Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Україна

Прапор України Герб України
Прапор Герб
Гімн:
«Ще не вмерла України і слава, і воля»[1]
"Інструментальна версія"

"Версія зі словами. Виконує хор ім. Верьовки"
Розташування України

Україна на карті Європи. Салатовим кольором виділені тимчасово окуповані території

Столиця
(та найбільше місто)
Київ Київ
50°27′ пн. ш. 30°30′ сх. д. / 50.450° пн. ш. 30.500° сх. д. / 50.450; 30.500
Офіційні мови Українська
Державний устрій Парламентсько-президентська республіка
 - Президент Петро Порошенко
 - Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк[2]
 - Голова Верховної Ради Олександр Турчинов
Незалежність від СРСР 
 - Проголошено 24 серпня 1991 
 - Референдум 1 грудня 1991 
 - Визнано 26 грудня 1991 
Площа
 - Загалом 603 628 км² (46)
 - Води (%) 7 %
Населення
 - оцінка 1 січня 2014 р. 45 426,2 тис.[3][4] (30)
 - перепис 2001 р. 48 457 000[5]
 - Густота 75,4 осіб/км² (118)
ВВП (ПКС) 2012 р., оцінка
 - Повний 344,7 млрд US$ (39)
 - На душу населення 7600 US$ (133)
ІРЛП  (2012) 0,740 (високий) (78)
Валюта Гривня,

Символ гривні (UAH, код 980)

Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166 UA / UKR
Домен інтернету .ua, .укр
Телефонний код +380

Украї́на (МФА: Аудіо [ukrɑˈjinɑ]опис файлу) — держава у Східній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша країна, чия територія повністю лежить в Європі[6], друга країна за величиною на європейському континенті, якщо враховувати Росію. Межує з Росією на сході і північному сході, Білоруссю на півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною — на заході, Румунією та Молдовою — на південному заході. На півдні і південному сході омивається Чорним й Азовським морями.

Віддавна на території України існували держави скіфів, сарматів, готів та інших народів, але відправним пунктом української державності й культури вважається Київська Русь 913 століття[7]. Після монгольської навали її спадкоємцем стало Руське королівство 1314 століття[7]. Воно було поглинуте сусідніми Литвою та Польщею, об'єднаними з 16 століття у федерацію Річ Посполита. Формування новітньої української нації припало на часи визвольної війни 16481657 років під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої[7][8]. Результатом війни стало заснування в Україні козацької держави Війська Запорозького. Через міжусобиці вона опинилася розділеною між Польщею та Росією. У 18 столітті козацька автономія була остаточно ліквідована російським царатом. Під час української революції початку 20 століття постало декілька національних держав: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західно-Українська Народна Республіка, Кубанська народна республіка[9] та інші. Внаслідок, поразки українських визвольних змагань 19171921 років ці держави були поглинуті сусідами: Радянською Росією, Польщею, Румунією і Чехословаччиною. На російській території була створена більшовицька Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), яка 1922 року увійшла до складу Радянського Союзу. Відлунням визвольних змагань стало проголошення незалежності Карпатської України в 1939 році, що була окупована Угорщиною. В ході Другої світової війни до УРСР була приєднана Західна Україна, а 1954 року — Крим. Сучасна держава Україна утворилась в результаті розпаду Радянського Союзу, скріпленого результатом волевиявлення української нації 1 грудня 1991 року.

Україна — унітарна держава. Вона складається з 24 областей, однієї автономної республіки Крим і двох міст з особливим статусом: Київ, столиця та найбільше місто, і Севастополь. Україна є парламентсько-президентською республікою з окремою законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Найвищим органом державної влади є Верховна рада України, а главою держави — Президент України.

За останнім переписом населення 2001 року в Україні проживало понад 48,4 млн осіб. З них 77,8 % становили українці, 17,3 % — росіяни і 4,9 % — представники інших національностей. Частка міського населення становила 32,5 млн осіб (67,2 %). Кількість жінок (53,7 %) переважала над кількістю чоловіків (46,3 %). Офіційною мовою в Україні є українська. В результаті багатовікового зросійщення[10] у східних і південних областях поширена російська мова. Більшість населення належить до християн східного обряду — православних і греко-католиків. Серед інших конфесій представлені римо-католицизм, протестантизм, іслам.

Україна — промислово-аграрна країна. Вона є одним з провідних експортерів деяких видів сільськогосподарської продукції і продовольства. Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, автомобілебудування, авіабудування, виробництво техніки, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості. Україна є потужним виробником та експортером електроенергії. Налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником зброї — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Україна є одним із членів-засновників Організації Об'єднаних Націй[11], а також членом понад сорока міжнародних організацій.

Зміст

Назва

Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі (1690). Правобережжя і Лівобережжя з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжито стосовно Задоння і Рязані — московського порубіжжя.
Докладніше: Україна (назва)

Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[12]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається у руських літописах під 1189, 1213, 1280 і 1282 роками[12], позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину і Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV–XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля і Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я.[13] Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького.[14] У зв'язку з входженням останньої до складу Московії, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я, виступаючи синонімом слова «Малоросія»; ним також позначали Слобожанщину, заселену вихідцями з цього регіону. У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»[13]. 1917 року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.

Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край», тобто «у» означає «рідний», «свій». Таким чином «україна» — антонім слова «чужина».[15]. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «околицю» (рос. окраину) або «прикордоння».

У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «Скіфія», «Сарматія», «Русь», «Рутенія», «Росія», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина» тощо.

Географія

Топографічна мапа України
Докладніше: Географія України

Розташування

Україна розташована в південно-східній частині Європи[16]. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією та Росією.

Загальна площа України становить 603 628 км², вона становить 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу. За цим показником вона є другою за величиною серед країн Європи після Росії (або найбільшою країною, яка повністю лежить в Європі). Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA[17]. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°23′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи.

Площа виняткової економічної зони України становить 72658 км².

Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6993 км (із них сухопутних 5638 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).

Рельєф

У рельєфі України переважають рівнини (95 % від усієї площі), що належать до південно-західної окраїни Східноєвропейської рівнини. Вони поєднують Поліську, Придніпровську і Причорноморську низовини, що займають 70 % поверхні України, а також Волинську, Подільську, Придніпровську, Донецьку та інші височини. Пересічна абсолютна висота рівнин становить 175 м. В Україні знаходиться найвища точка Східноєвропейської рівнини — гора Берда, висотою 515 м над рівнем моря.

Гірські масиви в Україні представлені частиною Карпатських гір — Українськими Карпатами, де розташована найвища вершина України — гора Говерла (2061 м над рівнем моря), та Кримськими горами, найвищою вершиною яких є гора Роман-Кош (1545 м).

Сейсмічність України проявляється в західних, південно-західних і в південних районах, які розташовані поблизу потужного Середземноморсько-Альпійсько-Трансазійського сейсмогенного поясу планети, і де виділяються два основні сейсмічні регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський. Значна частина території піддається впливам власних (місцевих) землетрусів та сильних підкорових землетрусів зони Вранча (Румунія).[20][21]

Клімат

Докладніше: Клімат України

Територія України лежить у помірно континентальній області помірного кліматичного поясу із зростанням континентальності з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного клімату. В Українських Карпатах і Кримських горах висота місцевості та експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.[22]

Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11 °C… +13 °C на півдні до +5 °C… +7 °C на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7 °C… −8 °C на північному сході до 0 °C у степовому Криму і +2 °C… +4 °C на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17 °C… +19 °C на півночі та північному заході країни до +22 °C… +23 °C у південних районах і +25 °C — на Південному узбережжі Криму.[22]

Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935 р. у Луганську. У результаті вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42 °C.[23]

Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000–1200 мм), найменші — на причорноморському узбережжі та на Присивашші (від 450–400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650–600 мм на заході до 450–400 мм на півдні й південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву — 10-30 см, а в горах досягає 40 см.

Водойми

Річка Дніпро

На території України протікає 63 119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, з них довжиною 10 км і більше — 3302[24]. Більшість річок належить до басейну Чорного і Азовського морів і лише з 2-х % території води мають стік до Балтійського басейну (Сян і Західний Буг з їх притоками). Головні ріки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай. Озер в країні близько 20 тис., з них лише 43 мають площу 10 км² і більше[25]. Найбільше озеро Українського Полісся — Світязь має площу 27,5 км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження — придунайські (Ялпуг — 149 км²), причорноморські (штучно опріснений Кундук (Сасик) — 204,8 км²), кримські (солоне озеро Сасик-Сиваш — 71 км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків[25]. Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км². Найсолонішим є Куяльницький лиман — 157–227‰.

Ландшафти і фізико-географічне районування України

В межах України за спільністю морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтних комплексів — рівнинний, що займає понад 93% території, і гірський. Основні риси ландшафтної структури країни визначаються її розташуванням переважно в помірному поясі. Лише на Південному узбережжі Криму зустрічаються елементи субтропічних ландшафтів середземноморського типу.

Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою біокліматичною і ландшафтною широтною зональністю, частини Карпатської і Кримської гірських фізико-географічних країн. Рівнинні ландшафти України представлені чотирма зональними типами (природними зонами)[26],[25]:

У гірських ландшафтах панують два типи — лісово-лучні з полонинами в Українських Карпатах і лісово-лучні з яйлами в Кримських горах.

Природні ресурси

Україна входить до числа провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що складають мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші і де проживає 0,8 % населення планети, має у своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.

В Україні розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111 видів корисних копалин[27] (за даними УНІАН — 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство сьогодні). З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна і калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їхні родовища є в різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Великобританію, Францію, ФРН, Канаду та інш. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX ст. займала провідне місце серед країн СНД, Європи і світу.[28]

Історія

Докладніше: Історія України

Стародавність

Перші археоантропи на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, понад 900–800 тис. років тому[29]. Люди сучасного типу — Homo sapiens (кроманьйонці) сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. Це були представники європеоїдної раси, мисливці-збирачі, що мали родову організацію. Одним із культових центрів кроманьйонців був природний останець Кам'яна Могила[30]. Понад 10 тис. років тому відбулося танення льодовика, що сприяло збільшенню населення[31]. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився близький до сучасного ґрунтовий покрив[32]. Криза привласнювального господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм: рільництва і скотарства. З появою кераміки наступив неоліт, який на території сучасної України тривав з VII до V–III тис. до н. е.[33]

З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до Р. Х. в Україні тривала доба енеоліту. Стала виразнішою господарча спеціалізація за природно-кліматичними зонами: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Центральною археологічною культурою на території України енеолітичного періоду була Трипільська культура (4000—2100 рр. до Р. Х.), носії якої були першими, хто на землях сучасної України досяг значних успіхів у розвитку економіки, технологій, освоєнні нових земель — створили поселення-протоміста, зразки монументальної архітектури та вжиткового мистецтва, знакові системи, закарбовану в матеріальних пам'ятниках міфологію, складні суспільні структури[34]. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою Ямної культури (2800–2300 рр. до Р. Х.) бронзового віку, у носіях якої вчені вбачають аріїв-індоєвропейців[35]. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає Катакомбна культура (2300–1300 рр. до н. е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською культурою шнуркової кераміки (2300–1700 рр. до Р. Х.), що займала територію Північно-Західної України[36]. Катакомбну культуру заступила Зрубна культура (1700–1300 рр. до Р. Х.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура (1700–1200 рр. до Р. Х.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів[37]. На XII–X століття до Р. Х. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.

У Х ст. до Р. Х. на території України з'являються кочові племена кіммерійців. Їх витіснили скіфи (VII–III ст. до Р. Х.) які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III ст. до Р. Х. на зміну скіфам приходять сармати. Цей союз споріднених племен проіснував до IV ст. н. е, коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів. Паралельно з цими племенами починаючи з VII ст. до Р. Х. греки засновують в Північному Причорномор'ї свої міста-колонії: Тір, Ольвію, Пантікапей, Херсонес, а пізніше й Боспорську державу.

