Користувач:Pginer-WMF/Test
Ток-бокс (англ. talkbox) — блок ефектів, що дозволяє музикантам змінювати звук музичного інструменту, так що його звучання набуває інтонації людського голосу. У просторіччі називається «жующий шланг».
Являє собою герметичний корпус зі звуковим висновком у вигляді пластикової трубки (шланга). Джерелом звуку є динамічна головка, розташована всередині корпусу. На неї подається сигнал з электромузыкального інструменту (гітари, синтезатора).
Ток-бокс використовує гітарист Річі Самбора, зокрема, у композиції «Livin' On A Prayer» групи Bon Jovi (альбом «Slippery When Wet», 1986).[1]
У 1939 році Элвино Рей[en], радист-любитель W6UK, використовував горловий вугільний мікрофон, щоб модулювати звук своєї електрогітари. Отриманий ефект назвали «співаючі гітари» (англ. Singing Guitar), і використовувався як на сцені, так і в фільмі Jam Session, але не отримала великого поширення.
У тому ж 1939 році Гілберт Райт винайшов пристрій Sonovox, яке з допомогою спеціальних мембран, крепившихся до горла виконавця, змінювало людський голос, наближаючи його до звучання музичних інструментів.[2] Sonovox отримав більшого поширення, ніж «співаючі гітари» Элвино Рея, зокрема, він використовувався у фільмах «Дамбо» (1941), The Reluctant Dragon[en] (1941), «Одержима» (1947), «Таємне життя Уолтера Мітті» (1947), «Мовець літак Уиззер» (1947), Волшебное фортепиано Спарки[en] (1947), «Лист трьом дружинам» (1949) і The Good Humor Man[en] (1950). Пізніше соновокс використовувала британська рок-група The Who при записі альбому The Who Sell Out (1967) і в треку «The Rock» альбому Quadrophenia (1973).
Пит Дрейк[en], продюсер і виконавець на педальной слайд-гитаре з Нашвилла, використовував ток-бокс при запису альбом «Назавжди» (англ. Forever) в 1964 році, після чого його інструмент стали називати «мовець стіл гітара». В наступному році студія Gallant випустили три альбоми при записі яких використовувався ток-бокс: Pete Drake & His Talking Guitar, Talking Steel Singing and Strings, and Talking Steel Guitar.[3] Ток-бокс Дрейка складався з 8-дюймового паперового конуса спикер-драйвера[en], прикріпленого до воронки, яка з'єднувалася трубкою з ротом виконавця. Пристрій був досить гучним, щоб використовуватися в студії звукозапису. [[Категорія:Засновані 1939]] [[Категорія:Звукозапис]] [[Категорія:Цифрова обробка сигналів]] [[Категорія:Pages with unreviewed translations]]