сірий різних відтінків; пит. в. 2,9—3,5. Вміст А1₂О₃ — 25 — 80%, Fe₂O₃ — 0,6 — 30%, SiO₂ — 0,5 — 10% і більше. За походженням Б. поділяються на елювіальні (латеритні) >та седиментаційні, що утворилися внаслідок переносу продуктів вивітрювання та відкладання їх у водоймах (лагунні, озерні, карстові та ін.). Б. відомі з відкладів майже усіх геологічних періодів:

Використовуються як алюмінієва руда, а також як сировина для вироби, високоякісного цементу, високовогнетривких виробів, абразивів, металургійного флюсу тощо.

БОКХОРІСА КОДЕКС (за іменем єгипетського царя Бокхоріса) — збірник давньоєгипетських законів, складений у 8 ст. до н. є. під тиском селянських повстань і покликаний зміцнити сільську общину. Б. к. забороняв боргове рабство: єгиптянин не міг бути рабом іншого єгиптянина. Дозволяючи окремим особам купівлю-продаж поземельної власності, Б. к. завдавав удару по храмах і жерцях, які, поряд з фараоном, були до того часу єдиними землевласниками в країні. Чинність Б. к. обмежувалася періодом правління Бокхоріса. Кодекс діяв лише на території Пн. Єгипту. Б. к. мав вплив на законодавство Солона. _

БОКШАЙ Йосип Йосипович (н. 2. X 1891)— український рад. живописець, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1951), чл.-кор. Академії мистецтв СРСР (з 1958). Н. в с. Кобиле-цькій Поляні на Закарпатті. Вчився в Академії образотворчих мистецтв у Будапешті (1910— 14) у Ревеса Імре. З 1918 працює в Ужгороді як художник і педагог. Художник широкого діапазону, Б. проявив себе у станковому і мону-

ментальному живопису. Б. —майстер пейзажу, але серед його творів є і жанрові картини, портрети, натюрморти. Разом з А. Ерделі вперше на Закарпатті організував художню школу. Після возз'єднання Закарпатської України з УРСР Б. плодотворно працює над створенням величного образу природи рідного краю («Озеро в горах», 1946, «Синєвір», 1952, «Полонина Рівна», 1954, та ін.). Романтикою пройняті картини «Бокараші», 1948, «Зустріч на полонині», 1957, що відображають народний побут і звичаї. Для творів Б. характерні оптимізм, емоційний, соковитий живопис, інтенсивний

Й. Й. Бокшай. «Гірське озеро Балцатул». 1955.

колорит. Багато уваги Б. приділяє вихованню мистецької молоді.

Літ.: Персональна виставка творів заслуженого діяча мистецтв УРСР Й. Й. Бокшая. Каталог. Ужгород, 1954.

БОЛГАР ВЕЛИКИЙ — див. Булгар.

БОЛГАРЄВ Павло Тимофійович (н. 10. VIII 1899) — український рад. вчений в галузі виноградарства. Засл. діяч науки УРСР (з 1959). Н. в с. Нижнє (тепер Попаснянського району Луганської обл.) в селянській сім'ї. В 1923 закінчив агроном, факультет Кримського університету, а в 1925 — Кримський інститут спец, культур. З 1932 завідує кафедрою виноградарства в Кримському с.-г. інституті, з 1934 — професор. Праці з питань біології винограду, ампелографії, а також технології виробництва безалкогольних продуктів з винограду. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.

Тв.: Агротехника виноградарства Крьша. [Симферополь], 1946; Виноградарство Крнма. Симферополь, 1951; Сбор, сортировка, упаковка и хранение столо-вьіх сортов винограда. Симферополь, 1956; Виноградарство. Симферополь, 1960.

БОЛГАРИ — нація, основне населення Народної Республіки Болгарії; Б. живуть також в Румунії, Югославії, Греції, Туреччині і країнах Америки. Поселення Б. є на території CPGP (на Україні — в пд., пд.-сх. областях, Донбасі, Закарпатті — і в Молдавії). Чисельність Б. в Болгарії—бл. 7млн. чол. (1958). Мова—болгарська, південнослов'янської групи. Походять Б. від слов'янських племен сх. частини Балканського п-ова, які в 7—9 ст. асимілювали кочові племена булгар (т. з. протоболгар), перейнявши їх етнічну назву. Б. поділяються на кілька етнічних груп: рупців, полянців, балканців, шопів. Значна частина Б. працює в пром-сті; осн. заняття сільського населення — землеробство (зокрема садівництво, виноградарство) і тваринництво. Традиційне народ, житло — каркасні одно-і двоповерхові будинки. Нац. одяг: у чоловіків — поверх тунікоподібної сорочки білі або чорні штани та куртка; у жінок — поверх довгої сорочки два фартухи типу укр. запаски, або сарафан типу російського, або розпашна сукня, або один фартух. Цей одяг витісняється міським. Віруючі Б. — здебільшого православні; частина Б., що живуть в Родопах (помаки),— мусульмани. В ході будівництва соціалізму відбулися докорінні зміни в господарстві, культурі і побуті Б. Див. Болгарія.

БОЛГАРИ ВОЛЗЬКО-КАМСЬКІ - див. Булгари.

БОЛГАРІЯ (Болгарія; Народна Республіка Болгарія).

Загальні відомості. Б. — держава, що лежить в сх. частині Балканського п-ова, на Пн. простягається до нижньої течії Дунаю, на Сх. —до Чорного моря. З Пн. на Пд. сягає на 333 км_у із Сх. на Зх. — на 518 км. Площа 111 тис. км². Нас. 7*8 млн. чол. (оцінка 1958). Столиця — м. Софія. В адм. відношенні тер. Б. з 1959 поділяється на ЗО адм.-еко-номіч. округів. Міста Софія, Пловдів і Варна виділені в окремі адм. одиниці.

Населення. Основне населення — болгари, проживають також македонці, переважно на Пд. Зх., турки у Пд. Добруджі і в Східних Родопах, цигани, невелика кількість євреїв, румунів, росіян, греків та ін. Пересічна густота населення 70 чол. на 1 км², найбільша на Дунайській рівнині, у Верхньо-фракійській низовині та в деяких міжгір'ях. Міського населення 33,5% (1956). Найбільші міста, крім Софії: Пловдів, Варна, Русе, Бургас.

Державний устрій. Народна Республіка Болгарія — соціалістична держава. Конституція НРБ прийнята 4 грудня 1947. Верховний орган держ. влади і єдиний законодавчий орган НРБ — Народні Збори, які обираються строком на 4 роки. Вони приймають закони, обирають Президію Народних Зборів, створюють уряд, затверджують народногосподарський план і бюджет, розв'язують питання війни і миру та ін. Президія Народних Зборів відповідає за всю свою діяльність перед Народними Зборами. Вищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади НРБ — Рада міністрів, яка несе відповідальність і звітує перед Народними Зборами. Місцевими органами держ. влади є Народні Ради, що оби-

раються строком на 3 роки. Виборчим правом користуються всі громадяни НРБ, яким минуло 18 років.

Природа. Рельєф Б. різноманітний. Гірські райони (висота понад 600 лі) займають 26%, горбасті (від 200 до 600 м) — 43%, рівнинні — 31% площі. Через всю країну з Зх. на Сх. простягаються гори Стара-Планина (Балканські), вис. до 2376 м (гора Ботев), які є природним бар'єром між Північною і Середньою Б.; на Пн. від СтароЇ-Планини простягаються її передгір'я і розчленована річковими долинами родюча Дунайська хвиляста рівнина; на Пд. — середньої висоти гірські масиви (Конявська-Планина, Осоговська-Планина, Вітоша та ін.), Забалканська вападина (міжгірські улоговини) та Верхньо-Фракій-ська (Марицька) низовина. Пд.-Зх. Б.— найвища частина країни — Рила-Родопське нагір'я, яке поділяється на три частини: Рила-Планина (пік Сталіна, 2925 м), Пірін-Планина (2915 м) і власне Родопи (2191 лі). Чорноморське узбережжя здебільшого низовинне, з слабким розчленуванням. Б. багата на мінеральні ресурси: буре вугілля, залізні, марганцеві, мідні, поліметалічні та інші руди. Багато мінеральних джерел, особливо в Родопах. Клімат Б. помірно континентальний. Найтепліше у Верхньо-Фракійській низовині між містами Пловдів—Стара-Загора — Свіленград і на крайньому Пд. Зх. країни, де клімат близький до середземноморського: літо жарке, зима м'яка. На рівнинах і в горбастих районах пересічна т-ра липня від +23 до +25°, січня від — 2 до +2°; опадів за рік в середньому бл.670 мм, по окремих районах від 450 до 850 мм, в горах до 1000 мм і більше.

Б. має густу річкову сітку; річки здебільшого дрібні, гірського походження; частина з них літом дуже міліє, а деякі пересихають. Найбільші річки: Дунай (судноплавний), Мариця (в Б.— 329 км), Тунджа (в Б.— 368 км), Струма (в Б.— 310 км), Іскир, Места. Річки Б.— багате джерело енергії. Щодо ґрунтів Б. поділяють на три групи районів: Дунайську рівнину, вкриту переважно чорноземними та сірими опідзоленими лісовими ґрунтами; райони, розташовані на Пд. від Старої-Планини, з коричневими ґрунтами і особливими чорноземами

Гребля і водосховище імені Г. М. Димитрова.

(«смолниця»); гірські райони, вкриті бурими лісовими та гірсько-лучними ґрунтами. Ліси займають бл. 28% території Б.; на схилах гір поширені листяні (дуб, бук, граб) і хвойні (сосна, ялина, смерека). З тварин в В. водяться благородний олень, козуля, сарна, дика свиня, куниця, борсук, ласка, тхір, видра, вовк, лисиця, заєць, білка, сліпак, ховрах, полівки та ін. Рідше зустрічаються: в лісових районах— бурий ведмідь і європейський кіт; шакал і перев'язка— в безлісних; багато птахів.

Історія. Слов'яни на Балканському п-ові відомі з 5—6 ст. В 7 ст. вони створили на території Б. свій союз. В 2-й пол. 7 ст. на правому березі Дунаю з'явились протобол-гарські племена на чолі з Аснарухом. Збе-рігши свою племінну назву — болгари, вони асимілювались, прийняли слов'янську мову і культуру. Перше Болгарське царство (681—1018) займало велику територію (від р. Тиси і Карпат до Балканських гір) і відігравало важливу роль на Балканах. В 865 від Візантії було прийняте християнство.

В другій пол. 9 ст. Кирило і Мефодій завершили створення слов'янської азбуки; виникла слов'янська література. В той же час підтримуються досить широкі економічні і культурні зв'язки з Київською Руссю. В умовах становлення феодальних відносин розгортався широкий селянський рух, який набрав форми релігійної єресі (див. Вогомили). Феодальна роздробленість Б. на поч. 11 ст. призвела до підкорення країни Візантією. В 1185 болг. народ відновив незалежність країни. Друге Болгарське царство (1185—1396) досягло найбільшого розквіту за Івана Асеня II [1218—41]. Посилення феодального гніту викликало повстання селян, яке очолив пастух Івайло. 1393—96 ослаблену феодальними усобицями Б. завойовують турки. П'ять століть країна стогнала під турецьким воєнно-феод. гнітом, який затримував її економіч. та по-літич. розвиток. Але болг. народ не скорився. Він вів непримиренну боротьбу проти завойовників. Не раз вибухали народні повстання (1598, 1686, 1688), ширився партизанський рух, відомий під назвою гайдуцтва.

Свої надії на визволення болг. народ здавна зв'язував з Росією і підтримував тісні зв'язки з росіянами і українцями. Гетьман Богдан Хмельницький 1657 вів з болгарином П. Парчевичем переговори про спільну боротьбу проти турків. Ще з давніх часів болгари окремими групами жили на Україні. У 18 ст. в зв'язку з посиленням турецького гніту збільшилося переселення їх з Б. на Пд. України. В 1-й пол. 19 ст. м. Одеса стало важливим центром суспільного і культурного руху, відомого як болгарське відродження. Видатну роль в історії болг. відродження відіграв закарпатський українець, письменник і історик Ю. І. Венелін. Багато болгар вчилося у школах Росії і України. Національно-визвольна боротьба болг. народу посилилась в 60—70-х pp. 19 ст. Важлива роль в ній належить Г. Раковському, Л. Караве-лову і особливо революціонерам-демократам В. Левському та X. Вотеву. Квітневе повстання 1876 завдало відчутного удару прогнилій турецькій військово-феодальній системі, але визволення Б. від турецького ярма настало лише після розгрому Туреччини рос. військом у війні 1877—78 (див. Сан-Стефанський мирний договір 1878). За рішенням Берлінського конгресу 1878 територія новоутвореного Болгарського князівства була різко скорочена. У 1885 з Б. возз'єдналась Сх. Румелія, а в жовтні 1908 була проголошена повна незалежність Б. В зв'язку з розвитком капіталізму в промисловості і с. г. в Б. виник і розвинувся пролетаріат, загострилася класова боротьба. 1891 Д. Влагоев заснував с.-д. партію, 1899 був організований Землеробський народний союз. Під впливом російської революції 1905—07 в Б. прокотилась хвиля

Пам'ятник героям оборони Шипки в період російсько-турецької війни 1877—78.

страйків. У 1912—13 Б. брала участь в Бал-канських війнах, а 1915 вступила в першу світову війну на боці австро-німецького блоку.

Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції зросла революційна активність трудящих мас Б., на чолі яких стояла партія «тіс-няків». 24 вересня 1918 в армії спалахнуло повстання (див. Владайське повстання 1918). Наступного року Б. був нав'язаний Ньойїський мирний договір 1919. Уряд О. Стамболійського [1920—23] робив спроби здійснити деякі реформи, але був повалений в результаті фашистського перевороту. В країні почалось жорстоке переслідування демократичних організацій. У вересні 1923 вибухло антифашистське збройне повстання, очолене БКП (див. Вересневе повстання 1923), яке відіграло велику роль в зростанні класової свідомості пролетаріату і селянства. Після придушення повстання революційна антифашистська боротьба в Б. не припинилась. Напередодні другої світової війни монархо-фашистська кліка втягла Б. в союз з гітлерівською Німеччиною. На територію країни було введено німецьке військо.

Боротьба трудящих Б. проти гітлерівських окупантів і монархо-фашистського режиму посилилася з початком Великої Вітчизн. війни Радянського Союзу. 1942 в підпіллі був утворений Вітчизняний фронт (ВФ). В країні наростала партизанська боротьба. 5 вересня 1944 Рад. Союз оголосив війну монархо-фашистській Б., уряд якої фактично підтримував гітлерівську Німеччину. Переслідуючи німецьке військо, Рад. Армія 8 вересня 1944 вступила на територію Б. В ніч з 8 на 9 вересня болгарський народ повалив фашистську владу (див. Вересневе повстання 1944). В Б. був створений уряд Вітчизняного фронту, встановлений народ.-демократич. лад на основі союзу робітничого класу і селянства. Влада фактично перейшла до рук органів цього

союзу—комітетів ВФ, які під керівництвом БКП стали рішуче ламати стару держ. машину і зміцнювати владу народної демократії (розпуск фашистських організацій, покарання воєнних злочинців, запровадження робітничого контролю на підприємствах та ін.). Б. оголосила Німеччині війну, і болг. військо взяло участь у воєнних операціях. Народні Збори Б., обрані в листопаді 1945, прийняли в березні 1946 закон про трудову поземельну власність (аграрну реформу). Волею народу, виявленою під час референдуму, була ліквідована монархія і 15 вересня 1946 Б. була проголошена народною республікою. Вибори у Великі Народні Збори, проведені в жовтні 1946, принесли нову перемогу ВФ і компартії; уряд очолив Г. Димитров. Фашистські організації «Цар Крум», «Нейтральний офіцер» та ін. були викриті і розгромлені. 10 лютого 1947 Б. підписала Паризький мирний договір, який визначив для неї кордони, що існували на 1 січня 1941. У грудні 1947 Великі Народні Збори схвалили нову конституцію, яка законодавчо закріпила республіканський устрій, демократичні й соціальні перетворення. Був також прийнятий закон про націоналізацію промисловості і банків. Б. розширювала свої міжнародні зв'язки. 18 березня 1948 був підписаний договір про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу з СРСР. Такі ж договори 1947—48 підписані з Албанією, Румунією, Чехословаччиною, Польщею, Угорщиною. V з'їзд БКП (грудень 1948) накреслив основні завдання щодо будівництва економічних і культурних основ соціалізму, які передбачали індустріалізацію і електрифікацію країни, кооперування і механізацію с. г. Здійснення цих завдань було передбачене у розробленому з'їздом БКП і затвердженому Народними Зборами п'ятирічному плані (1949—53). У 1954 VI з'їзд БКП прийняв другий п'ятирічний план (1953—57). В результаті напруженої боротьби болг. народу і безкорисливої допомоги СРСР перший і другий п'ятирічні плани були успішно виконані. Б. з відсталої аграрної країни перетворилася в країну індустріально-аграрну з великим кооперованим і механізованим с. г. У червні 1958 відбувся VII з'їзд БКП, в роботі якого взяла участь делегація КПРС на чолі з М. С. Хрущовим. З'їзд констатував, що соціалістична перебудова економіки країни повністю завершена. Соціалістичний сектор є неподільно пануючою і єдиною командною силою у всьому народному господарстві Б. Директиви з'їзду по третьому п'ятирічному плану

ТЕРИТОРІЯ БОЛГАРІЇ В РІЗНІ ІСТОРИЧНІ ПЕРІОДИ

I. Перше Болгарське царство за

Симеона (893—927 pp.).

II. Друге Болгарське царство (се-

. редина 14 ст.).

III. Болгарія після російсько-ту рецької війни 1877—78 pp.: 1. Кордони Болгарії за Сан-Стефанським договором 3. III 1878 р. 2. Кордони Болгарії за Берлінським трактатом 13. VII 1878 р. 3. Кордони

Східної Румелії.

IV. Болгарія після возз'єднання з Східною Румелією в 1885 р. Територія, що відійшла до Туреччини в 1886 p.: 1. Родопський округ.

2. Кирджалійський округ.

V. Болгарія після Балканських воєн (1912—13 pp.). Територія, одержана Болгарією від Туреччини: 1. Долина Струмиці. 2. Родопський округ. 3. Доступ до Егейського моря. 4. Басейн ріки Великої. 5. Південна

намітили заходи по дальшому розвитку матеріально-технічної бази соціалізму.

Б. постійно зміцнює і розвиває економічні, політичні і культурні зв'язки з братніми соціалістичними країнами, особливо з Радянським Союзом, втому числі і з Українською РСР.

Проголошення Народними зборами Болгарії республіки 15 вересня 1946.

Зміцненню культурних зв'язків між болг. і укр. народами сприяє створене 15 грудня 1958 Українське відділення Товариства радянсько-болгарської дружби. Традиційна дружба зв'язує м. Одесу з болг. містами Бургасом і Варною. Б. є членом Ради економічної взаємодопомоги з 1949 і Варшавського договору

Добрудша, яка відійшла до Румунії за Бухарестським договором

10. VIII 1913 р.

VI. Болгарія після першої світової війни (1919 p.). Територія, втрачена Болгарією за Ньойїським договором 27. XI 1919 p.: 1. Долина Тимоку. 2. Цариброд. 3. Босилеград. 4. Стру-миця. 5. Південна частина Кюстен-дільського району. 6. Доступ до Егейського моря. 7. Частина Адріа-нопольського округу. 8. Південна Добруджа (була повернена Болгарії за Бухарестським договором 17. V 1918 р. і знову передана Румунії за Ньойїським договером27.ХІ 1919 р.). VII. Болгарія після другої світової війни. 1. Південна Добрудща, повернена Болгарії за болгаро-румун-ським договором 7. IX 1940 р. і закріплена Паризьким мирним договором 10. II 1947 р.

з 1955. Керуючись принципом мирного співіснування, уряд Б. виступає за нормалізацію відносин з капіталістич. країнами, в т. ч. з своїми сусідами на Балканах. Б. підтримує дипломатичні зв'язки з 38 країнами (1958), активно бореться за мир і міжнародну безпеку. З кінця 1955 Б.— член ООН.

Політичні партії і громадські організації. Болгарська комуністична

партія (БКП) створена у 1891 як Болгарська с.-д. партія. В 1903 від неї відкололась опортуністична частина, т. з. «широкі», після чого партія почала називатись Болг. робітничою с.-д. партією тісних соціалістів («тісняків»). У 1919 була перейменована в БКП. 1939—44 називалась Болг. робітн. партією, а в 1944—48 — Болг. робітн. партією (комуністів). У 1948 об'єдналась з Болг. с.-д. робітн. партією і стала знову називатись БКП. Налічує в своїх лавах 484,3 тис. членів і кандидатів (1958). Перший секретар ЦКБКП — Т. Живков. БКП належить керівна роль у Вітчизняному фронті. Під керівництвом БКП працює Димитровська Комуністична Спілка Молоді (ДКСМ).

Болгарський землероб-

ський народний союз (БЗНС). Об'єднує частину селянства. Створений 1899. У грудні 1947 БЗНС очистив свої ряди від реакційних елементів і почав активно співробітничати з БКП, визнаючи її керівну роль. У 1958 БЗНС об'єднував у своїх лавах понад 116 тис. членів. Секретар БЗНС — Г. Трайков.

Вітчизняний фронт (ВФ) — одна з найбільших громадсько-політичних організацій Болгарії, об'єднує всі патріотичні сили країни. Налічує понад 3,2 млн. членів.

Професійні спілки. Перші профспілки виникли в Б. в 90-х pp. 19 ст. У 1904 профспілки, керовані «тісняками», об'єдналися в Загальну робітничу професійну спілку, а спілки, якими керували «широкі», — в Об'єднання вільних профспілок. Після визволення Б. від фашизму почали створюватися нові профорганізації, які в березні 1945 створили Загальну робітничу професійну спілку. Профспілки Б. будуються за виробничим принципом; об'єднують понад 1 млн. членів (1958).

Народне господарство. До встановлення народної влади Б. була аграрною країною з відсталим народ, господарством, яке залежало від іноземного капіталу. Здійснені народ, владою корінні соціально-економічні перетворення (аграрна реформа, націоналізація пром-сті, банків та ін.) відкрили простір для розвитку всіх галузей народ, господарства. Успішно виконавши перший і другий п'ятирічні плани, трудящі Б. під керівництвом Комуністичної партії перетворили свою державу в соціалістичну індустріально-аграрну країну з великим коо-перов. і механіз. с. г. VII з'їзд БКП (1958) відзначив, що в Б. уже здійснено соціалістичну перебудову економіки. Директиви з'їзду по третьому п'ятирічному плану намітили дальший розвиток матеріально-технічної бази соціалізму. Соціалістич. сектор 1958 давав 98% пром. продукції, бл. 90% с.-г. продукції і охоплював 99% роздрібного товарообороту. Нац. доход Б. становив 242% проти 1939. Вироби, пром. продукції 1958 перевищило рівень 1939 майже в 9 раз. Середньорічний приріст пром. продукції в 1949—57 становив більше 15%. Ще швидше зростали галузі важкої пром-сті. В результаті цього питома вага засобів виробництва у загальній пром. продукції підвищилась з 23% в 1939 до 46% в 1958. В Б. заново створено: кольорову і чорну металургію, машинобудування, хімічну промисловість. Розвинулася легка і харчова пром-сть, що задовольняє потреби населення і дає продукцію на вивіз; розвинулось вироби, буд. матеріалів; ліквідована невідповідність між виробництвом електроенергії і потребами в ній народ, господарства і населення. В 1958 видобуто вугілля 12,7 млн. т, мідної руди 702 тис. т, свинцево-цинкової 2241 тис. т; вироблено електроенергії 3,02 млрд. квгп-г, сталі 210,6 тис. т, цементу 934 тис. т, електромоторів 131,6 тис, зернових комбайнів 1600, кальцинованої соди 103,8 тис. т, сірчаної кислоти 64 тис. т, бавовняних тканин 168,8 млн. м, шерстяних 14,2 млн. м, шовкових 6,8 млн. м, взуття 6,4 млн. пар, цукру 149 тис. т та ін. В 1959 в Б. здійснено перебудову управління народ, господарством. Створено адміністративно-економічні округи, в яких зосереджено управління політичним, державним, господарським і культурним життям на даній території.

Найбільші пром. центри: Софія (машинобудування, хім., легка, харчова пром-сть), Димитрово (вугільна, маш.-буд., металургія), Габрово, Сливен (текст.), Варна, Русе (машинобудування, текст.), Бургас (машинобудування, харч.), Девня (цементна, хім.). В третій

п'ятирічці (1958—62) виробництво пром. продукції зросте приблизно в 2 рази.

За роки народної влади с. г. перебудовано на соціалістич. основах. Восени 1959 в Б. було 975 великих трудових кооперативних землеробських господарств (ТКЗГ), які володіли

Вугільний кар'єр у Димитровському гірничорудному басейні.

понад 95% оброблюваної землі. G. г. Б. мало ЗО тис. тракторів (в 15-сильному обчисленні), бл. 5 тис. комбайнів. Площа с.-г. угідь 5,5 млн. га, або 49,5% території, в т. ч. орна земля 4,27 млн. га, багаторічні насадження 0,26, природні луки 0,24 млн. га.

Головні зернові культури — пшениця, кукурудза; технічні — тютюн, соняшник, цукрові буряки, бавовник. Добре розвинуті овочівництво, садівництво, виноградарство. В 1958 зібрано понад 2300 тис. т пшениці, 837 тис. т винограду (на 264 тис. т більше, ніж у 1957). Рослинництво дає 62%, а тваринництво 38% (1958) вартості с.-г. продукції. Розвивається зрошення: в 1958 було 450 тис. га зрошуваних земель. На 1 січня 1959 налічувалось (в млн. гол.) великої рогатої худоби 1,4, овець 8,6, свиней 2,0, птиці 15,2. В 1958

Трояндоварня в селі Стрелча Пазарджинського округу.

вироблено м'яса (в живій вазі) 507 тис. т, молока 976 млн. л, в т. ч. коров'ячого 584 млн. л, вовни 16,5 тис. т\ надій на 1 корову в ТКЗГ 1633 л, настриг вовни на одну вівцю 2,4 кг.