Середньовіччя

Київська Русь

Починаючи з 8 століття українські землі стали центром Руської землі на чолі з полянським Києвом. 882 року Київ захопив варязький конунг Олег (882912), який проголосив його «матір'ю міст руських» й встановив владу варязької династії Рюриковичів. За князювання княгині Ольги (945965), її сина Святослава Ігоровича (965972) і онука Володимира Святославича (9801015) територія Руської держави була розширена шляхом підкорення Києву сусідніх східнослов'янських, балтських і угро-фінських племен. Це була найбільша держава Європи, площа якої сягала 1,5 млн км2. Кордони Київської Русі на півночі пролягали в районах Чудського озера, Фінської затоки Балтійського моря, Ладозького й Онезького озер; на заході — в районі верхів'їв Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану і Західної Двіни; на півдні — Сули, Дону, Росі й Південного Бугу; на сході — Волги та її притоки Оки. Землі й етнічні князівства, де раніше правили місцеві князі, передавалися Рюриковичам. 988 року за правління Володимира русини прийняли християнство з Візантії, що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття. Процес феодальної роздробленості у 11 — 13 століттях призвів до ослаблення Русі. У 1240-х роках вона була завойована Монгольською імперією.

Галицько-Волинська держава

Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель перемістився до Галицько-Волинської держави. До її складу входили Волинь, Галичина, Берестейщина, Холмщина, Підляшшя, Белжщина, Туріво-Пінщина, Чорна Русь, західна Київщина та Закарпаття[38]. Незалежні князівства в Галичині, де правили Ростиславичі, виникли починаючи з 1084 з центрами в Перемишлі, Теребовлі та Звенигороді. 1141 р. Володимирко Володарович об'єднав їх в єдине Галицьке князівство, яке досягло найбільшого розквіту за правління Ярослава Осмомисла. 1199 р. Роман Великий об'єднав Галичину і Волинь в єдину Галицько-волинську державу.[39]. 1245 року його син і спадкоємець Данило, на часи правління якого припала татаро-монгольська навала, визнав свою залежність від Золотої Орди, проте сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, уклав таємні союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, і 1253 року прийняв знак самодержця — корону короля Русі від папи Інокентія IV.[40]. Близько 1256 року, після перемог над монголами Куремси, Данило заснував місто Львів. 1259 року, через відсутність військової допомоги з Заходу, король був змушений повторно визнати верховенство Орди. Його наступник Лев І постійно брав участь у походах ординців на Польщу і Литву. 1303 року Данилів онук король Юрій І домігся створення Галицької митрополії. 1308 року держава перейшла до його синів Андрія і Лева II, які розпочали боротьбу проти Золотої Орди в союзі з тевтонськими лицарями і мазовецькими князями. Проте після їхньої смерті останній монарх Юрій II знову визнав себе васалом Золотої Орди. 1340 року його вбивство дало привід Польщі та Литві — сусідам, які мали династичні права на руський престол, — розпочати війну за Галицько-волинську спадщину. 1392 року Галичина з Белзькою землею і Холмщиною остаточно увійшла до Польського королівства, а Волинь — до Великого князівства Литовського[41].

На кінець 14 столітті українські землі перебували у складі різних держав. Литва ще раніше опанувала землі Києва, Чернігова і Волині. Польща керувала в Галичині і Поділлі. Південна степова Україна перебувала під зверхністю Кримського ханства, утвореного 1447 року, а Закарпаття — Угорщини. 1569 року Литва і Польща об'єдналися в Річ Посполиту для протидії сусідам, в результаті цього центральні українські землі Литви (Київщина, Чернігівщина, Волинь та Поділля) перейшли під польський контроль.

Новий час

Козаччина

Богдан Хмельницький на карті Козацької України. Окремі полки позначені булавами (18 століття).

Наприкінці 15 століття на межі кордонів Литви, Московії та Криму, у «диких степах» Запорожжя, з'явилося угруповання вояків, що звали себе козаками. З 16 століття їхнім військовим осередком стала Січ[42]. Козаки Війська Запорозького формували окремий суспільний стан, що брав участь у війнах на боці Речі Посполитої: Лівонській війні 15581583 років, польсько-московській війні 16051618 років, Хотинській війні 16201621 років, Смоленській війні 16321634 років. Крім цього козаки самовільно ходили з грабіжницькими походами у Молдавію, Московію, Крим, Чорноморське узбережжя Болгарії і Малої Азії, а також активно займалися найманством, особливо під час Тридцятирічної війни 16181648 років. Через правовий і соціальний гніт з боку шляхти козаки неодноразово піднімали повстання, найбільшими з яких були повстання Косинського 15911593 років, повстання Наливайка 15941596 років, повстання Жмайла 1625 року, повстання Федоровича 1630 року, повстання Сулими 1635, повстання Павлюка 1637 року й повстання Острянина 1638 року. Козаки неодноразово відстоювали права українського населення в Речі Посполитій, що зазнавало релігійних та національних утисків[43][44].

У 16481657 роках козаки під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького підняли велике повстання у Речі Посполитій, результатом якого стало створення в Наддніпрянщині самоврядної української держави — Війська Запорозького або Гетьманщини[43][45]. 1654 року для продовження війни з поляками козацька Україна прийняла протекторат московського царя, а 1656 року, через підписання московитами сепаратного миру, уклала союз із Швецією і Трансільванією[46]. 1657 року, після обрання новим гетьманом Івана Виговського, всередині України спалахнуло антигетьманське повстання, що розвинулося у козацько-московську війну. Незважаючи на перемогу гетьмана під Конотопом в 1659 році, він втратив підтримку козацької старшини через союз із поляками[43]. Стартував період козацьких міжусобиць — руїни, в результаті якої козацька держава розкололася по Дніпру на Лівобережжя, Правобережжя і Запорожжя. Правобережна Україна опинилася під владою Речі Посполитої, а Лівобережжя і Запорожжя — під впливом Московії. 1667 року цей поділ був затверджений Андрусівським миром. Козацькі намагання об'єднати Україну під проводом гетьмана Петра Дорошенка за допомоги Осмаської імперії у 16721676 роках закінчилися поразкою і закріпленням попереднього поділу[47]. 1689 року Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Наприкінці 17 століття поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на Правобережжі, а московити зберегли його на Лівобережжі. 1709 року, під час Великої північної війни, козаки під проводом з гетьманом Івана Мазепи уклали союз із Швецією, намагаючись визволитися з під московського панування, але зазнали поразки під Полтавою[48]. 1710 року переможені козаки на чолі з гетьманом Пилипом Орликом прийняли у вигнанні першу козацьку Конституцію[48]. Через повстання Мазепи Московська держава, перетворена на Російську імперію, взяла курс на ліквідацію козацької автономії в Україні. 1754 року росіяни ліквідували українсько-російський митний кордон і 1764 року скасували гетьманство, надавши останньому гетьману Кирилу Розумовському титул фельдмаршала. 1775 року було зруйновано Запорозьку Січ, 1781 року ліквідовано козацький устрій в Україні, а 1783 року закріпачено українських вільних селян[43][49].

Імперська доба

Обкладинка «Енеїди». Еней з козаками.

Після останнього поділу Речі Посполитої 1795 року українські землі були розчленовані між Австро-Угорщиною і Росією. Перша отримала Галичину, Буковину і Закарпаття, а друга — решту України[50].

З кінця 18 століття, під впливом європейського романтизму і націоналізму на українських землях набув розвитку український національний рух. 1798 року Іван Котляревський видав бурлескну поему «Енеїда», головною темою якої було відновлення козацької держави. Цей твір був першим твором української літератури, написаний розмовною українською мовою, й послужив стимулом для відродження українських національних традицій. 1806 року було засновано Харківський університет, що став центром українознавчих студій. 1825 року була написана «Історія русів», що справила виплив на формування української гуманітарної інтелігенції. 1834 року було засновано Київський університет, який так само як і Харківський став одним із українознавчих центрів. У 1840-х роках будителем української національної свідомості став Тарас Шевченко, поезія якого набула популярності серед широких верств українського суспільства — від Волині до Кубані.

Українське національне відродження в Росії сприймалося вороже її керівництвом. Російський уряд проводив політику русифікації, спрямовану уніфікацію мовно-національного простору європейської частини імперії. З цією метою російська влада видавала офіційні заборони на використання української мови, а саме Валуєвський циркуляр 1863 року й Емський указ 1873 року[10].

Новітній час

Визвольні змагання

Плакат УНР: «Чужого не хочу, а свого не віддам!»

1917 року лютнева революція в Росії повалила монархію і дала початок республіканському Тимчасовому уряду[51]. Відлунням цих подій стало формування 17 березня у Києві Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським[51]. 20 листопада, після більшовицького перевороту в Росії, Центральна Рада як представницький орган України проголосила створення автономної Української Народної Республіки (УНР)[52], а 22 січня 1918 року, через спалах українсько-більшовицької війни, проголосила її незалежність[53]. За місяць український уряд уклав у Брест-Литовську договір з Німецькою і Австро-Угорськими імперіями, за допомоги яких звільнив Україну від більшовиків. Проте 29 квітня, в результаті державного перевороту, уряд Центральної Ради замінила військова диктатура гетьмана Павла Скоропадського[51][54]. Республіка була перейменована на «Українську Державу»[54]. Режим Скоропадського протримався до листопада, коли його головні союзники німці капітулювали у Першій світовій війні[54]. 14 грудня повстання Директорії на чолі з Симоном Петлюрою повалило гетьманат і відновило Республіку. Однак відступ німців дозволив російським більшовикам поновити воєнні дії. 6 січня 1919 вони створили у Харкові маріонеткову державу — Українську Соціалістичну Радянську Республіку, від імені якої розпочали війну[51]. Протягом 1919 — 1920 років за контроль над Україною боролися українські республіканці, більшовики, російські націоналісти за підтримки Великої Британії, Франції та Польщі, українські анархісти на чолі з Нестором Махно й українські партизани[51]. Боротьба закінчилася перемогою більшовицьких сил і встановленням радянського контролю в Центральній, Східній та Південній Україні[51].

Паралельно з цим, у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини, 19 жовтня 1918 року українці Галичини, Буковини і Закарпаття проголосили створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові[51]. Проте 1 листопада того ж року її атакувала Польща, розпочавши українсько-польську війну. Нападника підтримували країни Антанти — Велика Британія, Франція, Румунія й Угорщина, а західні українці перебували в міжнародній ізоляції[51]. У пошуках союзника уряд ЗУНР звернувся по допомогу до УНР і 22 січня 1919 року об'єднався з нею у єдину державу[55]. Проте Директорія була зайнята війною з більшовиками і не могла надіслати військ. В результаті цього, на середину липня 1919 року поляки окупували Галичину, румуни — Буковину, а чехи — Закарпаття[51]. У квітні 1920 року за володіння Західною Україною спалахнула радянсько-польська війна. Вона закінчилася 18 березня 1921 року Ризьким миром, що закріпив за Польщею право на українські Галичину та Волинь[51][56].

Соціалістична доба

Українізація. Голодомор. Індустріалізація
Пам'ятник жертвам Голодомору в Києві.

30 грудня 1922 року Українська Радянська Соціалістична Республіка уклала разом із більшовицькими республіками Росії, Білорусі та Закавказзя договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття Конституції СРСР 1936 року була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.

Протягом 19231933 років уряд СРСР та комуністична партія проводили в Україні курс українізації, спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожості українців до радянської влади. Проте з 1930 року, за ініціативи голови українських комуністів Лазаря Кагановича, стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. В 1933 році більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс.

У радянській Україні комуністи проводили колективізацію й індустріалізацію.

