Джерело інформаційного матеріалу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Джерело інформаційного матеріалу, також вихідний матеріалоб'єкт або суб'єкт, який надає інформацію.[1] Являє собою матеріал, з якого отримані інформація або ідеї. Наприклад: база даних, книга, періодичні видання, працівник фармацевтичної компанії, лікар, державний інформаційний центр, державний реєстр і тд.

Класифікація[ред. | ред. код]

Джерела інформації можуть бути класифіковані за послідовністю, за способом публікації, за доступністю, за джерелом видання.

За послідовністю, вихідний матеріал поділяють на три типи:

первинні — містять первинну інформацію;
вторинні джерела — містять інформацію отриману з первинних джерел;
третинні — огляд відомої інформації з певної проблеми, що відображає особисту думку автора, основану на проведеному аналізі численних джерел літератури без посилання на ці джерела (наприклад, підручники, монографії),[1] тобто текстова консолідація інформації, яка зібрана з первинних або вторинних джерел.

Первинні і вторинні — відносні терміни, тому деякі джерела можуть бути класифіковані як первинні або вторинні, в залежності від того, як вони використовуються.[2][3][4][5]

За способом публікації джерела інформаційного матеріалу поділяють на:

періодичні видання, журнали, спеціалізовані монотематичні збірники статей; мають номер ISSN (Міжнародний стандартний серійний номер);
неперіодичні видання — дисертаційні роботи, посібники, книги; мають номер ISBN (Міжнародний стандартний номер книги);
— з невстановленою періодичністю — видаються з невизначеним часовим інтервалом; мають номер.

За доступністю класифікують на опубліковані, неопубліковані, видання фірми, стародавня література.[1]

Аналіз джерел[ред. | ред. код]

У журналістській етиці, в пресетиці вважається важливим, щоб захистити свої джерела, які іноді можуть конфліктувати з іншими суспільними інтересами. Авторитетність джерела, критичний аналіз інформації (критика джерел інформації) є важливим для журналістів, дослідників, науковців, в оцінці достовірності тверджень, що містяться в інформації, аналізі претензії до джерела інформації. Критика джерел інформації є центральним науковим методом для оцінки інформації від інформатора, які заслуговують на довіру.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Фармакоекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів /Л.В. Яковлєва, Н.В.Бездітко, О.О. Герасимова та ін. / За ред. Л.В. Яковлєвої. – Вінниця: Нова Книга, 2009. — 208с. (стор.:50) ISBN 978-966-382-143-6
  2. "Primary and secondary sources [Архівовано 1 березня 2016 у Wayback Machine.]". Ithaca College Library.
  3. Kragh, Helge (1989), An Introduction to the Historiography of Science, Cambridge University Press, с. 121, ISBN 0-521-38921-6, [T]he distinction is not a sharp one. Since a source is only a source in a specific historical context, the same source object can be both a primary or secondary source according to what it is used for.
  4. Delgadillo, Roberto; Lynch, Beverly (1999), Future Historians: Their Quest for Information, College & Research Libraries: 245—259, at 253, архів оригіналу за 19 березня 2020, процитовано 12 травня 2017, [T]he same document can be a primary or a secondary source depending on the particular analysis the historian is doing,
  5. Monagahn, E.J.; Hartman, D.K. (2001), Historical research in literacy, Reading Online, 4 (11), архів оригіналу за 13 лютого 2012, процитовано 15 березня 2022, [A] source may be primary or secondary, depending on what the researcher is looking for.