Понад ³/б вантажообороту припадає на за-лізнич. транспорт. Експлуатаційна довжина залізниць 5571 км (на поч. 1959), вантажообо-рот 5,2 млрд. т/км. Розвинутий водний транспорт (на Чорному м. і на Дунаї), обслуговує головним чином зовнішні торг, перевозки. Головні

торг, порти на Чорному м. — Варна, Бургас; на Дунаї — Русе, Свіштов і Лом. Розмір зовнішньої торгівлі в 1958 збільшився в 2,9 раза проти 1939; Б. підтримує торг, зв'язки з 63 країнами. Понад 84% зовнішньої торгівлі припадає на соціалістичні країни. Зовнішня торгівля з GPGP зросла проти 1940 в багато разів. В капіталістичній Б. 95% експорту становила с.-г. продукція, тепер більше половини в експорті займають пром. вироби. Б. вивозить: кольорові руди і метали, хім. продукцію, баржі, вироби машинобудівної, елек-тротех. і текст, пром-сті, тютюн, овочі, фрукти, виноград; завозить: пром. устаткування, машини, засоби транспорту, чорні метали, каучук, бавовну та ін. Для економіч. розвитку Б. велике значення має допомога, яку їй подає GPGP кредитами, науково-тех. сприянням у пром. вироби., устаткуванням та ін. Грошова одиниця — лев.

Охорона здоров'я. В 1957 було лікарень: загальних — 409 на 27 872 ліжка, інфекц. — 2 на 500 ліжок, туберкульозних — 7 на 1180 ліжок, дитячих — 3 на 260 ліжок, родильних будинків — 711 на 2664 ліжка, психоневрологічних — 11 на 1845 ліжок. Амбулаторно-поліклінічних закладів з стаціонарами (диспансери та ін.) налічувалось 153 на 3487 ліжок. Самостійних амбулаторій (міських та дільничних) було 234, лікарських пунктів — 825, фельдшерських — 536. На 31. XII 1957 працювали 143 постійні дитячі ясла на 6030 місць, 576 сезонних ясел на 13 878 місць, 16 будинків матері й дитини на 1100 місць. Санаторно-курортних закладів було 46 (крім нічних санаторіїв). На 1 тис. ж. припадало 6,2 ліжка (лікарняних і санаторних). Наприкінці 1957 працювало 9935 лікарів (1 лікар на 774 ж.), зубних лікарів і стоматологів — 2171, середнього мед. персоналу — 20 503 чол. Лікарів готують 2 мед. інститути (Софія, Пловдів), середніх мед. працівників — 17 шкіл. Мед. службою керує Мін-во охорони здоров'я і соціального забезпечення. Мед. допомога подається безплатно.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні установи. В 1956 було 6133 дит. садки (267 тис. дітей). В 1958 в 6434 поч., неповних серед, школах на- „._ вчалось 993 980 учнів, а в 298 серед. — 162 927 учнів. В країні є 73 загальноосвітні

Один з д_ИТЯЧИХ садків міста Димитровграда.

вечірні училища

(18 тис. учнів), 255

профес. училищ

(77 570 учнів). В

1939/40 в Б. було

лише 5 вищих уч.

закладів (10 тис.

студентів), а на кін.

1957—20 (41 тис. студентів). В Б. є (1957) 59

н.-д. інститутів; в Софії перебуває Болгарська

Академія наук. В країні понад 4 тис. бібліотек всіх

видів і читалень («читалишта»). Найбільші

б-ки: Національна (516 тис. тт.), Софійського

університету (500 тис. тт.) і Болг. АН (420 тис. тт.);

76 музеїв, найзначніші — в Софії.

Преса та радіомовлення. У Б. видається понад 200 центральних і місцевих газет та понад 100 журналів. Велике поширення мають газети: «Работническо дело» (орган ЦК БКП),

«Отечествен фронт» (орган Президії Народних Зборів і Нац. ради ВФ), «Труд» (орган ЦК профспілок), «Земеделско знаме» (орган БЗНС), «Народна младеж» та ін.; журнали: «Ново време», «Исторически преглед», «Ико-номическа мисьл» та ін. Тираж центральної преси досягає 1 млн. примірників. Центр, телеграф, агентством Б. є Болгарське телеграфне агентство (БТА). Радіомовлення в Б. існує з 1929 і ведеться радіостанціями Софії, Варни та ін. міст. Література. Болг. література виникла у 2-й пол.

9 ст. її зародження зв'язане з появою слов'янської писемності.

З ранніх творів, які мали церковно-дидактичний характер, відомі «Паннонська легенда» Климента Охрідського (п. у 916), «Азбучна молитва» і «Про-глас к євангелію» Константина Преславського (9—

10 ст.), «Шестоднев» Іоанна Екзарха Болгарського, «Любомудрів» і «Слово о правій вірі» Чорноризця Храбра та ін. Після завоювання Болгарії Візантією (1018—1185) розвиток літератури загальмувався. У 10— 13 ст. поширювалися богомильські книги, написані в противагу офіційній церковній літературі, в яких певною мірою відбились погляди народ, мас. Духовне шиття народу відображалося в усній народній творчості, особливо в гайдуцьких піснях, а також у дамаскинах — різних за змістом збірках повістей і повчань. Нове піднесення болг. літератури настало в роки Другого Болгарського царства (1185—1396). В цей період з'явилися «Житіє святої Петки» Євфимія Тирновського (1320—1402), «Похвальне слово за Євфимія» Григорія Цамблака (1364—1450). Після поневолення Болгарії турками болг. література занепадає.

Болгарське Відродження 18 ст. знайшло свій відбиток в «Історії слов'яно-болгарській» (1762) та він. творах Паїсія Хилендарського (1722—93) і його послідовників — Софронія Врачанського (1739— 1813), Неофіта Бозвелі (1785—1848), Неофіта Рильського (1793—1881), які проповідували ідеї національно-культурного розвитку.

Революц.-визвольний рух у країні, а також посилення контактів з Росією та Україною благотворно вплинули на бурхливий розквіт болг. культури й літератури у 20—30-х pp. 19 ст. В 40—60-х pp. в літературу приходять письменники, у творах яких відбились революц. прагнення поневоленого народу (Добри Чинтулов, 1822— 86, Г. G. Раковський, 1821—67). Виступає Любен Каравелов (1837—79), творчість якого розвивалась під впливом Т. Шевченка, М. Гоголя, Марка Вовчка. На 60—70-і pp. припадає і творчість видатного болг. поета і революціонера Христо Ботева (1849—76). Ліберально-просвітительська течія в тогочасній літературі представлена Петко Славейковим (1827—-95), В. Друмевим (1841—1901), Д. Войнико-вим (1833—78). На розвиток болг. літератури значний вплив мали передові рос. та укр. письменники.

Кінець 70-х pp. 19 ст. — новий етап у розвитку болг. літератури. Найвидатнішим письменником цього періоду стає Іван Вазов (1850— 1921). Його критичний реалізм розвивали письменники-демократи 90-х pp. — Г. Ста-матов (1869—1942) і особливо Єлін-Пелін (1878—1949). Нещадно викривав буржуазне суспільство сатирик Алеко Константинов (І863—97). Процес розорення селянства відобразили у своїй творчості Тодор Влайков-Веселий (1865—1943), Антон Страшимиров (1872—1937), Цанко Бакалов-Церковський (1869—1926).

Після заснування в Болгарії соціал-демо-кратичної партії передові письменники згуртувалися навколо журн. «Ден», «Дело», пізніше — «Ново време». Виступає з статтями Д. Благоєв (1856—1924), який закладає основи марксистської критики в болг. літературі.

Образотворче мистецтво. Стародавнє мистецтво на території Б. належить до античної епохи (фракійські скульптурні надгробки 5— 4 ст. до н. є. і фрескові розписи 4—3 ст. до н. є. в гробницях біля Сілістри і Казанлика).

Мист. раннього феодалізму характеризують рельєфи з зображенням тварин з м. Стара-Загора (7— 8 ст.), наскельний рельєф вершника з с. Мадари (бл. 9 ст.), керамічні ікони з Патлейни (10 ст.), мозаїчні твори. В 11—13 ст. високого розвитку досягають монументальний живопис і книжкова мініатюра (фрески в Бачкові, 1083; в церкві Сороки мучеників у Тирнові, 1230; розписи церкви в Бонні позначені рисами реалізму, 1259; мініатюри т. з. Томичевого псалтиря, 14 ст.). За турецького іга мист. Б. переживає глибокий занепад, художні пам'ятники руйнуються; великого значення набирає народна декоративна творчість (вишивання, кераміка, різьба по дереву).

Посилення нац.-визвольної боротьби (серед. 18 ст.) сприяло піднесенню мист. Виникають місцеві нац. школи живопису— банська, дебарсь-ка, тревнинська і найзначніша — самоковська, яку заснував X. Ди-митров. З серед. 19 ст., особливо після визволення з-під турецького гніту, розвивається нац. реалістична школа живопису (портрети роботи С. Доспев-ського, X. Цокева, історичні картини на патріотичні теми Н. Павловича, побутовий жанр І. Мирквички, Я. Вешина, А. Митова, І. Ангелова). Зароджується батальний живопис (Я. Вешин). На межі 19 і 20 ст. болг. мист. зазнає декадентських впливів Заходу. Але кращі майстри, в основному, зберігають вірність реалістичним традиціям. Навіть у 30-х pp., за часів монархо-фашистської диктатури, в умовах тяжкого політичного й ідеологічного гніту, продовжує розвиватися мист. демократичного напряму (живописець

X. Станчев, скульптор І. Фунев, гра-п фіки І. Бешков і ' С. Венев).

Після встановлення народної влади митці, оволодіваючи методом соціалістичного реалізму, правдиво показують нове життя народу, його славне історичне минуле. Успішно розвиваються найрізноманітніші види і жанри жи-

Зразки орнаменту болгарської¹ ^ВОПИСУ> скульпту-народної вишивки. ри, графіки, на-

родного декоративного і театрально-декораційного мистецтва. Поряд з майстрами старшого покоління (В. Димитров-Майстора, Д. Узунов, А. Ніко-лов, І. Петров, Г. Мітов, G. Венев та ін.) ши-

«Княгиня Десислава». Розпис Боннської церкви. 1259.

роко виступають молоді талановиті митці. У Б. існують: Академія образотворчих мистецтв ім. Н. Павловича, Національна художня галерея (Софія), Спілка художників Болгарії.

Архітектура. На території Б. чимало залишків античних будівель (гробниця біля Казан лика, 4 ст. до н. є., та ін.).

Найдавнішим пам'ятником архітектури Б. в великий три-нефний собор св. Софії в м. Софії (5— 7 ст. н. є.). В 9— 10 ст., особливо в столичних містах Плиску і Преславі, збудовано багато палаців, церков. Переважним типом тогочасного храму була базиліка, яку з 11 ст. замінив хре-стокупольний храм (церква Біловського монастиря в м. Зе-мені, 12 ст.). Архітектурі Б. 12— 14ст. властиве оздоблення фасадів кольоровими візерунками з каменю, цегли і полив'яної кераміки (напр., споруди в м. Несебрі). За турецького поневолення будівництво монументальних споруд значно скоротилось; розвивались народні типи будівель і змінювався характер забудови міст.

В 19 ст., після визволення з-під турецького гніту, будівництво в Б. розквітає, формується світська архітектура; створюється тип житла заможної верхівки (будинки в Тирнові, Плов-діві, Копривштиці та ін.), в якому широко застосовується народна різьба по дереву. Після встановлення народної влади в Б. розгорнулася реконструкція старих міст і сіл.

Гробниця біля Казанлика. Деталь розпису. 4 ст. до н. є.

1. Церква св. Георгія в Софії. 4 ст. 2. Рильський монастир. 14—19 ст.

В столиці Б., м. Софії, споруджуються нові житлові масиви ім. Леніна, ім. В. Заїмова, Бан-стон, перебудовуються Пловдів, Стара-Загора та ін. міста. Збудовано нове місто Димитров-град, споруджено підземні гідроелектростанції і водний каскад на р. Бичі; на узбережжі Чорного моря створені нові курорти «Варна», «Золоті піски» та ін.

Музика. Народна музика Б. багата на жанри і форми. Побутують обрядові, трудові («овчарські», «жетварські», близькі до укр. обжинкових), ліричні, жартівливі та історичні пісні — «гайдушки» і «юнашки» (споріднені з укр. думами). Народні пісні і танці {хоро, ручениця) характеризуються наспівністю і багатством метро-ритмічної структури. Народні інструменти: тамбур (струнний щипковий), гадулка (смичковий), гайда (волинка) та ін. Після визволення Б. з-під турецького гніту (1878) почався розвиток болг. професіон.

музики. Композитори Д. Христов, Е. Манолов,

A. Бадев, П. Пипков, П. Наумов працювали переважно в галузі хорової музики; автором перших опер («Гергана», «Цвєта», «Занедбаний млин») був Г. Атанасов. Симф. музику розвивали П. Стайнов, .П. Владигеров. На народ, мотивах базувалася творчість представників молодшого покоління композиторів — В. Стоянова, Ф. Кутева, Л. Пипкова, М. Големінова, С. Обретенова та ін.

Серед творів, написаних в післявоєнні роки, виділяються опери «Момчил» Л. Пипкова, «Івайло» М. Големінова, «Хитрий Петро»

B. Стоянова, ба лети «Нестинарка» М. Големінова, «Гайдуцька пісня» О. Райчева, увертюра «9 вересня» П. Владигерова, численні оркестрові й хорові твори. Великою популярністю користуються оперні співаки Б. Христов, Д. Узунов, Н. Гяуров, К. Попова та ін.

В Б. здавна популярна українська музика, особливо народні пісні. Виконуються твори М. Лисенка, зокрема опера «Наталка Полтавка», С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та ін. В Б. працюють: консерваторія, 5 народних оперних театрів, Інститут музики Болгарської академії наук, Держ. муз. театр, симфонічні і хорові колективи, Спілка болгарських композиторів, муз. училища, філармонія.

Театр. На поч. 2-ї пол. 19 ст. в Б. виникають аматорські драм, гуртки, які ставили п'єси на історико-патріотичні теми. В 1883 створюється перша професіональна трупа в Пловдіві, 1892 — трупа «Сльоза і сміх» (1904 реорганізована у Народний театр). Ця трупа ставила також п'єси рос. і укр. класиків. 1899 поставила «Глитай, або ж Павук» М. Кропивницько-го. В головних ролях виступали відомі артисти А. Будевська, К. Сара-фов, Г. Стоянов. Велике значення для розвитку болг. театру мала діяльність Р. Попової, М. Іко-номової, А. Будевської, С. Огнянова, К. Сарафова, С. Бичварова та ін. Після встановлення народно-демократичної влади в репертуарі театрів поряд з п'єсами болгарських драматургів— І. Базова, О. Василева, К. Зида-рова, В. Друмева, А. Страшимирова та ін.— значна увага приділяється світовій класиці і рад., зокрема українській, драматургії (п'єси І. Кочерги, Я. Галана, О. Корнійчука, В. Соб-ка та ін.). Серед діячів театр, мист. Б. відомі П. Димитров, 3. Йорданова, А. Атанасов, В. Трандафілов, М. Попова, Ф. Філіп-пов. В Б. 40 держ. драм, театрів (в т. ч. 4 театри ляльок). В Софії є Вищий інститут театр, мистецтва (засн. в 1948).

Кіно. Національна кінематографія Б. почала розвиватися лише після встановлення народно-демократичної влади. У співдружності з рад. кіномитцями знято документ, фільм «Країна Болгарія». На міжнар. фестивалях премійовано наук.-популярні фільми «Люди в хмарах» 3. Жандова (Венеція, 1947), «Довгий шлях цигарки» С. Христова (Маріанські Лазні, 1949). Про значне творче зростання кіномис-

тецтва Б. свідчать фільми: «Герої Вересня», «Калін-Орел», «Пісня про людину», «Димитро-воградці», «Неспокійний шлях». Разом з рад. кінематографістами створені фільми «Герої Шипки», «Урок історії», «Нова Болгарія». Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 18: Балканські народи і європейська дипломатія; Новий розділ всесвітньої історії; Страхіття війни; Соціальне значення сербсько-болгарських перемог; Б л а-г о є в Д. Принос кт>м историята на социализма в Б'ьлгария. София, 1956; Димитров Г. Ст>чи-нения, т. 1 — 14. София, 1951—55; Коларов В. Избрани произведения, т. 1—3. София, 1954—55; VII сьезд Болгарской коммунистической партии. М-, 1958; Тодоров С. Борьба болгарских коммуни-стов за социалистическую перестройку сельского хо-зяйства. М., 1959; История на Б'ьлгария, т. 1—2. София, 1954—55; История Болгарин, т. 1—2. М., 1954—55; Косе в Д. Новая история Болгарин. Пер. с болг. М., 1952; Народная республика Бол-гария. Историческая Сиблиография, т. 1—2. М., 1954—58; В а лев З. Б. Болгарин. М., 1957; Н а т а н Ж. Стопанска история на Б'ьлгария. София, 1957; Стекольніков О. У новій Болгарії. К., 1953; АлександровС. Л. 15 лет Народной Республики Болгарин. М., 1959; Ш є р-стюк А. Расцветает Народная Болгарин. М., 1959; Дмитрук В. Сторінки вікової дружби. З історії українсько-болгарських зв'язків XIX — початку XX століття. Львів, 1958; Свенціцький І. С. Нариси з історії болгарської літератури. Львів, 1957; Очерки истории болгарской литературьі XIX— XX веков. М., 1959; П а в л о в Т. Питання теорії та історії літератури. К., 1959; Цапенко М. Архи-тектура Болгарин. М., 1953; Мавродинов Н. Староб-ьлгарската живопис. София, [1946]; Мавродинов Н. Новое болгарское искусство. София, 1946; Ц ьі р л и н И. Изобразительное искусство Болгарин XIX —XX веков. М., 1953; Стоин В. Бт>лгарската народна музика. София, 1956.

БОЛГАРІЯ ВОЛЗЬКО-КАМСЬКА — див. Б у лг арія.

БОЛГАРСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК — вища наукова установа Народної Республіки Болгарії. Знаходиться у м. Софії. Створена в 1911 на базі болг. літературного товариства (засн. 1869). У складі Академії (1960) — 43 академіки і 49 членів-кореспондентів. Президент Академії — академік Т\ Павлов (з 1947). Б. А. н. має такі відділення: математичних і фізичних наук; технічних наук; геологічних, географічних і хімічних наук; біологічних і медичних наук; сільськогосподарських наук; філософських, економічних і правових наук; історичних і педагогічних наук; мовознавства, літературознавства і мистецтвознавства. При Академії є 35 н.-д. інститутів (1957). За останні роки виконано ряд важливих робіт з фізики, біології, медицини, с. г. та ін. Складено гідрогеологічну карту Болгарії. Створено «Географію Болгарії» (2 тт.), «Історію Болгарії» (2 тт.). Видано «Словник сучасної болгарської мови» (3 тт.; 64 тис. слів). Опубліковано перші 3 тт. «Фауни Болгарії». Широко відомі в багатьох країнах праці академіків Т. Павло-ва, В. Георгіева, А. Киселинчева та ін. Почесними членами Б. А. н. обрано О. Несмєянова, О. Палладіна, Ф. Жоліо-Кюрі, Го Мо-жо, Т. Лисенка, М. Мусхешвілі та ін. Членом-ко-респондентом Б. А. н. є П. Тичина. Ряд вчених Болгарії, в свою чергу, обрано почесними членами іноземних академій наук. Періодичні видання академії: «Известия» різних інститутів, «Списание на Бьлгарската академия на науките», «Философска мисьл», «Икономическа мисьл», «Литературна мисьл», «Археология», «Истори-чески преглед», «Природа», «Бьлгарски език».

БОЛГАРСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ (БКП). У серпні 1891 на Бузлуджанському з'їзді під керівництвом видатного рево-люціонера-марксиста Д. Влагоева було ство-

рено Болгарську соціал-демократичну партію (БСДП) і тим самим закладено основи БКП. В результаті гострої ідейної боротьби між представниками революц. ядра партії, очолюваного Д. Благоєвим та Г. Кирковим, і опортуністами — «общедельцями» — в 1903 відбувся розкол БСДП на «тісних» соціалістів, або «тісняків», і «широких». Очищена від опортуністичних елементів — «широких» соціалістів — марксистська партія болг. робітничого класу почала називатись Болг. робітничою с.-д. партією (тісних соціалістів) — БРСДП (т. с). За роки свого тісносоціалі-стичного періоду (1903—1919) партія завоювала міцні позиції в робітничому русі Болгарії. З початком першої світової війни «тіс-няки» стали на інтернаціоналістські позиції, викривали імперіалістичний характер війни. Але разом з тим в основних питаннях революц. теорії і тактики вони ще не були до кінця послідовними. Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в Росії в процесі революційної боротьби трудящих і «тісня-ки» поступово почали засвоювати на практиці ленінські принципи. У 1919 БРСДП (т. с.) вийшла з 2-го Інтернаціоналу і взяла участь у створенні Комінтерну; з цього часу вона стала називатися Болг. комуністичною партією (БКП). Підготовлене і очолене БКП Вересневе повстання 1923 було переломним моментом в процесі її більшовизації. В умовах фашистського терору в 1927 з метою використання легальних методів боротьби була створена Робітнича партія (РП) під загальним керівництвом БКП. У 20—30-х pp. БКП очистила свої ряди від ліквідаторів, розгромила лівосектантські елементи, що тимчасово пробралися до керівництва. У 1938—39 БКП і РП об'єдналися в єдину Болг. робітничу партію (БРП). На чолі з Г. Димитро-вим і В. Коларовим БРП зміцнювала свої зв'язки з масами і добилася великих успіхів у створенні широкого народного фронту проти фашизму.

Марксистсько-ленінська зрілість БКП яскраво виявилася в період збройної боротьби проти гітлерівських окупантів і фашистського уряду Болгарії (1941—44). У 1942 з ініціативи і під керівництвом БКП було створено Вітчизняний фронт (ВФ), що об'єднував усі антифашистські сили країни. Переможний наступ Радянської Армії на Балканах викликав у Болгарії велике піднесення. Болгарський народ у вересні 1944 під керівництвом БКП із зброєю в руках повстав проти монар-хо-фашистської диктатури і повалив її. У створеному уряді Вітчизняного фронту болгарські комуністи відігравали провідну роль. Опір реакційних сил було зломлено. В країні встановився народно-демократичний лад, здійснено широкі демократичні перетворення; Болгарія стала на шлях соціалізму.

Після 9 вересня 1944 партія стала називатись Болг. робітничою партією (комуністів)— БРП(к). У серпні 1948 відбулося об'єднання БРП(к) і Болг. робітничої с.-д. партії на основі ідейних і організаційних принципів марксизму-ленінізму. V з'їзд БРП(к) у грудні 1948 перейменував партію на Болг. комуністичну партію (БКП), прийняв 5-річний план розвитку народного господарства (1949—53). Під керівництвом БКП болгарські трудящі до-сягли величезних успіхів у побудові соціа-

лізму. Накреслена V з'їздом БКП програма індустріалізації і електрифікації країни, кооперування й механізації сільського господарства і культурної революції успішно здійснена. БКП добилася виконання і 2-го п'ятирічного плану (1953—57), затвердженого VI з'їздом партії в лютому—березні 1954. Велике значення в житті БКП і болг. народу мав Квітневий пленум ЦК БКП (1956), який схвалив рішення XX з'їзду КПРС, ліквідував перешкоди, що стояли на шляху розвитку творчих сил і ініціативи народних мас. Важливою віхою в історії БКП був VII з'їзд (червень 1958), який відзначив, що соціалізм в Болгарії переміг у всіх галузях народ, господарства, і накреслив програму дальшого поступу до завершення будівництва соціалізму. Під керівництвом БКП Болгарія серед європейських країн народ, демократії досягла найбільших успіхів у кооперуванні с. г. (бл. 92% земель, на 1958). З країни аграрної Болгарія перетворена на індустріально-аграрну. Економічний розвиток країни значно прискорився. Січневий пленум ЦК БКП (1960) розробив широку програму дальшого розвитку важкої пром-сті, розширення її сировинної бази, дальшої спеціалізації і кооперування виробництва, прискорення техніч. прогресу.

БКП — випробуваний загін міжнародного комуністич. і робітн. руху. Вона брала активну участь в роботі Інформбюро компартій, в Нараді представників комуністич. і робітн. партій в Москві (1957), в Нараді комуністич. і робітн. партій соціалістичних країн Європи по обміну досвідом в розвитку с. г. (1960).

Організаційно БКП побудована на засадах демократичного централізму. її вищим органом є з'їзд, а між з'їздами — ЦК. Існують окружні, міські, общинні і первинні організації партії. БКП налічує в своїх рядах 484,3 тис. членів і кандидатів (1958). Перший секретар ЦК БКП — Тодор Живков. Центральний друкований орган — газ. «Работническо дело», теоретичний орган — журнал «Ново време».

Літ.: Б-ьлгарската комунистическа партия в ре-золюции и решения на конгресите, конференциите и пленумите на ЦК, т. 1—4. София, 1947—55.

БОЛГАРСЬКА МОВА — національна мова болгарського народу. Поза Болгарською Народною Республікою компактні маси населення, що розмовляють по-болгарськи, живуть тепер переважно в Румунії, Югославії, Греції, Туреччині. 6 болг. говори і в Рад. Союзі: в окремих місцевостях Приазов'я та Молдавської РСР, а також в Одеській та Кіровоградській обл. УРСР. Цими говорами розмовляють потомки болгар-переселенців 18—19 ст.

Болг. діалектна (народна) мова складається з двох основних наріч — сх. і зх. Найважливіша ознака, що відрізняє їх одне від одного, — фонетична: різне відбиття колишнього голосного Із під наголосом перед твердим приголосним — 'а (з пом'якшенням попереднього приголосного) в сх. наріччі (л я-то, мляко) і є в зх. (л є т о, м л є к о). Кожне з болг. наріч об'єднує кілька говорів з характерними для них фонетичними, морфологічними та ін. ознаками.

В сумі своїх говорів Б. м. є найближчою до македонської, яка має особливо багато спільного із зх.-болг. наріччям. Значно далі болг. мова стоїть від сербської, хоч між ними і існу-

ють перехідні говори. Літературна Б. м. виникла і розвивалась на базі сх. наріччя, хоч певну роль у її формуванні відіграли також зх. елементи, доплив яких великою мірою підтримувався належністю столиці країни — Софії — до території зх. говорів. У лексиці, а почасти і в словотворі, літературна Б. м. відбиває також значний вплив літературної рос. мови, переважно в сфері абстрактних, політичних та взагалі культурних понять: сгв-ременност, изгнание, промеж-д у т т> к, яровизация (значна частина подібних слів за своїм походженням — старослов'янізми).