У 19321933 роках, з метою колективізації та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, радянська влада організувала штучний голод на території УРСР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживали українці, зокрема Кубань. За різними підрахунками, в результаті Голодомору українське населення втратило від 4 млн[57][58] до 12 млн осіб[59]. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей в Наддніпрянщині, Слобожанщині, Запорожжі й Кубані. Голодомор вважається геноцидом й злочином проти людяності.

1920-30-ті роки у західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився у вигляді ОУН.

Друга світова війна
Бійці УПА в Суразьких лісах (грудень 1943)[60].

24 серпня 1939 року СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад та розподіл сфер впливу у Східній Європі. 1 вересня року німці напали на Польщу з заходу, а 17 вересня Радянський Союз — зі сходу. В результаті цієї операції до УРСР були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями[61]. Після окупації Німеччиною Франції, 28 червня 1940 року СРСР здійснив напад на Румунію. Завдяки цьому до складу УРСР відійшли Північна Буковина і Північна Добруджа, але була відторгнута частина Придністров'я, що стала частиною Молдавської РСР. 14 липня 1940 року радянські війська окупували країни Прибалтики, а 1 червня 1941 року німці захопили Балкани. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони, а також привід для наступу на сусіда та «звільнення» завойованих ним територій.

18 грудня 1940 року Німеччина затвердила план Барбаросса й 22 червня 1941 року напала на СРСР. Війна між цими державами тривала чотири роки й велася переважно на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія. 19 вересня 1941 року нападники захопили Київ і Правобережжя, 24 жовтня — Харків і Лівобережжя, а червні-липні 1942 року — Крим і Кубань. В лютому 1943 року СРСР зміг спинити натиск противника під Сталінградом, а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу після перемоги на Курській дузі. 6 листопада 1943 року радянські війська захопили Київ, а в квітні-травні 1944 року встановили радянський контроль над Правобережжям і Кримом. Наприкінці серпня 1944 року СРСР зайняв Західну Україну й почав наступ на окуповані Німеччиною країни Центральної Європи. 2 травня радянські війська здобули німецьку столицю Берлін. 8 травня війна скінчилася капітуляцією Німеччини. В результаті перемоги СРСР зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена низка прорадянських режимів.

Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями, вивезенням населення. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10 млн жителів України[62]. У цій війні українці воювали як на боці СРСР в Червоній армії[63], так і на боці Німеччини в дивізії «Галичина». Частина українців воювала в складі Української повстанчої армії (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну[64].

Відлига. Застій. Перебудова

У 1945 році Українська РСР стала одним із членів-засновників ООН. Перший комп'ютер радянської МЕСМ був побудований у Київському інституті електротехніки і почав функціонувати в 1950-му.

Післявоєнні етнічні чистки відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, українці були другими у списку серед дорослих «спецпереселенців», що включає 20 % від загальної суми. Крім українців, понад 450 тисяч етнічних німців з України та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації.[65]

УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено понад 700 міст та 28 000 сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль.[66] Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом 19461947 років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів.[67][68]

Після смерті Сталіна в 1953 році Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР у 19381949 роках, Хрущов був глибоко обізнаний з республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У 1954 році широко відзначалося 300-річчя Переяславської Ради і, зокрема, Крим був переданий з РРФСР до Української РСР.[69]

Вже до 1950 року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловості й виробництва.[70] У 19461950 роках п'ятирічного плану майже 20 % радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2 % з 1940 по 1955 рік, в той час як обсяг промислового виробництва зріс в 2,2 рази за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловості та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль в результаті була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.

Незалежність

Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня 1991
Газета «Голос України» № 165 від 27 серпня 1991 року з текстом Постанови та Акту проголошення незалежності України.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет[71], що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. 19 серпня 1991 року в Москві комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу державного перевороту, аби відновити владу партії. Після провалу путчистів, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України[72]. Цей акт підтримало 90,32 % українців на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися перші президентські вибори, на яких переміг голова Верховної Ради України, у 19881990 роках — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. 8 грудня у Біловезькій пущі і 21 грудня в Алма-Аті лідери України, Білорусі та Росії підтвердили розвал СРСР і утворили Співдружність незалежних держав (СНД)[73].

Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 року по 1999 рік[74][75] і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції.[76] Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.

У 1996 році була ухвалена Конституція України, що сприяло стабілізації політичної системи і в той же час зосереджувало більшість владних повноважень в руках тодішнього президента Леоніда Кучми. У вересні того ж року було проведено грошову реформу і введено нову валюту — гривню. Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х років, а з 2000 року почало відбуватись її зростання, в середньому на 7 % щорічно.

Протестувальники на Майдані Незалежності в перший день Помаранчевої революції

У 2004 році другий тур президентських виборів відбувся з масовими системними фальсифікаціями[77] на користь провладного кандидата Віктора Януковича. Це призвело до початку всеукраїнської акції протесту, що отримала назву «Помаранчева революція». Верховний суд України скасував рішення ЦВК про перемогу на виборах Віктора Януковича і призначив переголосування, за результатами якого президентом було обрано Віктора Ющенка.

Янукович повернувся до влади у 2006 році, коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції»[78], що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні 2007 року[79]. В 2010 році Янукович був обраний президентом[80] та сформував новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 11 жовтня 2011 року Печерський суд міста Києва засудив колишнього прем'єр-міністра України і основного суперника Януковича на президентських виборах, Юлію Тимошенко до семи років ув'язнення.


Невдоволення правлінням Януковича вилилося протягом 2010–2013 років у численні акції протесту, зокрема «Податковий майдан», «Україна проти Януковича», протести у Врадіївці тощо, а 21 листопада 2013 відмова Кабінету міністрів від підписання угоди про асоціацію України з ЄС, запланованої попередньо на час саміту Східного партнерства спричинила до багатотисячних акцій протесту, що отримали назву — Євромайдан. Силовий розгін протестувальників у Києві в ніч на 30 листопада спричинив вихід на вулиці 1 грудня сотень тисяч протестувальників з вимогами відставки уряду Азарова і самого президента. Ескалація конфлікту досягла апогею 18—20 лютого 2014, коли в результаті протистояння силовиків та протестувальників у центрі Києва загинуло більше сотні людей, півтори тисячі було поранено, сотні вважаються зниклими безвісти[81][82][83][84]. Результатом подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від виконання обов'язків Президента України Віктора Януковича та призначення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року[85]. Виконувати обов'язки президента України Верховна Рада доручила Олександру Турчинову[86].

Політична криза спричинила до активізації сепаратистських рухів на Півдні та Сході України, в результаті чого протягом березня 2014 Автономна Республіка Крим та місто Севастополь були окуповані Росією, а в травні 2014 на території Донбасу були проголошені Донецька та Луганська «народні республіки».

Війна на сході України

Державний устрій

Україна — унітарна демократична парламентсько-президентська республіка і має багатопартійну політичну систему. В Україні діють такі основні інститути державної влади: Президент, законодавча, виконавча та судова влади. Виконавча влада представлена Кабінетом Міністрів центральними органами виконавчої влади та органами виконавчої влади на місцях. Законодавчий орган — парламент — називається «Верховна Рада України». Судова влада представлена Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції — системою загальних і спеціалізованих судів різних інстанцій.

Конституція України

Петро Порошенко, чинний президент України (з 7 червня 2014 року)

Після проголошення Україною своєї незалежності 24 серпня 1991 року і прийняття нею своєї Конституції 28 червня 1996-го вона стала президентсько-парламентською республікою. Проте 8 грудня 2004 року, на прохання «політичної сили прем'єр-міністра Януковича» (яка побоювалася приходу Ющенко до влади), депутати ввели радикальні зміни до Конституції: за них проголосували 402 депутати, в тому числі Партія регіонів, Комуністична партія і Соціалістична партія. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Коли Янукович став президентом, він призначив нових суддів Конституційного суду, і 30 вересня 2010 року Конституційний суд прийняв рішення про скасування Конституції 2004 року і повернення до Конституції 1996 року (в результаті чого політична система України обрала більш президентський вигляд).

21 лютого 2014 року відновлено дію Конституції 2004 року.

Законодавча влада

Парламент — Верховна Рада України — згідно зі статею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні[87]. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України.

Президент України. Виконавча влада

Президент України згідно з статею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Порошенко Петро Олексійович — чинний президент України з 7 червня 2014 року.[88]

Уряд України — Кабінет Міністрів України — згідно зі статею 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльності є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням з Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльності Уряду, контролює його роботу. До складу Уряду входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, і, на сьогодні, дев'ятнадцять міністерств. Також в систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України.[89]

Судова влада

Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується на принципах територіальності і спеціалізації, а також інстанційності. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного суду України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Спеціалізовані суди:

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Конституційний Суд України є окремим і незалежним від судів загальної юрисдикції.


Для української влади всіх рівнів характерний непотизм і корупція, спричинені відсутністю в країні громадянського суспільства і низькою політичною культурою населення.

Внутрішня політика України

У червні 1991 року Верховна Рада України прийняла концепцію майбутньої Конституції і створила Конституційну комісію. Перший проект був винесений на обговорення в червні 1992 року. Розгляд проекту Основного закону тривав 3 місяці, він пройшов 3 читання. 28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла нову Конституцію — цей день є офіційним святом — Днем Конституції України. Конституція складається з преамбули та чотирнадцяти розділів (161 стаття).

Ринкові реформи почалися в Україні на початку 1992 року. Українська економіка була тісно пов'язана з російською. Україна в цей період лише пристосовувала її до ринкового господарства сусідніх країн. Для контролю економічних процесів уряд мав мати власну грошову одиницю. У 1992 році Україна вийшла з рублевої зони і ввела купонокарбованці як перехідні розрахункові знаки до введення повноцінної валюти — гривні. Однак, ввести нову грошову одиницю вдалося лише у 1996 року після деякої стабілізації економічної ситуації.

У жовтні 1994 року президент держави, Леонід Кучма, запропонував програму економічних перетворень: відпуск цін, обмеження дефіциту бюджету, запровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проведення строгої монетарної політики, масова приватизація великих підприємств, проведення земельної реформи. Цю програму схвалила Верховна Рада. Програма була позитивно оцінена на Заході: США і Європейський Союз надали значну фінансову допомогу в її реалізації, прямі іноземні інвестиції зросли з $484 мільйонів у 1994 році до $3122 мільйонів у 1999. За рахунок іноземних кредитів та інвестицій Україні вдалося зупинити спад виробництва, почати його реконструкцію та переоснащення, скоротити безробіття.

Держава знизила максимальну ставку податків з фізичних осіб, знизився податок на прибуток і на додану вартість, що призвело до пожвавлення діяльності малого й середнього бізнесу. Прискорилася приватизація. У 2000 році близько 70 % обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Вжиті заходи дали позитивний результат. У 1998 році спад виробництва був припинений і почалося його поступове зростання. У 2003 році він склав 15,8 %. Україна відмовилася від іноземних позик і успішно почала виплачувати зовнішній борг.

Політичні партії

Україна має багатопартійну систему, і станом на 1 січня 2013 року в країні зареєстровано 198 політичних партій.[90]. Через високу чисельність політичні партії не часто мають шанс отримати владу поодинці, тому вони часто утворюють блоки. 17 листопада 2011 року український парламент схвалив закон про вибори, що заборонив участь блоків політичних партій на парламентських виборах. Багато партій в Україні мають дуже маленькі членства і невідомі широкому загалу. Довіра українського суспільства до політичних партій, у цілому, дуже низька.[91]

Мають фракції в українському парламенті:

В Україні політична ідеологія представлена націоналістичною (Конгрес українських націоналістів, ВО «Свобода», Українська Національна Асамблея; Українська Національна Консервативна партія тощо), комуністичною (Комуністична партія України), соціалістичною (Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України), екологічною (Партія Зелених України) та іншими течіями. За структурою програм часто виділяють ліві, праві та центристські партії, які також присутні в Україні.

