Гомерівське питання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гомерівське питання — сукупність проблем, пов'язаних із з'ясуванням виникнення гомерівських поем, ставлення до Гомера, їх подальшої формації і взаємин. За висловом Кауера, одного з найкращих «гомеристів» початку 20 століття, гомерівське питання становить «проблему з проблем». Коротко суть «Гомерівського питання» можна сформулювати так:

  1. Чи існував Гомер насправді, як конкретна історична особа, чи це вигаданий образ?
  2. Чи «Ілліаду» й «Одіссею» створила одна людина (автор), чи ці епоси складалися в різний час у різних еллінських землях, різними людьми спонтанно, а потім були зібрані якимсь «редактором» (Гомером)?
  3. Чи поеми виникли з розрізнених пісень, зібраних колись до купи, а чи виросли з якихось єдиних «празерен»?

Гомер в античність[ред.ред. код]

Критичне ставлення до авторства Гомера виникло вже в античності на основі помічених протиріч між деякими місцями «Іліади» і приписуваної Гомеру поеми «Кіпрії». Пізніше в добу еллінізму, а саме александрійську епоху, «принцип протиріч» ліг в основу критики Ксенофана і Гелланіка, які вважали, що «Іліада» і «Одіссея» належать двом різним поетам, тому що інакше, на їхню думку, неможливо було пояснити, наприклад, те, що дружиною Гефеста в «Іліаді» була Харита, а в «Одіссеї» — Афродіта, або те, що у Нестора в «Іліаді» було 11 братів, а в «Одіссеї» — тільки два і т. д. Ксенофан та Гелланік відносились до, так званих, «хоризонтів», тобто «розділювачів». Однак критичні погляди «хоризонтів» не зміцнилися, і верх одержала думка Аристарха, який вважав, що обидві поеми належать Гомерові: «Іліада» була написана поетом у молоді роки, а «Одіссея» — у старості. Численні протиріччя в поемах пояснювалися таким чином забудькуватістю поета. Природньо поставити питання: що знали про Гомера самі греки. Існують відомості про те, що в першій половині 6 століття до н. е. афінський законодавець Солон постановив виконувати поеми Гомера на святі Панафіней в певному порядку і що в другій половині того ж століття тиран Пісістрат скликав комісію з чотирьох осіб для запису поем Гомера. Отже, вже в 6 столітті до н. е. текст Гомера був цілком відомий. Проте що це був за текст і які поеми тут треба мати на увазі невідомо. Загалом в давньогрецькій літературі існують дев'ять біографій Гомера, наповнених казковим і фантастичним матеріалом, на підставі якого дуже важко зробити певні наукові висновки. Навіть у стародавні часи не існувало єдиної думки щодо місця народження та часу життя поета, хоча переважно джерела описують його як уродженця Іонії, але міста вказуються найрізноманітніші. Різні грецькі письменники відносили його життя до періоду від 12 до 6 століття до н. е.

Загальна та популярна думка античності про Гомера зводилося до того, що це був старий і сліпий співак, який, надихаючись музою, вів мандрівний спосіб життя і сам склав відомі нам поеми, як і багато інших поем.

Новий час[ред.ред. код]

У такому положенні питання залишалося до 18 століття, коли і виникає, власне кажучи, «Гомерівське питання» з появою в 1795 році знаменитого дослідження німецького філолога Фридриха Августа Вольфа «Prolegomena ad Homerum». Виходячи з принципу протиріч і відзначаючи численні слабкі в композиційному відношенні місця поеми, Вольф, висуваючи на перше місце значення «доброї» редакції тексту поеми, прагнув довести, що: 1) «Іліада» й «Одіссея» не могли належати одному поетові, але були плодом творчості багатьох співаків і поетів; 2) об'єднання окремих пісень у дві великі поеми відбулося багато сторіч після часу складання пісень; 3) зведенням і редагуванням пісень були зайняті мало видатні особистості; 4) остаточна редакція належала редакторам при дворі афінського тирана Пісістрата в 6 столітті до н. е. З появою критичної праці Вольфа, яка не втратила свого значення і донині, виникла суперечка у колі вчених, що розколола філологів на два табори: «вольфіанці» проводили погляди Вольфа, а їхні супротивники, «унітарії», доводили одноосібну творчість Гомера.

Після Вольфа впродовж 150 років висувалося безліч різноманітних теорій відносно гомерівського питання, з яких жодна не отримала загального визнання. Перш за все, філологи продовжували стояти на точці зору авторської одноосібності поем, розуміючи цю одноосібність у найрізноманітніших сенсах. Була так звана «теорія малих пісень», яка розбивала епос Гомера на окремі, мало пов'язані між собою пісні, з'єднані лише згодом вже рукою якогось письменника або редактора. Роль цього письменника або редактора теж розумілася нескінченно різноманітно, починаючи від механічного склеювання окремих пісень і закінчуючи підведенням окремих пісень під власну творчу концепцію. Існувала й так звана «теорія зерна». Вона визнавала за Гомером створення тільки однієї невеликої поеми і приписувала розвиток і закінчення поем цілому ряду інших авторів. Цих авторів іноді налічували кілька десятків, базуючись на різного роду протиріччях у поемах Гомера і вважаючи, що суперечні частини поем повинні обов'язково належати різним авторам. Не раз відновлювалась також теорія «абсолютної єдиноосібності», яка приписувала створення обох або принаймні однієї поеми тільки одному автору, подібно до створення такого ж роду поем в новий час.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Тільки в деяких принципових питаннях було досягнуто відносної ясності, яка більш-менш задовольняє вчених. Так наприклад, в історичному відношенні можна вважати загалом вирішеним в позитивному сенсі питання про відношення «віку епосу» до крито-мікенської культури, а отже й чітко поставлене питання про історичну основу гомерівських поем. Завдяки вивченню німецької і кельтської поезії з'ясувалося і основне положення, що при вирішенні проблеми про авторство Гомера критика повинна мати на увазі «одного поета», однак не одного особистого поета, творця «Іліади» та «Одіссеї», але поета-творця того чи іншого епічного твору малого обсягу, що передував «Іліаді». Необхідно мати на увазі також «автора» тієї чи іншої епічної частини «Іліади», а також «автора» основного малого епічного твору, що склав ядро «Іліади» (наприклад, пісню про Ахілла). При цьому питання про геніальність автора має вирішуватися не в індивідуалістичному напрямку, але в колективістичному: художня єдність «Іліади» і «Одіссеї» обумовлена, в першу чергу, не особистим творчим прагненням одного поета, але пояснюється процесом розвитку епічної поезії. Роль співців зводилася скоріше до передачі вже готових творів з деякими дрібними змінами, що вносились незалежно від бажання в процесі їхнього відтворення.

Посилання[ред.ред. код]