Кримінальний кодекс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Загальні відомості[ред.ред. код]

Кримінальний кодекс — систематизований законодавчий акт, що врегульовує питання виключного переліку діянь, які є кримінальними правопорушеннями, встановлює підстави кримінальної відповідальності та передбачає види покарань та/або заходів безпеки до осіб, котрі вчинили заборонену дію чи бездіяльність. Водночас кримінальний кодекс має предметом регулювання також і інші, крім вище зазначених, питання матеріального кримінального права, що пов'язані з зі злочинами (проступками) і відповідальністю за їх вчинення (наприклад, давність притягнення до кримінальної відповідальності, звільнення від неї, судимість та пробацію тощо).

Кримінальний кодекс може бути єдиним джерелом кримінального права певної країни — у разі коли кримінальне право повністю кодифіковане (Україна і країни СНД), основним джерелом кримінального права — коли система джерел кримінального права не вичерпується лише кримінальним кодексом, а кримінально-правові норми розміщені в окремих законах про кримінальну відповідальність неповнолітніх, юридичних осіб, військовослужбовців (закон про військові злочини або військовий кримінальний кодекс), і ці закони діють одночасно з КК (ФРН, Франція, Чехія та ін.).

Першим кримінальним кодексом в Європі було, по суті, Кримінальне уложення німецького імператора Карла V 1532 р., яке в латиномовному варіанті мало назву кримінальної Конституції (Constitutio Criminalis Carolina). Появу терміна «кримінальний кодекс» пов"язують з прийнятим 1810 р. Кримінальним кодексом Франції (Code Penal). Кримінальні кодекси є більш типовими для континентального (романо-германського) права і в країнах, які рецепціювали римську правову традицію (Африка, Латинська Америка та ін.); рідкісними кримінальні кодекси є в країнах, що належать до юрисдикції загального права (англ. common law jurisdictions -- країни-репрезентанти англо-саксонської правової сім"ї).

Кримінальні кодекси сучасних держав були прийняті в різний час, тому, щоб відповідати сучасним потребам боротьби зі злочинністю, кримінальне законодавство досить часто оновлюється шляхом часткового реформування окремих інститутів (наприклад, Шостий закон про реформу кримінального права 1998 року у ФРН) або шляхом повної рекодифікації (наприклад, у 2009 р. в Румунії було прийнято новий КК, який мав замінити КК 2004 р., однак через те, що КК Румунії 2004 р. ніколи так і не вводився в дію [1], фактично КК 2009 р. замінив КК Румунії 1969 р.

У Європі виділяються декілька поколінь кримінальних законів. Найстарішими є кримінальні кодекси Мальти (1854р.; фактично КК Франції 1810 р., перекладений італійською мовою), Бельгії (1867р.; діє також на території Люксембургу), Голландії (1886р.), Фінляндії (1889 р.), Норвегії (1902 р.). У 30-ті роки XX ст. Були прийняті чинні КК Італії (1930), Данії (1930), Швейцарії (1937). З кодифікацій 60-х рр. сьогодні зберігають чинність лише КК Швеції 1965 р. та реформований КК Болгарії 1968 р. В значній кількості європейських країн (особливо постсоціалістичного табору) в зв’язку з демократичними перетвореннями, у 1990-2000 рр. також було прийняте нове кримінальне законодавство. Нові КК з’явилися в Албанії (1995), Іспанії (1995), Македонії (1996), Хорватії (1997), Польщі (1997). Найновішими європейськими кримінальними законами є КК Словаччини (2005р.), Словенії (2008р.), КК Чеської республіки від 8 січня 2009 р. (чинний з 01 січня 2010 р.), КК Румунії від 17 липня 2009 р. № 286 (за першою редакцією перехідних положень він мав набрати чинності з 24 липня 2010 р., але набрав чинності фактично 01 лютого 2014 р. [2]), КК Республіки Хорватія від 21 листопада 2011 р. Новий КК Угорщини прийнято 25 червня 2012 р., він набув чинності з 01 липня 2013 р.

Кримінальні кодекси за країною[ред.ред. код]

Європа[ред.ред. код]

Азія[ред.ред. код]

Північна Америка[ред.ред. код]

Південна Америка[ред.ред. код]

Австралія та Океанія[ред.ред. код]

Держави пострадянського простору[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Історичні кримінальні кодекси[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кленова Т. В. Основы теории кодификации уголовно-правовых норм: Монография. — Самара: Издательство Самарского университета, 2001. — 244 с.
  • Панько К. К. Методология и теория законодательной техники уголовного права России. Монография. — Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2004. — 272 с.
  • Семенов И. А. Законодательная техника в уголовном правотворчестве. — Тюмень, 1998.
  • Соловьев О.Г. Юридическая техника в механизме уголовно-правового регулирования : проблемы теории и практики: учеб. пособие для вузов / Науч.-метод. совет ун-та; Яросл. гос. ун-т им. П.Г. Демидова - Ярославль: Б.и., 2008. - 166 с.
  • Иванчин А.В. Законодательная техника и ее роль в уголовном правотворчестве: Монография. - М.: Юрлитинформ, 2011. - 206 с.
  • Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса. - Петроград, 1917.
  • Codifying the Criminal Law. — Dublin: Expert Group on the Codification of the Criminal Law, 2004. — 133 р.
  • The Handbook of Comparative Criminal Law / Edited by Kevin Jon Heller and Markus D. Dubber. — Stanford: Stanford University Press, 2010. — 672 p.

Примітки[ред.ред. код]