Капіталізм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Капіталі́зм — суспільно-економічний лад, що ґрунтується на товарному виробництві, приватній власності на засоби виробництва та експлуатації найманої праці.[Джерело?] У сучасній науці замінюється на поняття — «індустріальне суспільство з ринковою економікою».
Сутність капіталізму в економічному примусі до праці — кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. В ідеалі основний принцип капіталізму — laissez-faire (дозвольте робити), хоча чистого капіталістичного суспільства ніколи не існувало — держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. В сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля.
Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту — власнику засобів виробництва.
Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.
Зміст |
[ред.] Етимологія
Термін «капіталізм» походить від капіталу, який в свою чергу є похідним від латинського слова лат. capitalis, від прото-індоєвропейського kaput - голова, оскільки статок людини в древності оцінювався кількістю голів худоби.
Адам Сміт, батько капіталістичного мислення, ніколи не вживав цього слова, описуючи економічну систему, що здавалася йому досконалою, як систему природної свободи.
Слово капіталіст вперше зустрічається в «Подорожі у Францію» Артура Янга, що побачила світ у 1792 році. Слово капіталізм вперше вжив Теккерей у 1854 році. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс вживали термін капіталістичний спосіб виробницва. У першому томі «Капіталу» (1867) термін капіталізм зустрічається тільки двічі.
Перше використання слова капіталізм у сучасному сенсі системи виробницва було в книзі Вернера Зомбарта «Євреї та сучасний капіталізм» 1902 року.
[ред.] Політична економія капіталізму
[ред.] Класична політекономія
Класична політична економія виникла в Британії наприкінці 18 століття. Її предстваники: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Стюарт Мілль, Жан-Батіст Се, дали аналіз виробництва, розподілу й обміну товарами в умовах ринку, заклавши основи для подальшого вивчення.
Початком класичної політичної економії вважається книга Адама Сміт «Багатство націй» (1776), в якій він засуджував меркантилізм і пропагував ідею «системи природної свободи». Сміт розробив низку ідей, які продовжують асоціюватися з капіталізмом донині, зокрема ідею невидимої руки ринку, що змушує мимоволі створювати загальне добро, переслідуючи особисті інтереси. Сміт змушений був наполагати на цих ідеях, щоб побороти популярний в ті часи дух меркантилізму. Він критикував монополії, тарифи, мито та інші накладені державою обмеження, вірячи, що ринок найсправедливіший і найефективніший суддя. Погляди Сміта розділяв Рікардо. У книзі «Принципи політичної економії та оподаткування» він сформулював закон порівняльної переваги, який пояснював чому вигідно торгувати навіть тоді, коли одна із сторін ефективніша щодо виробництва усіх типів товарів. Рікардо також підтримував закон Се й вірив, що повна зайнятість є нормальним рівноважним станом у конкурентній економіці. На його думку інфляція сильно співвідноситься з кількістю грошей і кредитом, й був прихильником закону зменшення доходності, за яким додаткові затрати приносять дедалі менше результатів.
Погляди класичної політекономії перекликаються з доктринрою класичного лібералізму, яка закликала до мінімального втручання уряду в економіку, хоча й не заперечувала проти державного виробництва незначної кількості базових громадських вартостей.
[ред.] Марксистська політекономія
Марксизм вважає капіталізм найвищою стадію розвитку суспільства із антагоністичним способом виробництва. Головне протиріччя капіталізму марксизм убачає в несумісності суспільного характеру виробництва при капіталізмі й приватної власності, яка лежить в основі капіталістичної системи розподілу. Розв'язання цього протиріччя марксизм бачить у соціалістичній революції, результатом якої буде встановлена суспільна власність на засоби виробництва і комуністичний принцип розподілу - від кожного за його здібностями, кожному - за потребами.
Карл Маркс розрізняв споживчу вартість продукту й товарну вартість. При капіталізмі праця теж стає товаром, робітник продає свою робочу силу. Різниця між товарною вартістю виробленого робітником продукту й вартістю його робочої сили складає додаткову вартість, яка експропріюється власником засобів виробництва - капіталістом. За Марксом капіталізм породжує свого могильника - промисловий робітничий клас.
Маркс вказав на кризи надвиробництва як на фундаментальну ваду ринкової економіки.
В своїй роботі "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму", Ленін дав означення монополізму, який він ототожнює з імперіалізмом, стверджуючи, що це нова стадія розвитку капіталізму, яка характеризується експортом капіталу на противагу експорту товарів.
[ред.] Політична соціологія Вебера
Макс Вебер вважав визначальною рисою капіталізму тований ринковий обмін, а також раціоналізацію виробництва з метою досягення максимальної ефективності й продуктивності. На думку Вебера робітники в докапіталістичних економіках ставилися до роботи як до особистих стосунків між майстром і підручним у цеху, або поміщиком і селянином у маєтку.