Писемна Б. м. має тривалу історію. Найважливіші її етапи: староболг. період (щільно пов'язаний з першими продуктами конфесійного письменства при його виникненні в 9 ст.), середньоболг. період (12—15 ст.), но-воболг. (власне ранній новоболг.) період (16 ст.— 1-а чверть 19 ст.), новітня мова (1-а чверть 19 ст. до нашого часу). Будучи давно закріпленою на письмі, болгарська мова дуже довго зберігала в правописі зв'язок із старовинною, почасти ще старослов'янською. Лише 1945 новою владою народно-демократичної Болгарії введено в загальнонаціональний вжиток раціональну та просту орфографію (без знаків із та а, з і в значенні специфічно болг. голосного заднього ряду), в основному побудовану на морфологічному принципі із значними поступками вимові.

Для фонетики літературної Б. м. найбільш характерними є: голосний т», відсутність розрізнення голосних и (лат. — у) та і, втрата м'яких варіантів приголосних (пор. т й н я — рос. «тина», дим — рос. «дьш»). М'які приголосні виразно можуть існувати лише є позиції перед а, у, о (означені буквами я, ю, ьо): в я р а, сянка, люлея^ к ь о с є.

Особливості болг. морфології визначаються, головне, тим, що для вираження синтаксичних зв'язків іменника з іншими словами в реченні, при властивій іншим слов'янським мовам зміні іменників за відмінками _гв Б. м. вживаються прийменникові конструкції; зменшилася кількість відмінків і у займенників. Дієвідмінювання, навпаки, характеризується складною системою форм (переважно також аналітичних), зокрема наявністю особливого «оповідного» способу. Однак інфінітив у сучас. літературній Б. м. майже повністю витіснено особовими формами дієслова з часткою да (можеш да пишеш — укр. «можеш писати»). Переважно аналітичний характер болг. граматики виразно наближає Б. м. до більшості інших балканських мов і, очевидно, склався в щільному істор. контакті з ними. Виразною рисою Б. м. є член (артикль), вживаний при іменах для відрізнення «означеності» від «неозначеності»: морето, глава т а і под. Вживається член постпозитивно (за відповідним іменем) і історично є вказівним займенником т, та, то, Тв. Характер і розвиток болг. членних форм відбивають міцний вплив на слов'янську основу Б. м. інших балканських мов (пор., зокрема, означений член при іменниках в рум. мові: mun-te — muntele «гора» і под.).

Літературний болг. наголос, як і наголос переважної більшості сх. говорів, вільний, тобто може припадати, залежно від

походження слова, на те або інше місце в ньому: дело, море, премина-вам. Наголошеним буває також звук т>: мчьжки, сдіржам. У межах парадигм відмінювання виразно виявлена тенденція до уодноманітнення місця наголосу. Порівняльно-історичний аналіз переконливо доводить, що теперішній стан болг. наголошення, надто щодо членних форм іменників у їх відношенні до нечленних, щільно пов'язаний з колишніми моментами кількісного та тонального характеру відповідних наголошених голосних кореня.

Літ.: Ц о н є в Б. История на бт>лгарский език, т. 1. Изд. 2. София, 1940, т. 2—3. София, 1934—37; Стойков С. Б'ьлгарска диалектология. София, 1955; Андрейчин Л. Грамматика болгарського язьша. Пер. с болг. М., 1949; Державин Н. С. Болгарские колонии в России, т. 2. Язьш. П., 1915; Бернштейн С. Б. Разьюкания в области бол-гарской исторической диалектологии, т. 1. М.—Л., 1948; Масло в Ю. С. Очерк болгарской грамма-тики. М., 1956; Мирчев К. Историческа грамматика на бьлгарския език. София, 1958; Б у л а-ховский Л. А. Болгарский язьш как источник для реконструкции древнейшей славянской акценто-логической системи. М., 1958.

БОЛГРАД — місто, центр Болградського району Одеської обл. УРСР,на пн. березі озера Ял-пух при впадінні в нього р. Ялпуху, за 7 км на Пд. від залізничної ст. Болград. Автошляховий зв'язок з Ізмаїлом. 14,0 тис. ж. (1959), переважно болгари. Виноробний, масло-сиророб-ний, хлібний, авторемонтний, цегельний заводи, швейна ф-ка, пром. артіль. 6 шкіл, в т. ч. 2 середні; Будинок культури, бібліотеки, клуби. В районі посіви пшениці, кукурудзи, виноградарство, садівництво, городництво; рибальство.

Б. заснований 1821 болгарами, які, не бажаючи жити під турецьким гнітом, за дозволом рос. уряду переселилися з Болгарії в Росію. До 1917 Б. — містечко Ізмаїльського пов. Бессарабської губ. В 1918 Б. був захоплений боярською Румунією. В 1940, коли внаслідок мирного розв'язання радянсько-румунського конфлікту Бессарабія була повернута Радянському Союзу, Б. з частиною Бессарабії з укр. населенням ввійшов до складу Української РСР.

БОЛДИРЄВ Анатолій Капітонович (26. X 1883 — 25. III 1946) — російський рад. геолог. Н. вм. Гайвороні Одеської обл. Закінчив Ленінградський гірничий інститут, де з 1921 був професором. Працював в галузі кристалографії, мінералогії, геохімії; запропонував нові ефективні методи визначення хім. складу мінералів шляхом вимірювання кристалів (1925) та вивчення мінералів за їхніми рентгенограмами. Б. брав участь у створенні кристалографічної номенклатури. Праці Б. мають велике практичне значення для розшуків рудних корисних копалин.

БОЛДУЇН (Baldwin) Стенлі (3. VIII 1867— 14. XII 1947) — англійський держ. діяч, лідер консерваторів, співвласник великої сталеливарної фірми «Болдуїн лімітед». Брав активну участь у політич. житті Англії з 1908. В 1923—1924, 1924—1929, 1935—1937 був прем'єр-міністром Англії. Реакційна внутрішня політика урядів Б. поєднувалася з антирад. зовн. політикою. Характерним для політики урядів Б. щодо CPGP була відмова від ратифікації англо-радянського договору 1924, розрив дипломатичних відносин з СРСР у 1927, заохочення фашистської агресії з метою спрямування її проти GPGP.

БОЛДУМАН Михайло Пантелеймонович (н. 8. VIII 1898) — російський рад. актор, народ, арт. РРФСР (з 1947). Н. в с. Грабарівці (кол. Ізраїлівка) Вінницької обл. Навчаючись в жмеринській гімназії в 1920, брав участь в любительських виставах. З 1921 — на професіональній сцені Української РСР. З 1933 — актор МХАТу. Кращі ролі Б.: Хому тов («Вогненний міст» Ромашова), Верши-нін («Три сестри» Чехова), Синцов («Вороги» Горького), Платон Кречет (в однойменній п'єсі Корнійчука). Сталінська премія, 1946, 1950.

БОЛЕЗАСПОКІЙЛИВІ ЗАСОБИ — лікувальні препарати та фізичні засоби, що застосовуються для ослаблення або усунення болю; діють на центральну нервову систему.

До болезаспокійливих лік. препаратів, які приймаються всередину, належать препарати опію, морфіну, похідні ароматичного ряду (пірамідон, анальгін, фенацетин та ін.), а також синтетичні Б. з. Деякі Б. з. застосовуються для зовнішнього вжитку (кокаїн, анестезин, ди-каїн та ін.). Вторинну болезаспокійливу дію мають препарати, що усувають спастичний стан кровоносних судин або м'язів (нітрогліцерин, атропін, платифілін та ін.). В хірург, практиці широко застосовують засоби, які дозволяють запобігти болю (див. Анестезія, Наркоз). Як фізичні Б. з. використовують тепло, холод, тугі пов'язки, масаж та інше.

БОЛЕРО (ісп. bolero) — іспанський народний танець. Темп помірно швидкий, музичний розмір ³Д з характерним ритмічним малюнком. Виконується у супроводі гітари, ударів кастаньєт, а іноді й співу. Своєю виразністю нагадує пантоміму. У формі Б. написано ряд творів: вокальних (Глінка, Даргомиж-ський), фортепіанних (Шопен), симфонічних (Равель) та інших.

БОЛЕСЛАВ І ХОРОБРИЙ (967—1025) — польський князь [992—1025] і король [1025] з роду П'ястів. У боротьбі з т. з. Священною Римською імперією Б. І домігся об'єднання польських земель. За Б. І до складу Польщі на деякий час були включені Моравія, частина Словаччини і Чехія. 1018, підтримавши Святополка Окаянного проти Ярослава Мудрого, Б. І на короткий час захопив Київ, але був вигнаний повсталим населенням міста. Повертаючись до Польщі, Б. І загарбав Червенські міста, що належали Київській Русі. Ці міста були відвойовані київським князем Ярославом Мудрим в 1031 році.

БОЛЕСЛАВ III КРИВОУСТИИ (1085 — 1138)— польський князь [1102—38]. За Б. III була тимчасово відновлена політична єдність Польщі, припинені феодальні чвари. Б. III вів війни з Германською імперією; поширював християнство (католицизм). У 1122 Б. III домігся приєднання до Польщі Зх. Помор'я. Після смерті Б. III у Польщі знову настала феодальна роздробленість.

БОЛЕХІВ — місто, центр Болехівського району Станіславської обл. УРСР. Розташоване в передгір'ях Карпат на р. Сукелі (бас. Дністра), на шляху Львів—Чернівці. Залізнич. станція. 8,4 тис. ж. (1959). В місті є: лісопромисловий комбінат, соляний, шкіряний, цегельно-черепичний заводи, мебльова ф-ка, пром. артіль. 6 шкіл, в т. ч. 2 середні, Будинок культури, кінотеатр, бібліотеки, клуби. Місто газифіковане. С. г. району має тваринницький і садово-городницький напрями. Б. відомий з 14 ст.

як місце, де видобувалася сіль. В документах 15 ст. згадується як Болехів Волоський. В 16—17 ст. Б. кілька раз грабували і руйнували кримські татари. Населення Б. брало активну участь у визвольній війні 1648—54 проти шляхетської Польщі і в опришківському русі 18 ст. За першим поділом Польщі 1772 Б. відійшов до Австрії. В 1919 Б. був захоплений буржуазно-поміщицькою Польщею. В 1939 в складі Зх. України возз'єднаний з Українською РСР. В Б. жила і працювала відома укр. письменниця Н. Кобринська.

БОЛИГОЛОВ (Conium) — рід дворічних трав'янистих рослин родини зонтичних. Стебло високе плямисте, листки 3-пірчасті. Відомо 4 види, пошир, в Європі, Сибіру і Малій Азії. В СРСР (в тому числі і в УРСР) —

1 вид: Б. плямистий (С. maculatum) до

2 м вис. Стебло розгалужене, борозенчасте, в нижній частині з червоно-бурими плямами. Плоди — сім'янки. Росте як бур'ян на засмічених місцях, луках і лісових галявинах. Дуже отруйна рослина, особливо плоди (містить алкалоїд коніїн). При висушуванні отруйність зникає.

БОЛІАК (Воlіас) Чезар (25. III 1813 — 25. II 1880) — румунський публіцист і поет. Н. в Бухаресті. В літературі виступив 1835 (зб. «Роздуми»). Учасник революції 1848, активний пропагандист ідеї спільної боротьби румунського та угорського населення Трансільванії проти нац. і соціального гніту. В його поетичних творах («Кріпак», «Проданий циган», «Насильство» та ін.) відбито тяжке життя простого народу. Б. досліджував також археологічні пам'ятки.

БОЛІВАР (Bolivar) Сімон (24. VII 1783— 17. XII 1830) — видатний діяч визвольної війни в Латинській Америці проти іспанського панування на початку 19 ст. Н. в поміщицькій креольській сім'ї в місті Каракасі. Навчаючись в Європі, Б. став прихильником суспільних ідей франц. філософів-просвітителів. 1813 став на чолі визвольної боротьби в Венесуелі. Зазнавши тимчасової поразки, в 1814 Б. емігрував на Ямайку, а потім на Гаїті. 1816 знову висадився у Венесуелі (м. Анго-стура) і очолив активну збройну боротьбу проти іспанців в пн. частині Гід. Америки. 1816—19 під керівництвом Б. були розгромлені ісп. війська у Венесуелі та Новій Гренаді і створена республіка Велика Колумбія. У 1822 армії Б. визволили провінцію Кіто (тепер Еквадор), а 1823—24 — останню твердиню іспанського панування — Верхнє Перу, яке було проголошене незалежним і на честь Б. названо Болівією. Б. був прихильником сильної централізованої влади і встановлював режим диктатури. Для зміцнення незалежності створених в Латинській Америці держав Б. добивався об'єднання їх в конфедерацію; був ініціатором скликання 1826 у Панамі спец, конгресу, робота якого не мала успіху. Діяльність Б.відповідала інтересам країн і народів Латинської Америки і мала прогресивне значення. Його ім'я популярне в Латинській Америці.

Літ.: Маркс К. Боливар-и-ПонТв. В кн.: Маркс К. иЗвгельсФ. Сочинения, т. 14, М., 1959; Ф ранко І. Сімон Болівар. Львів, 1904; А л ь п є р о в и ч М. С. (та ін.). Об освободительной войне испанских колоний в Америке. «В о п р о с ьі и с т о р и и», 1956, № 11; Л а в р є ц к и й И. Р. Си-мон Боливар. М., 1958.

БОЛІВАР — місто в Венесуелі, порт на р. Оріноко. Частіше вживається правильніша, повна назва Сьюдад-Болівар.

БОЛІВАР — грошова одиниця Венесуели, дорівнює 100 сентимо. Вміст золота 0,265275 г; за офіц. курсом на 1 січня 1959 3,350 Б. =

I дол. СЩА.

БОЛІВІАНО — грошова одиниця Болівії; дорівнює 100 сентаво. Вміст золота 0,00467722 г; за вільним курсом в січні 1959

II 885 Б. = 1 дол. СІЛА.

БОЛІВІЯ (Bolivia). Загальні відомості. Б. — держава в Пд. Америці. Розташована у внутрішніх районах материка, межує з Чілі, Перу, Бразілією, Парагваєм, Аргентіною. Ви-ходу до моря Б. не має. Пл. 1098,6 тис. км², нас. 3316 тис. чал. (1959). Б. поділяється на 9 департаментів. Офіційна столиця м. Сукре. Місцеперебування уряду — м. Ла-Пас.

Державний устрій. За конституцією 1947 Б. — унітарна республіка. Законодавчий орган Б. — національний конгрес (парламент), який складається з палати депутатів і сенату. Члени палати депутатів обираються на 4 роки, сенатори — на 6. Національний конгрес видає закони, встановлює податки, визначає чисельність збройних сил у мирний час, оголошує амністію, обирає членів верховного суду. Управляє країною уряд, який призначається і очолюється президентом. Президент обирається прямим голосуванням на 4 роки. Він скликає конгрес, призначає головнокомандуючого та ін. Управління на місцях здійснюється призначуваними з центра префектами. Існують також муніципальні ради, члени яких обираються населенням. Активне виборче право надається громадянам після того, як вони досягли 21 року.

Природа. За характером рельєфу Б. поділяється на пд.-зх.— гірську (бл. */з площі країни) і пн.-сх.— переважно рівнинну частини. Гори Б. нале-жать до системи Андів і складаються: з хребта Зх. Кордільєра (г. Сахама 6780 лі), Кордільєри Реаль (г. Ільямпу 7014 лі), Центральної і Сх .Кордільєри (до 5000 лі) та міжгірних плато— пунас (3700—4100 лі). В горах Б. багато згаслих і діючих вулканів. Рівнинні райони Б. поступово знижуються на Пн. Сх. і переходять в Амазонську низовину. На Пд. Сх., на вододілі басейнів Амазонки і Парагваю, невисокі нагір'я (до 1425 лі). Надра Б. багаті на руди кольорових металів, особливо олова, вольфраму,свинцю, цинку, міді та ін. Клімат районів Андів — гірський, напівпустельний і пустельний з прохолодними літом і зимою (середньомісячні т-ри на протязі року коливаються від +2 до +1і^в), невеликою кількістю опадів (50—600 лілі), значними добовими коливаннями температур. В рівнинних районах клімат вологий тропічний (середньомісячні т-ри на протязі року +20, +28°, опадів 1500—2000 мм на рік). Ріки внутр. гірських районів належать до басейнів безстічних озер — Тітікака, Поопо та ін. Ріки сх. райо-

В болівійській пуні.

нів — до басейну Амазонки (найбільші з них Ма-море і Бені — притоки Мадейри) та Парагваю (найбільша — Шлькомайо). В горах і міжгірних плато рослинність напівпустельна: шорсткі трави, колючі чагарники; серед тваринного світу з ссавців характерними б вігонь, гуанако, з гризунів — шиншила, моко, з птахів — кондор. На рівнинах — вологі тропічні ліси і савани з багатими й різноманітними рослинністю і тваринним світом (див. Південна Америка, розділ «Фізико-географічний нарис»).

Населення Б.— болівійці, в т. ч. індіанці (корінні жителі кечуа, аймара)— бл. 54%, метиси — бл. 31%, креоли — 14%. Невелика кількість негрів, китайців, японців. ⁴/б населення сконцентровано в гірських районах Б. Бл. У₃ населення живе в містах. Державна і літературна мова іспанська. Серед віруючих болівійців переважають католики. Найбільші міста Ла-Пас, Сукре, Кочабамба, Оруро.

Історія. З найдавніших часів територію Б. заселяли індіанські племена аймара, кечуа та ін. У 14 ст. їх підкорили інки. 1533— 38 територію Б. захопили іспанці. Відкриття 1545 багатих родовищ срібла в горі Потосі привело до посилення колонізації Б. іспанцями. 1544 Б. була включена до складу віце-королів-ства Перу, а 1776 — Ла-Плати. В серед. 17 ст. Б. у зв'язку з ростом видобутку срібла стала центром економіч. життяПд. Америки. Тут склалося велике феод, землеволодіння. Індіанське населення змушене було відбувати трудову повинність, т. з.міту, головним чином на шахтах, платити великі податки і т. п. Важкий колоніальний гніт і нестерпні умови праці привели до великої смертності індіанців, викликали численні повстання. Найбільшим з них було повстання 1780—81 під керівництвом Тупак-Амару. 1809 в країні почався рух за відокремлення від Іспанії і нац. незалежність. 1824 частини армії

Болівара під командуванням Сукре розгромили іспанців біля Аякучо. В серпні 1825 конгрес в м. Чу-кісаке (тепер Сукре) проголосив незалежність країни, яку очолив президент-«протектор» С. Болівар; країну (до цього часу відому як Верхнє Перу) було названо на його честь Болівією. 1828 болівійські повстанці вигнали з країни військо Сукре і відмовились від приєднання до Великої Колумбії. Протягом 19 ст. в Б. в широких масштабах продовжувалась експропріація індіанських общинних земель. Внутріполітичне життя Б. характеризувалось частими держ. переворотами. Економічно квола Б. внаслідок т. з. Тихоокеанської війни 1879—83 з Перу втратила частину багатої на селітру області Ата-кама, а разом з тим і доступ до Тихого океану. Відкриття в кін. 19 ст. на території Б. великих покладів олова привело до активного вторгнення в країну англ., амер. і нім. капіталу. Іноземні монополії експлуатували не тільки нац. багатства і населення^ й впливали на її політику. Під тиском нафтової компанії СІЛА «Стан-дард ойл» Б. 1932—35 вела невдалу війну з Парагваєм (за яким стояв англо-аргентінський капітал) за багатий на нафту район Гран-Чако. За договором 1938 Б. одержала лише ^х/з спірної території з виходом до р. Парани. Війна сприяла дальшому закабаленню Б. іноземними монополіями. Велике незадоволення народу діями монополій примусило президента Торо зробити 1937 спробу націоналізувати власність «Стандард ойл», але він скоро був усунутий від влади. У квітні 1943 Б. оголосила війну Німеччині, Італії і Японії. 18 квітня 1945 Б. встановила дипломатичні відносини з СРСР. З часу другої світової війни в Б. значно зміцнились позиції капіталу США. Одночасно посилився робітничий і визвольний., антиімперіалістичний рух. 1942 вибухнув великий страйк гірників на рудниках компанії «Паті-ньо», придушений силою зброї. Масові страйки робітників-гірників відбулися 1949; 1950 спалахнув загальний страйк. 1950 в Б. був створений єдиний профцентр і на основі комуністичних груп, що існували з 1920, була заснована Комуністична партія. Зростання націоналістичних настроїв серед буржуазії при-

Загальний вид міста Ла-Пас.

вело до утворення партії «Національно-рево-люційний рух» на чолі з Вільяроелем (президент 1943—46) і В. Пас Естенсоро. В травні 1951 ця партія здобула перемогу на виборах, але внаслідок перевороту до влади прийшла військова хунта на чолі з Бальї-віаном. Повстання в квітні 1952, яке здійснене при вирішальній участі робітників-гірайоників і іменується «болівійською національною революцією», привело до повалення диктаторського режиму. Уряди Б. на чолі з Пас Естенсоро (президент 1952—56) і Сілесом Суа-со (віце-президент 1952—56, президент з 1956) провели чистку держ. апарату, видали декрети про загальне виборче право, про конфіскацію власності трьох найбільших олов'яних компаній («Патіньо», «Гохшільд» і «Арамайо»), які контролювались іноземним капіталом (1952), про земельну реформу (1953). Проте під тиском монополій США (економічна блокада, відмова від закупівлі олова) і внутрішньої реакції уряд Б. згодився на сплату компенсації олов'яним монополіям, відмовився від політики націоналізації і рішучого проведення аграрної реформи. Згодом США добились від Б. підписання угоди про гарантування вільного вивозу прибутків і надання нових концесій нафтовим компаніям. Уряд Б. прийняв нав'язаний монополіями США план Міжнародного валютного фонду про так звану стабілізацію економіки. Пануюча партія «Національно-революційний рух» має абсолютну більшість місць в Конгресі Б. {78 з 86). Комуністична партія існує легально. Посилення визвольного руху трудящих Б. виявилось у масових антиімперіалістичних демонстраціях у лютому—березні 1959.

Господарство. Б. — слаборозвинута в економічному відношенні країна, господарство якої має однобічний характер і залежить від зовнішніх ринків та іноземного капіталу. Провідну роль в господарстві відіграє гірничовидобув-на пром-сть, яка працює на експорт; обробна пром-сть майже не розвинута.

Найбільше значення має видобування олова — 3-є місце в капіталістич. світі. Розробляються також руди ін. кольорових металів. У 1957 Б. експортувала

(в концентратах, тис. m за вмістом металу): олова — 28,2, вольфраму — 2,6, сурми — 6,4 (2-е місце в капіталістич. світі), свинцю — 23,9, цинку — 19,7, міді — 3,9. Є розробки золота, срібла, вісмуту. Основні гірничопромислові райони: Оруро, Потосі, Тупіса, Корокоро.

Технічний рівень підприємств низький. Великі гідроресурси рік Б. використовуються мало. Потужність електростанцій-—

Олов'яний рудник в районі міста Лотосі.

бл. 112 тис. кет; понад 60% ГЕС контролюється канадськими компаніями. Видобувається бл. 470 тис. т нафти (1957). В пд. районах країни працює кілька нафтопереробних заводів. Невеликі підприємства харчової, текст., взуттєвої та паперової пром-сті зосереджені в Ла-Пасі, Сукре, Кочабамбі.

Майже ²/₃ населення зайнято в с. г. Обробляється лише 600 тис. га (бл. 0,6% території Б.). Кращі землі в руках феодальної аристократії, яка саботує закон 1953 про земельну реформу. Агротехнічний рівень с. г. дуже низький. Основні райони землеробства — сх. схили Андів і долини рік. Збір с.-г. культур (в тис. т, 1955): кукурудзи— 90, пшениці — 18, рису — 11, кави — 4. В гірських районах індіанці ведуть примітивне, напівнатуральне господарство. В тропічних лісах збирають каучук і кору хінного дерева. Звачну роль відіграє пасовищне скотарство, розвинуте переважно в гірських районах. Поголів'я (млн. голів, 1958): великої рогатої худоби— 2,2, овець — бл. 7, лам та альпако — бл. 1,9. Довжина залізниць — бл. З тис. км (1957), шосе — бл. 10 тис. км. Залізниці переважно в пд.-зх. районах країни. Зв'язок з багатьма місцевостями Б. підтримується тільки караванами лам та мулів. Пароплавне сполучення на оз. Тітікака. Морська торгівля провадиться через порти Аріку та Антофа-гасту (Чілі), Мольєндо (Перу), Сантус (Бра-зілія). Повітряний транспорт контролюють монополії США. Головні статті експорту: кольорові метали, кора хінного дерева, каучук;

На околиці села в Болівійському нагір'ї.

імпорту: пром. і продовольчі товари. Грошова одиниця — болівіано.

Освіта. В 1954 налічувалось 2,2 тис. поч. шкіл (229,5 тис. учнів), 60 серед. (20,2 тис. учнів); в 1956—7 університетів (бл. 10 тис. студентів), кілька учительських коледжів. 53% всіх дітей шкільного віку не відвідують школи. 54% населення неписьменні, хоч формально в Б. існує закон про загальне обов'язкове поч. навчання дітей віком від 7 до 14 років. Наук, установи: Географ, товариство в Ла-Пасі, дослідна с.-г. станція, Національна академія історич. наук, Академія аймарської мови. 6 також кілька музеїв і бібліотек: Національна бібліотека і архів в Сукре (26 тис. томів), Нац. музей в Ла-Пасі, археологічний і красних мистецтв в Сукре та інші.

Медико-санітарний стан. В 1955 було 7467 лікарняних ліжок, в 1954 — 795 лікарів (1 лікар на 3977 ж.), 289 зубних лікарів, 79 акушерок, 293 фармацевти, 626 мед. сестер (з них дипломованих 225). Народжуваність 1953 становила 37,8 на 1 тис. населення, смертність — 14,4, дитяча смертність — 101,7 на 1 тис. живонароджених. 1955 зареєстровано 45 випадків чуми, 355 віспи, 1620 малярії, 460 сифілісу. Підготовляють лікарів 3 мед. фак-ти. Мед. службою керує М-во гігієни і громадської охорони здоров'я. Мед. допомога платна, малодоступна для трудящих.