Станом на грудень 2011 року в Україні відсутня політична партія «всеохопного типу».[92][93] Сучасні українські партії не мають виразника всеохопної національної ідеї[91], а цивілізаційні та геостратегічні орієнтації відіграють важливішу роль, ніж економічні і соціально-політичні програми, що зумовило появу партій проросійської та прозахідної (проєвропейської) спрямованості.[94]

Державні свята

Докладніше: Свята в Україні

Зовнішня політика

Дипломатичні місії України

У 1918–1922 роках Україна мала дипломатичні відносини з Польщею, Німеччиною, Болгарією, Туреччиною, Ватиканом, Данією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Персією, Румунією, Литвою, Латвією, Фінляндією, Естонією, Грузією, Австрією та Чехословаччиною.[95] У 1944 році в уряді УРСР з'явився пост міністра закордонних справ, в 1945 році вона стала одним із членів-засновників ООН, а згодом і таких організацій як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці тощо. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку. До 1991 року Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Канада, ФРН, США мали консульства в Києві; Болгарія, Куба, Індія та Єгипет — консульства в Одесі.

Після 1991 року Україна встановила дипломатичні відносини з більшістю країн світу. Оскільки Російська Федерація в обмін на борги СРСР забрала собі всі колишні закордонні посольства, Україна залишилася практично без будівель посольств або консульств за кордоном, за винятком посольства в США. Разом з Російською Федерацією і Білоруссю Україна стала засновником Співдружності незалежних держав (СНД). 31 травня 1997 року президенти Російської Федерації та України підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, який був ратифікований Верховною Радою і Державною думою. 14-15 травня 1999 року на зустрічі президентів держав Центральної Європи у Львові Кучма заявив, що Україна піде «по європейському шляху» і буде налагоджувати тісні зв'язки з ЄС. Засудивши бомбардування Югославії навесні 1999 року українська дипломатія пропонувала свою посередницьку роль у вирішенні конфлікту на Балканах.

У 1999–2001 роках Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів. Вона брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту в Молдові та сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській Грузії. Україна внесла істотний внесок у миротворчих операціях ООН з 1992 року.

Україна в даний час розглядає європейську інтеграцію як свою головну мету у зовнішній політиці, але на практиці зберігає баланс своїх відносин між Європейським Союзом, Сполученими Штатами і Росією.

Партнерство і співробітництво між Європейським Союзом (УПС) з Україною набуло чинності 1 березня 1998 року. 31 січня 1992 року Україна приєдналася до Наради з безпеки і співробітництва в Європі, 10 березня 1992 року стала членом Ради північноатлантичного співробітництва. Україна має тісні відносини з НАТО,[96] хоча й з обранням Віктора Януковича президентом у 2010 році цей курс зближення з перспективою членства НАТО був зупинений. Україна — найактивніший член Партнерства заради миру (ПЗМ).

Україна є членом таких організацій, як: ООН (з 1945), ВООЗ (з 1948), ЮНЕСКО (з 1954), ОБСЄ (з 1992), ОЧЕС (з 1992), Рада Європи (з 1995), ЦЄІ (з 1996), ГУАМ (з 1997), СДВ (з 2005), СОТ (з 2008). Також Україна є фактичним членом СНД (з 1991) і має статус спостерігача в таких організаціях, як: РКБМ (з 1999), ЄврАзЕС (з 2002), Франкофонія (з 2006).

У 2012 році Україна очолила Центральноєвропейську ініціативу (ЦЄІ), а у 2013 році очолювала ОБСЄ.[97][98][99]

Двосторонні відносини

Петро Порошенко та Джон Керрі
Україна має дружні стосунки з Польщею. Від 2004 року Польща підтримує євроінтеграційний курс України. Обидві сторони визнають державні кордони, що склалися після Другої світової війни.
Після здобуття незалежності Україна має напружені відносини з Росією. Україна і Росія були співзасновником СНД, однак між ними виник конфлікт щодо фінансово-майнової спадщини СРСР. 1997 року уряди обох країн підписали двосторонню угоду про «стратегічне партнерство», за якою російський Чорноморський флот отримав базування в Севастополі. 2003 року між Україною і Росією спалахнув прикордонний конфлікт щодо острова Тузла, який остаточно вирішений не був. Після Помаранчевої революції в Україні стосунки між обома країнами погіршилися. Це вилилося в інформаційне протистояння та газові війни 2005–2006 і 2008–2009 років. Україна відмовилася підтримати Росію в російсько-грузинському конфлікті. 2010, після реваншу на президентських виборах в Україні проросійських сил, між урядами України і Росії сталося потепління у відносинах. Була підписана Харківська угода, що подовжила дію угоди 1997 року. Проте наступного 2011 року знову виник газовий конфлікт. Головною проблемою українсько-російських відносин залишається невирішеність делімітації кордонів між обома державами. Стосунки з Росією ускладнюються енергетичною залежністю України і виплатою заборгованості.[100]
Від часу незалежності Україна має напружені стосунки з Румунією, яка домагається перегляду кордонів. Проблемними ділянками є Чернівецька область, гирло Дунаю, острів Зміїний. 3 лютого 2009 року, за рішенням міжнародного суду в Гаазі Україна відстояла суверенітет над островом Зміїний, але втратила частину континентального шельфу багатого на нафту і газ, що відійшов Румунії. Після судового процесу Румунія саботує роботу українського каналу «Дунай-Чорне море», що є конкурентом румунських каналів в дельті Дунаю. Всупереч українському законодавству, румунські дипломатичні служби видають румунські паспорти українським громадянам в Чернівецькій області[101].
2 грудня 1991 року Канада стала першою західною країною, яка визнала незалежність України. А вже 27 січня 1992 року з Україною були встановлені дипломатичні відносини.
Канада та Україна мають тісні двосторонні стосунки. Україну в Канаді представляє Посольство в Оттаві, а також Генеральне Консульство у Торонто, офіси в Пікерінгу та Ванкувері. Історичні узи дружби, виплекані поколіннями українських іммігрантів до Канади. Декларація «Про особливе партнерство», підписана у 1994 році і поновлена у 2001 та у 2008 роках, відзначає підтримку Канадою розвитку України та важливість двосторонньої співпраці для забезпечення стабільності та процвітання. Країни підписали низку угод та меморандумів про порозуміння у таких галузях, як торгівля, технічна співпраця, оборона та взаємна правова допомога. Проте, все ще залишаються широкі можливості для співробітництва. У вересні 2009 року Міністр закордонних справ Лоуренс Кеннон підписав з Україною «Дорожню карту», де було визначено пріоритетні сфери для двосторонньої співпраці.
Стосовно питань оборони, то Канада підтримує особливе партнерство між Україною і НАТО, організовуючи мовні курси, навчальні програми з питань лідерства та миротворчих операцій для українського військового та цивільного персоналу. Україна є третім за величиною учасником канадської Програми військової підготовки та співробітництва. Програма технічного співробітництва Канадської агенції міжнародного розвитку (КАМР) на даний час є єдиною програмою КАМР в Європі. Україна є однією з 20 країн, де зосереджені програми КАМР. Також Канада та Україна мають позитивні комерційні відносини.

Збройні сили

Україна має багату військову історію, що налічує понад 1000 років. Княжа дружина, що існувала в часи Київської Русі була однією з найгрізніших армій в тогочасній Європі, що дозволяло київським князям здійснювати неодноразові успішні військові походи у Візантію — одну з наймогутніших світових імперії того часу. Княже військо протистояло орді під час Монгольської навали у 13 столітті, що посприяло зупинці подальшого просування загарбників у Європу. Українське козацтво в 16-18 століттях являло собою потужну військову структуру, за прикладом якої була організована козацька держава Гетьманщина. В 20 столітті під час Визвольної боротьби 1917–1922 років на території України діяло одразу декілька українських збройних формувань та армій: Армія УНР, війська під командуванням гетьмана Скоропадського, Українська повстанська армія Нестора Махна, різноманітні отаманські загони тощо. Також українці брали участь у боротьбі на боці червоного козацтва, згодом багато українців проходило службу у складі Червоної армії. Під час Другої світової українцями з метою відновлення державності та боротьби за неї було організовано Українську повстанську армію, що вела партизанську боротьбу до кінця 1950-х років. Також значна частина українців воювала на боці СРСР у складі підрозділів Червоної армії. Після війни українці служили в Радянській армії на території колишнього СРСР та за його межами.

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала військовий персонал чисельністю 780 тисяч чоловік на власній території і третій у світі за величиною арсенал ядерної зброї.[102][103] У травні 1992 року Україна підписала договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНО-1, в якому країни домовилися відмовитися від всієї ядерної зброї для утилізації в Росію, та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава. Україна ратифікувала цей договір у 1994 році, а до 1996 року стала вільною від ядерної зброї.[102]

Україна здійснювала послідовні кроки в напрямку скорочення звичайних озброєнь. Вона підписала Договір про звичайні збройні сили в Європі про скорочення танків, артилерії та бронетехніки (військовий персонал був скорочений до 300 000).

Українські миротворці в Іраку

Україна відіграє дедалі більшу роль в миротворчих операціях. Українські війська були розгорнуті в Косово у складі українсько-польського батальйону.[104] Починаючи з 1992 року близько 37 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях, у тому числі в таких країнах як Східна Славонія, Ангола, Косово, Македонія, Гватемала, Таджикистан, Афганістан, Хорватія, Кувейт, Сьєрра-Леон, Грузія, Ірак, Ліван, Ефіопія тощо.[105]

Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь у багатонаціональних військових навчаннях із українськими силами в Україні, в тому числі зі збройними силами США.[106]

Після здобуття незалежності Україна оголосила себе нейтральною державою. Країна мала обмежене військове партнерство з Росією, іншими країнами СНД і НАТО з 1994 року. У 2000-х роках уряд починає схилятися до Організації Північноатлантичного договору, а також поглиблювати співпрацю з альянсом, для чого був встановлений між Україною і НАТО План дій, підписаний у 2002 році. Пізніше було вирішено, що на запитання вступу до НАТО повинен дати відповідь всенародний референдум у певний момент у майбутньому.[107]

Український танк Т-64БМ «Булат» під час військового параду

Під час Бухарестського саміту 2008 року НАТО заявило, що Україна стане членом альянсу, коли вона захоче і коли буде відповідати всім критеріям для вступу.[108] 2 квітня 2010 Віктор Янукович своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і ліквідував національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна займає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї вона продає в Азербайджан, Грузію та Китай. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки — Південний Судан, Республіку Конго тощо[109]. Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю (ЦАСТЗ) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце у світовому рейтингу експортерів бронемашин на період 20072014 рр[110].

ЗСУ комплектуються за рахунок призову на строкову службу чоловіків 18-25 років. Чисельність на 2012 рік становить 184 000 чоловік.[111] Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.

Адміністративний поділ

Ексклюзивні економічні зони Чорного моря

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Сучасна система областей та районів України сформована з 1932 року, коли були утворені перші 7 областей замість наявної до того адміністративної системи з 40 окру́г та 406 районів і 29 938 населених пунктів.

Станом на 1 січня 2014 року в Україні були такі адміністративно-територіальні одиниці: 1 автономна республіка — Автономна Республіка Крим, 24 області, 490 районів, 460 міст (з них 180 — міста спеціального статусу, республіканського, обласного значення; 2 міста загальнодержавного значення — Київ, столиця України, та Севастополь), 118 районів у містах, 884 селища міського типу, 10 278 сільських рад, 28457 сіл.[112] З 15 квітня 2014 року внаслідок російської окупації Автономна республіка Крим і Севастополь мають статус статус тимчасово окупованої території України[113].

