Користувач:N.Lazarchyk99
Парцелярне господарство (від франц. parcelle-частка , невеликий наділ )- це багатогалузеве , здебільшого натуральне сільськогосподарське виробництво , яке здійснювалось на невеликих ділянках ( парцелах) власної або орендованої землі за рахунок праці селянина і всієї його родин .[1]
Історія виникнення[ред. | ред. код]
Дане господарство виникло в процесі розпаду первіснообщинного устрою , появи приватної власності , під час переходу від парної до моногамної сім'ї . Селяни використовували відсталі методи господарювання і застарілі знаряддя праці . Причиною виникнення є й те , що у І-ІІ ст. здійснилося роздроблення рабовласницьких латифундій на парцели , що здавалися в оренду рабам( колонам) , вільновідпущеникам тощо .
Характеристика господарства[ред. | ред. код]
Парцелярне господарство мало натуральний хараткер і в докапіталістичних формаціях було основною формою введення сільського господарства ( крім первіснообщинного ладу ) . А з боку держави , церкви , земельних аристократів і феодалів було основним об'єктом експлуатації. З розпадом феодального способу виробництва парцелярне господарство перетворилося на вільні земельні володіння, які за умов капіталізму згодом потрапляли в залежність від великих ферм і монополій .
Класичною формою парцелярного господарства служить вільна приватна власність працівника на умови його праці ( за Марксом). У докапіталістичну епоху найбільший розвиток ця форма отримала в античних полісах . Її існування було обумовлене і обмежено полісною організацією. Роз'єднаність і ізольованість парцелярного господарства обумовлювали їх підлеглість панівному класу в особі державної організації, рабовласника, феодала. Парцелярне господарство — основний об'єкт експлуатації і джерело додаткового продукту. За часів феодалізму залежні селяни були лише власниками, а не власниками своїх земельних наділів (у власності селянина перебували : інвентар, худоба і рухоме майно). Селянські родини , які мали в своєму роспорядженні парцелу , у давні та середні віки обмежувалися і з боку сільської громади .
Затвердження капіталістичного способу виробництва перетворило парцелярне селянство у вільних землевласників. Проте з проникненням капіталістичних стосунків в сільське господарство починається процес розкладання парцелярної власності. Будучи необхідною і історично обумовленою формою виробництва при певному рівні суспільного розподілу праці і розвитку продуктивних сил, парцелярне господарство розв'язувало ініціативу і енергію дрібного виробника, забезпечуючи тим самим умови появи надалі крупного виробництва. На відомому рівні розвитку продуктивних сил спосіб виробництва, що передбачає дроблення землі і останніх засобів виробництва сам створює матеріальні засоби для свого знищення, перетворення.
У міру розвитку товарно-грошових стосунків посилювалася майнова, а потім і соціальна диференціація селянства . В умовах капіталістичної конкуренції, широкого поширення іпотечного кредиту, зростання податків, панування монопольних цін парцелярне господарство було приречено на поступове здрібніння і загибель. Дроблення селянських наділів, розорення і витіснення дрібних власників, створення аграрного перенаселення — неминучі супутники капіталізму. Історія всіх розвинених капіталістичних країн свідчить про прогресуюче розмивання шару середнього селянства, зменшення числа дрібних родинних ферм. Проте через властивих парцелярних господарству особливостей (зв'язки з природними продуктивними силами, родинно-трудовою кооперацією і т.д.) воно довго стримується в сільському господарстві, співіснуючи з розвиненими капіталістичними формами. Опановувавши сферу землеробства, капітал приводить до втрати селянами своїх господарств, перетворюючи їх самих на найманих робітників і дрібних фермерів. На сучасному етапі в розвинених капіталістичних країнах багато дрібних фермерів не є вже парцелярними селянами у власному сенсі цього слова, їх ферми складають органічний елемент сучасної капіталістичної системи господарства.[2]
Парцелярне господарство в Україні[ред. | ред. код]
У першій половині XIX ст. переважна більшість селян у Східній Україні мала наділи від 0,5 до 8,2 десятини на одну ревізьку душу. Тоді як у Західній Україні мінімальний наділ становив 3,9 десятини, при цьому для нормального існування необхідно було принаймні 5 десятин на одну ревізьку душу. Після 1917 розвиток парцелярного господарства посилився. Так, у 1927 в колишньому СРСР налічувалося 25 млн. селянських господарств, проте встановлення сталінських методів колективізації призвело до ліквідації селянських господарств, а найбільш працездатна і здібна (через те й заможніша) частина селян потрапила до розряду куркулів («експлуататорів») і була репресована .На початку 1990 р. в Україні почалось відроджуватися парцлярне господарство . На 1.01.1990 не було жодного фермерського господарства, а вже наприкінці 1997 їх стало 35,9 тис , питома вага їхніх сільськогосподарських угідь зросла з 0,1% на початку 1992 до 2%.