Література. Від до колоніального періоду дійшли лише невеликі уривки літ. пам'яток. В колоніальний період аж до 19 ст. література була виключно наслідувальною. Панівним напрямом у літературі 19 ст. довгий час був романтизм, до прогресивного крила якого належали Р. X. Бустаманте, Н. Галіндо, Р. Кіро-га та ін. Романтики ввели в літературу національну й індіанську теми. Найбільш відомим письменником 19 ст. був С. Вака Гусман (1846—96). В кінці 19 і на початку 20 ст. в літературі Б. з'явилися різні декадентські течії (Р. Фрейре, Г. Рейнгольдс, X. Герра та ін.), але великої ролі вони не відігравали. В літературі 20 ст. національна й соціальна теми посіли центральне місце. Провідні письменники: А. Чірвечес, Г. Отеро, Д. Канеласа, О. Естрельї, Ф. де Медіна, Н. Пачеко, X. Мендоса та багато ін. Визначне місце займає творчість А. Аргедаса.

Сучасна прогресивна література Б. розвиває далі соціальну тематику, зображує боротьбу робітничого класу, піднесення демократичного руху в країні, напр. Т. Мароф «Уолл-стріт і голод» (1931), О. Серруто «Вогненний потік» (1935), А. Бельмонте Поль «Повстання чи революція», Л. Торо-Рамальо «Чако» (1936) та ін.

Літ.: Страньї Латинской Америки. М., 1949; Деберль А. История Южной Америки. СПБ, 1899; Ф остер У. 3. Очерк политической истории Америки. М., 1955; Ермолаев В. И. Нацио-нально-освободительное и рабочее движение в стра-нах Латинской Америки после второй мировой войньі. М., 1958; Лозюк М. Й. Боротьба країн Латинської Америки за економічну незалежність. К., 1959; Ганзелка И., Зикмунд М. По Кордильєрам. Прага, 1958; Джеме П. Латинская Америка. М., 1949; Гоже в А. Д. Южная Америка. М., 1948, Пяртлі К. П., Р о з є н-берг Н. Б. Країни Америки. К., 1954; Ті not Б. Nueva historia de Bolivia. La Paz, 1954; Lopes R і v a s E. Esquema de la historia есопбтіса de Bolivia. Oruro, 1955; Ruiz Gonzalez R. La economia boliviana у el comercio exterior. Oruro, 1956.

БОЛІД (грец. роХі'с — метальна зброя) — великий вогняно-яскравий метеор. В Б. розрізняють ядро, голову, хвіст і слід (прямий або зігнутий), що залишається після його

польоту. Політ Б. нерідко супроводиться звуками, що нагадують грім, і іноді закінчується падінням на поверхню Землі метеорита.

БОЛІНТІНЯНУ (Bolintineanu) Дімітріє (1819 — 72) — румунський письменник і політичний діяч. У найвідоміших «Історичних легендах» Б. оспівав героїчну боротьбу свого народу за незалежність. Збірка «Неме-зіда» (1861), романи «Маноїл» (1855) і «Олена» (1861) спрямовані проти внутрішньої реакції. В циклах «Квіти Босфору» та «Македонянки» зібрані ліричні вірші, серед яких багато анакреонтичних. Б. писав також драматичні й публіцистичні твори.

БОЛЛ (Ball) Джон (р. н. невід.—п. 1381)— англійський народний проповідник, один з керівників селянського антифеодального руху. Відбиваючи інтереси широких мас селянства і ремісників, Б. в проповідях і листах-зверайоненнях вимагав рівності прав та майна, закликав до ліквідації феод. ладу. За участь у повстанні 1381 в графствах Ессексі і Кен-ті (див. У ота Тайлера повстання) скараний на смерть в м. Сент-Олбансі.

Літ.: Петрушевский Д. М. Восстание Уота Тайлера. М., 1937.

БОЛОНСЬКА ШКОЛА — одна з головних шкіл італійського живопису 14—18 ст. Особливого значення набула в кін. 16 ст., коли брати Карраччі заснували Болонську академію (1585), в якій вперше були сформульовані принципи академізму. Академія давала художню освіту, вчила майстерності в галузі живопису (особливо композиції і рисунка). Художники Б. ш., йдучи за високими зразками мистецтва Відродження, створювали картини й фрески на релігійні та міфологічні теми для палаців і церков. Найвизначніші художники Б. ш. — Аннібале Карраччі, Доменікіно, Гвідо Рені, Гверчіно.

БОЛОНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ — один з найстаріших університетів Європи, в м. Болонья (Пн. Італія), засн. в 11 ст. як юридичний навчальний заклад. Медичний, філософський та теол. факультети створені в 14 ст. Серед викладачів Б. у. були видатні анатоми — Везалій і Мальпігі. В Б. у. зробив своє знамените відкриття Л. Гальвані. До Б. у. приймали вчитися жінок, а в 14 — 15 ст. почали з'являтися і жінки-професори. В університеті є факультети: юридичний, торговельно-еко-ном., філолог., філософський, педагогічний, мед., фіз.-матем., природи., промислової хімії, інженерний, сільськогосподарський, ветеринарної медицини.

БОЛОНЬЯ Джованні да (справжнє прізвище — Жан де Булонь; бл. 1524— 1608)—італійський скульптор. Жив і працював у Флоренції, на службі у Медічі, а також в Болоньї. Продовжував традиції життєствер-джуючого мистецтва епохи Відродження, особливо традиції Мікеланджело. Основні твори Б.: «Викрадення сабінянок», «Летячий Мер-

Дшованні да Болонья. «Летячий Меркурій». Близько 1564. Бронза. Національний музей. Флоренція.

Курій» (Флоренція), «Фонтан Нептуна» (Болонья) та ін. Окремі твори Б. є в музеях GPGP, зокрема в Київському музеї зх. та сх. мистецтва.

БОЛОНЬЯ — місто в Італії, в пн. частині Апеннінського п-ова, на р. Рено. Адм. центр провінції Болонья і головне місто обл. Емілія-Романья. 374 тис. ж. (1955). Вузол залізнич. і шосейних шляхів. Харчова, текст., взуттєва пром-сть. 3-ди електротехнічного та автоустаткування. Вироби, мотоциклів, с.-г. машин. Один з найстаріших в Європі університетів (засн. в 11 ст.), кілька інститутів, Академія мистецтв. Пам'ятники архітектури: т. з. «Косі башти» (12 ст.), церкви: Сан-Доменіко (13 ст.) з гробницею роботи Ніколо Пізано і Сан-Пет-роніо (розпочата 1390) з порталом роботи Я. делла Кверча (1425—38) та ін.

Б. в 6 ст. до н. є. — столиця етрусків (Фельсіна), в 4 ст. до н. є. — бойїв (Бононія), 189 до н. є. завойована Римом. В серед, віки важливий економіч. і культ, центр Пн. Італії. З 12 ст. Б. — міська комуна. У 1506— 1860 (з перервою 1796—1815) — під владою папи римського. На поч. 19 ст. населення Б. орало участь у війні проти папської влади. З 1860 Б. — в складі Італійського королівства. Найбільшим впливом у муніципалітеті Б. після другої світової війни користуються комуністична і соціалістична партії.

БОЛОТНА РУДА — руда осадочного походження, яка утворюється у невеликих кількостях в окисному середовищі на дні боліт. Відомі Б. p.: залізна (сидеритова, гідрогетитова), марганцева (родохрозитова). Залягає Б. р. у вигляді конкрецій (бобові руди), прошарків, кірочок, а серед торфу — найчастіше у вигляді лінз. Гідрогетитова Б. р. є переважно продуктом окислення сидеритової. Поклади Б. р. є в Чернігівській та Житомирській обл. УРСР, в РРФСР, БРСР, Фінляндії, Швеції, Канаді.

БОЛОТНИКОВ Іван Ісайович (р. н. невід. — п. 1608) — керівник селянської війни в Росії 1606—07. За походженням — холоп князя Телятевського, який володів землями на Чернігівщині. Ще молодим втік до козаків на Дон. У Дикому полі був взятий у полон татарами і проданий в рабство в Туреччину, де закутий в кайдани працював на галерах. Втік з неволі і потрапив у Венецію, а звідтіля через Польщу повернувся до Росії. Влітку 1606 Б. прибув у Путивль і очолив повстання селян проти феод, гніту, яке розпочалося на Пн. України і згодом охопило значну частину Росії (див. Селянська війна під керівництвом Івана Болотникова 1606—07). Б. проявив себе видатним полководцем, відзначався особистою відвагою і хоробрістю. Після придушення повстання 20(30) жовтня 1607 Б. потрапив до рук царського війська, був засланий в Каргополь, де його осліпили і втопили.

Літ.: Восстание И. Болотникова. Документи и материальї. М., 1959; Смирнов И. И. Восстание Болотникова. М., 1951.

БОЛОТНІ ГРУНТИ — ґрунти з великою кількістю нерозкладених і напіврозкладених рослинних решток (торфу), які нагромаджуються в них під впливом тривалого надмірного зволоження.

Б. г. за ступенем розвитку процесів торфоутворення і оглеєння, що є характерним для них, поділяють на торфові (шар торфу більше 50 см), торфо-глейові (шар торфу менше 50 см, під ним глейовий горизонт) та мулувато-болотні, в яких суцільного ша-

ру торфу немає. З господарського погляду Б. г. прийнято поділяти на кислі, нейтральні та лудані, а також на солончакуваті, солонцюваті, карбонатні та залізисті. Після осушення і проведення агромеліоративних заходів Б. г. перетворюються у високопродуктивні с.-г. угіддя. На них вирощують високі врожаї овочів, картоплі, багаторічних трав, конопель та ін. культур. Поширені Б. г. в пн. частині СРСР. На Україні вони найбільше зустрічаються в низовинах і заплавах річок у Волинській, Ровенській, Житомирській, Київській та Чернігівській областях.

БОЛОТО — ділянка суходолу, яка характеризується надмірним зволоженням і наявністю вологолюбної болотяної рослинності, з залишків якої звичайно утворюється торф. Б. розвиваються в місцях, де характер рельєфу зумовлює надмірне зволоження; в країнах з вологим кліматом вони можуть утворюватися і на вододілах.

Купинно-осокове болото.

За типом водопостачання розрізняють болота джерельного, річкового і атмосферного живлення; за хімічним складом води, що надходить, Б. поділяються наоліготрофні, вода яких, а в зв'язку з цим і торф, що на них утворюється, характеризуються малим вмістом мінеральних солей (зольність торфу звичайно менша як 5%); є в т р о ф н і — із значним вмістом мінеральних солей (зольність торфу 8—17%) таалкалітрофні—з надмірним вмістом мінеральних солей, зокрема карбонатів (зольність торфу 18—40% і більше). Болота, перехідні між оліготроф-ними і евтрофними, називаються мезотрофни-ми (зольність торфу 4—8%).

На болотах ростуть вологолюбні рослини, з яких найпоширеніші — мохи, осокові (різні види осоки, комишу, пухівки, ринхоспора), деякі злаки (очерет, куничник), рогіз, шейхцерія, бобівник, журавлина, буяхи, багульник, верби, сосна, вільха, береза Залежно від водного режиму та характеру мінерального живлення ці рослини утворюють різні угруповання з переважанням мохів і трав'янистих рослин або кущів і дерев.

В УРСР болота займають понад 1200 тис. га з запасами повітряно-сухого торфу більш як 3 млрд. т. Найбільше боліт в УРСР на Поліссі (900 тис. га), менше — в Лісостепу (близько 300 тис. га.), ще менше — в Степу і гірських районах. В нашій країні проводиться велика робота по освоєнню боліт.

Літ.: З є р о в Д. К. Болота УРСР, рослинність і стратиграфія. К., 1938; Б а ч у р и н а А. Ф., Б р а д и с Е. М. Торфяньїе болота Украинской ССР. «Труди Н.-и. института местной и топливной промьтш-ленности при Госплане УССр». к., 1958; в. 13; Д о к т у р.о в с к и й В. С. Торфяньїе болота. Изд. 2. М.-Л., 1935; KulezyAski S. Torfowiska Polesia, t. 1—2. Krakow, 1939-40.

БОЛОТОВ Андрій Тимофійович (18. X 1738 — 16. X 1833) — російський учений і письменник, один з основоположників рос. агрономічної науки. Н. в с. Дворяниново Тульської губ. в сім'ї поміщика. Освіту здобув самонавчанням. До 1762 перебував на військовій службі; вийшовши у відставку, зайнявся вивченням сільського господарства. Б.

оформулював важливі загальноагрономічні положення з питань обробітку ґрунту, застосування добрив, боротьби з бур'янами, чергування культур. Надавав великого значення лісорозведенню, впровадженню нових с.-г. рослин. Виводив нові сорти плодових культур. Виявив і правильно оцінив явище дихогамії (неодночасне визрівання тичинок і маточок двостатевих квіток) як найважливішу передумову перехресного запилення. В історію рос. літератури Б. увійшов своїми автобіографічними записками.

Тв.: Избранньїе сочинения по агрономии, плодо-водству, лесоводству, ботанике. М., 1952.

БОЛОТЯНА АНТИЛОПА (редунка) — рід африканських антилоп. Див. Редунка.

БОЛОТЯНИЙ БОБЕР — великий гризун родини нутрієвих. Те саме, що й нутрія.

БОЛОХІВСЬКА ЗЕМЛЯ — історична область 12—13 ст. За даними древньоруських літописів, Б. з. була розташована між верхів'ями pp. Пд. Бугу і Тетерева, межувала з Галицько-Волинським і Київським князівствами. Населення Б. з. було слов'янського походження, займалося хліборобством. З міст Б. з. відомі Деревич, Губин, Кодуб, Кудин, Бозький і Дядьків. Болохівські князі були прихильниками феодальної роздробленості і вели боротьбу проти спроб Галицько-Волинського князівства приєднати Б. з. З кінця 13 ст. Б. з. не згадується в літописах.

БОЛТЕНКО Михайло Федорович (14. IX 1888 — 6. V 1959) — український рад. археолог і філолог. Н. в м. Осовець кол. Гродненської губернії. Працював в Одеському археологічному музеї та університеті, був учасником розкопок древньогрецького поселення на о. Березань, античних міст Ольвії і Тіри. Досліджував Усатівське поселення і могильники під Одесою, чим вніс вклад у вивчення життя скотарських племен прилиманних степів України на поч. бронзового віку.

Тв.: Кераміка з Усатова. В кн.: Трипільська культура на Україні, в. 1. К., 1926; Стародавня руська Березань. «Археологія», 1947, т. 1. Страти-графия и хронология Большого Куяльника. В кн.: Материальї по археологии Северного Причерноморья, в. 1. Одесса, 1957.

БОЛТІН Іван Микитович (12. 1 1735 — 17. X 1792) — російський дворянський історик. Б. був військовим (генерал-майор) і вивчав історію як любитель старовини. Працював деякий час на Україні начальником Васильківської митниці. Вважав, що історичний процес визначають географічне середовище, державна влада, право, законодавство, і намагався з'ясувати залежність між цими факторами. У висновках Б. було важливим визнання феодалізму в Росії Б. рішуче виступив проти тенденційного спотворення рос. історії французький істориком Леклерком, приниження гідності рос. народу, фальсифікацій вітчизняної історії, зокрема в питанні про походження козацтва, та ін. Б. виступив на захист руських літописів, проти тенденцій зх.-європ. істориків вбачати все в них невірогідним. Б. відзначав високий культурний рівень слов'ян за часів Київської Русі, підкреслював прогресивне значення возз'єднання України з Росією.

Тв.: Примечания на «Историю древния и ньінеш-ния России» г. Леклерка, т. 1—2. [СПБ], 1788; Кри-тические примечания на первьій и второй тома -«Истории» князя Щербатова, т. 1—2. СПБ, 1793—94.

БОЛТОВЕ ВИРОБНИЦТВО — масове виготовлення болтів способом гарячого штампу-

вання або холодної висадки. Матеріалом для Б. в. є вуглецева сталь у вигляді прутків, штаб або дроту. Болти спеціального призначення виготовляють з низьколегованих, жаростійких, нержавіючих сталей або з кольорових металів і сплавів.

Найбільш ефективним способом Б. в. (5—6 тис. болтів за 1 год.) є холодна висадка головок на автоматичних болтокувальних пресах. Послідовність виготовлення болта показано на малюнку. Спочатку відрізут ють від прутка заготовку і і редукують стрижень 2; потім висаджують головку з, обрізують грані головки і калібрують під накатку різьби частину стрижня 4. Після цього накатують різьбу 5. 1, 2 і 3-ю операції виконують на автоматичних болтокувальних пресах, 4-у—на обрізних автоматах, 5-у — на різьбонакат-них верстатах. Застосовують також висадочнообрізні автомати, які виконують 1—4-у операції, і спеціальні автомати для виконання всіх операцій болтового виробництва.

БОЛТОН (Болтон ле Мурс) — місто у Великобританії, в графстві Ланкашір, розташоване за 16 км на Пн. Зх. від Манчестера. 161,5 тис. ж. (1958). Залізнич. вузол. Великий центр текст, (бавовняної) пром-сті. Розвинуті також машинобудування, хім., шкіряна пром-сть. В районі Б. — кам.-вуг. шахти.

БОЛТОРІЗНИЙ ВЕРСТАТ — металорізний верстат для нарізання різьби на болтах, гвинтах, шпильках. Основною частиною Б. в. є різьбонарізна головка. Заготовку затискують в лещатах і рухають вздовж станини Б. в. до зіткнення з плашками різьбонарізної головки. Плашки захоплюють заготовку і при кожному оберті переміщують її на відстань кроку різьби, нарізуючи таким чином на заготовці різьбу. По закінченні обробки заготовки плашки автоматично розтискуються, що дає змогу зняти готовий виріб, не зупиняючи верстата.

БОЛХОВІТІНОВ Євфимій Олексійович (у чернецтві — Євгеній; 1767 — 1837) — російський дворянський історик, бібліограф, археолог. Н. у Воронезькій губ. в сім'ї священика. Закінчив Московську духовну академію. З 1822 до смерті — митрополит київський. Автор історико-краєзнавчих праць про Новгород, Псков, Воронеж, Київ і бібліографічних праць з історії Росії та історії російської православної церкви. Б. займався також археологією. З його ініціативи в 30-х pp. 19 ст у Києві велися археологічні розкопки Десятинної церкви, Золотих воріт та ін., під час яких виявлено цінні знахідки. В деяких історичних працях Б. використано важливі архівні документальні матеріали Частина праць Б. антинаукові (релігійного змісту).

Ге.: Историческое, географическое и акономиче-ское описание Воронежской губернии. Воронеж, 1800; Описание Киево-Софийского собора. К., 1825; Описание Киево-Печерской лаврьі К., 1826; Словарь русских светских писателей, соотечествен-ников и чушестранцев, писавших в России, т. 1—2. М., 1845.

БОЛЬЦ (Bolz) Лотар (н. 3. IX 1903) — німецький держ. діяч. За професією юрист. Н. в Глейвіці (Верхня Сілезія). Працював у провінціальному суді в Бреслау (Вроцлаві). За оборону антифашистів 1933 був виключений з колегії адвокатів. Емігрував до Польщі,

потім до СРСР. З 1948 — голова Національно-демократичної партії Німеччини. З 1950— член Президії Національного фронту демократичної Німеччини. 1949—53 — міністр відбудови НДР. З 1950 — заступник Голови Ради Міністрів, з 1953 — одночасно міністр закордонних справ НДР. Депутат Народної палати НДР з 1949.

БОЛЬЦАНО (Bolzano) Бернард (5. IX 1781—18. XII 1848) — чеський математик і . філософ. 1805—20 займав кафедру історії релігії в Празькому університеті. За виступ проти мілітаризму був усунутий австр. урядом від кафедри і позбавлений права усних і письмових публічних виступів. Багата рукописна спадщина Б. була вивчена лише після розпаду австр. імперії. Великий твір Б. «Вчення про функції», написаний 1830, опубліковано лише через 100 років. В цій праці Б. розвинув ряд важливих понять матем. аналізу і довів ряд теорем (зокрема, критерій збіжності), відкритих пізніше іншими вченими. В філософії Б. стояв на позиціях об'єктивного ідеалізму.

Літ.: Кольман 9. Бернард Больцано. М., 1955.

БОЛЬЦАНО — місто в Пн. Італії, адм. центр пров. Больцано, в області Трентіно-Альто-Адідже. Розташоване на р. Ізарко (бас. Адідже). 78,9 тис. ж. (1955). Залізнич. вузол. На базі гідроелектроенергії — електрометалургія, вироби, алюмінію та магнію. Курорт і один з центрів туризму.

БОЛЬЦМАН (Boltzmann) Людвіг (20. II 1844—6. IX 1906) — австрійський фізик. Член Віденської АН (з 1885), професор університетів у Граці (1869—89), Мюнхені (1889—94), Відні (1894—1900 і з 1902). Лейпцігу (1900—02). Автор визначних тео-ретич. і експериментальних досліджень з різних розділів фізики; один з творців статистич. фізики. Теоретичні праці Б. присвячені проблемам механіки, гідродинаміки, пружності, електродинаміки, термодинаміки, кінетичної теорії газів, а експериментальні

праці — дослідженню діелектричної сталої газів і твердих тіл. Найбільш важливі дослідження Б. виконав у галузі статистичної фізики і термодинаміки. Він вивів основне рівняння кінетичної теорії газів, дав статистичне тлумачення 2-го закону термодинаміки і ентропії, обґрунтував закон теплового випромінювання Стефана (див. Сте-фана—Больцмана закон). Б. був переконаним прихильником атомістичної теорії, яку відстоював у боротьбі з Е. Махом і В.-Ф. Остваль-дом, що заперечували реальність атомів та молекул і корисність атомістичної теорії. Зацькований прихильниками Маха і Оствальда, Б. покінчив самогубством.

БОЛЬЦМАНА СТАЛА — одна з найважливіших універсальних сталих, що входить у велику кількість формул законів фізики. Вона дорівнює частці від ділення універсальної газової сталої R на Авогадро число N, тобто к = = R:N. Отже, Б. с.— універсальна газова

стала, віднесена до одного атома або молекули, тобто енергія, яку витрачає в середньому одна молекула на подолання зовнішніх сил при розширенні газу внаслідок нагрівання його

на 1°. Величину к = 1,380 . 10~^ltt -^ вперше запровадив нім. фізик Л. Больцман.

«БОЛЬШАЯ СОВЕТСКАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ» («БСЗ») — багатотомний енциклопедичний словник, перше в історії світової культури зведення знань, узагальнених з позицій марксизму-ленінізму. Ще в перші роки Рад. влади В. І. Ленін поставив завдання створити радянську популярну енциклопедію (див. М ещер я к о в М. Енциклопедії радянські. «БСЗ», вид. 1, т. 64, с. 499). Випуск радянських енциклопедій став можли- _Том ₂__го _ня _вБвим лише після закінчення громадянської війни та іноземної інтервенції, після здобуття перших серйозних успіхів у відбудові народного господарства і будівництві соціалістичної культури. Протягом 1925—47 вийшло в світ 1-е видання «БСЗ», яке складалося з 65 основних томів і одного окремого тома — «СРСР». Одним із засновників і головним редактором «БСЗ» (до 1941) був акад. О. Ю. Шмідт. Обсяг 1-го вид. «БСЗ» — 4400 авт. аркушів, тираж — 50—70 тис. примірників; воно містить бл. 65 тис. слів (статей), 12 тис. ілюстрацій і понад 1000 карт. У зв'язку з тим, що на кінець 40-х pp. більшість статей 1-го вид. «БСЗ» застаріла, не відображала змін, які відбулися в політичному, економічному і культурному житті народів СРСР і зарубіжних країн (крім того, частина статей містить серйозні теоретичні і політичні помилки), в лютому 1949 Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про 2-е видання «БСЗ» і визначила його програму. Нове видання «БСЗ» повинно було стати систематизованим зведенням знань з соціально-економічних і природничих наук, техніки, військової справи та універсальним довідником для широких кіл радянської інтелігенції. 2-е вид. «БСЗ» вийшло в 1949— 58. Воно складається з 51 тома (обсягом бл. 5000 авт. аркушів), зокрема 50-й том цілком присвячений нарису «Союз Радянських Соціалістичних Республік», 51-й том — додатковий. Видання містить бл. 96 тис. слів, бл. 41 тис. ілюстрацій, бл. 2 400 карт.

За числом статей і обсягом, за кількістю друк, знаків 2-е вид. «БСЗ» перевершує всі сучасні зарубіжні енциклопедії, в т. ч. найвідоміші — Британську, Американську, Французьку (Ларусс). Незважаючи на ряд недоліків і окремих помилок, «БСЗ», щодо вірогідності і новизни відомостей, також перевершує зарубіжні енциклопедії, в яких є багато застарілого матеріалу і перекручень, особливо про СРСР.

2-е видання «БСЗ» створено колективними зусиллями діячів радянської науки і культури, з участю багатьох зарубіжних наукових установ і вчених. Першим головним редакто-

ром 2-го вид. «БСЗ» був покійний президент АН СРСР С. І. Вавилов, який згуртував навколо видання Енциклопедії великі наукові сили. Велику кількість статей з «БСЗ» перекладено і видано окремими брошурами та збірками в Китаї, Чехословаччині, НДР, Болгарії, Угорщині, Греції, Японії та ін. зарубіжних країнах. Значне місце в «БСЗ» належить статтям, присвяченим Українській РСР, — її історії, географії, багатствам української національної культури. Крім великого нарису «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (44-й том), в «БСЗ» надруковано понад півтори тисячі статей про народне господарство і культуру УРСР, окремі її області, міста, про державних і політичних діячів, видатних діячів науки, культури, мистецтва.

БОЛЬШЕЗЕМЕЛЬСЬКА ТУНДРА — територія в межах Ненецького нац. окр., Архангельської обл. і Комі АРСР, лежить між pp. Печорою та У сою, Пн. Уралом і Пай-Хо-єм, на Пн. прилягає до Баренцового м. Являє собою низовину з окремими горбами і грядами вис. до 275 м. На Зх. простяглась гряда — Земляний (Большеземельський) хр., на Сх. — кряж Чернишова. Багато боліт, озер. Поверхня Б. т. складена переважно антропогеновими морськими та континентальними відкладами. Клімат суворий (річні т-ри від —З до —7°), опадів 250—450 мм. Б. т. багата на поверхневі води. Рослинність тундрова, на Пд. — ялинові і модринові ліси. Вегетаційний період 60—110 днів. Оленярство. В районі р. Воркути — поклади кам. вугілля.