Для порівняння, станом на грудень 1965 року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів.

Адміністративний поділ України Області
Адміністративний поділ України
Автономія Міста державного значення

Демографія

Населення

Природний ріст населення України (з 1950).[114][115][116]
   Народжуваність
   Смертність
   Природний приріст
Етнічні українці (2001)
Українці в національних костюмах.

За даними всеукраїнського перепису 2001 року населення України становило близько 48,5 мільйонів осіб. Але з 1993 року спостерігається стійка тенденція скорочення населення за рахунок перевищення смертності над народжуваністю та еміграції, в тому числі трудової.

Україна перебуває у демографічній кризі з 1980-х років через високу смертність, особливо чоловіків працездатного віку та сільського населення, й низьку народжуваність. Стрімке скорочення чисельності населення почалося у 1993 році як наслідок економічного колапсу. За 1993–2013 рр. чисельність населення України скоротилася на 6,7 млн осіб. Позитивні тенденції в демографії з'явились у 2002 році, коли почалося повільне зростання народжуваності. В останні роки через демографічну політику держави народжуваність в Україні (11,4 на 1000 населення у 2012 році) перевищила середньоєвропейські показники, але з причини порівняно високої смертності цього недостатньо для стабілізації чисельності населення.

За даними держкомстату у 2012 році загальний приріст населення становив −0,17 % (зокрема природний −0,31%, міграційний +0,14%), смертність — 14,5 на 1000 населення (14 місце), фертильність — 1,46 дітей на жінку (174 місце)

У 2007 році населення України за швидкістю темпів скорочення обіймала 4-ту позицію у світі.[117] За прогнозами ООН, чисельність населення України до 2050 року може скласти 30 мільйонів осіб.[118]. У 20082010 роках понад 1,5 мільйона дітей народилися в Україні, порівняно з 1,2 мільйонами в 19992001 роках. Дитяча смертність знизилася з 10,4 до 8,9 смертей на 1000 дітей у віці до одного року. Це низькі показники порівняно з іншими націями.[119]

За даними перепису 2001 року етнічні українці становлять 77,8 % населення. Етнічними меншинами є росіяни (17,3 %), білоруси (0,6 %), молдавани (0,5 %), кримські татари (0,5 %), болгари (0,4 %), угорці (0,3 %), румуни (0,3 %), поляки (0,3 %), євреї (0,2 %), вірмени (0,2 %), греки (0,2 %) і татари (0,2 %).[120]

Урбанізація

Кількість міського населення, за даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 року становила 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2 %, сільського — 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8 %.[121] Міста з найбільшою кількістю населення (понад 1 000 000): Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса. Понад половини сільського населення мешкає в порівняно великих селах (від 1000 до 5000 мешканців). Найбільш густонаселеними є східні та західні області (Донецька 166 ос./км², Львівська 116 ос./км², Чернівецька 112 ос./км², Дніпропетровська 104 ос./км²) а також Київська обл. разом з Києвом (158 ос./км²). Найнижча густота населення у південних та північних областях: Чернігівській 34 ос./км², Херсонській 38 ос./км², Кіровоградській 41 ос./км², Житомирській 43 ос./км².

Станом на 2001 рік, кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3 %, жінок — 26 млн. 16 тис. осіб, або 53,7 %. У віковому складі населення частка молодшого за працездатний становить 18,1 %, працездатного 58,0 %, старшого за працездатний 23,9 %.

На 1 вересня 2011 року кількість офіційно безробітних в Україні продовжує скорочуватись і становить 432,4 тис. чоловік.[122]

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризувався такими даними[123]:

  • 0 — 9 років — 9,4 %
  • 10 — 19 років — 15,2 %
  • 20 — 29 років — 14,3 %
  • 30 — 39 років — 13,7 %
  • 40 — 49 років — 15,1 %
  • 50 — 59 років — 10,9 %
  • 60 — 69 років — 11,4 %
  • 70 — 79 років — 7,8 %
  • старше 80 років — 2,2 %

Ґрунтуючись на останніх даних статистичних організацій різних країн Європи експерти Центру економічного аналізу «РІА-аналітика» РІА «Новости» 24 червня 2011 року провели дослідження і підготували рейтинг європейських держав по долі витрат на продукти харчування в структурі споживчих витрат. У рейтингу брали участь усі країни Європи по яких була відповідна інформація за останні роки (переважно 2010 і 2009 року). На останньому місці рейтингу (38 позиція) перебуває Україна, жителі якої витрачають половину своїх споживчих витрат на їжу[124].

Найбільші міста України. Кількість мешканців на 2013 рік[125]
Klosterkirche St Michael.JPG
   
Запорожье 003.jpg
   
20050619 004.jpg
   
Kherson old 006.jpg
   
Sobor sv.Sofii zhytomyr 2008.jpg
1. Київ &&&&&&&&02846852.&&&&002 846 852 6. Запоріжжя &&&&&&&&&0768949.&&&&00768 949 11. Луганськ &&&&&&&&&0462007.&&&&00462 007 16. Херсон &&&&&&&&&0325310.&&&&00325 310 21. Житомир &&&&&&&&&0270897.&&&&00270 897
Kharkov Freedom Square.jpg
Lwów - Opera.jpg
ЯКХЗ2.JPG
Panoramio - V&A Dudush - Сампсоневская церковь.jpg
Альтанка в Сумах (3).jpg
2. Харків &&&&&&&&01451372.&&&&001 451 372 7. Львів &&&&&&&&&0758043.&&&&00758 043 12. Макіївка &&&&&&&&&0390553.&&&&00390 553 17. Полтава &&&&&&&&&0296546.&&&&00296 546 22. Суми &&&&&&&&&0268764.&&&&00268 764
Potěmkinovy schody.jpg
Ingulets River.jpg
Vinnytsia-savoy-hotel.jpg
Holy Trinity Cathedral (Chernigov) 2007.JPG
Orthodox Cathedral Khmelnytsky.jpg
3. Одеса &&&&&&&&01014563.&&&&001 014 563 8. Кривий Ріг &&&&&&&&&0655362.&&&&00655 362 13. Вінниця &&&&&&&&&0371569.&&&&00371 569 18. Чернігів &&&&&&&&&0295941.&&&&00295 941 23. Хмельницький &&&&&&&&&0265062.&&&&00265 062
Dnipropetrowsk.jpg
Кафедральный собор Рождества Божьей матери-1.jpg
Simferopol vokzal.jpg
Пам'ятник Тарасові Шевченку в Черкасах ракурс.jpg
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.JPG
4. Дніпропетровськ &&&&&&&&&0998685.&&&&00998 685 9. Миколаїв &&&&&&&&&0495679.&&&&00495 679 14. Сімферополь &&&&&&&&&0362498.&&&&00362 498 19. Черкаси &&&&&&&&&0285420.&&&&00285 420 24. Чернівці &&&&&&&&&0259419.&&&&00259 419
Донецьк.JPG
Mariupol postcard.jpg
Базилика 1935 года 1.jpg
5 i-та.jpg
Покровский собор.jpg
5. Донецьк &&&&&&&&&0966205.&&&&00966 205 10. Маріуполь &&&&&&&&&0481926.&&&&00481 926 15. Севастополь &&&&&&&&&0359980.&&&&00359 980 20. Горлівка &&&&&&&&&0274504.&&&&00274 504 25. Рівне &&&&&&&&&0249938.&&&&00249 938

Мова

Українська мова в Україні (2001)

Згідно зі ст. 10, р. 1 Конституції України «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».[126] Історично українська мова походить з давньоруської (давньоукраїнської) — розмовної мови Київської Русі.[127] З 15 століття українська мова зазнавала тиску з боку польської (полонізація), а з 18 століття — з боку російської (русифікація).

Згідно зі Всеукраїнським переписом населення 2001 р. українську мову вважають рідною 67,5 % населення України, російську — 29,6 %[128]. При цьому українською мовою спілкуються приблизно 53 % громадян України, російською — 45 %,[129] хоча існують й інші цифри.[130][131][132]

Українська мова переважає як мова спілкування в родині на Західній Україні, у Центрі та Північному Сході, російська — в Донбасі, Криму та на Півдні.[133] В Україні, особливо в етнічно змішаних районах (Закарпаття, Донбас, Одеська область, Крим) поширені явища білінгвізму (двомовності) та полілінгвізму (багатомовності). З XIX ст. формується суржик (змішана українсько-російська мова), найпоширеніший на Лівобережжі.

Релігія

Конфесійна приналежність (2006)[134]
Софійський собор (Київ)

Україна — світська держава, в якій церква відділена від держави й школи. Конституція Україна гарантує свободу совісті та свободу віросповідання.

Панівною релігією в Україні є православ'я, яке в даний час поділено між трьома Церквами: Українська Православна Церква, автономний церковний орган при Патріархові Московському, Українська православна церква — Київський патріархат й Українська автокефальна православна церква.

Друге місце за кількістю послідовників має Східна Українська греко-католицька церква, яка на практиці подібна літургійним і духовним традиціям православ'я, але перебуває у спілкуванні зі Святим Престолом Римо-католицької церкви і визнає Папу Римського як главу Церкви.[135]

Крім того, є 863 Католицькі громади латинського обряду й 474 представників духовенства, які позиціонують інтереси близько одного мільйона католиків латинського обряду в Україні.[136] Це приблизно 2,19 % населення, яке складається, в основному, з етнічних поляків і угорців, що проживають переважно в західних регіонах країни.

Християни-протестанти також утворюють близько 2,19 % населення. Їхня кількість значно зросла з початком української незалежності. Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів є найбільшою групою, що складається з більш ніж 150 тисяч членів і близько 3000 священнослужителів. Другою за величиною є Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської — п'ятдесятників з 110 000 членів, понад 1500 місцевих церков і понад 2000 священнослужителів. Інші групи включають харизматів, кальвіністів, Свідків Єгови, лютеран, методистів і адвентистів сьомого дня. В Україні живе приблизно 500 000 мусульман і близько 250 тисяч з них — кримські татари.[137] Є 487 зареєстровані мусульманські громади, 368 з них — на Кримському півострові. Крім того, близько 50 000 мусульман проживає в м. Києві, в основному, іноземного походження.[138]

Економіка

Національний Банк України

За радянських часів економіка Україна була другою за величиною в Радянському Союзі і важливим промисловим та сільськогосподарським компонентом планової економіки країни. З розпадом радянської системи країна перейшла від планової економіки до ринкової. Перехідний процес був важким для більшості населення, а м'яка грошово-кредитна політика початку 1990-х спровокувала зростання інфляції до гіперінфляційного рівня. У 1993 році Україна досягла світового рекорду з інфляції протягом одного календарного року.[139] Ціни стабілізувалися після введення нової валюти, гривні, в 1996 році.

Країна повільно рухалась у реалізації структурних реформ. Після здобуття незалежності уряд сформував правову базу для приватизації, тим не менш, широко поширена стійкість до реформ в уряді і від значної частини населення гальмували реформи: велика кількість державних підприємств були звільнені від процесу приватизації.

До 1999 року ВВП впав до 40 % від рівня 1991 року,[140], але на початку 2000-х економіка показала сильне зростання — від 5 до 10 % — промислове виробництво зростало більш ніж на 10 % у рік.[141] Україна сильно постраждала від економічної кризи 2008 року і в листопаді МВФ схвалив резервний кредит в $16,5 млрд для країни[142].

За даними видання ЦРУ «The World Factbook», станом на 2010 рік рівень ВВП України (за ПКС) займає 38 місце у світі і оцінюється в $305,2 млрд.[143], ВВП (номінал)$136,4 млрд, реальне зростання ВВП 4,2 %, зростання промвиробництва 11,2 %, інфляція за споживчими цінами 9,4 %, ВВП на душу населення (2010) — $6700 — 133 місце у світі[144], рівень безробіття 8,1 %, населення нижче рівня бідності 35 %.

