Лашнюков Іван Васильович
| Лашнюков Іван Васильович | |
|---|---|
| Народився |
20 березня (1 квітня) 1823 або 30 березня (11 квітня) 1823 Конотоп, Конотопський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Помер |
25 жовтня (6 листопада) 1869 (46 років) Борзна, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | історик, педагог |
| Alma mater | історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимираd (1851) |
| Заклад | Імператорський університет Святого Володимира |
Лашнюков Іван Васильович (20 березня 1823, Конотоп — 25 жовтня 1869, Борзна) — український історіограф, професор історії та статистики.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в родині сільського священика. Навчався в Ніжинському юридичному ліцеї кн. Безбородька. Після закінчення Чернігівської духовної семінарії з відзнакою, і як найкращий учень, був рекомендований до Київської духовної академії. Проте вирішив поступити до Медично-хірургічної академії у Санкт-Петербурзі, але не був прийнятий за станом здоров'я.
Поступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Серед його викладачів були І. Павлов, І. Вернадський. В університеті він зайнявся дослідженням проблем політичної історії та культури. За студентську роботу «О причинах усобиц между русскими князьями и о влиянии их на современное общество в период времени от Рюрика до Ивана Калиты и до Гедимина» був удостоєний золотої медалі.
Після закінчення університету (1851) І. Лашнюков здобув ступінь кандидата наук і став працювати старшим вчителем словесності у Другій київській гімназії. З 1853 на посаді виконуючого обов'язки професора історії у Ніжинському ліцеї. Після захисту магістерської дисертації за монографією «О международных и общественных отношениях в древнейший период нашей истории, от призвания варяго-руссов до смерти Ярослава» (К., 1856) затверджений професором історії та статистики.
На початку 1860-х був у науковому відряджені за кордоном, де вивчав систему організації навчання у середніх навчальних закладах. Також проявляв інтерес до слов'янофільства. Надрукував статті про західних слов'ян («Сучасне політичне становище західних слов'ян», «Стан історії науки у західних слов'ян — характер журналістики на Заході», «Слов'янська ідея і ЇЇ доля», «Слов'янство і світ майбутнього»).
Поділяв історичні погляди М. І. Костомарова. Співробітничав з «Журналом Министерства народного просвещения», газетами «Киевлянин», «Петербургские Ведомости» та ін.
У 1868 І. Лашнюков був запрошений на посаду доцента кафедри російської історії Київського університету. Він прийняв запрошення, проте тяжка хвороба не дала йому змоги повною мірою розкрити свій талант.
Основні праці[ред. | ред. код]
- Очерки русской истории и историографии. К., 1869;
- Пособие при изучении русской истории критическим методом. К., 1870;
- Владимир Мономах и его время. К., 1873.
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с.: іл. [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Провідники духовності в Україні: довідник / за ред. І. Ф. Кураса. — К.: Вища шк., 2003. — 783 с.