«БОЛЬШЕВИК» — теоретичний і політичний журнал ЦК ВКП(б); під цією назвою виходив у 1924—52; у листопаді 1952 перейменований на «Коммунист».

«БОЛЬШОЙ СОВЕТСКИЙ АТЛАС МИРА» («БСАМ»), «Великий радянський атлас світу»— визначний твір рад. та світової картографії вдвох томах. Вид. згідно з рішенням ЦВК і РНК СРСР від 17 грудня 1933. 1-й том (1937) складається зі вступу, фіз., економіч. та політ, карт світу (83 с.) і карт СРСР (85 с). До 2-го тома (1939) ввійшли оглядові економічні карти окремих республік та областей СРСР, а також карти з історії громад, війни. Окремим додатком до атласа виданий «Географічний покажчик». Рельєф у «БСАМ» відтворений гіпсометричним методом (на відміну від усіх всесвітніх атласів) у єдиній шкалі горизонталей. Всі карти «БСАМ» є оригінальними творами, в розробці яких брали участь основні геогр. установи СРСР та видатні рад. вчені. У «БСАМ» втілені ленінські ідеї про створення рад. атласа світу, який містив би елементи історизму і відбивав на своїх картах основні імперіалістичні суперечності та боротьбу між світом соціалізму і капіталізму. «БСАМ» висвітлив визначні досягнення нашої країни до 20-річчя Рад. влади.

«БОЛЬШОМУ ЧЕРТЕЖУ КНИГА» -перший географічний і частково етнографічний опис всієї Російської держави та ряду суміжних країн. Зберігся у багатьох списках. «Б. ч. к.» складена 1627 як пояснення до «Старого чертежа» — першої карти Росії (16 ст.) і «Нового чертежа» — карти її пд. частини («Поле») 1627 (обидві не збереглися). В 20-х pp. 20 ст. знайдена карта «Чертеж украинским и черкесским городам

от Москвьі до Крьіма», яка є, мабуть, копією кресленика шляхів од Москви до Перекопа, складеного 1627 як додаток до «Б. ч. к.».

В «Б. ч. к.» є цінні відомості про шляхи, ріки, ліси і населені пункти України. «Б. ч. к.» широко використовувалась у 17— 18 ст. в практичних і наукових цілях. «Б. ч. к.» — визначна пам'ятка російської іс-торико-геогр. думки початку 17 століття.

БОЛЬЯЙ, Бояї (Bolyai) Янош (15. XII 1802 — 27. 11860) — угорський математик. Б. є творцем неевклідової геометрі ї, осн. положення якої він розробив незалежно від М. І. Лобачевського і опублікував 1832. 1837 подав на конкурс у Лейпцігу працю, в якій дав узагальнення поняття комплексного числа, випередивши побудову У.-Р. Гамільтона. Праці Б. не здобули визнання за його життя. Б. помер у тяжкому психічному стані.

БОМАРШЕ (Beaumarchais) П'єр-Огюст Карон (21. І 1732 — 18. V 1799) — видатний французький драматург і публіцист епохи Просвітительства. Н. в Парижі в сім'ї годинникаря. В 1773— 74 опублікував «Me-муари» — гнівну сатиру на бюрократичний паризький парламент (судовий орган), за що його було притягнуто до відповідальності. Б. організував комерц. компанію, що постачала американцям, які боролися за незалежність від Англії, зброю й спорядження. Як драматург Б. почав свою

діяльність, створивши «міщанські драми» «Євгенія» (1767) та «Двоє друзів» (1770). У передмові до «Євгенії» він критикує класицизм і пропонує зробити театр виразником інтересів народу. Написані в обстановці рево-люц. піднесення у Франції, сповнені гостро соціального змісту, драматичні твори Б. «Севільський цирульник» (1775) і особливо «Весілля Фігаро» (1784) поклали початок у французькій літературі новому жанру — політичній комедії. Щоб поставити на сцені «Весілля Фігаро», Б. довелося кілька років боротися з королівською владою. За цими п'єсами Моцарт і Россіні створили славнозвісні опери. Остання п'єса трилогії Б. «Злочинна мати» (1792), написана після революції, своїм ідейно-художнім значенням набагато слабша від двох попередніх. «Севільський цирульник» і особливо «Весілля Фігаро» йшли на сцені багатьох укр. театрів (перша постановка — в театрі їм. І. Франка, 1920).

Те : У к р. перек л.— Севільський цилюрик, або марна обережність. X.—К., 1931; Безумний день, або весілля Фігаро. К., 1951; Рос. перек л.— Избранньїе произведения. М., 1954.

Літ.: Финкельштейн Е. Пьер (Хгюстен Карон Бомарше. Л.—М., 1957.

БОМБА — 1) За застарілою термінологією — артилерійський снаряд. 2) Авіаційна Б. — один з видів авіаційних боєприпасів. Б. бувають атомні, фугасні, осколкові, запалювальні, освітлювальні та ін. 3) Лабораторний прилад для дослідження балістичних властивостей вибухових речовин, для визначення теплотворних властивостей палива тощо.

БОМБАРДУВАЛЬНА АВІІЦІЯ — один з основних родів Військово-Повітряних Сил. Б. а. поділяється на фронтову і далекосяжну (у Великобританії і СІЛА — тактичну й стратегічну). Здатна завдавати ударів величезної руйнівної сили за короткі проміжки часу і на великі відстані, Б. а. є могутньою ударною силою ВПС. Один із засобів застосування зброї масового знищення. Б. а. поражає об'єкти на полі бою, в оперативному й стратегічному тилу противника.

БОМБАРДУВАЛЬНИК — бойовий літак, призначений для ураження наземних і морських об'єктів як на полі бою, так і в тилу ворога. Б. бувають легкі, середні та важкі. На сучасних Б. встановлюється 2—8 турбогвинтових або турбореактивних двигунів. Реактивні Б. розвивають швидкість, що наближається до звукової і навіть надзвукової. Важкі й середні Б. мають потужне бомбардувальне і оборонне стрілецько-артилерійське озброєння. Найпоширеніша схема важкого Б. — суцільнометалевий вільнонесучий моноплан з високо розташованим стріло-видним крилом і одним кілем. Важкі Б. мають бомбове навантаження 34—38 т, середні — до 10 т. Дальність польоту Б. — від 7 до 16 тис. км, стеля — до 20 тис. м. Екіпаж Б. — 3—8 чол. Сучасні Б. можуть робити польоти на повний радіус дії в складних метеорологічних умовах і вночі; поражати об'єкти поза їх візуальною видимістю. Для цього вони обладнуються радіотехнічними, астрономічними та іншими навігаційними системами, оптичними, радіолокаційними прицілами, лічильно-обчислювальними приладами тощо.

БОМБЕЙ — місто в Індії, адм. центр штату Бомбей; розташований на Зх. Індії (о. Сол-сетт). Б. — великий торговельно-промисловий, фін. і культурний центр країни; друге за кількістю населення місто: 2329 тис. ж., з передмістями — 2839 тис. (1951). Б.— гол. порт, на який припадає більш як 33% зовнішнього морського вантажообороту Індії. Має регулярне пароплавне сполучення з багатьма країнами світу, зокрема з СРСР (лінія Одеса—Бомбей); важливий вузол залізниць і авіаліній. Б.— центр бавовняної пром-сті (66 ф-к з 65,6 тис. ткацьких верстатів, що становить 30% верстатів країни). В Б. є машинобудівна (вироби, автомобілів, транспортного електроустаткування та ін.), металообробна, хімічна, деревообробна, поліграфічна, харчова, шкіряна та інші галузі пром-сті. В Б. виробляється бл. 70% кінофільмів країни. Поблизу міста (в Тромбеї) працює перший в Індії атомний реактор. В Б. зосереджені правління багатьох індійських та іноземних банків, компаній, торг. фірм. Є найстаріший в країні університет (засн. 1857) та інші учбові заклади і наукові установи.

Час заснування Б. невідомий. У 1534 Б. захопили португальці, а 1661 ним заволоділа Англія. Переданий 1668 Ост-Індській компанії, Б. був базою англ. завоювання Індії. З кінця 19 ст. Б.— важливий центр економіч. і громадсько-політ. життя Індії. 1908 в Б. відбувся перший загальний політ, страйк. Масові страйки робітників відбувались і в 1928—29. У 1946 в Б. вибухло антиімперіалістичне повстання інд. моряків, підтримане населенням.

Навколо стародавньої фортеці і гавані п-ова Колаба розташовані тісні квартали старого міста. До нього примикає нове місто з широкими вулицями і великими спорудами установ, готелів тощо. Внутрішня бухта Бек-Бей оточена будинками сучасної архітектури, які створюють привабливий ансамбль набережної. В передмісті Б.— на п-ові Малабар — знаходяться стародавній інд. храм та відомі «Башти мовчання».

БОМБЕЙ — найбільший за територією штат Індії. Пл. 495,6 тис. ялі², нас. 48,3 млн. чол. (1951), переважно маратхі і гуджаратці. Адм. центр — м. Бомбей (2,8 млн. ж., 1951). Пд.-сх. частину штату займає плоскогір'я Декан (300—700 м), яке на Зх. переходить в гори Зх. Гати (до 1646 лі). На крайньому Зх., вздовж узбережжя Аравійського м.,— низовина Конкан. Клімат тропічний, мусонний (в січні від + 19 до + 25°, в травні — найтеп-ліший місяць — від + 29 до + 32°; опадів до 1000 мм на низовинах, 3000—5000 мм в горах). Ріки: Крішна, Годаварі, Тапті, Нарба-да. Тропічна рослинність: савани, ліси (бл. 16% території). В економіці країни Б. відіграє велику роль. Штат дає бл. 50% вироби, бавовни та джовару (просяна культура) в Індії. Низовина Конкан — важливий район рисосіяння. З інших зернових культур в Б. вирощують пшеницю, кукурудзу, баджру, ячмінь; з технічних — цукрову тростину, тютюн; з олійних — земляний горіх. Велику питому вагу в пром-сті Індії мають бавовняна пром-сть Б. (понад 50°/о веретен країни), виробництво натурального та штучного шовку, машинобудування, хім., паперова, цементна, кінематографічна пром-сть. Пром. центри: Бомбей, Ахмадабад, Барода, Пуна, Сурат Залізниць бл. 6,6 тис. км. Порти: Бомбей, Кандла. 6 університетів.

БОМБЕЙСЬКИЙ СТРАЙК 1908 — перший політичний страйк індійського пролетаріату. Відбувся 23—28 липня 1908 у м. Бомбеї на знак протесту проти засудження англ. судом до 6 років каторги інд. демократа Тілака. Виступ робітників знайшов підтримку серед різних верств трудящого населення Бомбея та ін. міст Індії. Демонстрації страйкарів супроводились сутичками з поліцією та військами. Б. с, спрямований проти англ. панування в Індії, свідчив про зростання політич. свідомості робітників. В. І. Ленін розцінив Б. с. як вияв свідомої політичної масової боротьби. Історичне значення Б. с. полягало у виході інд. пролетаріату на арену самостійної політич. боротьби.

БОМБЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ — вищий навчальний заклад в Індії; засн. 1857 на зразок тодішнього Лондонського університету; основною функцією його було проведення іспитів у прикріплених до нього коледжах. Лише 1904 Б. у. став учбовим закладом. Має такі факультети: філологіч., природознавчий, технологіч., юридич., мед., торговельний. При Б. у. є інститут політичної економії і соціології, відділення хімічної технології і статистики. До Б. у. прикріплено 13 загальноосвітніх коледжів і 9 спеціальних. 1953 в спец, коледжах навчалося 8175 студентів, а в загальноосвітніх — 20 029.

БОМОНТ (Beaumont) Френсіс (бл. 1584— 6. III 1616) — англійський драматург. Автор комедії «Женоненависник» (бл. 1606). З 1607

по 1613 разом з Дж. Флетчером створив трагікомедії тл комедії («Філастер», 1609; «Трагедія дівчини», 1609—11, та ін.). Найкращими є комедії «Лицар полум'яніючого товкачика» (1610) — сатира на буржуазно-міщанські смаки свого часу та «Іспанський священик» (1622).

БОН — місто на Пн. Сх. Алжіру. 114,1 тис. ж. (1954). Важливий порт на узбережжі Середземного м. (вивіз фосфоритів, заліз, та цинкової руд, вовни тощо). Підприємства хім. (мінеральні добрива, сірчана к-та), тютюнової, харч, пром-сті, вироби, будівельних матеріалів. Значний торговельний центр.

БОНАПАРТИ (Buonaparte) — французька імператорська династія, основоположником якої в 1804 був Наполеон І Бонапарт. Посаджені на престоли в різних країнах Європи члени сім'ї Наполеона І слухняно виконували його волю. З крахом наполеонівської імперії (1814) всі вони втратили свої корони. У 1852 небіж Наполеона І Луї Наполеон став імператором Франції під ім'ям Наполеона III. Після встановлення Третьої Республіки Б., як і нащадки попередніх династій, були вигнані за межі Франції.

БОНАПАРТИЗМ — одна з форм контрреволюційної диктатури великої буржуазії, що спирається на вояччину і лавірує в умовах нестійкої рівноваги класових сил. Б. є реакцією буржуазії на демократичні перетворення в обстановці демократичної революції. Бонапартистська диктатура виникла у Франції після бурж. революції кінця 18 ст., в період, коли при владі став Наполеон Бонапарт. Після поразки революції 1848 вона знову була встановлена в результаті перевороту 1851 Луї Бонапарта. Б. властивий реакції і використовується нею для активного наступу на демократію і революційний рух, для агресивних зовнішньополітичних авантюр.

БОНДАРЕНКО Віктор Вікторович (н. 15. IX 1907) — український рад. економіст. Член КПРС з 1941. Н. в с. Крюково Куйбишев-ського району Ростовської обл. в сім'ї вчителя. 1931 закінчив Інститут землевпорядження в Харкові. З 1937 працює в Інституті економіки АН УРСР. Основні праці — з історії народного господарства та економіки с. г. Автор монографії «Розвиток громадського господарства колгоспів України в роки довоєнних п'ятирічок» (1957).

БОНДАРЕНКО Григорій Антонович (н. 31. І 1892) — український рад. графік. Н.вм. Но-во-Георгіївську на Кіровоградщині в сім'ї робітника. Закінчив Одеське худож. училище (1915) та Вхутеін (1927). Кращі твори Б.— рисунки олівцем і літографії — відзначаються тонкою поетичною передачею простих життєвих подій та високою емоційністю. Найзначніші композиції: «Т. Г. Шевченко в Орській фортеці» (1939), «Похорон Вакулен-чука» (1940), «їв. Франко слухає народні мелодії» (1956), серії індустріальних пейзажів— «Донбас» (1945—47), «Каховка» (1953), «На металургійному заводі» (1957) та інші.

БОНДАРЕНКО Євген Васильович (н. 17. І 1905) — український рад. актор, народ, артист УРСР (з 1953). Н. в Харкові в сім'ї робітника, актора-аматора. 1924—27 Б. — актор Харківського театру робітничої молоді. 1927 — в студії при театрі «Березіль», з 1929 — актор цього ж театру (нині Харк. драм, театр ім. Т. Шевченка). Акторська принадність Б. розкривається в кожному створеному ним образі і насамперед

в таких, як Свічкогас («Ярослав Мудрий» Кочерги), Швандя («Любов Ярова» Треньова), Омелько («Мартин Боруля» Карпенка-Карого), Морж («Чому посміхалися зорі» Корнійчука). Знімався в кінофільмах: «Мандрівка в молодість», «Шельменко-денщик», «Поема про море» та ін. Сталінська премія, 1947.

БОНДАРЕНКО Іван (р. н. невід. — п. 1768) — ватажок гайдамацького загону, активний учасник Коліївщини 1768. За походженням селянин-кріпак з с. Грузького Київського воєводства (нині Макарівського району Київської обл.). Навесні 1768 Б. очолив загін повстанців, який діяв у районі Брусилова і Радомишля, розправляючись з поміщиками і польською шляхтою. Людина виняткової хоробрості, Б. користувався в народі великою популярністю. По-зрадницькому захоплений в полон, Б. за вироком шляхетського суду був страчений в Чорнобилі.

БОНДАРЕНКО Михайло Захарович (21. XI 1913—27. VII 1947) —двічі Герой Радянського Союзу, льотчик. Н. в с. Богданівці Ковалів-ського району Полтавської обл. Член КПРС з 1942. В Рад. Армії з 1936. Під час Великої Вітчизн. війни 1941— 45 перебував у штурмовій авіації. За проявлену мужність і відвагу в боях з нім. загарбниками Б. був двічі (1942 і 1943) удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 1945 закінчив Військово-повітряну академію і командував авіаполком. В селі, де народився Б., встановлено його бюст.

БОНДАРИХА — урочище нар. Сіверському Дінці поблизу м. Ізюма; 1951 і 1953 тут було відкрито залишки поселення землеробсько-скотарських племен кінця бронзового віку, які жили в лівобережному Лісостепу. Серед знахідок: кам'яні ливарні форми для відливки кельтів (сокир), крем'яні вкладиші для серпів і костяних виробів, глиняний посуд. Від назви цього поселення дістала назву т. з. бондарихинська культура. На поч. залізного віку племена бондарихинської культури в зв'язку з просуванням до лівобережного Лісостепу племен скіфської культури переселились на Пн., в басейн Сейму і Десни.

БОНДАРІВНА — головна героїня української народної історичної пісні-балади «У містечку Богу славку...». В пісні виведено образ чесної дівчини-красуні простого роду, дочки бондаря, яка не скорилася зухвалому й жорстокому панові Каньовському. Оспівані в пісні події могли мати місце, бо канівському старості М. Потоцькому (серед. 18 ст.) належало багато міст, зокрема і Богус-лав. За сюжетом пісні І. Карпенко-Карий написав драму «Бондарівна», а М. Вериків-ський—балет «Пан Каньовський».

Літ.: ДоманицкийВ. Баллада о Бондаривне и пане Каневском. «Киевская старина», 1905, № 3.

БОНДАРНЕ ВИРОБНИЦТВО — виготовлення із дерев'яних клепок бочок, чанів, діжок, барил, відер, цебрів тощо.

В минулому Б. в. основане було виключно на ручній праці. Тепер у Б. в. застосовуються спеціальні верстати: клепкостругальні, уторні (за допомогою яких вистругують клепки і вирізують в них пази для вставляння дна), дно вирізні, обрученасадшу-вальні та ін. Порівняно новим видом Б. в. є виготовлення фанерних бондарних виробів за допомогою склеювання основних елементів їх з трьох і більше шарів шпони. Щоб бондарним виробам надати більшої вологонепроникності, їх іноді покривають всередині емаллю, а зовні — олійними або емалевими фарбами. Поширення металевої тари в багатьох галузях витіснило бондарні вироби, але поки шо вони посідають важливе місце в господарстві і побуті. „

БОНДАРЧУК Володимир Гаврилович (н. 29. VII 1905) — український рад. геолог, академік АН УРСР (з 1951). Член КПРС з 1945. Н. в с. Дене-ші на Житомирщині. Після закінчення Волинського інституту народ, освіти (1926) до 1938 працював в Укр. геол. управлінні. З 1930 викладав у вузах. 1944—51 Б.— ректор Київ. держ. університету, 1951—53 —заступник Голови Ради Міністрів УРСР, з 1953— директор Інституту геол. наук АН УРСР. Б. опублікував понад 120 наукових праць, присвячених геол. будові та геоморфології УРСР, а також загальногеологічним теоретичним питанням. Вчення про тектонічний розвиток Землі Б. виклав на основі створеної ним теорії тектоорогенії; основне положення цієї теорії — єдність розвитку структури і рельєфу Землі. Праці Б. з четвертинної геології стосуються походження основних генетичних типів антропогенових відкладів, їх стратиграфії і стратифікації, фауни молюсків. Б. — автор кількох підручників, в т. ч. першого підручника з загальної геології, що вийшов укр. мовою. Б. нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медалями.

Тв.: Геологічна структура УРСР. К., 1946; Текто-орогения. К., 1946; Геологічна будова УРСР. К.—X., 1947; Курс загальної геології. К., 1947; Геоморфологія УРСР.К.,1949; Основьі геоморфологии. М-, 1949; Радянські Карпати. К., 1957; Геологія України. К., 1959.

БОНДАРЧУК Сергій Федорович (н. 25. IX 1920) — радянський кіноактор, нар. артист СРСР (з 1952). Н. в с.Білозерці на Херсонщині. 1948 закінчив Всесоюзний держ. інститут кінематографії. Серед образів, створених Б.,—Валько («Молода гвардія» за Фадєєвим), Сергій Тутаринов («Кавалер Золотої Зірки»), Тарас Шевченко, Іван Франко, Отелло (в однойменних фільмах), Димов («Вітрогонка» за Че-ховим), Олександр Гармаш («Про це забувати не можна»), Андрій Соколов («Доля людини» за Шолохо-вим) та ін. Сталінська премія, 1952; Ленінська премія, ^1960.

БОНЕЛІЯ (Bonellia) — рід кільчастих червів класу ехіуридей (Echiuridea). Найбільш

відомим видом є В. viridis, пошир, в прибережній зоні Атлантичного ок. та Середземного і Баренцового морів. Самки досягають довж. 0,5 м {разом з довгим, роздвоєним на кінці хоботком, яким вони захоплюють їжу); самці 1—2 мм довж., мають спрощену будову тіла і живуть в статевих протоках самки, де запліднюють яйцеклітини. Самців Б. довго вважали за окремий паразитичний вид.

БОНЗА (япон. бонзо) — буддійський чернець^ в Японії.

БОНИ (лат. bonus — добрий, хороший) — документи, які видає особа або установа на право одержання пред'явником певнш суми грошей або ін. цінностей. В капіталістич. країнах Б. використовуються для розміщення короткострокового держ. боргу; випускають їх також муніципальні органи, кооп. організації і приватні фірми. Б. державні і окремих осіб та установ котируються на біржі і включаються в обіг; використовують їх для оформлення поштових переказів. В СРСР до грошової реформи 1922—24 Б. як грошові зобов'язання випускались деякими установами і організаціями. Пізніше випуск Б. в СРСР було заборонено;

БОНІВАР (Bonivard) Франсуа де (1493— 1570) — національний герой Швейцарії, автор хроніки м. Женеви. Відіграв значну роль у боротьбі м. Женеви за свою незалежність проти герцога Савойського Карла III, за наказом якого Б. був ув'язнений 1530—36 у Шільйонському замку. Цю подію Д. Байрон поклав в основу сюжету своєї поеми «Шіль-йонський в'язень».

БОНІНГТОН (Bonington) Річард-Паркс (25. X 1802 - 23. IX 1828) - англійський живописець і графік. З 1817 жив у Франції, вчився у Гро і працював разом з франц. художни-ками-романтиками. Б. створив кілька історичних картин, портретів і багато реалістичних, сповнених тонкої лірики пейзажів. Його творчість сприяла розвитку акварельного живопису в Європі. Найвідоміші твори Б.: «Пейзаж з візком», «Франціск І і Маргарита Наваррська» (Лондон), «Човни біля берега» (Ермітаж. Ленінград) та інші.

БОНІТЕТ ЛІСУ (лат. bonitas — добротність) — показник деревної продуктивності лісу. За продуктивністю лісостани поділяють на 5 класів Б., позначуваних римськими цифрами. До І класу відносять найбільш продуктивні насадження, до V — найменш продуктивні. Якщо продуктивність лісостанів вища за І або нижча за V клас, то до римської цифри додають літерні позначення (напр., Іа, 16, Va, V6 і т. д.). Б. л. можна визначати за загальним запасом деревини або за середнім її приростом, але найбільш вживаним показником продуктивності лісу є середня висота дерев першого ярусу лісового насадження у певному віці. Знаючи середню висоту і вік дерев, за таблицями класів бонітету знаходять Б. насадження. За М. М. Орловим (1911), середня висота дерев у 100-річ-них лісостанах коливається в таких межах:

Класи бонітету	1 і	II	III	IV \| V
Висота дерев (в м)	30-27	26-24	23—20	19—16	15-13

БОНІТУВАННЯ сільськогосподарських тварин — встановлення породності й оцінка племінних якостей тва-

рин для визначення дальшого їх використання.

Оеновні положення і порядок оцінки окремих видів тварин передбачаються спеціальними інструкціями, які в обов'язковими для комісій по проведенню Б. Як правило, бонітують некастрованих самців і самок; кастратів і тварин на відгодівлі не бонітують. Оцінка тварин є комплексною. Основними показниками, за якими оцінюють тварин, є продуктивність, жива вага, екстер'єр, конституція, походження, якість потомства, а також особливості їх господарського використання. На підставі оцінки за комплексом ознак тварин відносять до одного 8 класів.

Для великої рогатої худоби встановлено 4 класи: еліта-рекорд, еліта, 1-й і 2-й класи; для коней З класи: еліта, 1-й і 2-й класи; для свиней 4 класи: еліта, 1,2 і 3-й класи. Чистопородних тонкорунних овець поділяють на 4 класи, причому кращих тварин з 1-го класу виділяють в елітну групу. Тварин, що не відповідають показникам класності, відносять до трупи некласних.

Після визначення класів тварин розподіляють по групах: плем. ядро, виробнича група, на продаж, брак—на відгодівлю. Завершується Б. складанням плану парування тварин на наступний рік, розробкою рекомендацій щодо дальшого ведення племінної роботи на фермах і заходів по організації годівлі, утримання та експлуатації дорослих тварин і молодняка.

БОНІФАСІО (Bonifacio) Андрес (ЗО. XI 1863 — 10. V 1897) — діяч національно-визвольного руху на Фі- ^ ліппінах. Н. в сім'ї бідняка в Манілі. Будучи членом Філіп'пінської лі ги _у Б. заснував 1892 таємну масову революційну організацію «Катіпунан»; 1896 очолив повстання філіппінців проти ісп. гніту. Намагаючись взяти повстання під свій контроль, представники філіп* пінської буржуазії і поміщиків безпідставно звинуватили Б. у держ. зраді. За розпорядженням президента Філіппінської республіки Е. Агінальдо, Б. був розстріляний.