Станом на 1 жовтня 2011 року середня зарплата штатних працівників в Україні становила 2737 грн. (При цьому найвищий рівень середньої зарплати в Україні спостерігався в Києві — 4,072 тис. грн., найнижчий — у Тернопільській області — 1,927 тис. грн.)[145].

Світовий банк класифікує Україну як державу з середнім рівнем доходів. Значні проблеми включають слаборозвинену інфраструктуру і транспорт, корупцію і бюрократію. У 2007 році український фондовий ринок другий за величиною зростання у світі на 130 %.[146] За даними ЦРУ, в 2006 році ринкова капіталізація українського фондового ринку склала $111,8 млрд.

Україна — держава з розвиненою науковою та промисловою базою, член Світової Організації Торгівлі16 травня 2008 р.).

У структурі ВВП України 32,3 % займає промисловість, 9,8 % сільське господарство та 57,9 % послуги. Зведений бюджет України у 2010 році склав 49,79 млрд долл. США[147]. У 2009 році вироблено 172,9 млрд. кВт/год електроенергії (21 місце у світі). Українська економіка характеризується високою енергозатратністю, й навіть попри зменшення витрат умовного палива на одиницю ВВП за останні 20 років у понад 3 рази, за цим показником Україна значно поступається розвинутим країнам.

За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011 р. Володимира Семиноженка, до 2020 р. експорт ПЗ з України перевищить експорт металу[148].

За даними Міжнародного телекомунікаційного союзу (ITU), Україна посідає 58 місце у світі за рівнем розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Проте експерти відзначають позитивну динаміку комп'ютеризації: Україна досягне європейського рівня також до 2020 р[149].

Протягом першого кварталу 2011 р. обсяг зовнішнього боргу України збільшився на 3,1 млрд доларів (на 2,7 %) і станом на 1 квітня 2011 р. досяг 120,5 млрд доларів (84,1 % від ВВП)[150].

Найбільші корпорації

Первинний сектор

Україна є найбільшим у світі виробником соняшникової олії,[151], великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м'яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м'ясному та молочному ринках.

Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться — під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, рапсу, льону олійного та рису. До 2050–2060 рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10 % населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде постачатися в понад 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде стимулювати масове впровадження мінімальних обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча.[152]

З іншого боку, цифри падіння сільськогосподарського виробництва в Україні в порівнянні з часами СРСР важко оцінити об'єктивно. Різкий спад сільського господарства припав на 1990-ті роки.

Космонавтика

З моменту здобуття незалежності Україна зберегла своє власне космічне агентство. Україна стала активним учасником наукового дослідження космічного простору та місій дистанційного зондування. З 1991 по 2007 рік Україна запустила шість саморобних супутників, 101 ракету-носій і продовжує проектування космічних апаратів.[153][154]

Сьогодні НКАУ координує роботу понад 40 підприємств — «Південмаш», КБ «Південне» ім. М. Янгеля, підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів й інститутів, що зосереджені в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Чернігові і Криму. Для керування супутниками в Україні створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), який включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.

Основна продукція українських виробників — ракети-носії (від «космічного пікапа» типу «Циклон-3», що бере на борт 600 кг вантажу, до «ваговика» «Зеніт-3SL»), які доставляють супутники на орбіту, використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 «Сатана»), устаткування для потреб космосу (наприклад, завдання із розробки й виробництва систем керування космічними апаратами «Компарус» для МКС «Альфа» виконано на сто відсотків, апаратура радіоуправління тепер відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» і «Звезда» безпосередньо на орбіті).

Перспективи української аерокосмонавтики: підраховано, що один вкладений долар у цю галузь у підсумку дає десять. Щорічно НКАУ укладає до 400 контрактів, заробляючи близько $700 млн, а Україна займає четверте-п'яте місце з надання пускових послуг — на українських ракетних носіях космічні апарати доставляються на орбіту, що приносить у бюджет відчутні кошти. Наприклад, доставка на орбіту за допомогою європейської ракети-носія Ariane коштує близько $100 млн. Україна також виготовляє стикувальні вузли для всіх космічних кораблів, які прилітають на Міжнародну космічну станцію. Участь України в міжнародних космічних проектах: проекти «Дніпро», «Морський старт», «Наземний старт», «Циклон-4», «Antares», «Вега» тощо.

Енергетика

Україна є одним з найбільших європейських споживачів енергоресурсів: вона споживає майже вдвічі енергії більше на одиницю ВВП, ніж Німеччина, велика частка енергоресурсів в Україні — від ядерної енергетики, а отримує країна переважну частину свого ядерного палива з Росії. Нафта і газ також імпортуються з колишнього Радянського Союзу. Україна в значній мірі залежить від своєї ядерної енергетики. Найбільша АЕС в Європі, Запорізька, побудована в Україні.

У 2006 році уряд вирішив про плани побудувати 11 нових реакторів до 2030 року, по суті, майже вдвічі збільшити поточну ядерно-енергетичну потужність. Енергетичний сектор України є дванадцятим за величиною у світі за встановленою потужністю у 54 гігават (ГВт). Відновлювальні джерела енергії, як і раніше, грають дуже скромну роль в електричній потужності. У 2007 році 47,4 % потужності прийшло з вугілля та газу (близько 20 % газу), 47,5 % — від ядерної енергетики (92,5 млрд кВт-год) та 5 % у порівнянні — з ГЕС.

У даний час країна має чотири активні атомні електростанції, розташованих в м. Кузнецовськ, Енергодар, Южноукраїнськ і Нетішин. На додаток до цих активних, п'ята частина комплексу реактора була запланована у Криму, але будівництво зупинили на невизначений термін у результаті Чорнобильської катастрофи.

Три нові реактори були побудовані з 1991 року в незалежній Україні (з першим в 1995 році), в той час як інші шістнадцять були успадковані від Радянського Союзу.

Відповідно до думки виконавчого віце-президента Sharp Energy Solution Europe Петера Тіле під час круглого столу в Києві, «масове впровадження фотогальваніки в Україні дозволить зменшити залежність від таких конвенціональних джерел енергії, як газ і вугілля, а так само зменшити споживання ядерної енергії»[155]. А «ринок сонячної енергетики України скоро почне свій стрімкий розвиток і вже через 3-5 років буде не меншим, ніж у деяких країнах Західної Європи»[156].

На прес-конференції в УНІАН експерт з енергетичних питань, голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива, Іван Надєїн, заявив: «Україна має найбільший потенціал з розвитку власних поновлюваних ресурсів енергії. На сьогодні він становить близько 80 млн тонн умовного палива … Це один з найбільших потенціалів в Європі». За його прогнозами, потенціал біоенергетики, який є сьогодні в України, зможе скоротити споживання газу на 15 %. У такому випадку близько 2 млрд грн. додатково надійдуть в економіку.

За оцінками експертів, Україна має великий вітропотенціал (за оптимістичним прогнозом — до 1 млрд кВт). Комплексна програма розвитку вітроенергетики України передбачає потужність вітроелектростанцій (ВЕС) — 16 млн кВт, зокрема, в західному регіоні — 3 млн кВт. Сьогодні потужність ВЕС в Україні становить менше, ніж 50 МВт, тимчасом як загальна потужність усіх електростанцій — 54 млн кВт — у тисячу разів більша.

Туризм

Докладніше: Туризм в Україні

За даними рейтингу Всесвітньої туристської організації Україна займає восьме місце в Європі за кількістю туристів.[157]

Ластівчине гніздо. У Криму діє безліч морських курортів та історичних місць
Плавучий фонтан Roshen, що збудований в руслі річки Південний Буг поблизу острова Кемпа став одним з символів міста Вінниця та вже занесений до туристичних путівників по Україні

Україна є країною, що стоїть на перехресті між центральною та східною Європи, між північчю і півднем. Вона межує з Росією і лежить недалеко від Туреччини. Гірські хребти Карпат підходять для катання на лижах, походів, риболовлі та полювання. Берегова лінія Чорного моря є популярним місцем для відпочинку влітку. Україна має власні виноградники, які виробляють природні вина, руїни древніх замків, історичні парки, православні та католицькі церкви, кілька мечетей і синагог. Київ, столиця країни, має багато унікальних структур таких як Софійський собор і широкі бульвари. Є й інші міста, добре відомі туристам — порт-місто Одеса і старе місто Львів на заході.

Крим, маленький «материк» власної розробки, є популярним місцем відпочинку для туристів, для купання і сонячних ванн на березі Чорного моря з його теплим кліматом, скелястими горами, плато і стародавніми руїнами. Міста там включають: Севастополь і Ялта — місця мирної конференції наприкінці Другої світової війни. Відвідувачі можуть також брати круїзні тури на кораблі по Дніпру від Києва до узбережжя Чорного моря. Українська кухня має давню історію і пропонує широкий вибір оригінальних страв.

Сім чудес України є її історико-культурними пам'ятками, які були обрані широкою громадськістю за допомогою інтернет-голосування.

Транспорт

Транспорт у Києві
Докладніше у статті Транспорт в Україні

Переважна частина українських доріг не оновлювалася з радянських часів, і в даний час є застарілою. Український уряд зобов'язався побудувати близько 4 500 км автомобільних доріг в 2012 році.[158] В цілому, протяжність українських доріг становить близько 164 732 км. Мережа основних маршрутів поширена по всій країні і з'єднує всі великі міста України, а також надає транскордонні маршрути з сусідніми країнами.

Залізничний транспорт в Україні відіграє роль підключення всіх великих містах, портових споруд і промислових центрів із сусідніми країнами. Велика концентрація залізниць на Донбасі. Хоча обсяг вантажів, перевезених залізницею, скоротився на 7,4 % в 1995 р. у порівнянні з 1994 р., Україна, як і раніше, залишається однією із найвищих країн за обсягом пасажиропотоку у світі на залізничному транспорті.[159] Загальна протяжність залізничних шляхів в Україні становить понад 22 473 км, з яких 9250 км — електрифіковані. В даний час держава володіє монополією на надання пасажирського залізничного транспорту, і всі поїзди, крім тих, що співпрацюють з іншими іноземними компаніями на міжнародних маршрутах, перебувають у віданні компанії «Укрзалізниця».

«Боїнг 767» компанії «Аеросвіт». Київ, аеропорт «Бориспіль»

Авіаційний сектор в Україні розвивається дуже швидко, чому сприяє недавно встановлений безвізовий режим для громадян низки країн. Крім того, футбольний турнір Євро-2012 спонукало уряд вкладати величезні гроші у транспортну інфраструктуру, зокрема, в аеропорти.[160] В даний час існують три основні нові аеропортні термінали аеропорту на стадії будівництва в Донецьку, Львові та Києві, новий аеропорт вже відкрився в Харкові, у Києві розпочав роботу Термінал F Міжнародного аеропорту Бориспіль[161] — перший з двох нових міжнародних терміналів. Україна має ряд авіакомпаній, найбільшими з яких є «Аеросвіт» і «Міжнародні Авіалінії України»

Морський транспорт, в основному, річковий, надає пасажирські послуги на Дніпрі, Дунаї, Прип'яті та їх притоках. У більшості великих міст є річкові порти, усі зручності для посадки і висадки пасажирів, навантаження і розвантаження вантажів і сировини. Міжнародні морські подорожі здійснюється головним чином через порт Одеси, звідки пороми регулярно плавають до Стамбула, Варну і Хайфи.

Частка сектору транспорту та зв'язку у валовому внутрішньому продукті України (за даними Держкомстату) станом на 2009 становила 11,3 %. Чисельність працівників галузі становить майже 7 % від загальної чисельності зайнятого населення.