Для Вебера західний капіталізм є раціональною організацією формальної вільної праці.
[ред.] Німецька історична та австрійська школи
Німецька історична школа в першу чергу визначає капіталізм через організацію виробництва для ринку. Хоча такий підхід має спільні теоретичні корені з Вебером, у рамках цього підходу наголос на ринок і грошові позики робиться в іншому аспекті. Для послідовників німецької історичної школи основна відмінність капіталізму від традиційного способу виробництва у переході від середньовічних обмежень на кредит і гроші до сучасної грошової економіки, а також наголосі на мотиві зиску.
В кінці 19-го століття від німецької історичної школи відділилися австрійська економічна школа, яка мала великий вплив на економічне мислення впродовж 20-го століття. Австрійський економіст Йозеф Шумпетер підкреслював ідею властивого капіталізму «креативного руйнування», тобто того факту, що ринкові економіки весь час змінюються. В будь-яку мить є галузі промисловості, що підіймаються, й галузі промисловості, що занепадають. Шумпетер, як і багато сучасних економістів, вважав, що ресурси повинні перепливати із тих галузей, що занепадають, у ті, що розвиваються, хоча економісти визнають, що відтік ресурсів від усталених виробництв зустрічає опір з боку інституцій.
Австрійські економісти Людвіг фон Мізес та Фрідріх Гаєк були провідними захисниками ринкового капіталізму проти тих, хто виступав за централізовано плановану економіку. Мізес та Гаєк стверджували, що тільки ринковий капіталізм може впоратися зі складною структурою сучасної економіки. Оскільки сучасна економіка виробляє такий широкий асортимент товарів та послуг і складається з великої кількості споживачів та підприємств, на думку Мізеса й Гаєка інформаційні проблеми, що постали б перед будь-якою іншою формою економічної організації, перевищують можливості обробки. Прихильники школи економіки постачання, збудованої на принципах австрійської школи, підкреслюють закон Сея: «постачання створює попит». Для цієї школи капіталізм — це відсутність державних обмежень на свободу рішень виробників.
Австрійська школа стверджує, що Маркс не розрізняв капіталізм і меркантилізм — сплутав імперіалістичні, колонізаторські, протекціоністські і інтервенціоністські доктрини меркантилізму з капіталізмом.
Австрійська школа вплинула на ідеологію лібертаріанства, що вважає ідеалом принцип laissez-faire.
[ред.] Кейнсіанство
В книзі 1937 року «Загальна теорія зайнятості, інтересу та грошей» британський економіст Джон Мейнард Кейнс висловив ідею, що капіталізму властива фундаментальна вада, пов'язана із здатністю відновлюватися після періодів спаду в інвестиційній активності. Кейнс стверджував, що капіталістична економіка може залишатися в стані постійної рівноваги, незважаючи на високий рівень безробіття. Відкидаючи закон Сея, він говорив, що дехто з людей віддає перевагу ліквідності, а тому радше накопичуватиме гроші, ніж купувати нові товари й послуги, у зв'язку з чим виникала перспектива, що Велика депресія не завершиться без «до певного ступеня кардинальної соціалізації інвестицій».
Кейнсіанство заперечувало думку про те, що збудована за принципом laissez-faire економіка може впоратися з проблемами сама без втручання з боку держави, яке б заохотило загальний попит, зменшуючи високий рівень безробіття та дефляції, які спостерігалися впродовж 30-х років. Кейнсіанці рекомендували як метод боротьби проти рецесії дефіцитні витрати: зменшення податків, збільшення державних позик та витрат. При цьому повинен здійснюватися загальнонаціональний контроль за заробітними платами, інструментом якого є інфляція, що підриває рівень реальних зарплат і запобігає приховуванню грошей. Кейнс намагався знайти вирішення багатьох проблем, поставлених Марксом, не відходячи від принципів класичної економіки. В своїх роботах він показував, що регулювання може бути ефективним, і що економічні стабілізатори можуть стримувати періоди агресивного росту й агресивного падіння. Прибічники Кейнса стверджують, що запропоновані ним заходи були однією з головних причин, завдяки яким капіталізм зміг відновитися після Великої депресії. Проте проти положень кейнсіанства виступають прихильники неокласичної та австрійської шкіл.
Колега Кейнса П'єро Сраффа та нео-рікардійська школи на основі детального технічного аналізу продемонстрували, що динамічна нестабільність в соціально-економічних відносинах виникає завдяки власивої капіталу тенденції добиватися найвищої норми прибутку, що заперечує ідеї кейнсіанства.
[ред.] Неокласична економіка і чиказька школа
В наш час більшість академічних досліджень капіталізму в англомовному світі притримується підходу неокласичної економіки. Вона віддає перевагу ринковій координації і порівняно нейтральному регулюванню з боку уряду, спрямованому на забезпечення права власності, дерегульваному ринку праці, управлінню корпораціями, в якому основну роль відіграють фінансові власники, та фінансовій системі, що в основному ґрунтується на фінансуванні через ринок капіталу напротивагу державному фінансуванню.