БОНІФІКАЦІЯ (від пізньолат. bonifico — поліпшую) — обумовлена договором доплата до ціни товару, якщо фактична якість його в-ища, ніж зазначено в договорі. Зменшення плати за товар, якщо його якість нижча, ніж обумовлено, наз. рефакцією. В GPCP Б. застосовується при заготівлях с.-г. продуктів і в зовнішній торгівлі. В капіталістичних країнах Б. наз. також повернення сплаченого мита при експорті товарів.

БОНКОВСЬКИЙ Діонісій (pp. н. і см. невід.) — український поет і композитор 1-ї пол. 19 ст. Жив на Поділлі. Музичної освіти не мав, створені ним мелодії на ноти записували знайомі. Б. — автор тексту і музики пісень: «Гандзя-цяця», «Гей я козак, зовусь Воля», «Там, де Горинь розіслався» та ін. Поетичні й музичні твори Б. друкувалися в 19—20 ст.

Тв.: В кн.: Пісні та романси українських поетів, т. 2. К., 1956.

БОНН — столиця ФРН, в землі Пн. Рейн— Вестфалія, на р. Рейні. 139 тис. ж. (1958). Річковий порт, аеродром, залізнич. станція. Пром-сть: металообр., текст., фарфоро-фаян-сова, мебльова, поліграфічна. Університет, в якому в 1835—36 вчився К. Маркс. Вища с.-г. школа, консерваторія, Педагогічна академія. В Б. народився Бетховен. В старих квар-

талах Б. збереглися пам'ятники серед.-віч. архітектури.

БОННАР (Bonnard) Андре (1888 — 1959)— швейцарський учений, спеціаліст з старогрецької літератури й мови, перекладач, громадський діяч. Н. в Лозанні (Швейцарія). Автор праць «Боги Греції» (1944), «Поезія Сафо» (1948), «Інтелігенція і Жовтнева революція» (1948), «До нового гуманізму. Роздуми про радянську літературу» (1948), «Трагедія і людина» (1951), «Обіцянка Людини» (1953) та ін. Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1954).

Тв.: Р о с. п є р є к л. — Греческая цивилизация, т. 1. М.,Н958.

БОННЕ (Bonnet) Жорж (н. 23. VII1889) — французький реакційний політичний діяч, правий радикал. За фахом юрист. Не раз займаючи в 1925—40 міністерські пости, Б. репрезентував в уряді інтереси фінансових кіл і французької біржі. Напередодні другої світової війни як міністр закордонних справ (квітень 1938 — вересень 1939) проводив політику зговору з державами осі, був одним з ініціаторів Мюнхенської угоди 1938. З 1941 — член «уряду Віші». 1944—50 перебував в еміграції в Швейцарії. У виданих 1946— 48 мемуарах Б. безуспішно намагався реабілітувати себе перед громадськістю Франції.

БОННЕ (Bonnet) Шарль (13. III 1720— 20. V 1793) — швейцарський природознавець і філософ-ідеаліст. Найважливіші праці Б. присвячені описові комах (1745) і вивченню фізіологічної функції листя рослин (1754). Один з перших встановив явище партеногене-тичного розмноження у попелиць. Підтримував метафізичну теорію преформації, створив фантастичне вчення про «щаблі істот», яке було піддано нищівній критиці рос. філо-софом-матеріалістом О. М. Радіщевим.

БОННЕВІЛЬ, Бонвіль (Bonneville) Школа (1760 — 9. XI 1828) — французький публіцист і політичний діяч. Під час французької буржуазної революції 18 ст. очолював «Соціальний гурток» і «Всесвітню федерацію друзів істини», діяльність яких сприяла розгортанню народного руху. В газеті «Залізні уста» (1790—91), яку видавав «Соціальний гурток», Б. захищав інтереси бідноти, пропагував ідею рівності.

БОНТ (Bonte) Флорімон (н. 22. 11890) — французький політичний діяч. Член Французької комуністичної партії (ФКП) з 1920 і ЦК ФКП — з 1926. Як член палати депутатів (з 1936) Б. виступив на її засіданні ЗО листопада 1939 з викриттям урядової політики потурання гітлерівській агресії і вимагав збереження франко-радянського союзу. В 1939 був заарештований і разом з іншими депутата-ми-комуністами засланий на каторжні роботи вАлжір, де перебував до 1943. Б.—один з керівників Руху Опору. 1945—56 — редактор щотижневика Французької комуністичної партії «Франс нувель» («France Nouvelle» — «Французькі новини»).

Тв.: Рос. перекл. — Дорога чести. М., 1949.

БОНЧ-БРУЄВИЧ Володимир Дмитрович (28. VI 1873 — 14. VII 1955) — професіональний революціонер, діяч Радянської держави. Н. у Москві в сім'ї чиновника. З кінця 80-х pp. брав участь у революційному русі; був членом московського «Робітничого союзу».

З 1901 співробітничав у ленінській «Искре», 1903—05 керував партійною експедицією, бібліотекою і архівом РСДРП у Женеві, про-^в*^в ^великУ Роботу в Харкові по підготовці до III з'їзду партії. Співробітничав у газетах «Вперед» (1905), «Звезда» (1910 — 12), «Правда» (1912—14) та ін. Не раз зазнавав арештів. Учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді. В 1917—20 працював керуючим справами Ради Народних Комісарів, пізніше — на видавничій та науково-дослідній роботі. Доктор історичних наук, відомий працями з історії революц. руху, атеїзму, етнографії, автор численних спогадів про В. І. Леніна. Б.-Б. листу-Еався з І. Франком, переклав на російську мову деякі його твори. Нагороджений орденом Леніна. Тв.: Избранньїе сочинения. В 3 т., т. 1—. М., 1959; Укр. перекл.-В. І. Ленін в Петрограді і в Москві (1917—1920). К., 1956; Гапон і гапонівщина. К., 1957.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 6. II з'їзд РСДРП; т. 7. Заява і документи про розрив центральних установ з партією; т. 35. В. Д. Бонч-Бруевичу [Лист 5. II 1920]; т. 36. До В. Д. Бонч-Бруевича [Листи 26. VII, між 18 і 31.VIII, 13. IX 1904].

БОНЧ-БРУЄВИЧ Михайло Олександрович (21. II 1888 — 7. XI 1940) — радянський радіоінженер, який зробив великий вклад у розвиток вітчизняної радіотехніки. Н. в м. Орлі. З 1922 — проф. Московського вищого технічного училища, в 1932 — проф. Ленінградського інституту зв'язку. Чл.-кор. АН ОРСР (з 1931). В 1916—19 Б.-Б. організував вітчизняне радіолампове виробництво. В 1918—29 очолював Нижегород-ську радіолабораторію, яка розв'язала багато проблем в галузі радіомовлення,

далекого радіозв'язку на коротких хвилях і в конструюванні нових систем радіоламп. За завданням В. І. Леніна Б.-Б. в 1922 збудував першу в світі потужну (12-кіловатну) радіомовну станцію ім. Комінтерну. В 1924—30 під керівництвом Б.-Б. було вивчено особливості поширення коротких радіохвиль, розроблено короткохвильові спрямовані антени і збудовано короткохвильові лінії далекого радіозв'язку. Крім того, Б.-Б. вивчав ультракороткі хвилі з метою їх практичного застосування, зокрема в галузі радіолокації.

Тв.: Основи радиотехники, ч. 1—2. М., 1935— 36; Собрание трудов. М.—Л., 1956.

БОНЧ-ОСМОЛОВСЬКИЙ Гліб Анатолійович (1890—1943) — російський радянський археолог, доктор історичних наук. Н. у селі Блоні Мар'їногорського району Мінської області. Досліджував у Криму ряд печер з залишками культури палеоліту. Б.-О. — автор тритомної праці, присвяченої вивченню палеолітичної стоянки Кіїк-Коба і знайдених

на ній кісток неандертальця. В своїх працях доводив єдність шляхів розвитку первісного суспільства, зокрема послідовність зв'язку культури і фізичного типу людини раннього і пізнього палеоліту. Б.-О. удосконалив методи археол. розкопок, залучаючи до участі в них представників природничих наук.

Тв..- Итоги изучения Крнмского палеолита. «Тру-дьі II Международной конференции Ассоциации по изучению четвертичного периода Европм», 1934, в. 5; Палеолит Крьіма, в. 1—3. М.—Л., 1940—54.

БОНЯК (кін. 11 — поч. 12 ст.) —половецький хан. Чинив грабіжницькі напади на Київську Русь. У 1096 спалив княжий двір на Берестові, Красний двір на Видубечах і пограбував Печерську лавру. 1107 коло Лубен був розгромлений дружинами руських князів,

БОПЛАН Гійом-Левассер де (н. бл. 1600— п. 6. XII 1673) — французький військовий інженер, автор записок про Україну. Н. в Нормандії. В 1630—48 перебував на службі у польського уряду, будував фортеці на Україні, призначенням яких була оборона шляхетської Польщі від татарських нападів і зміцнення її влади над українським народом. Б. керував будівництвом замків у Бродах, Барі, Підгірцях, фортеці Кодак та ін. Повернувшись у Францію, склав «Опис України або областей королівства Польського, розташованих між кордоном Московії й Трансільванії», виданий 1650 в Руані, а потім перекладений англійською, німецькою, латинською-, польською і російською (вперше опублікований 1832) мовами. Твір Б. є цінним джерелом для вивчення історії, географії, культури, етнографії України. В ньому, поряд з деякими тенденційними твердженнями, містяться дані про заняття (ремесла, промисли, торгівлю), звичаї, побут українського народу, про військове мистецтво козаків та про їхню боротьбу проти польсько-шляхетського гніту, про тяжке становище селян на Наддніпрянщині, необмежені права й привілеї та розбещене життя шляхти, про природу, фауну, флору й клімат України, про кримських татар та ін. Б. склав також карти України, для яких використав власні виміри.

Тв.: Описание Украйни. В кн.: Мемуари, от-носящиеся к истории Южной Руси, в. 2. К., 1896.

Літ.: Ляскоронский В. И. Гийом Ле-вассерде Боплан и его историко-географические трудн относительно южной России. К., 1901.

БОПП (Ворр) Франц (25. IX 1791 — 4. XI 1367) — німецький мовознавець-санскрито-лог, один з основоположників порівняльно-історичного мовознавства. Проф. Берлінського університету (з 1821). Вперше довів істор. спорідненість індоєвроп. мов. Гол. праця: «Порівняльна граматика санскритської, зенд-ської, вірменської, грецької, латинської, литовської, старослов'янської, готської і німецької мов» (6 чч., 1833—52).

БОР (Bohr) Гаральд (н. 22. IV 1887)—датський математик. Проф. Вищої технічної школи (з 1915) і університету (з 1930) в Копенгагені. Оен. праці стосуються теорії функцій і теорії чисел. У зв'язку з дослідженням т. з. «дзета-функції» розвинув теорію майже періодичних функцій (1923), яка застосовується в небесній механіці, фізиці тощо.

Тв.: Почти периодические функции. М.—Л., 1934.

БОР (Bohr) Нільс (н. 7. X 1885) — датський фізик-теоретик. Н. в Копенгагені. Чл. Датської АН (з 1918), іноземний чл. AH CPGP

(з 1929) і АН ряду країн, з 1916 — проф. Копенгагенського університету, з 1920 очолює інститут тео-ретич. фізики цього університету. Б. створив початкову квантову теорію будови атома, ввівши нові поняття про квантування фізичних величин, які є основою сучас. квантової механіки. Модель Б. атома водню допомогла з'ясувати особливості спектра водню та ін. атомів. Б. висунув важливий принцип відповідності між уявленнями класичної фізики і квантової механіки, на основі рідинно-краплинної моделі атомних ядер створив теорію ядерних реакцій. Нобелівська премія, 1922.

БОР (Borum; араб, борак — бура) В — хімічний елемент НІ групи періодичної системи Д. І. Менделєєва. Порядк. номер 5, ат. в. 10,82. Відомі два стабільні ізотопи: В¹⁰ (18,83%) і В¹¹ (81,17%). Штучно одержано короткоіснуючі ізотопи В⁸, В⁹, В¹² і В¹³. Вміст Б. у земній корі 3 • 10—⁴%. Найважливіші природні сполуки Б.: бура, сасолін, або борна к-та, ашарит, колеманіт. Пит. в. кристалічного Б. 2,34, аморфного — 1,73; t° плав. 2300°, t° кип. 2550°. Твердість кристаліч. Б. близька до твердості алмаза. Б. — неметал. З воднем утворює бороводні, з металами — бориди В звичайних умовах Б. не активний, при високій т-рі безпосередньо сполучається з киснем, галогенами, а також з азотом і сіркою. Найхарактернішими для Б. є кисневі сполуки. З вуглецем Б. утворює карбіди, які відзначаються високою t° плав, і твердістю. У стійких сполуках Б. тривалентний. Добувають його відновленням борного ангідриду магнієм або алюмінієм. Б. і його сполуки застосовують у металургії, медицині, керамічній пром-сті, с. г., в ядерній техніці для поглинання нейтронів та ін. Незначна кількість Б. потрібна для нормальної життєдіяльності рослин і тварин.

БОРА — місцевий сильний та поривчастий вітер, що дме з вершин невисокого хребта, розташованого на узбережжі водного басейну (море, озеро). Б. виникає переважно взимку внаслідок великої різниці між барометричним тиском на суші (високий) і морі (низький). Б. викликає різке похолодання; швидкість досягає 40 м/сек; спостерігається в районі Новоросійська, на берегах Байкалу («сарма»), в Далмації, в Провансі («мі-отраль»).

БОРАКОВСЬКИЙ Григорій Максимович (1846—90) — український письменник. Н. у м. Павлограді. Закінчив мед. факультет Харківського університету, працював лікарем. Автор історичної драми «Маруся Чурай — українська піснетворка», соціально-побутових п'єс: «Із моря житейського», «Лихом щастя не добудеш», «Як долі немає — то й щастя минає», позитивно оцінених І. Франком. Б. належить низка комедій і водевілів, кілька праць на медичні теми.

Тв.: Збірник драматичних творів, т. 1. Львів, 1888.

БОРАНИ — те, що й бороводні.

БОРАТИ — група мінералів (бл. 40), що являють собою солі борних к-т. Поділяються на безводні та водні. Безводні Б. — це головним чином солі ортоборної к-ти (ашарит та борацит). До водних (поліборати Mg, Na, Ca) належать: бура, боронатрокальцит, гідробо-рацит, колеманіт, пандерміт. Б. найчастіше кристалізуються в моноклинній та ромбічній системах. Б. широко використовуються в народ, господарстві (хімічна, паперова пром-сть, скляне вироби., с. г.) і медицині.

БОРГБ'ЄРГ (Borgbjerg) Фредерік (1866— 1936) — один з правих лідерів датської с.-д. партії, ідеолог реформізму. Навесні 1917 за дорученням нім. соціал-шовіністів відвідав Петроград для організації конференції соціалістів воюючих країн. Квітнева конференція РСДРП(б) 1917 викрила імперіалістичний характер місії Б. (див. Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 24, с. 216—218).

БОРГГАРДТ Олександр Іванович (19. VIII 1880 — 18. І 1937) — український рад. фітопатолог, професор. Н. в м. Діліжані (тепер Іджеванського району Вірменської РСР) в сім'ї службовця. Вищу освіту здобув у Швейцарії (1903—06). В 1906—11 працював у Новоросійському (Одеському) університеті. В 1911 в Берн-ському університеті спеціалізується з фітопатології. Повернувшись на батьківщину, Б. завідує відділом фітопатології, спочатку в Сх.-степовій (кол. Катеринославській) с.-г. дослідній станції (1914—30), потім в Українському н.-д. інституті плодоягідного господарства (1930—33), а з 1933 і до кінця свого життя — в Українському н.-д. інституті зернового господірства. Автор ряду праць з питань фітопатології, для розвитку теоретичних основ якої велике значення мали дослідження Б. хвороб плодових дерев. Визначна роль Б. в розробленні заходів боротьби з сажкою хлібних злаків. Він перший запропонував метод сухого протруювання насіння і винайшов для цього препарат АБ (початкові літери імені та прізвища автора рос. мовою).

БОРГЕЗЕ (Borghese) — картинна галерея і колекція античного мистецтва в Римі. Заснована в 17 ст. кардиналом Шіпіоне Боргезе в прекрасному палаці (архітектори М. Лонгі та Ф. Понціо). В Б. зберігаються твори видатних художників: Рафаеля, Тіціана, Корреджо, Ван^Дейка та ін.

БОРГЕС — друкарський шрифт, розмір (кегель) якого дорівнює 9 друкарським пунктам (приблизно 3,38 мм). В СРСР застосовується переважно для набору тексту газет.

БОРГМАН Іван Іванович (24. II 1849 — 17. V 1914) — російський фізик. Н. в Петербурзі. Проф. (з 1888), директор (з 1900) фізичного інституту Петерб. університету, в 1905—10— ректор Петерб. університету. Б. в 1907 вийшов з складу Державної Ради на знак протесту проти розпуску 1-ї Державної думи і 1910 залишив посаду ректора в зв'язку з порушенням поліцією прав студентства. Редактор фіз. відділу «Журнала Русского физико-химического общества» (1875—1902). Талановитий педагог і популяризатор науки, прогресивний громадський діяч. Основні наукові праці Б. присвячені дослідженню електр. та магн. явищ і питань електротехніки. Створив школу петербурзьких фізиків (В. К. Лебединський, В. Ф. Міткевич, Д. С. Рождественський, Д. В. Скобельцин, М. А. Шателен та ін.).

БОРДЖА (Борджіа) — родина італійських аристократів. З Б. найвідоміші Олександр VI (1431—1503) — папа римський [1492—1503] і його син Чезаре (1475 або 1476 — 1507) — герцог Романьї, які, прагнучи зміцнити свою владу і вплив в Італії, заплямували себе страхітливими злочинами, а також дочка Олександра VI — Лукреція (1480—1519).

БОРДЗИЛОВСЬКИИ Євген Іванович (10. 1X1875—8. XI 1949) — український рад. ботанік, чл.-кор. Академії наук УРСР (з 1939). Н. в Києві. Закінчив Київ, університет, після чого працював у ботанічному саду того ж університету (1903—15). З 1919 — співробітник АН УРСР (1935—41 — зав. відділом систематики вищих рослин Інституту ботаніки). Брав участь у складанні видання «Флора УРСР». Праці Б. присвячені питанням флористики та систематики рослин. Досліджував флору Закавказзя, України і Білорусії.

БОРДО — місто на Пд. Зх. Франції, на р. Гаронні, за 97 км від Біскайської зат. Адм. центр департаменту Жіронда. 257,9 тис. ж., з передмістями — 415 тис. ж. (1954). Залізнич. вузол. Доступний для морських суден порт. Великі океанські судна приймають, аванпорти Ле-Вердон та Пойак. Б. обслуговує торгівлю Франції головним чином з Зх. і Екваторіальною Африкою та Латинською Америкою. Б. — значний центр нафтопереробної, суднобуд., харчової (виноробної, цукрової, рибоконсервної тощо), хім. (добрива) і деревообр. пром-сті. Щорічний міжнародний ярмарок. Університет, засн. 1441 (другий у країні за кількістю студентів).

БОРДОСЬКА РІДИНА — рідкий отрутохімікат блакитного кольору. Застосовується проти парші яблуні та груші, мільдью винограду, фітофтори картоплі, антракнозу огірків та ін. хвороб с.-г. культур. Виготовляється з розчину мідного купоросу CuSO₄ • 5Н₂О і вапняного молока Са(ОН)₂. Загальновживана концентрація Б. р.— 1%-на, для рослин з молодими листочками — 0,5%-на. При обприскуванні плодових дерев до розпускання бруньок використовують 3—4%-ну Б р. На 1 га витрачають від 5 до 15 кг мідного купоросу і стільки ж вапна. Щоб запобігти опікам листя, вапно слід додавати в розчин до утворення слаболужної реакції. Для одночасної боротьби з шкідниками до Б. р. можна додавати паризьку зелень, препарат ДДТ, арсенат кальцію, анабазин-сульфат або нікотин-сульфат.

БОРДУЛЯК Тимотей Гнатович (2. II 1863— 16. X 1936; літ. псевдоніми — Т. В є т -лина, Т. Бондаришин) — український письменник. Н. в с. Бордуляках на Львівщині у селянській родині. По закінченні богословського факультету Львівського університету працював священиком і учителем у селах Галичини. Спершу писав вірші, перекладав укр мовою твори Тургенєва, До-стоєвського та ін. рос. письменників. Згодом виступив з власними новелами й оповіданнями. В 1899 у Львові вийшла перша збірка оповідань «Ближні», 1903 у Києві — «Оповідання з галицького життя». Творчість Б. сповнена гуманізму та пошани до трудящих селян; у ній правдиво показано важкі умови життя сільської бідноти та високі моральні якості простих людей («Дай, боже, здоров-ля корові», «Мати», «Дід Макар»), антинародну

діяльність укр. бурж. інтелігенції («Жебрачка», «Право патронату», «Нічний привид»), емігрування галицьких селян до Америки та поневіряння їх за океаном («Ось куди ми підемо, небого!», «Бузьки», «Іван Бразі-лієць»). Хоч письменник і не бачив шляхів поліпшення умов життя селян, але вірив у краще майбутнє («Самітня нивка»). Творчість Б. високо цінували І. Франко, П. Грабовський, О. Маковей та ін.

Тв.: Оповідання. К., 1927; Вибрані твори. К., 1930; Вибрані оповідання. Львів, 1953 [вступ, стаття В. Лесика]; Твори. К., 1958 [вступ, стаття О. За-сенка]; Р,ос. перекл.- Рассказьі. М., 1958.

БОРЕАЛЬНЕ МОРЕ — море, що існувало в палеогені в серед, смузі Європи і в Зх. Сибіру як частина Середземного океану (Те-тісу). Завдяки своєму порівняно північному положенню Б. м. мало помірно теплу воду, на відміну від більш південного тепловодного Нумулітового моря. На території України межа між цими морями в еоценову епоху проходила приблизно на широті сучас. Дніпропетровська. Б. м. як частину Тетісу з помірно теплою водою виділяють також для юрського та крейдового періодів, розглядаючи його в такому випадку не як самостійний, а лише як регіональний басейн.

БОРЕЙ (Ворєа?) — в грец. міфології бог північного або північно-східного вітру. Б. зображували у вигляді людини з величезними крилами, що завжди гнала по небу темні хмари, здіймала на морі грізні хвилі, кидала сніг і град. В поезії Б. — синонім зими, морозу.

БОРЕЛЬ (Borel) Еміль (7. І 1871 — 3. II 1956) — французький математик. Чл. Паризької АН (з 1921), проф. Нормальної школи (1897—1920) і університету (1909—41) в Парижі. Ініціатор створення кількох галузей сучасного матем. аналізу (розбіжні ряди, теорія міри, узагальнення поняття аналітичної функції). Праці Б. відіграли важливу роль у розвитку теорії функцій. Б. належить також ряд праць з матем. фізики і теорії імовірностей.

БОРЕЦЬ, аконіт (Aconitum) — рід багаторічних трав'янистих рослин родини жовтецевих. Корені потовщені, веретеноподібні або ріповидні; листки пальчасто-роздільні. Квітки зигоморфні з пелюстковидними чашолистками, зібрані в просту або розгалужену китицю. Відомо бл. 80 видів, пошир, в Пн. півкулі. В СРСР понад 50 видів, з них в УРСР — 17 (більшість в Карпатах і Прикарпатті, інші переважно в Лісостепу). Майже всі Б. містять отруйний алкалоїд— аконі-тин. Використов. в медицині. Деякі види вирощуються як декоративні.

Ьорець гайовий: 1—частина стебла з листям і квітками; 2—корінь.

БОРЕЦЬКИЙ Іов (Іван Матвійович; р. н. невід. — п. 2. III 1631) — український церковний, політичний і освітній діяч. Н. в м. Вірчому в Галичині. Здобувши освіту за кордоном, був високоосвіченою людиною свого часу. Викладав у Львівській братській школі, а згодом (1604—05) займав пост її ректора. З 1610 — священик у Києві, де заснував парафіальну школу і навчав у ній дітей. 1615 за участю Б. відкрито Київську братську школу, в якій він був ректором. З 1620 до смерті Б. — митрополит Київ, православної церкви. Б. вів боротьбу проти католицизму й унії. Одночасно виступав як поборник поширення серед народу грамоти, закликав передових діячів писати книги, відкривати школи. Написав і переклав ряд творів церковного змісту. Ще в 1624 Б. ставив питання перед рос. урядом про возз'єднання українського народу з російським в єдиній державі.

БОРЖАВА— річка в Закарпатській обл. УРСР, права притока р. Тиси. Довж. 106 км, пл, бас. 1365 км². Бере початок в Сх. Карпатах, на Полонині Боржаві, біля г. Стой (1679 м).

V верхів'ях має гірський характер, нижче — перехідний до рівнинного. Притоки — Кусни-ця, Бронька, Бистра, Берберке, Іршава.

БОРЖОМІ — місто, центр Боржомського району Груз. РСР, бальнеологічний і кліматичний курорт. Розташоване в Боржомській ущелині на р. Курі, на висоті бл. 800 м над р. м. Залізнич. вузол. 15,4 тис. ж. (1959). 3-ди: розливу мінеральних вод, склоробний, хлібний; млин. 7 санаторіїв, 3 будинки відпочинку, лісовий технікум, музей, театр, Будинок культури. Клімат теплий, помірно вологий. Джерела мінеральної (вуглекислої гідрокарбонатно-натрійової) води, що має кислу реакцію (т-ра води 16,3 — 32°). Вода застосовується для пиття і для ванн. Протягом доби добувається 300—400 тис. л води. Вода з джерел Б. показана при розладах обміну речовин, захворюваннях органів травлення, сечовивідних шляхів, серцево-судинної системи. Сезон — цілий рік. Навколо Б. кілька гірськокліматичних та бальнеологічних курортів, що становлять т. з. Боржомську групу: Бакуріані, Цемі, Лібані та інші.