Українська залізниця

Україна володіє розвиненою інфраструктурою залізничного та водного транспорту. Вигідне географічне положення України обумовлює проходження міжнародних транспортних коридорів.

Значний транзитний потенціал України дає змогу розвивати експорт послуг, який у 2009 році сягнув 9,5 млрд дол. США, у тому числі транспортних — 6,3 млрд дол. США. У загальній структурі експорту послуг транспортні послуги становлять 66 %, у структурі імпорту — 19 %, завдяки чому транспорт України демонструє стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами.

У 2009 році транспортна система забезпечила перевезення 1,5 млрд тонн вантажів і 7,3 млрд. пасажирів. Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари у 2009 році відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 17,6 % порівняно з 2008 роком, пасажирських перевезень — на 12,7 %.

Рівень життя населення

На кінець 2011 року 1,3 млн українців отримували зарплату, яка нижче мінімальної, заробітна плата ще 700 тис. працюючих коливалася в межах мінімальної — про це заявив директор Департаменту надходжень доходів Пенсійного фонду України.[162] Загалом, українці витрачають на їжу та одяг майже 80 % своїх зарплат, і лише десяту частину доходів можуть заощадити на майбутнє — Державний комітет статистики України.[163] Прожитковий мінімум для працездатних осіб (що дорівнює мінімальній зарплаті) становив 1073 грн. з 1 січня 2012 року, 1094 — з 1 квітня і 1134 грн. — з 1 грудня. Експерти зазначають, що фактичний прожитковий мінімум на 2012 рік є значно меншим за прожитковий мінімум 2011 року.[164]

Освіта

Докладніше у статті Освіта в Україні
Київський національний університет імені Тараса Шевченка- один із найвідоміших і найважливіших університетів України

Згідно з українською конституцією доступ до безкоштовної освіти надається всім громадянам. Повна загальна середня освіта є обов'язковою у державних школах, які складають переважну більшість. Безкоштовна вища освіта в державних і комунальних навчальних закладах здійснюється на конкурсній основі. Існує також невелика кількість акредитованих недержавних середніх та вищих навчальних закладів.

Через акцент Радянського Союзу на загальному доступі освіти для всіх громадян, який триває і сьогодні, рівень грамотності становить приблизно 99,4 %. З 2005 року одинадцятирічна шкільна програма була замінена на дванадцятирічну: початкова освіта триває чотири роки (починаючи з шести років), середня освіта — п'ять років, щоб завершити; повна базова — ще три роки. Потім майбутні студенти проходять державні випробування. Ці тести в подальшому використовуються для прийому до університетів. Улітку 2010 року Міністерство освіти спонтанно скасувало перехід на 12-річну систему середньої освіти, чим, на думку прогресивних фахівців та молоді, опосередковано гальмують поступ держави.[Джерело?]

Українська система вищої освіти включає в себе вищі навчальні заклади. Організація вищої освіти в Україні будується за світовою структурою високорозвинених країн за визначенням ЮНЕСКО та ООН.

Наука

Докладніше у статті Наука в Україні

Згідно з результатами ЮНЕСКО, станом на 2010 р., на мільйон жителів в Україні припадає 1001–2000 осіб наукових співробітників, що є досить високим показником.[165] За останні 10 років харківські фізики першими у світі сфотографували атом, дніпропетровський «Південмаш» побудував триступеневу ракету-носій «Зеніт», київські лікарі створили унікальні препарати, які сповільнюють розвиток ниркових хвороб, в Інституті надтвердих матеріалів НАН України в 2000 році створили новий матеріал, за твердістю наступного за алмазом, — карбонітрід бору. За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011 р. Володимира Семиноженка, до 2020 р. експорт ПЗ з України перевищить експорт металу.[148]

За даними ЮНЕСКО в Україні на науку щороку виділяється 0,5-1 % ВВП. При цьому, середньосвітовий показник становить — 1,7 %, а в Ізраїлі на дослідження виділяється 4,8 % ВВП. Серед причин, що гальмують науковий розвиток України, часто називаються: нереалізація великого потенціалу, низький рівень фінансування наукової галузі, неідеальність законодавства про захист інтелектуальної власності тощо.[165][166][167]

Охорона здоров'я

Докладніше у статті Охорона здоров'я в Україні

Загальні видатки на охорону здоров'я у структурі ВВП України сягнули 6,5 % (3,5 % — за рахунок держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.)

Система охорони здоров'я в Україні субсидується державою і є вільно доступною для всіх українських громадян і зареєстрованих жителів. Тим не менш, лікування в державних установах не є обов'язковим, тому приватні медичні комплекси існують по всій країні.

Україна в даний час стикається з низкою проблем, головна з яких демографічна криза через високу смертність і низьку народжуваність.

Засоби масової інформації

Головний офіс інформаційної агенції УНІАН.

Характерною рисою українських засобів масової інформації є двомовність. Продукція випускається як українською, так російською мовами. Проте багато популярних видань продають лише російськомовні матеріали. Крім цього, через слабкий розвиток ринку реклами, більшість українських медіакомпаній залежні від підтримки спонсорів. За даними організації «Репортери без кордонів» на 2010 рік в Україні спостерігається «часте порушення свободи преси» від часу приходу до президентства Віктора Януковича, а також загроза медійному плюралізму через конфлікти інтересів спонсорів та журналістів[168][169].

Левову частку українського медіаринку займає телебачення. Ним користується найбільше громадян України. Телевізійні підприємства поділяються на національні, приватні та змішані. До першої категорії належить Національна телекомпанія України, до другої — СТБ, Новий канал, ICTV, 5 канал, а до третьої — Інтер ТБ та 1+1. Останні дві компанії мають найбільшу аудиторію[168].

Сфера телекомунікацій є складовою частиною галузі зв'язку України[170]. Телекомунікації є невід'ємною частиною виробничої та соціальної інфраструктури України і призначені для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, органів державної влади в телекомунікаційних послугах.

Ринок телекомунікацій в Україні в 2009 зріс на 0,5 % до $6 млрд або біля 6 % від ВВП. 87,1 % в структурі доходів телекому становив мобільний і фіксований зв'язок[171].

Популярними друкованими виданням в Україні є загальнонаціональні газети «Факти і комєнтаріі», «Сільські вісті», «Вечірні вісті», «Сєгодня», «День», «Україна молода», «Дзеркало тижня», «Голос України»[168].

Найбільшими підприємствами радіомовлення є Національна радіокомпанія України, «Русскоє радіо», «Європа плюс», «Хіт FM», «Нашє радіо»[168]. На ринку новин в Україні працюють державне інформаційне агентство Укрінформ, громадське інформаційне агентство УНІАН та філія російського Інтерфаксу — Інтерфакс-Україна[168].

Станом на кінець 2011 року в Україні було зареєстровано близько 17 млн користувачів інтернетом, що становить 37 % населення держави (дані Інтернет асоціації України ІнАУ). За цим показником українці становили 3,2 % від числа усіх європейських користувачів інтернетом й посідали 9 місце в Європі[172]. В Україні інтернет переважно використовують як альтернативне телебаченню і пресі джерело новин[168]. Популярними сайтами є сторінка інформаційної агенції УНІАН[168]. Україна входить у першу десятку (на кінець вересня 2011 року) у світі з найбільшою швидкістю інтернету та посідає восьме місце з показниками 1190 кБайт/с (9,52 Мбіт/с).[173][174]

Культура

Колекція традиційних писанок із Волині

Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. «Споріднена праця» (за Сковородою) і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі.

Ключовим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті. У подальшому становленні національної культури виключну роль відіграла народна культура, тоді як роль еліт була значно меншою. Це пояснюється складним історичним шляхом України, відсутності національної державності протягом тривалого часу. Зокрема в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося без повноцінної національної еліти.

Витоки української культури лежать у стародавніх народних традиціях та звичаях, які формувалися протягом століть переважно в сільському середовищі. Внаслідок індустріалізації XIX — XX століть, зміни образу життя, значна частина населення України виявилась відірвана від свого «коріння» і традиційної культури.

Як і українська культура, українське мистецтво бере свої витоки з мистецтва Русі, а протягом історії розвивалося у руслі як європейських так і, пізніше, російських тенденцій. Розвиток сучасного мистецтва пов'язаний із функціонуванням ряду держаних установ, концертних організацій, творчих спілок та навчальних закладів, що перебувають у веденні Міністерства культури і туризму України.

Художня література

Перші літературні пам'ятники на території України сходять доби Київської Русі і написані були старослов'янською мовою, що була єдиною офіційною на Русі. Зокрема одними з перших вважаються літопис «Повість минулих літ» та героїчну повість «Слово о полку Ігоревім».

Перші книги, написані давньоукраїнською мовою, датуються XVI століттям. Так у XVI ст. був написаний «Лексисъ с толкованіємъ словенскихъ словъ просто», в якій дається тлумачення слів давньоукраїнською мовою. Видатною пам'яткою староукраїнської мови є «Пересопницьке євангеліє», написане в 1556–1561 pp. Протягом XV–XVIII ст. створюється література латинською мовою.

Переломним періодом стало видання поеми Івана Котляревського «Енеїда», написаної живою українською мовою. Звідси починається розвиток сучасної української мови, що згодом розвивалася завдяки таким митцям слова як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та інші. Проте значним гальмом розвитку української літератури стає російська влада, зокрема Валуєвський циркуляр 1863 року забороняв видавати книги українською мовою[175].

Тарас Шевченко
(1814–1861)
Іван Франко
(1856–1916)
Леся Українка
(1871–1913)
Іван Котляревський
(1769–1838)
Степан Руданський
(1834–1873)
Taras Shevchenko selfportrait oil 1840-2.jpg IvanFranko1886.jpg Lesya Ukrayinka 1887.jpg Іван Котляревський.jpg StepRudanskij.jpg

Трагічною була і доля багатьох українських літераторів XX століття, зокрема до масових репресивних заходи радянська влада вдавалася у 1930-х роках (Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Григорій Косинка, Микола Зеров та ін.)[176] та 1970-х роках (Василь Стус)[177]. Разом з тим ряд українських поетів знайшли своє покликання в соцреалістичному напрямку (П. Тичина, М. Рильський).

У сучасній Україні поети і письменники об'єднані у Спілці письменників України. Серед письменників нової генерації — Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Юрій Іздрик, Оксана Забужко, Ігор Павлюк та інші.

Архітектура

Мова сучасної архітектури стає глобальнішою, плюралістичною за творчим спрямуванням, але водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі. У творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. У нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л. Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С. Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І. Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила для архітектурно-художні символами нового іміджу суверенної України.

З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).

Львівський театр опери і балету. Архітектура Західної України зазнала сильний європейський вплив через тривалу історію у складі Австро-Угорщини та Польщі.

Завдання сучасної української архітектури — різноманітність у проявах сучасної естетики, пошук авторської архітектурної своєрідності та врахування існуючого історико-культурного середовища[Джерело?].

Образотворче мистецтво

Розвиток образотворчого мистецтва в Україні веде відлік із прадавніх часів. Знахідки археологів, зокрема, періоду трипільської та скіфської культур, вирізняються майстерною технікою виконання і засвідчують високий мистецький рівень витворів предків сучасних українців. Повніше дійшли до нас зразки мистецтва Русі, що було пов'язано з християнською церквою. Провідні жанри образотворчого мистецтва Руської держави — мозаїка, фреска, іконопис і книжкова мініатюра. Іконопис залишався провідним жанром живопису до XVII–XVIII століття, провідні мистецькі школи працювали при Києво-Печерській лаврі, з XVII століття також при Києво-Могилянській академії. Поряд із канонічним та академічним малярством ще з княжих часів в Україні розвивається унікальний жанр «народної картини». Образи «Козака Мамая» та «Козака з бандурою» стали знаковими для українського мистецтва.