Парцелярне господарство в Росії[ред. | ред. код]
В Росії виникнення парцелярного господарства відноситься приблизно до 10 ст. Селянська реформа 1861, що означала корінний крок на дорозі розвитку капіталістичних стосунків в сільському господарстві, не звільнила рішуче і повне селянське господарство від середньовічних пут, що тяжіли над ним. Надільна земля стала власністю общин. Збереження крупних латифундій, тягар викупних платежів і зростаючих державних податків, посилене відрізками малоземелля в умовах прогресуючого розкладання села породжували широке поширення кабальних форм оренди, зубожіння селянського господарств, пауперизацію сільського населення. В кінці 19 — початку 20 ст. 2 \ 3 селянських господарств були повністюбідними. Після поразки Революції 1905 -1907 царизм спробував перебудувати аграрні стосунки на користь поміщиків і зростаючої сільської буржуазії ( столипінська аграрна реформа ). Розвиток капіталізму продовжувався на тлі подальшого зубожіння села, здрібніння селянських господарств (їх загальна чисельність до 1916 досягла 21 млн.). Дійсне звільнення села від панування поміщицького землеволодіння і пов'язаних з ним пережитків феодально-кріпосницьких стосунків сталося в результаті Великої Жовтневої соціалістичної революції. Зрівняльний перерозподіл землі, передача селянам худоби і майна їх поміщицьких маєтків привели до такого процесу як "осереднячиванія" села. Підтримка бідняцько-середняцьких шарів села і обмеження куркульства створили найбільш сприятливі умови для розвитку дрібнотоварного парцелярного господарства . Проте і в цих умовах продовжувалося дроблення селянського двору . У 1927 в країні налічувалося 25 млн. селянських господарств. З переходом до індустріалізації країни, в процесі будівництва соціалізму виявилася необхідність корінної реорганізації сільськогосподарського виробництва і заміни дрібного парцелярного крупним колективним господарством . В ході колективізації парцелярне господарство у Росії зникло.[3]
Парцелярний характер землеволодіння у Франції[ред. | ред. код]
Наприкінці XVIII ст. Франція залишалась аграрною країною: 75 % її національного доходу давало сільське господарство. Від 20 до 80 % землі перебувало у спадковому користуванні селян у вигляді малих парцел, розміри яких не перевищували 1 га і які належали поміщикам або монастирям. Великого поміщицького господарства не було. Селяни обробляли свої ділянки і вимушено виконували панщинні повинності на користь феодалів і церкви.
Техніка обробітку землі у 70—80-ті роки XVIII ст. дещо поліпшилася, зросла продуктивність тваринництва. Сільське господарство ставало все більш товарним. Зростаючі потреби підштовхували сеньйорів здавати в оренду або продавати свої володіння. Завдяки цьому частина заможних селян ставали орендарями, займались лихварством і визиском сільської бідноти.
Багато підприємців скуповували частинами, а інколи і цілком маєтки сеньйорів, з правом на побори із селян. Перед революцією 1789—1794 pp. у руках буржуазії сконцентрувалось майже стільки земельної власності, скільки її було у дворянства і духовенства. Сеньйори і землевласники з буржуазії намагалися замінити селян фермерами, які орендували землю на невеликі терміни, і підвищували орендну плату.
В окремих районах Франції великі землевласники огороджували широкі угіддя і перетворювали їх на пасовища. Становище основної маси селян продовжувало погіршуватися. Більшість селян шукали додаткових засобів існування, вдаючись до кустарних промислів і праці за наймом. Не в змозі прогодуватися своєю працею, частина селян перетворювались у жебраків. За підрахунками в 70 -ті роки ХІХст. сільськогосподарська продукція у 2, 5 рази перевищувала вартість промислової.
Таким чином, даний тип французького землеволодіння сприяв і надалі збереженню аграрно-індустріальної структури економіки.[4]
Особливості еволюції парцелярного господарства у країнах , що розвиваються[ред. | ред. код]
Еволюція парцелярного господарства у країнах, що розвиваються, має низку особливостей. Основну масу населення складає селянство . Збільшувалось число дрібних землеволодінь , тому що аграрні реформи на той час дуже обмежували крупне землеволодіння і число орендарів , чиї права на землю гарантуються законом. У деяких країнах, що розвиваються, шар дрібного парцелярного селянства зріс за рахунок освоєння порожніх земель і таких, що раніше не експлуатувались .Явним результатом реформ з'явилося зміцнення парцелярного господарства, але в той же час ряд державних актів, система монопольних цін ставить дане господарство , у залежність від державного сектора і капіталістичних підприємців. В умовах аграрно-технічної відсталості, збереження докапіталістичних форм експлуатації розорення і витіснення дрібних власників і орендарів під впливом товарно-грошових стосунків прийняли особливо великі масштаби. У країнах соціалістичної орієнтації уряду намагаються припинити процес зубожіння і пауперизації парцелярного селянства шляхом їх кооперації .[5]
Див.також[ред. | ред. код]
Літ. до ст. Селянство
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Господарство парцелярне, Економічний словник. predmety.in.ua (амер.). Процитовано 26 квітня 2018.
- ↑ Парцелярне господарство - значення слова, визначення слова, слово означає | VseslovA. vseslova.com.ua. Процитовано 26 квітня 2018.
- ↑ Парцелярне господарство - значення слова, визначення слова, слово означає | VseslovA. vseslova.com.ua. Процитовано 26 квітня 2018.
- ↑ Парцелярний характер землеволодіння - Економічна історія - - Електронна бібліотека. www.info-library.com.ua. Процитовано 26 квітня 2018.
- ↑ Парцелярне господарство. vre.pp.ua (укр.). Процитовано 26 квітня 2018.
6.Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.
7.Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 1905—1907 років, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 16; його ж, Аграрне питання в Росії до кінця XIX ст, там же, т. 17.