БОРЗАКОВСЬКИЙ Пилип (pp. н. і см. невід.) — канцелярист Генеральної військової канцелярії Лівобережної України в 20-х pp. 18 ст., один з авторів Діаруша Генеральної військової канцелярії. Написаний Б. розділ Діаруша з 3. VII 1722 по 29. XI 1723 містить відомості про політику і заходи царського уряду щодо обмеження автономії України, про намагання частини козацької старшини, очолюваної наказним гетьманом П.Полуботком, зміцнити своє привілейоване становище і добитися монопольних прав на експлуатацію трудящих мас України. Б. дав політичні характеристики окремих членів гетьман, уряду. Записи Б. — важливе джерело для вивчення полі-тич. історії України 20-х pp. 18 століття.

БОРЗЕНКО Сергій Олександрович (н. 22.

VI 1909) — російський і український рад. письменник. Н. в Харкові. До 1941 жив і працював на Україні. Член КПРС з 1942. В роки Великої Вітчизн. війни за участь у десантній операції на Керченському п-ові Б. присвоєно звання Героя Радянського Союзу (1943). Перша зб.—«Народження комуніста» (укр. мовою, 1933). В творах Б. оспівується

мужність та стійкість рад. людей: зб. «Скоряючись законам Вітчизни» (1954), «Життя на війні» (1958). Роман «Який простір» (1958) присвячений подіям Великої Жовтн. соціа-лістич. революції та громадянської війни.

Тв.: Собьітия и люди. К., 1956; Повести. М., 1959; Укр. перек л.—Тамань. К.—X., 1945; Хоробрість. К., 1948; Скоряючись законам Вітчизни. К., 1949; Втамування спраги. К., 1952.

БОРЗЕНКОВ Яків Андрійович (1825 — 6. І 1884) — російський анатом і фізіолог, дарвініст. Закінчив Моск..університет (1855), був учнем К. Ф. Рульє. З 1870 — професор того ж університету. Праці Б. присвячені переважно питанням порівняльної анатомії хребетних тварин та історії порівняльно-анатомічних досліджень. При кабінеті порівняльної анатомії Моск. університету Б. створив бібліотеку і музей.

БОРЗНА — селище міського типу, центр Борзнянського району Чернігівської обл. УРСР, на р. Борзні (бас. Дніпра), на автотрасі Київ— Москва, за 12 км від залізничної ст. Доч. 9,3 тис. ж. (1959). Цегельний завод, млин, молокозавод, промкомбінат, пром. артіль, міжколгоспна буд. організація, РТС. 2 середні, 4 початкові школи, школа робітн. молоді, с.-г. технікум плодоовочівництва. Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки. В районі вирощують зернові (жито, пшениця, кукурудза), картоплю, цукрові буряки, коноплі; розводять м'ясо-молочну худобу. Б. заснована в 16 ст. поблизу залишків древньоруського поселення, знищеного татарами в 13 ст. На поч. визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі 1648—54 Б. — адм. центр Борзнянського полку, а з розформуванням останнього — сотенне містечко 1-ї Борзнянської сотні Ніжинського полку. Після ліквідації на Лівобережній Україні полкового устрою (1782) — центр Борзнянського повіту Чернігівської губернії. В 40-х pp. 17 ст. у Б. народився Семен Палій — керівник визвольної боротьби Правобережної України кін. 17 — поч. 18 ст. В 1894 в Б. група соціал-демократів вперше на Україні надрукувала нелегально на гектографі видатну працю В. І. Леніна «Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?». В роки Великої Вітчизн. війни в районі Б. діяв партизанський загін.

БОРЗОВ Олександр Олександрович (10. VIII 1874 — 6. III 1939) — російський рад. географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), проф. Московського університету (з 1918). Н. в м. Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в бас. Пд. Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології ввроп. частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в т. ч. «Великого радянського атласа світу*.

БОРЗЯК Петро Григорович (н. 3. IX 1903)— український рад. фізик. Доктор фіз.-матем. наук. Н. в с. Пищиках на Полтавщині. 1929 закінчив Київський інститут нар. освіти. З 1929 працює в Інституті фізики АН УРСР (Київ). Автор комплексних досліджень фізичної природи різних фотокатодів. В 1951 відкрив екситонне поглинання світла напівпровідниковими сти-бій-цезійовими та олов'яно-цезійовими плівками і пов'язану з цим фотоелектронну емісію.

БОРИВІТЕР, боривітер звичайний, постільга (Falco tinnunculus) —

хижий птах род. соколових. Довж. тіла до 40 см, крила — 229—275 мм. Оперення спини у самця іржасто-руде з темними плямами, у самки іржасте з темними поперечними смугами ; оперення черева у обох статей вохристе з темними плямками; ноги жовті. Б. пошир, в Європі й Азії. Перелітний птах, але поодинокі екземпляри зимують на Пд. України. В УРСР Б. гніздиться повсюдно на деревах у старих гніздах воронових птахів, на кам'яних будинках та в норах у ярах. В кладці звичайно 4—6 яєць; насиджує самка протягом 28 днів. Б. — корисний птах, живиться переважно мишовидними гризунами і ящірками, а також великими комахами. На Пд. УРСР поширений дуже подібний до описаного вид Б. степовий (F. naumanni).

БОРИВОЙ І (Борживой ; р. н. невід. — п. 890) — чеський князь з роду Прже-мисловичів. Очолюючи союз північно-західних племен Чехії, Б. намагався об'єднати чеські землі і створити чеську феод, державу. Поширював християнство (православ'я). Під час правління Б. Чехія, в складі Великомо-равського князівства, вела боротьбу проти агресії з боку Східно-франкського королівства.

БОРИДИ — сполуки бору з металами. Більшості Б. властиві надзвичайна твердість і висока т-ра плав. Напр., t° плав. ZrB і HfB відповідно 2990 і 3060° а

БОРИНЕВИЧ Антон Самійлович (20. VII 1855 — 3. XII 1946) — український рад. статистик-демограф. Н. в Одесі. З 1883 працював у земських стат. бюро. З 1890 завідував міським стат. бюро в Одесі, де керував одноденним переписом населення в 1892 і переписами 1897, 1915, 1917. Активний громадський діяч. Підтримував зв'язки з російськими статистиками — О. О. Чупровим, М. О. Каблуковим та ін. В рад. період продовжував працювати в статистич. органах Одеси, брав участь у переписах населення 1920, 1923, 1926. Одночасно з 1918 як професор статистики працював у вузах (з 1931 зав. кафедрою статистики Одеського кредитно-економічного інституту). Б. належить 32 друк, праці. Серед них: «Результати одноденного перепису м. Одеси 1 грудня 1892» (Одеса, 1894, в З частинах), яка дає уявлення про соціально-економічну структуру населення в місті того часу; «Міста Одеської губернії» (Одеса, 1922).Б.співавтор великої праці «Одеса. 1794— 1894» (Одеса, 1895) та ін. Працями Б. цікавився В. І. Ленін (див. Твори, т. 37, с. 84).

БОРИС ГОДУНОВ (бл. 1551 — 1605) — російський цар [1598—1605]. Походив з костромських бояр. Як держ. діяч визначився в роки царювання Івана IV Грозного. За Федора Івановича [1584—98], одруженого з Іриною, сестрою Б., був фактичним правителем Рос. держави. Б. дотримувався політики централізації держави і посилення царської влади, яку проводили його попередники. Спираючись на дворянство, продовжував боротьбу з боярством. Звільнив поміщицькі землі від податків, видав укази про розшук і повернення поміщикам селян-втікачів, про закріпачення кабальних холопів. Роздавав дворянам конфісковані боярські і церковні землі. При Б. були укріплені пд. кордони, споруджені нові і відбудовані старі фортеці (Воронеж, Лівни, Бєлгород та ін.); у війні з Швецією 1595 були повернуті

втрачені під час Лівонської війни 1558—83 споконвічні російські міста на узбережжі Фінської затоки — Ям, Івангород, Копор'є і на Карельському перешийку — Корела. Посилення закріпачення і феодального гніту за Б. викликало ряд сел. повстань, які на початку 17ст. призвели до вибуху селянської війни, очоленої І. Болотниковим. Під час боротьби з самозванцем Лжедмитріем І Б. раптово помер.

БОРИС І ГЛІБ(кін. 10 —поч. 11 ст.) — молодші сини київського князя Володимира Святославича. Після смерті Володимира (1015) почалася міжусобна боротьба його нащадків за великокнязівську владу, під час якої Борис (князь ростовський) і Гліб (князь муромський) були вбиті за наказом старшого брата Святополка. Православна церква створила культ Бориса і Гліба, оголосивши їх святими.

БОРИСЕНКО Василь Васильович (н. 25. IV 1904) — білоруський рад. літературознавець. Член КПРС з 1928. Чл.-кор. АЙ БРСР з 1957. Н. у м. Ново-Борисові в сім'ї робітника. Дослідник історії білорус, літератури, зокрема творчості Ф. Богушевича, Я. Купали та історії українсько-білоруських літ. зв'язків.

Тв.: Білорус, мовою— Беларуская літа-ратура. Мінск, 1954; Ф. Багушавіч і праблема реалізма у беларускай літаратурьі XIX ст. Мінск, 1956;

Тарас Шаучанка і Янка Купала. «Ученью ваписки Миненого пединститута», 1940, № і.

БОРИСІВКА — трипільське поселення в районі с. Борисівки Липовецького району Вінницької обл. на р. Собі (басейн Пд. Бугу). На місці поселення пізніше виникло древньо-слов'янське городище, яке досліджувалось М. Ф. Біляшівським 1904—05 і 1925. Розкопками трипільської Б. виявлено округлі ями та залишки наземних чотирикутних будівель, посуд різних форм, зокрема подвійний бі-ноклевидний, крем'яне та ін. знаряддя.

Літ.: Біляшівсьний М. Борисівське городище. В кн.: Трипільська культура на Україні, в. 1. К., 1926.

БОРИСКО Дем'ян Іванович (н. 13. XI 1879)— журналіст, діяч української прогресивної преси в СПІА. Н. в с. Старе Село Чесанїв-ського повіту (тепер Жешувське воєводство, Польща) в сім'ї селянина. 1904 через нестатки емігрував до СІЛА, де працював у пром-сті і с. г. З 1915 — співробітник і деякий час редактор газ. «Народна воля» (м. Скрентон, Пенсільванія) соціал-угодовського напряму з націоналістичним ухилом. Згодом Б. цілком пориває з антидемократичним табором і 1924 стає постійним працівником ро-бітн. газ. «Українські щоденні вісті». З 1957 — співробітник прогресивної щотижневої газ. «Українські вісті». У 1924 брав участь у заснуванні і діяльності «Союзу українських робітничих організацій», згодом перейменованого в Американських українців лігу. Б. — автор віршів, нарисів і оповідань. Йому належить антирелігійна кн. «Що є в біблії?» (1923).

БОРИСЛАВ — місто обласного підпорядкування, центр Бориславського району Львівської обл. УРСР. Розташоване в передгір'ях Карпат, за 7 км на Пд. Зх. від Дрогобича. Залізнич. станція, вузол автомобільних шляхів. 28,5 тис. ж. (1959).

Час заснування Б. невідомий. Перші згадки про нього зустрічаються в документах 1387. За першим поділом Польщі 1772 Б. відійшов

до Австрії. В 2-й пол. 19 ст. став центром нафтової промисловості і осередком робітничого руху Галичини. В 1904 і 1911 у Б. відбувалися великі робітничі страйки. Після розпаду Австро-Угорщини Б. 1919 захопила буржуазно-поміщицька Польща. У Б. діяла підпільна комуністич. організація, під керівництвом якої було проведено ряд робітничих страйків. Особливою організованістю відзначився страйк робітників нафтопереробного заводу восени 1938. Б. в 1939 в складі Західної України возз'єднано з Українською РСР.

Б. — найстаріший центр нафтової та озокеритової пром-сті Передка рпаття. Розвиток Б. зв'язаний з відкриттям 1846 покладів озокериту , нових родовищ нафти і горючих газів. За видобутком озокериту Б. займав у 1885 1-е місце в світі; значним був також видобуток нафти. В нафтовій і озокеритовій пром-сті панували англійські, американські, французькі, бельгійські та ін. капіталісти, які по-хижацькому експлуатували робітників і природні багатства Б. Картину Б. того часу яскраво змалював І. Франко в творах «Борислав сміється», «Бориславські оповідання», «Боа-констріктор» та ін. Після возз'єднання західних областей України з УРСР почався інтенсивний розвиток пром-сті і культури Б. Сучасний Б. — один з найбільших індустріальних центрів Львівського раднар-госпу. За роки Рад. влади у Б. збудовано нові пром. підприємства і культ, заклади; завдяки майже повній механізації й автоматизації значно збільшився видобуток нафти та озокериту. Відкрито поклади горючих сланців, кухонної солі. Б. сполучений нафтопроводом з Дрогобичем, де переробляється бори-славська нафта. Крім підприємств нафтової, газової й озокеритової пром-сті, в Б. є хім. завод, швейна, взуттєва, ткацька ф-ки, енергетичний, м'ясний, лісотарний, хлібний комбінати та ін. Працює 11 заг.-осв. шкіл, професійні тех. училища, медичне училище, муз. школа, вечірній філіал Дрогобицького нафтового технікуму, н.-д. лабораторія нафтової пром-сті, 2 будинки культури, Палац культури нафтовиків, 2 кінотеатри, бібліотеки, клуби та ін. культ.-осв. заклади.

БОРИСЛАВІТ — тверда і крихка відміна озокериту з родовищ, розташованих, у м. Бориславі Львівської обл. Б. відомий також під назвою мармурового земляного воску.

БОРИСЛАВСЬКЕ РОДОВИЩЕ НАФТИ — одно з великих родовищ нафти в СРСР. Розташоване в Львівській обл., біля м. Дрогобича. За часом початку експлуатації Б. р. н. є одним з найстаріших у Європі. Видобуток нафти за допомогою колодязів проводився тут уже в середині 18 ст. Перші свердловини

пробурено 1892, промислова розробка розпочалась 1897.

В геол. відношенні Б. р. н. являв собою лежачу складку завдовжки бл. 10 і завширшки понад 5 км, утворену породами верхньокрейдового, палеогенового та неогенового віків, яка входить до складної тектонічної споруди (т. з. внутрішньої зони Перед-карпатського прогину). Складка насунута в пн.-сх. напряму на ін. структури прогину; пд.-зх. її крило перекрите насувом Берегової скиби Карпат.

Нафтові поклади промислового характеру зустрічаються в палеоценових (ямненськия пісковик), еоценових (бориславський пісковик), олігоценових (менілітова і поляницька серії) та міоценових (воро-

Схематичний геологічний розріз Бориславського родовища нафти

(за P. M. Новосилецьким, 1959).

Позначення: Wrt_t — нияшьоворотищенська світа; Wrt₂ — середнюворотищенська світа; Wrt_? — верхньоворотищенська світа; Ріп — поляницька серія; Мпі — мені-літова серія; БП — бориславський пісковик; Ррі — попельська серія; Vtv — віт-

вицька серія; Jmn — ямненська серія; Str — стрийська серія; —•------лінія на-

суву; § — свердловини.

тищенська світа) відкладах. Основним промисловим горизонтом є бориславський пісковик еоцену. Крім Бориславської глибинної складки, нафта пром. значення виявлена також у зоні Берегової та Оровської скиб (дільниця Мражниця) та в піднасувній структурі, що залягає нижче продуктивних порід і мав також характер складки, утвореної тими ж породами, що й Бориславська складка. Нафтопрояви в піднасувній структурі встановлені в менілітовій серії.

Характерною особливістю Б. р. н. є значна кількість багатого на газолінову фракцію газу, який видобувається разом з нафтою. Бориславська нафта відзначається також високим вмістом парафіно-церезинових вуглеводнів, що сприяло утворенню озокеритового жильного оруденіння у фронтальній частині Бориславської складки.

БОРИСЛАВСЬКЕ РОДОВИЩЕ ОЗОКЕРИТУ — велике родовище озокериту (земляно-го,гірського воску),розташоване в межах м. Борислава Львівської області. Одне з найбільших у світі за запасами високоякісного озокериту. Розробляється з 1860. 1865 в районі Борислава було вже 2700 неглибоких шахт (колодязів). 1874 (період найбільшого розквіту озокеритової пром-сті) кількість діючих шахт становила 4000, а видобуток озокериту досяг 19 650 т. Пізніше, в зв'язку з вичерпанням доступної для кустарної розробки (неглибоко залягаючої) руди заг. видобуток озокериту різко скоротився. В 1890 було видобуто 6170 т, в 1900—1727 т, в 1917 —328 т і в 1936 — 344 т. За рад. часу видобуток озокериту зріс і становить 800—І000 т на рік.

Озокерит утворився в основному з оуміші твердих вуглеводнів (церезинів) з невеликою домішкою нафтових масел і смол, що випали з материнського розчину нафти внаслідок зниження т-ри та втрати роз-

чиненого в ній газу під час підіймання нафти по тріщинах та паристих породах до земної поверхні. В Бориславському родовищі поклади озокериту приурочені до фронтальної частини лежачої та насунутої на Пн. Сх. Бориславської складки, в геол. будові якої беруть участь крейдові, палеогенові та неогенові породи. Поклади озокериту являють собою сітку жил,, що взаємно перетинаються. В глинистих сланцях міоценового віку міститься головна поздовжня жила, яка має пн.-зх. простягання та пн.-сх. падіння. Середня потужність її близько З м. Цю жилу перетинає серія розгалужених поперечних жил пн.-зх. падіння. Крім вказаних, виділяються ще т. з. плазові жили, шо є скупченнями озокериту на поверхнях нашарування породи. Жильне тіло являє собою скупчення воско подібного або мазеподібного озокериту із вдавленими в нього шматочками порід. Другий тип руди, т. з. леп, має вигляд дуже подрібненої глинистої породи, просоченої озокеритом. Порожнини в породі часто містять рідку нафту, воду разом з газом, що виділяється. Це дуже ускладнює проведення підземних розробок. З глибиною якість озокериту знижується. Особливістю родовища є інтенсивна подрібненість порід, що зумовлює сильний боковий тиск у підземних виробітках і вимагає застосування міцного кріплення.

Видобуту руду піднімають, на поверхню, де шляхом виварювання озокерит відділяють від мінеральної породи. Одержаний озокерит-сирець очищають і переробляють далі на спеціальному заводі.

Жахливі умови, в яких працювали робітники на бориславському родовищі, відбиті у творах І. Франка «Борислав сміється» та «Бориславські оповідання».

БОРИСЛАВСЬКИЙ СТРАЙК 1904 —перший загальний робітничий страйк у Бориславі. Причиною його була жорстока експлуатація іноземними компаніями і місцевими підприємцями робітників нафтових промислів та озокеритових шахт (13—14-годин-ний роб. день, низька заробіт. плата, тяжкі умови праці). Робітники обрали страйковий комітет і висунули свої вимоги: запровадження 8-годинного роб. дня, збільшення заробіт. плати, поліпшення житлових умов та ін. Після відхилення вимог підприємцями і арешту деяких робітників 8 липня був оголошений страйк. Для боротьби з штрейкбрехерами страйкарі створили робітничу міліцію. Страйк супроводжувався багатотисячними демонстраціями і сутичками з поліцією. Для придушення страйку уряд послав до Борислава понад 5 тис. солдатів і жандармів. Репресії австро-угорського уряду викликали обурення робітників Баку, Львова, Відня, Кракова та ін. міст, які висловили свою солідарність з робітниками Борислава. На поч. серпня 1904 страйк було придушено. Б. с. сприяв піднесенню класової свідомості західноукраїнського пролетаріату.

БОРИСОВ Олександр Федорович (н. 1. V 1905) — російський рад. актор, народ, артист GPGP (з 1951). Н. у Петербурзі в сім'ї робітника. 1926 закінчив студію при Ленінгр. театрі драми. З 1928 — актор цього театру (нині Театр драми ім. Пушкіна). Серед кращих ролей Б.: Сергій Котов («На березі Неви» Треньова), Орлик («Фронт» Корнійчука), Коваль, Пронашка («Диктатура», «Дівчата нашої країни» Микитенка), Кисельников («Пучина» О. Островського), цар Федір («Цар Федір Іоаннович» О. Толстого). Неодноразово знімався в кіно (Мусоргський в однойменному фільмі, Павлов у фільмі «Академік Іван Павлов» та ін.). Сталінська премія, 1947 1950, двічі в 1951.

БОРИСОВ — місто, центр Борисовського району Мінської обл. БРСР. 59 тис. ж. (1959). Транспортний вузол, залізнична, автобусна (на автомагістралі Москва—Мінськ) станції, пристань на р. Березині. Стародавнє місто, відоме вже у 12 ст. Сучасний Б. — значний центр деревообр. пром-сті: фанерно-сірниковий та деревообр. комбінати, ф-ка піаніно, лісохім. завод. Підприємства скляної (високоякісний посуд), металообр. та харч, (макаронна ф-ка, м'ясокомбінат) пром-сті. Мед. та пед. училища

БОРИСОВЕЦЬ Валентин Павлович (н. 15. І 1914) — український рад. театр, художник, засл. діяч мист. УРСР (з 1957). Н. в м. Владивостоці. Закінчив Київський художній інститут. Працював художником у театрах Києва, Дніпропетровська, Житомира, Полтави, Львова, Запоріжжя. Оформив понад 100 вистав класичної і рад. драматургії різних жанрів. Кращі його оформлення відзначаються виразністю соціальних та побутових характеристик, яскравим колоритом. Сталінська премія, 1951.

БОРИСОВИ, брати Андрій Іванович (1798—12. X 1854) і Петро І в а-

Мітинг робітників Борислава під час страву 1904.

н о в и ч (1800 — 12. X 1854) — декабристи. Н. у Севастополі в сім'ї викладача кадетського корпусу. В 1818, будучи юнкерами, заснували в Решетилівці Полтавської губ. таємне «Товариство першої згоди», того ж року перейменоване ними на «Товариство друзів природи». В 1823 разом з учасником польського руху Ю. Люблінським створили в Новограді-Во-линському Товариство об¹ єднаних слов'ян, політичною програмюю якого було скасування кріпацтва і створення республіканської федерації слов'янських держав. Головою товариства був обраний Петро Борисов. У вересні 1825 Товариство об'єднаних слов'ян влилося в Південне товариство декабристів, ''і його члени взяли активну участь в повстанні Чернігівського полку (29. XII с. ст. 1825 — 3. І с. ст. 1826). Після поразки повстання Б. були засуджені на довічне ув'язнення, замінене згодом 20-річною каторгою. В 1839 вийшли на поселення. 1854 в день смерті Петра Борисова його брат Андрій покінчив життя самогубством.

Літ.: Декабристи на Україні. К., 1930; Восста-ние декабристов. Материальї, т. 5, 8. М.—Л., 1925— 26; Г о р б а ч є в с к и й И. И. Записки и письма. М., 1925; Н є ч к и н а М. В. Общество соединен-ннх славян. М.—Л., 1927; Нечкина М. В_ч Дви-шение декабристов, т. 1—2. М., 1955.

БОРИСОГЛЄБСЬК — місто обл. підпорядкування Воронезької обл. РРФСР на несудноплавній р. Вороні, біля її впадіння в р. Хо-пер (бас. Дону). Залізнич. станція. 54 тис. ж. (1959). Виникло в серед. 17 ст. як сторожовий пункт. В Б. працюють вагоноремонтний, чавуноливарний, цегельний, пивоварний заводи, елеватор, 2 борошномельні, м'ясоконсервний комбінати, швейна ф-ка. Пед. інститут., 4 технікуми (шляховий, статистичний, механізації с. г., лісний), мед. і пед. училища, драм, театр, краєзнавчий музей. Поблизу Б. вздовж р. Ворони простягається Борисоглєбський лісний масив (Теллерманівське лісництво) — острівна діброва на пд. межі лісостепу, де 1946 організовано дослідне лісництво їн-ту лісу AH CPCP.

БОРИСОГЛІБСЬКА (Сидоренко-Свидерська) Ганна Іванівна (1. VII 1868 — 26. IX 1939)—видатна українська актриса,

народ, артистка УРСР (з 1936). Н.вм. Себежі Вітебської губ. в сім'ї службовця. Разом з батьками переїхала до м. Ізюма на Харківщині, де й пройшло її дитинство. Освіту Б. здобула в Харкові в школі «Благодійного товариства». В 1886 склала при Харківському університеті іспит на звання народної учительки, того ж року

почала учителювати в с. Новоселівці Ізюм-ського пов. на Харківщині.

Театром Б. захоплювалася з дитинства. В аматорських гуртках м. Слов'янська, де Б. жила з сім'єю, з великим успіхом грала ролі Одарки («Сватання на ГончарівцЬ Квіт-ки-Основ'яненка) і Терпилихи («Наталка Полтавка» Котляревського). На запрошення Кро-пивницького 1888 Б. вступила на професіо-

нальну сцену, на все життя зв'язавши свою долю з укр. театром. У трупі Кропивницького Б. працювала до 1902, потім 4 роки в трупі Сакса ганського і Карпенка-Карого, 1906—07 гастролювала з трупами Шатківського і Колес-ниченка. В 1907—17 працювала в першому укр. стаціонарному театрі у Києві під керівництвом Садовського.

Творчість Б., реалістична своїм характером, була міцно зв'язана з прогресивною рос. і укр. культурою. Нема жодної класичної п'єси з характерними жіночими ролями в репертуарі дожовтневого укр. театру, в якій би вона не грала. Б. досконало володіла найрізноманітнішими барвами людських почуттів.

Б. створила велику галерею яскравих сценічних образів в дореволюційному театрі: Риндичка, Текля, Гапка, Варвара («По ревізії», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть»,

Г. І. Борисрглібська в ролях: В усті («Ой не ходи,

Грицю...» М. Старицького) і Марії Тарасівни («Пла-

тон Кречет» О. Корнійчука).

«Зайдиголова», «Чмир» Кропивницького), Сс-клета, Вустя («За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю...» Старицького), Ганна («Безталанна» Карпенка-Карого), мати (в п'єсах «Суєта» Карпенка-Карого і «Лісова пісня» Лесі Українки), Стеха («Назар Стодоля» Шевченка), Шкандибиха («Лимерівна» Панаса Мирного). Після Великої Жовтн. соціалістич. революції Б. була одним із організаторів у Києві першого Державного укр. театру ім. Т. Шевченка (нині в Дніпропетровську). У 1920 — 25 Б. перебувала на Західній Україні, де виступала в різних театр, трупах.