Мілтон Фрідман взяв за основу принципи, розроблені Адамом Смітом і класичною економікою, й надав їм нового звучання. Його роботи заклали основу політики приватизації державних підприємств та загалом економічній політиці Рональда Рейгана й Маргарет Тетчер.
Чиказька школа економіки відома захистом принципів вільного ринку й монетаристськими ідеями. На думку Фрідмана й інших монетаристів ринкові економіки внутрішньо стабільні, якщо їх залишити самих на себе, а спади - це результат державного втручання. Наприклад, Фрідман вважає Велику депресію наслідком скорочення грошової пропозиції з боку Федеральної резервної системи, а не в недостатніх інвестиціях, як стверджував Кейнс.
Неокласична економіка вважає цінності суб'єктивнми, різними для різних людей і для однієї людини в різний час, а тому відкидає трудову теорію вартості. Маржиналізм притримується думки, що економічна вартість є результатом маржинального продукту й маржинальної вартості. Прихильники цієї теорії розглядають зиск капіталіста як результат виходу за межі сучасного йому споживання, ризику й організації виробництва.
[ред.] Історія капіталізму
Капіталізм виник та утвердився спочатку в Європі впродовж XV-XIX століть.
[ред.] Передісторія
Фернан Бродель знаходить перші ознаки капіталістичних відносин ще в XI-му столітті, коли в Євпропі як гриби після дощу почали виростати міста. Панівним середньовічним способом виробництва було натуральне господарство - система господарювання, за якої кожне помістя виробляло майже всі необхідні для свого існування продукти. Виникення міст означало утвердження нового поділу праці, а також статус вільних людей для їхніх мешканців. Статус міст був закріплений в континентальній Європі магдебурзьким правом, яке звільняло їх від управління та суду феодала. Водночас у Європі складалася торгова система, віхами якої були Ганза та Шампанські ярмарки.
До початку XIII століття в Європі стався демографічний вибух. Населення Франції, наприклад, зросло до 18-20 млн. Стрімкий ріст населення зустрівся з обмеженням на сільськогосподарське виробництво. Спочатку Великий голод, а потім Чорна смерть призвели до значного зменшення населення й стали передумовами виникнення суспільства нового типу. Наслідоком обезлюднення стали розвал кріпацтва - землевласники приваблювали селян-орендарів на свої землі на процес обгороджування. Карл Маркс описував ці явища, як відчудження виробника від засобів виробництва. В результаті селянська земля перетворилася в поміщицький капітал.
[ред.] Кінець середньовіччя
З розпадом феодального ладу, торгівля зросла не тільки між містами та селами, але й між державами. Погляди людей почали змінюватися особливо після винайдення друкарського верстату. Вплив середньовічної католицької церкви почав слабшати. Власне він був основною перепоною на дорозі розвитку економічного ладу. Однак цікаво, що саме при кінці середньовіччя серед католицької форми християнства вже розросталися групи капіталістичної торгівлі, виробництва та банківської справи. Приклад цього можна було побачити у таких католицьких містах, як Венеція (Італія), Аугсбург (Німеччина) та Антверпен (Фландрія, нинішя Бельгія)
Згодом, у XVI сторіччі вибухнула протестантська Реформація. Хоча було б перебільшенням казати, що Реформація створила капіталізм, з неї таки вийшли ідеї, що безперечно наголошували на ньому. Передусім кальвінізм зняв із законного торгівельного прибутку пляму "лихварства". Крім того, деякі протестантські вчення спонукували людей тяжко працювати, аби мати успіх у житті і таким чином довести, що вони належть до "вибраних". Вони вважали, що успіх торгівлі був ознакою Божого благословення. Результатом цього майно стало готовим "капіталом" для вкладу в подальше крамарство. Таким чином протестантська етика, що приписує тяжко трудитися, фактично, сприяла поширенню капіталізму.
Не дивно, що капіталістична економіка розвинулась скоріше у протестантських країнах, а не католицьких. Однак католицька церква швидко надолужила втрачене. Вона дозволила капіталізм у тих країнах, де мала великий вплив, таким чином сама обернулась у заможну капіталістичну організацію.[1]
Безсумнівно, капіталізм мав перевагу над феодалізмом зокрема тим, що дав більшої свободи робітничому класу. Однак в капіталізмі теж була велика несправедливість. Прірва між багатими та бідними розширювалась. З одного боку капіталізм здійснював експлуатацію робітників призвів до класової боротьби, з другого — утворив велике суспільство споживачів у деяких країнах із високим матеріальним достатком.[2]
[ред.] Джерела і посилання
[ред.] Дивись також
 |
Гляньте капіталізм у Вікісловнику, вільному словнику. |
