Жаннетт Кавас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жаннетт Кавас
Ім'я при народженні ісп. Blanca Jeannette Kawas Fernández
Народилася 16 січня 1946(1946-01-16)
Тела, Атлантида, Гондурас
Померла 6 лютого 1995(1995-02-06) (49 років)
Тела, Атлантида, Гондурас
Країна  Гондурас
Діяльність політична активістка, захисниця довкілля
Знання мов Honduran Spanishd

Бланка Жаннетт Кавас Фернандес (ісп. Blanca Jeannette Kawas Fernández; 16 січня 1946 — 6 лютого 1995) — гондураська екологічна активістка, відома своєю роллю у збереженні понад 400 видів флори та фауни.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Кавас почала своє навчання в школі Мігеля Паса Барахони і отримала звання експертки-бухгалтерки та дипломованої бухгалтерки в 1967 році, після чого у 1970-х роках почала працювати у фінансових установах. У період з 1977 по 1979 рік вона зустрілася з Джимом Ваттом, вийшла за нього заміж і народила двох дітей, Дамаріс і Джейме.[2]

На початку 1980-х вона переїхала зі своїми дітьми до міста Новий Орлеан, де вивчала обчислення, отримуючи різноманітні сертифікати, нагороди та відзнаки за свої громадські та академічні досягнення. На початку 1990-х почала працювати в Гондурасській екологічній асоціації. Її діяльність та прогрес, досягнутий у збереженні 449 видів рослин, різноманітності флори та фауни, прибережних лагун, кам'янистих виходів, боліт, мангрових заростей, кам'янистих берегів, піщаних пляжів та тропічних лісів, розташованих у прибережній смузі довжиною 40 кілометрів, були перешкодою для бізнесових проєктів.[3]

Вбивство[ред. | ред. код]

6 лютого 1995 року близько 19:45 Кавас була застрелена в її будинку в Барріо Ель-Сентро в Тела, Атлантіда двома невідомими підозрюваними. Серед підозрюваних у вбивстві був полковник Маріо Амайя (відомий як Тигре Амайя), який, як повідомляється, зустрічався із сержантом Ісмаелем Пердомо та Маріо Пінеда (він же Чапіна) у відділенні поліції в Телі.[4]

Наслідки[ред. | ред. код]

Оскільки з боку системи правосуддя Гондурасу більше не було зацікавленості у розкритті цього злочину, 13 січня 2003 року Команда роздумів, досліджень та комунікації (ERIC) Товариства Ісуса та Центру міжнародного правосуддя (CEJIL) надіслала три індивідуальні запити до Міжамериканської комісії з прав людини, в яких вони оголосили країну Гондурас відповідальною за вбивства Жаннетт Кавас, Карлоса Ескалераса та Карлоса Луни.[5]

У 2005 році Міжамериканський суд з прав людини визнав справу Кавас проти Гондурасу прийнятною;[6] його постанова у 2009 році створила міжнародно-правовий прецедент для вимоги щодо того, що уряди повинні захищати екологічних правозахисників, які перебувають у зоні ризику.[7]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Palacios, Marvin (6 травня 2009). Mártires de la lucha ambiental. Defensores en Linea. Архів оригіналу за 2 June 2010. Процитовано 19 вересня 2013.
  2. Honduras, Comité de Familiares de Detenidos-Desaparecidos en (2006). Erguidos como pinos: memoria sobre la construcción de la conciencia ambientalista (ісп.). Editorial Guaymuras. с. 25. ISBN 978-99926-33-55-7. Архів оригіналу за 29 квітня 2022. Процитовано 29 квітня 2022.
  3. Quién fue Jeannette Kawas. PROLANSATE. Архів оригіналу за 21 September 2013. Процитовано 19 вересня 2013.
  4. Honduras, Comité de Familiares de Detenidos-Desaparecidos en (2006). Erguidos como pinos: memoria sobre la construcción de la conciencia ambientalista (ісп.). Editorial Guaymuras. с. 28. ISBN 978-99926-33-55-7. Архів оригіналу за 29 квітня 2022. Процитовано 29 квітня 2022.
  5. Application to the Inter-American Court of Human Rights: Blanca Jeannette Kawas Fernández (Case 12.507) Against the Republic of Honduras (PDF). Washington, D.C.: Inter-American Commission on Human Rights. 4 лютого 2008. Архів оригіналу (PDF) за 19 січня 2022. Процитовано 29 квітня 2022.
  6. Inter-American Commission on Human Rights. Report No. 67/05; Petition 61/03 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 січня 2017. Процитовано 29 квітня 2022.
  7. Tanner, Laurie R. (2011). Kawas v. Honduras – Protecting Environmental Defenders. Journal of Human Rights Practice. 3 (3): 309—326. doi:10.1093/jhuman/hur020.

Посилання[ред. | ред. код]