З 1925 до кінця життя Б. працювала в Київ, театрі ім. І. Франка. Тут вона створила кращі свої образи у п'єсах рад. драматургів: Ори-на («97» Куліша), Клара («Страх» Афіногено-ва), Марфа, Варвара («Правда», «Богдан Хмельницький» Корнійчука). Роль Марії Тарасівни—матері Платона—в п'єсі «Платон Кречет» Корнійчука Б. зіграла понад 200 раз.

Літ.: Йос'ипенко М. Народна артистка. «Театр», 1937, № 4; Г. І. Борнеоглібська. «Театр», 1937, № 9.

БОРИСПІЛЬ — місто, центр Бориспільського району Київської обл. УРСР. Залізнич. станція. Розташовале на автостраді Київ — Харків, за 35 км на Пд. Сх. від Києва. 17,3 тис. ж. (1959). Пром- і харчокомбінат,, молокозавод, цегельня, млин, лісгосп, РТС. 4 середні, початкова школи, школа робітничої молоді; Будинок культури, 2 бібліотеки. В районі — цукрозавод, 2 торфопідприємства,. 2 цегельні, міжколгоспна буд. організація.

С. г. району має овочевий та молочно-м'ясний напрям.

Вперше згадується Б. в документальних джерелах в 1590. Населення Б. брало активну участь у визвольній війні 1648—54 шроти шляхетської Польщі. В 1648—1782 Б. — со-тенне містечко Бориспільської сотні Переяславського полку. До Великої Жовтн. соціалістич. революції — містечко Переяславського пов. Полтавської губернії. Під час Великої Віт-чизн. війни Б. у вересні 1943 був повністю зруйнований німецько-фашистськими загарбниками. У післявоєнні роки місто відбудовано і розширено.

БОРИСФЕН (Bopuc^evrjc) — 1) Назва ріки Дніпра, вживана в творах давньогрецьких і римських істориків. Слово Б. в своїй основі не грецьке. Його намагалися вивести з неслов'янських мов (готської та ін.). Але найімовірніша думка, що назва Б. походить від місцевої назви типу «Березин», «Берестин». Річки з подібними назвами існують і тепер: Берестина в бас. Дністра, Березина — притока Дніпра та ін. 2) Давньогрецька назва м. Ольвії, що існувало з 6 ст. до н. є. до 5 ст. н. є. на правому березі Бузького лиману біля сучас. села Парутиного Очаківського району Миколаївської області.

БОРИСЯК Никифор Дмитрович (27. III 1817—31. III 1882) — український геолог, проф. Харківського університету. Н. в Лохвицькому пов. Полтавської губ.; 1838 закінчив мед. фак-т Харківського університету, 1839—40 в Петербурзькому університеті вивчав геол. дисципліни. Основні роботи Б. присвячені геол. будові, корисним копалинам і ґрунтам України, особливо Донбасу. В праці «Збірник матеріалів, що стосуються геології Південної Росії» Б. подав багато фактичних даних про літологію, стратиграфію і тектоніку України. В цій роботі (1867) і в попередніх (1857) Б. висунув і обґрунтував думку про поширення кам'яновугільних відкладів далі на захід, тобто вперше створив ідею Великого Донбасу. За вказівкою Б. в 1860 була пробурена Переще-пинська свердловина на р. Орелі. Б. працював також на Уралі, в межах сучас. Ростовської обл. та ін. місцях. Б. виступав за розвиток гірничої справи і розширення видобування корисних копалин, але в умовах царської Росії його пропозиції не знаходили належного здійснення. Всього Б. опублікував бл. 40 робіт, які є цінним вкладом у розвиток вітчизняної геології і ґрунтознавства.

БОРИСЯК Олексій Олексійович (3. IX 1872 — 25. II 1944) — рад. геолог і палеонтолог, академік (з 1929, чл.-кор. з 1921). Н. в м. Ромнах на Сумщині. 1896 закінчив Пе-терб. гірничий інститут. За дорученням Геол. комітету 1897—98 провадив геологічні дослідження в кол. Ізюмському повіті на Харківщині, а 1900—13 в Криму. З 1911—викладач, потім професор Петерб. гірничого інституту, після 1917 брав активну участь в його реорганізації.

З 1930 — організатор і перший директор Палеонтологічного інституту AH GPCP. Найвидатніші роботи Б. присвячені проблемам еволюційної палеонтології. Б. описав нові роди і види викопних ссавців, зокрема велетенського олігоценового індрикотерія. Розвиток організмів Б. тісно пов'язував з еволюцією земної кори. В 1904—16 Б. опублікував ряд монографій про черевоногих і головоногих молюсків з юрських відкладів Донбасу та ін. місць, разом з М. М. Яковлевим склав геологічну карту пн.-зх. окраїни Донбасу, де вперше показав тріасові відклади, детально висвітлив тектоніку цього району. Б. був організатором палеонтологічних досліджень в СРСР, популяризатором наукових знань, автором підручників «Курс палеонтології», ч. 1 (1905), ч. 2 (1906), ч. З (1919), «Курс історичної геології» (вид. 4, 1935). Сталінська премія, 1943.

БОРИШПОЛЕЦЬ Григорій Михайлович (7. II 1898—6. IX 1954) —український радянський педагог-вчений. Член КПРС з 1946. Н. в с. Гоголеві на Київщині в сім'ї селянина. В 1918 закінчив Вінницький учительський інститут і почав пед. діяльність. Брав активну участь у будівництві радянської школи на Україні. Н.-д. роботу Б. почав з 1930, весь час поєднуючи її з пед. діяльністю у вищій школі. Останні роки життя працював у Н.-д. інституті педагогіки УРСР. Автор понад 30 наукових праць з питань історії педагогіки, методичної роботи, підвищення кваліфікації учителів.

БОРИЩЕНКО Віктор Петрович (н. 4. II 1914) — український співак (лірико-драматич-ний тенор), народ, артист УРСР (1951). Член КПРС з 1946. Н. в Харкові в сім'ї робітника. Працюючи слюсарем, навчався у вечірньому інституті інженерів залізнич. транспорту і в муз. студії при Будинку культури залізничників. З 1933 — соліст студії при Харківському театрі опери та балету. З 1935 — соліст Київського т-ру опери та балету. Гол. партії: Богун («Богдан Хмельницький» Дань-кевича), Петро, Андрій («Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» Лисенка), Гвідон («Казка про царя Салтана» Римського-Корсакова), Фауст («Фауст» Гуно), Єнік. («Продана наречена» Сметани), П'єр («Війна і мир» Прокоф'єва) та ін. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1951) і медалями.

БОРІВСЬКЕ — селище міського типу Лисича нського району Луганської обл. УРСР. Розташоване біля р. Сіверського Дінця, за 7 км від залізничної ст. Переїзна. 7,3 тис. ж. (1959). Овоче-тваринницький радгосп, середня і початкова школи, школа робітн. молоді, Будинок культури.

БОРКАНЮК Олекса Олексійович (16. І 1901 —3. X 1942) — керівник революційного руху на Закарпатті. Н. в с. Ясині Закарпатської обл. в селянській сім'ї. В 1924 вступив у комсомол, 1925 — в Комуністичну партію Чехословаччини. В 1926—29 навчався в

Комуністичній академії в Харкові. Повернувшись у вересні 1929 на Закарпаття, Б. працював першим секретарем крайкому комсомолу, редактором га- ..-.„.,,„.....

зети «Карпатська правда», першим секретарем крайкому Комуністичної партії. В 1935 був обраний депутатом парламенту Чехословаччини. В роки другої світової війни очолював боротьбу проти фашистських окупантів на Закарпатті. Був закатований хорти-стами. В м. Рахові Б.—полум'яному борцеві за визволення Закарпаття — споруджено пам'ятник.

БОРКОВСЬКИЙ Віктор Іванович (н. 19. І 1900) — російський рад. мовознавець. Н. в Мінську. Чл.-кор. AH CPCP (з 1958). Директор Інституту мовознавства AH CPCP (з 1954). Основні праці присвячені істор. граматиці та діалектології сх.-слов. мов. Б. — автор досліджень з історії вітчизняного мовознавства та Берестяних грамот. Відомі праці: «Синтаксис давньоруських грамот» (1949—58); «Використання діалектних даних у творах з історії синтаксису східнослов'янських мов» (1958). 1946—50 працював у Львові. Питання укр. мовознавства досліджені в статтях: «Безособові речення в давньоруських грамотах 14— 15 ст. південного походження» («Известия AH GCCP. Отделение литературьі и язьїка», 1950, т. 9, в. 5); «Вклад російських вчених в українське мовознавство» («Мовознавство», 1955, т. 13).

БОРН (Born) Бертран де (1140—1215) — провансальський трубадур і політичний поет з яскраво виявленими феодально-лицарськими поглядами. У войовничих піснях славив війну, феодальний розбій і відверто висловлював зненависть до городян та селян. Данте в «Божественній комедії» («Пекло», пісня 28) назвав Б. сіячем розбрату й чвар.

БОРН Іван Мартинович (р. н. невід. — п. 1851) — російський поет-просвітитель, послідовник Радіщева. Один із засновників та керівників «Вільного товариства аматорів словесності, наул* і мистецтв». Поезії Б. пройняті волелюбністю, кращі з них — «На смерть Радіщева», «Ода Калістрата» (1803). Автор «Короткого посібника з російської словесності» (1808).

Тв.: В кн.. Позтьі-радищевцьь Л., 1952.

БОРН (Born) Макс (н. 11. XII 1882) — німецький фізик-теоретик. Чл. Лондонського королівського товариства. Іноземний чл. AH GPGP (з 1934). З 1921 — проф. теорет. фізики Гет-тінгенського університету. 1933 емігрував до Англії, де спочатку очолював кафедру теорет. фізики в Кембріджському, а з 1936—в Едінбурзькому університетах. Осн. праці Б. присвячені динаміці кристалічних ґраток, квантовій механіці (Но-Оелівська премія, 1954), теорії будови атома і теорії відносності.

Тв.: Динамическая теория кристаллических реше-ток. М., 1958 [у сиів-авт. з Хуан Кунем]; Лекции по аюмной механике, т. 1. X.—К., 1934.

БОРНА КИСЛОТА (ортоборна кислота) Н₃ВО₃ — слабка неорганічна ки-

слота. Білі кристали, мало розчинні у воді при кімнатній т-рі і значно більше у гарячій воді. При нагріванні Б. к. втрачає воду, утворюючи спочатку метаборну к-ту (НВО₂), потім тетраборну (Н₂В₄О₇) і, нарешті, борний ангідрид (В₂О₃); при розчиненні у воді з цих сполук знову утворюється Б. к. В природі Б. к. зустрічається у вигляді мінералу— сасоліну. Б. к. широко використовується у медицині як слабкий антисептичний засіб: у вигляді 1—2%-ного водного розчину — для промивання ран та слизових оболонок; у порошку — для лікування носа й вуха; у спиртових розчинах і мазях — для лікування шкіри. Крім того, Б. к. застосовують для дублення шкіри, у вироби, скла, виготовленні деяких фарб та емалей.

БОРНЕО — колишня назва найбільшого з островів Малайського архіпелагу (в Індонезії). Див. Калімантан.

БОРНЕО ПІВНІЧНЕ БРИТАНСЬКЕ — колонія Великобританії на Пн. острова Калімантан. Пл. 76,1 тис. кл*².Нас. 400,8 тис. чол. (1957), головним чином даяки, малайці. Адм. центр і гол. порт Джесселтон (бл. 12 тис. ж.). Б. П. Б. — аграрний район. Місцеве населення займається примітивним землеробством (вирощування рису, кукурудзи, саго, кокосової пальми). На плантаціях колонізаторів — кавове дерево, каучуконоси, тютюн. Лісорозробки, рибальство. Експорт: каучук, ліс, копра, мангровий екстракт, тютюн. Б. П. Б. з 1881 — територія «Британської компанії Північного Борнео», з 1888 — протекторат Великобританії. 1942—45 — зазнало японської окупації. З 1946 — колонія Великобританії.

БОРНЕОЛ C₁₀Н₁₇ОН — вторинний спирт ряду терпенів. Безколірні кристали, пит. в. 1,011; t° плав. 210,5°. При окисленні перетворюється на камфору. Відомі 2 оптичні ізомери Б. — правий і лівий. Міститься в хвої смереки та в ін. рослинах. Б. добувають відновленням камфори. Застосовують у парфюмерії.

БОРНІ ДОБРИВА — мінеральні добрива, у складі яких є мікроелемент бор (відходи вироби, борної к-ти, бура, тех. борна к-та, бормагнійові відходи та ін.). Див. Мікродобрива.

БОРНІТ Cu₅FeS₄ — мінерал з класу сульфідів (пістрява мідна руда); вміст Си 52—65%. Зустрічається у вигляді щільних землистих мас, зрідка — кристалів. На свіжому зломі колір мідночервоний, блиск напівметалічний. Тв. З, пит. в. 4,9 —5,2. Б. поширений в гідротермальних родовищах міді, особливо в зоні їх вторинного збагачення. Родовища в СРСР — в Центральному Казахстані, на Уралі та ін., за рубежем — в США (Монтана, Арізона), в Чілі тощо. Використовується як мідна руда.

БОРНХОЛЬМ — острів у Балтійському м. Належить Данії. Пл. 588 км², нас. 48,7 тис. чол. (1955). Гол. місто — Рьонне. Від Скандінавського п-ова Б. відокремлюється протокою Хамрарне. Поверхня погорбована, вис. до 162 м. Вздовж пд.-сх. і зх. берегів зустрічаються дюни. Поклади глини, каоліну, гранітні кар'єри. Розвинуте рибальство.

БОРОБУДУР — відома меморіальна буддійська споруда на о. Ява, визначний пам'ятник індонезійської архітектури і скульптури 2-ї пол. 8 ст. Монументальна будова, зав-

вишки 35 м, в нижній частині складається з галерей, що утворюють шестиступінчасту квадратну в плані піраміду з основою 111 х Ш ле. На трьох верхніх круглих терасах, навколо великої центральної ступи (дагоби), розміщені 72 маленькі ступи. Сходи посередині кожного боку піраміди ведуть на вершину.

Боробудур на о. Ява.

Мури нижніх терас прикрашені різьбленими барельєфами на теми буддійських легенд. Ці барельєфи відзначаються реалістичністю народних побутових сцен.

Літ.. Тю'ляев С. И. Архитектура Йндонезии. В кн.: Всеобшая история архитектурьі, т. 1. М., 1958.

БОРОВА (Борове) — селище міського типу Фастівського району Київської обл. УРСР. Розташоване на р. Стугні (бас. Дніпра). За-лізнич. ст. Мотовилівка. 7,3 тис. ж. (1959). Лісотарний завод, артіль «Промдерево», Мото-вилівське лісництво, Борівське відділення Київської овочево-картопляної станції. Середня і початкова школи, клуб, 2 бібліотеки, кістко-вотуберкульозний санаторій.

БОРОВА — село, центр Боровського району Харківської обл. УРСР, поблизу р. Осколу (бас. Дону), за 2 км від залізнич. ст. Перед-донбасівська. 4,4 тис. ж. (1959). Маслозавод, млин, промислова артіль, філіал Піско-Рад-ківської РТС. Середня і початкова школи, школа сільської молоді, Будинок культури, 2 бібліотеки. За 4 км на Зх. від Б.— Червоноосколь-ське водосховище. С. г. району зерно-тварин-ницького напряму.

В Б. 1923 народився Герой Радянського Союзу комсомолець В. С. Колесник. 11 серпня 1945 під час війни з імперіалістичною Японією він повторив подвиг О. Матросова, закривши своїм тілом амбразуру ворожого дзоту. В. С. Колесникові в Б. споруджено пам'ятник.

БОРОВА ТЕРАСА — тераса, що знаходиться безпосередньо над заплавою ріки (луговою терасою). Як правило, Б. т. утворена піском, поростає сосновим лісом — бором, звідки й назва. Геол. вік Б. т. в різних річкових басейнах часто буває неоднаковий. На дюнах Б. т. Дніпра є стоянки неолітичного і пізнішого^ часу.

БОРОВЕ — кліматичний та кумисолікувальний курорт, селище міського типу в Щу-чинському районі Кокчетавської обл. Казахської РСР, за 25 км від залізнич. ст. «Курорт Боровое» Карагандинської з-ці. 5,2 тис. ж. (1956). Розташований на вис. 482 м над р. м. Клімат помірно континентальний, літо тепле. Невисокі гори, масив соснового лісу, великі озера (В. Чебаче, Борове, Щуче, Май-Балик, останнє з мінералізованою хлоридо-сульфат-ною водою). Грязелікування. Показання: ту-

беркульоз легень (в т. ч. активні форми). Сезон — цілий рік.

БОРОВИК Євген Станіславович (н. 24. TV 1915)—український рад. фізик. Д-р фіз.-матем. наук, професор. Н. в Петрограді, де 1937 закінчив політехнічний інститут. З 1945 — ст. наук, співробітник Фізико-техніч. інституту АН УРСР (Харків) і одночасно проф. Харківського університету. Досліджує теплопровідність зріджених газів у широкому інтервалі т-р і тисків, поведінку електронів у металах під впливом потужних електричних і магнітних полів.

БОРОВИК — гриб родини болетусових. Див. Білий гриб.

БОРОВИКОВСЬКИЙ Володимир Лукич (4. VIII 1757 — 18. IV 1825) — український і російський живописець. Н. в сім'ї козака у Миргороді. Спеціальності вчився у батька — іконописця. Рання творчість Б. зв'язана з традиціями укр. живопису 18 ст. (релігійні картини в Київ, музеї укр. мистецтва, портрет полковника П. Я. Ру-денка у Дніпроп. ху-дож. музеї та ін.). Переїхавши до Петербурга (кін. 80-х pp.), очевидно, працюЕав під керівництвом Д. Г. Левицького. З 1795 — академік, з 1802 — радник Академії мистецтв. Великим успіхом користувались його мініатюри й портрети, особливо жіночі, в яких найяскравіше в рос. мистецтві виявився сентименталізм, що проповідував художню увагу до простих, природних почуттів людини (портрети М. І. Лопухіної, 1797, Третьяковська галерея; В. І. Арсеньєвої, Рос. музей в Ленінграді). В цих портретах, сповнених елегійного настрою, самітна постать жінки зображається в стані мрійного замислення на фоні «сільського пейзажу». Навіть Катерину II (1795, Рос. музей в Ленінграді) Б. намалював звичайною старою жінкою в хатньому одягу на прогулянці в парку. Б. звертається до образів простих людей — портрет торжковської селянки Хри-стини (бл. 1795), портрет селянина, названий «Алегорія зими» (ост. десятиліття 18 ст.). У великих парадних портретах А. Б. Куракіна і Павла І поєднується живописна майстерність а яскравою та переконливою характеристикою особи.

В останній період творчості під впливом патріотичного піднесення, викликаного Вітчизняною війною 1812, Б. в створюваних тоді портретах М. І. Долгорукої, А. Л. Сталь, І. А. Безбородька (засновника Ніжинського ліцею) та ін. прагнув передати благородство, людську гідність, героїчність. Більш строгою стає композиція портретів Б., чіткішим пластичне моделювання персонажів. Б. створив бл. 200 портретів своїх сучасників. Його твори зберігаються в багатьох музеях СРСР, зокрема України. Іл. див. на окремому аркуші с. 112-113.

Літ.: Чукін Д. Боровиковський. X., 1931; Машковцев Н. Г. Владимир Лукич Боро вико вский. М., 1950.

БОРОВИКОВСЬКИЙ Левко Іванович (22. II 1806 — 27. XII 1889) — видатний український поет-романтик. Н. в с. Мелюшках на Полтавщині в родині дрібного поміщика. Вчився в Харківському університеті (1826—ЗО). Працював викладачем історії, рос. словесності та лат. мови в гімназіях (1838—55). Друкуватися почав 1828 у «Вестнике Европьг». Найвідомі-ша його балада «Маруся» (1829) — вільна переробка балади В. Жуковського «Свє-тлана». Розквіт поетичної творчості Б. припадає на ЗО— 40-і pp. В цей час він створив чимало балад, пісень, дум та байок. Б. — один з перших перекладачів О. Пушкіна і А. Мі-цкевича укр. мовою. У 1852 вийшла єдина за життя автора книга «Байки й прибаютки», що принесла йому славу видатного байкаря. Байки Б. написані живою народною мовою, здебільшого на сюжети народних приказок, прислів'їв та анекдотів. Вони відіграли чималу роль у становленні реалістич. напряму в укр. поезії 19 ст. Б. укладав також словник укр. мови; відомий і як фольклорист та етнограф. Тв.: Твори. К., 1957 [вступ, стаття С. Крижа-нівського].

\Літ.: Франко І. Твори, т. 17. К., 1955.

БОРОВИКОВСЬКИЙ Олександр Львович (26. XI 1844 — 3. XII 1905) — судовий діяч, спеціаліст з цивільного права і процесу, відомий також як український фольклорист. Син Л. І. Боровиковського. Родом з Полтавщини. 1887—94 — приват-доцент Новоросійського університету в Одесі. Б. дотримувався бурж.-ліберальних поглядів. Гол. твори Б.: «Закони цивільні...» (12-е вид., 1909); «Звіт судді» (в 3 т., 1891—94), в якому розглядаються й теоретич. питання цивільного права і процесу. Як фольклорист Б. в праці «Жіноча доля за малоросійськими піснями» (1867) показав тяжке становище жінки-селянки. Б. — автор поезій рос. мовою.

БОРОВИЧІ — місто обл. підпорядкування, районний центр Новгородської обл. РРФСР, на р. Мсті. Залізнич. станція. 44 тис. ж. (1959). Керамічна пром-сть на місцевій сировині — комбінат вогнетривких виробів, цегельний завод та ін.; паперова ф-ка, деревообр. комбінат, механічний завод. В районі Б. стародавні кустарні промисли: трикотажні, гончарні, шкіряні, деревообробні. Гірничо-керамічний та автошляховий технікуми, мед. і пед. училища. Краєзнавчий музей.

БОРОВОДНІ (борани) — сполуки бору з воднем. Деякими властивостями нагадують вуглеводні і кремневодні. Більшість Б. — гази (В₂Н_в) або рідини (В₄Н_]0, В_бН₉); бувають і тверді Б., напр. Ві₀Н_і4—безколірна кристалічна речовина; інші, бідніші на водень Б., забарвлені в різні кольори —• від жовтого до коричневого. Б. мають дуже неприємний запах, отруйні. Б. — нестійкі сполуки, дуже енергійні відновники, самозаймаються на повітрі. Добувають Б. діянням кислот на бориди (напр., борид магнію Mg₃B₂).

БОРОВСЬКИЙ Тадеуш (1922—51) — польський поет, критик і публіцист. Почав літ. діяльність 1943. Творчість Б. має виразне антифашистське спрямування. Був ув'язнений гітлерівцями у концтаборах Дахау, Освєн-цімі, Аушвіці та ін. Перша зб. віршів видана у підпіллі. Автор кн. «Ми були в Освєн-цімі» (1946), зб. оповідань «Прощання з Марією» (1947), зб. памфлетів і фейлетонів «Оповідання з книжок і газет» (1949). Лауреат Державної премії (1950).

Тв.: Utwory zebrane w 5 t. Warszawa, 1954.

БОРОДАВКА (Неродич) Яцько (р. н. невід. — п. 1621) — гетьман запорозького козацтва. Обраний 1620 на вимогу нереєстрового козацтва замість П. Сагайдачного, що підтримував політику зменшення чисельності реєстрового козацтва, яку проводив польсько-шляхетський уряд. В 1621 після ухвали козацької ради в урочищі Сухій Діброві (на Черкащині) виступити проти Туреччини, яка намагалася поневолити Польщу і Україну, Б. очолив похід 40-тисячного козацького війська (див. Хотинський мир 1621). Але, рушивши до Дністра, не хотів з'єднуватися з польським військом. Тимчасом окремі загони Б. зазнали втрат в Молдавії, у війську почали відчувати недостачу провіанту й фуражу. Це викликало незадоволення серед козаків. Б. було позбавлено гетьманства і закуто в кайдани. Гетьманом став Сагайдачний. Після цього козацьке військо рушило на з'єднання з польською армією під Хотин. Б. була страчено. Українські літописці твердять, що Сагайдачний скарав Б. також за те, що він нападав на панські маєтки.

БОРОДАВКА — доброякісне пухлиноподібне утворення шкіри, що виникає внаслідок розростання її епітеліального та сполучнотканинного (соскового) шарів. Розрізняють 4 форми Б., з яких 3 (звичайна, плоска та гострокінцева) спричиняються фільтрівним вірусом; всі ці форми здебільшого бувають множинні.

Б. звичайні— щільні вузлики з нерівною поверхнею, головним чином виникають на тильних поверхнях рук та на підошвах. Б. плоскі найчастіше виникають на руках і обличчі у дітей та юнаків. Б. гострокінцеві— невеличкі м'які блідо-рожеві сосочкоподібні утворення, що, розростаючись, нагадують цвітну капусту; здебільшого уражають зовнішні статеві органи. Четверта форма — Б. старечі — жовтого або-чорнуватого кольору, м'які, переважно множинні, розвиваються головним чином на обличчі, шиї, спині; з вірусною інфекцією не зв'язані. Лікування Б. залежить від їх форми. Застосовується зскрібання, змазування ляпісом, рідиною Гордєєва, свіжим соком чистотіла, заморожування твердою вуглекислотою, електрокаустика, рентгеноопромінювання тощо.

БОРОДАВОЧНИК (Phacochoerus) — рід диких африканських парнокопитних род. свинячих (Suidae). Тіло довж. (без хвоста) до 1,5 м, вис. в плечах — 0,7 м, вкрите щетиною; ікла верх, щелепи великі, загнуті вгору, по боках голови по три бородавчасті шкірні вирости, звідки й назва. Нічні тварини, живуть невеликими стадами в лісах, чагарниках, степах, щ реж. заростях; всеїдні. Об'єкт мисливства; використов. м'ясо і шкіра. Б. африканський (Ph. africanus) пошир, від Сахари до Замбезі, Б. ефіопський (Ph. aethio-picus) — у Пд. Африці.

Бородавочник африканський.

Вікіпедія:УРЕ/Том 2/БОГУСЛАВ - БОРОДАВОЧНИК/Тексти

Навігаційне меню

Пошук