Леквар
 | |
| Походження |
 Україна |
|---|---|
| Регіон чи країна | Закарпаття |
| Необхідні компоненти | слива |
Ле́квар — традиційне закарпатське повидло, яке виготовляється зі слив сорту угорка або бистрицьких слив (сливи-бистриці), плоди яких можуть досягати розміру ківі, або локального сорту Немтудом. В залежності від сорту слив, леквар має більш виражений солодкий або кислий смак. Цукор не додається — що є характерною ознакою леквару. Продукт має дуже густу консистенцію, темно-синій, майже чорний колір та характерний запах чорносливу.
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 25 липня 2022 року № 269 «Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України» сливовий леквар внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України під охоронним номером 050.нкс[1].
Історія[ред. | ред. код]
Продукт відомий з початку XIX століття, що пов'язано з поширенням в регіоні фруктових садів в селянських господарствах. Леквар мав велике значення у повсякденному житті селян, бо сливи росли в кожному дворі і мали велику популярність у кулінарії. Його вживали окремим продуктом, десертом, а також для приготування низки страв: лекварош-дереє (нагадує вареники), пікниці (домашні ковбаси), ґомбовців, шутиминь (локальні смаколики), соусом до м'ясних страв.
Назва походить від угорьского lekvár - "повидло", "варення" з різних фруктів.
Продукт тривалого зберігання, тому його вживали впродовж календарного року.
Серед переваг традиційного повидла[2]:
- дієтичність завдяки відсутності цукру;
- велику кількість клітковини, що забезпечує швидке насичення;
- наявність у складі мікроелементів та вітамінів;
- абсолютну натуральність продукту;
- гіпоалергенність.
Приказка «Впав у леквар» про людину, яку засмоктала рутина чи робота.
Леквар і сьогодні популярний на Закарпатті. Він виробляється як для домашнього споживання, так і для продажу на ринку.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України. Сливовий леквар — традиція приготування та культура споживання на Закарпатті. uccs.org.ua. Український центр культурних досліджень. 2 вересня 2022. Процитовано 15 січня 2023.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Що таке леквар? З чого готують карпатський леквар?. uzhgorod.net.ua. Iнформаційно-аналітичний інтернет-портал «Uzhgorod.net.ua». 10 грудня 2021. Архів оригіналу за 3 липня 2022. Процитовано 15 січня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- «Жахливо смачно»: ТСН дізналася секрет приготування закарпатського делікатесу зі слив. tsn.ua. ТСН. 14 жовтня 2020. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 15 січня 2023.
- Леквар внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини. techhorticulture.com. 27 липня 2022. Процитовано 15 січня 2023.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)