З XVIII столітті в Україні починають розвиватися і світські жанри, зокрема портретний, а пізніше і пейзажний, живопис розвивається у руслі класицизму. Мистецьким центром у цей час стає Петербурзька академія мистецтв, де отримали освіту й вихідці з України — Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський. У середині XIX століття на зміну класицизму у живописі приходить реалізм. Серед вихідців з України цього періоду — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Олександр Литовченко, Микола Ярошенко, Ілля Рєпін, Мурашко Олександр Олександрович, Архип Куїнджі. Більшість з них отримали освіту в Петербурзькій академія мистецтв і продовжували працювати вже в Росії. Надбанням українського образотворчого мистецтва цього періоду є і роботи Тараса Шевченка.

Початок XX століття позначився великою кількістю різноманітних художніх течій, зокрема примітивізмом (Ганна Собачко-Шостак), імпресіонізмом (Микола Бурачек) та футуризму (Василь Єрмилов), супрематизму (Казимір Малевич), символізму (Ю. Михайлів), модернізму (Ф. Кричевського) й авангарду (О. Богомазов, М. Бойчук, Олександр Архипенко), проте продовжували розвиток і традиції реалізму (К. Костанді). У галузі станкової графіки працювали М. Жук, І. Падалка, перші українські радянські книги та журнали оформив Г. Нарбут.

З початком 1930-х років радянське мистецтво розвивається у руслі соцреалізму, що був проголошений єдиним дозволеним художнім методом. З гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Серед художників радянської доби — О. Шовкуненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Касіян.

У 60-і — 70-ті: роки мистецтво України починає розгалужуватись на офіційне мистецтво й андеґраунд, вільний від партійної заангажованості. Проявились такі імена:Борис Плаксій, Алла Горська,Панас Заливаха, Віктор Зарецький, Віктор Задорожний, Яков Петрович Калашник, Лев Іванович Вітковський, Василь Непийпиво, Микола Стороженко, Віра Кулеба, Тетяна Голембієвська, Феодосій Гуменюк, Віктор Загубибатько, Бородай Олександр Андрійович, Ігор Янович,Володимир Бовкун, та ін .

Чимало визнаних художників не виставляли ті твори, які не пропускала цензура(Іван Марчук, Валерій Ламах,Федір Тетянич). Деякі не могли виставляти свої твори, перебуваючі вандеґраунді: Микола Трегуб, Вудон Баклицький. Згодом усі твори стали відомими. Новий етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду. У 1987&nbsp. Спілка художників улаштувала виставку молодих, зокрема це абстракціоністи Т. Сільваші, А. Криволап, Олександр Дубовик. У 90-і гучно пролунали імена нової хвілі:Савадов Арсен,Тістол Олег, Голосій Олег, Гнилицький Олександр, Юрій Соломко та інші. На початку 2000, після Помаранчевої революції, створилася група нової генерації — Р. Е. П.

Козак Мамай з бандурою — символ співучої душі українського народу

Музика

Докладніше: Українська музика

Надбанням української культури є як народне так і професійне музичне мистецтво. Народна українська музика багатоманітна за жанрами і включає календарно- та родинно-обрядові пісні, пісні кріпацького і солдатського побуту, історичні пісні, виконувані під акомпанемент кобзи або бандури, а також потужний пласт інструментальної музики, що включає як ансамблеве музикування («троїсті музики») і використовує різноманітні духові (сопілка), струнні (скрипка) та ударні (бубен) інструменти, так і вівчарські награвання (особливо самобутні інструменти Заходу України — дримба, трембіта).

У сучасності народна музика зберігає первісні умови свого побутування лише в західних регіонах, проте народні пісні стали надбанням професійних та аматорських колективів по всій Україні і звучать в автентичному вигляді (ансамблі «Древо», «Володар», «Божичі», «Буття»), у вигляді обробок (Народний хор ім. Верьовки, Капела бандуристів ім. Майбороди), входять до академічної (Є. Станкович) та різних напрямків популярної музики (ВВ, Океан Ельзи, Тартак, Руслана).

Становлення професійного музичного мистецтва пов'язано насамперед із християнізацією на Русі, яке привнесло культуру церковного співу. Починаючи з XII століття в православних церквах поширювався одноголосний знаменний спів, а в XVII столітті на його зміну приходить багатоголосний партесний спів, яскраво представлений у творчості Миколи Дилецького. У XVIII столітті новий етап розвитку музичного мистецтва пов'язаний із засвоєнням традицій європейських музичних шкіл (Дмитро Бортнянський, М. Березовський та А. Ведель). Основоположною для становлення національної композиторської школи вважається багатогранна композиторська і організаторська діяльність М. Лисенка.

Сучасна музична культура України представлена як академічною музикою так і розважальною. В Україні діє 5 консерваторій (музичних академій), 6 оперних театрів, 5 будинків огранної та камерної музики, філармонії в усіх обласних центрах тощо. Регулярно проходять фестивалі популярної («Червона рута», «Таврійські ігри»), рокової («Рок-екзистенція», «Тарас Бульба») джазової (Jazz Bez, Jazz Koktebel), етнічної («Країна мрій») та академічної музики («КиївМузикФест», «2Д2Н», «Контрасти»).

Театр

Докладніше: Український театр

Українське театральне мистецтво бере свій початок з давніх часів. В епоху Русі відомі театральні вистави скоморохів, про елементи театру були в церковних обрядах свідчать фрески Софійського собору. Перші зразки драми виголошували прилюдно учні київських Братської (Києво-Могилянська Академія) та Лаврської шкіл (XVI–XVII ст.). перший стаціонарний театр в Україні був відкритий у 1795 році у Львові у колишньому костелі єзуїтів.

Становлення класичної української драматургії припадає на початок XIX століття і пов'язане з іменами І. Котляревського та Г. Квітки-Основ'яненка. У цей час відкриваються стаціонарні театри в Києві (1806), Одесі (1809), Полтаві (1810) та інших містах. У другій половині XIX століття значний внесок у розвиток театру зробили М. Старицький, М. Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.

Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 р., коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і « Молодий театр» (з 1922 р. — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. Проте із початком доби соцреалізму новаторські пошуки українських митців було придушено, а ряд діячів (в тому числі Л. Курбаса) страчено.

Сьогодні в Україні працюють театри в усіх обласних центрах України, проводяться фестивалі театрального мистецтва «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев» у Львові, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна містерія» в Луцьку, «Інтерлялька» в Ужгороді. Серед провідних режисерів — Р. Віктюк, А. Жолдак, акторів — А. Хостікоєв, Н. Сумська.

Кінематограф

Олександр Довженко — український кінорежисер

Перший фільм знятий на території України «Приїзд царя Ніколая II в Київ» початок XX ст[Джерело?]. Найстаріші діючі кінотеатри, що збереглися — Боммер (Харків, 1909), Екран (Київ, 1911). На території України за радянських часів існувало 3 великі кіностудії: ім. Довженка (1927), Одеська (1919), Ялтинська (1917), Київнаукфільм, Укртелефільм.

Під час німецької окупації 19411943 кіностудії були перевезені в Узбекистан та Казахстан. В Узбекистані був знятий фільм «Райдуга» (1943) з Наталією Ужвій в головній ролі. Цей фільм отримав особливу відзнаку американської кіноакадемії. Свого часу індустрія кінофільмів України випустила ряд шедеврів на кшталт «Арсенал», «Україна в огні», «Земля», «В бій ідуть одні старики», «Ати бати йшли солдати», «Вавилон XX», «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою». У різний час на кіностудіях України працювали такі майстри як Леонід Биков, Іван Миколайчук, Сергій Параджанов, Леонід Осика, Михайло Іллєнко. На сьогодні найпродуктивнішою є приватна кіностудія Film.UA[Джерело?].

У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр Кірієнко), «Прорвемось!» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв). Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестивалі «Кіношок» в Анапі (Росія). У 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук). У 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Серед фільмів з найбільшими бюджетами можна відзначити Сафо ($6 млн), Молитва за гетьмана Мазепу ($2,8 млн), Двоє і війна ($2 млн) та ТойХтоПройшовКрізьВогонь ($2 млн).

2010-ті стали відомі як доба відродження вкраїнського кіно.[178] Україномовні фільми з найвищим рейтингом на IMDb:[179]

Назва Рік Рейтинг Посилання
Іван Сила 2013 8.6 [27]
Тіні незабутих предків 2013 8.5 [28]
Звичайна справа 2012 8.1 [29]
Тіні забутих предків 1965 7.9 [30]
Ломбард 2013 7.9 [31]
Delirium 2013 7.8 [32]
Фучжоу 1993 7.7 [33]

Народне мистецтво

Український рушник — один із національних символів.

Народне мистецтво грає важливу роль в українській культурі, особливо в українських весільних традиціях. Українська вишивка, ткацтво використовуються в традиційному одязі народних і традиційних свят. Українська вишивка варіюється в залежності від регіону її походження та конструкції, яка має довгу історію, композицію, вибору кольорів і типу швів. Використання кольору дуже важливе і має певні історичні коріння в українському фольклорі.

Національні українські сукні багато прикрашені. Ткацтво ручної роботи, незважаючи не технологізацію виробництва, досі практикується, наприклад, у селі Крупове, що розташоване в Рівненській області.

Кухня

Докладніше: Українська кухня
Вареники

Українська кухня — національна кулінарія, яка має свою давню історію та славиться різноманітністю, нараховує сотні рецептів: борщі й пампушки, паляниці й галушки, вареники й ковбаси, печені та напої з фруктів і меду, відомі далеко за межами України. Деякі страви мають багатовікову історію, як-от, наприклад, український борщ.

Багато особливостей української кухні були зумовлені способом життя народу, переважна більшість якого займалась важкою хліборобською працею. Важка праця потребувала ситної, калорійної їжі. Тому для української кухні характерні страви багаті і на білки, і на жири, й на вуглеводи. Примхи ж національного характеру вимагали, аби ця їжа мала бути смачною. Тим-то для більшості страв характерний складний набір компонентів (так, у борщі їх нараховується до 20), а також комбінування декількох способів теплової обробки продуктів (смаження, варіння, тушкування, запікання). Така технологія обумовлює неповторні смакові якості, аромат і соковитість страв української кухні.

У XVIII столітті в Україні дуже широко поширюється картопля, що використовується для готування перших та других страв і гарнірів до рибних і м'ясних страв. Хоча цей овоч і не став в Україні, на відміну від Білорусі, «другим хлібом», однак знайшов широке застосування, і з цього часу практично всі перші страви починають готуватися з картоплею.

Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені географічними умовами та традиціями.

Спорт

Докладніше у статті Український спорт
Український футболіст Андрій Шевченко

Після розпаду СРСР Україні залишилось сотні стадіонів, плавальних басейнів, гімнастичних залів і багато інших спортивних споруд. У спортивному плані Україна — типова європейська країна. Найпопулярнішими видами спорту є легка атлетика, футбол (дві найуспішніші команди — Динамо (Київ) і Шахтар (Донецьк)), бокс, волейбол, боротьба (спорт), гандбол, баскетбол та інші. Серед зимових видів спорту популярний біатлон. Українці практикують майже всі олімпійські види спорту й чимало інших видів, які не входять до олімпійської програми. Україна приймала Євро-2012 разом з Польщею. Також Україна прийматиме у себе Євробаскет-2015.

Нападник Андрій Шевченко став справжнім символом України на футбольному полі, граючи за італійський «Мілан». Він — п'ятиразовий чемпіон України, гравець збірної та найкращий нападник Ліги чемпіонів кінця 90-х, володар «Золотого м'яча» 2004 року, найкращий гравець Ліги чемпіонів сезону 1998–1999 рр. (визначений спеціальною комісією УЄФА у серпні 1999); найкращий бомбардир чемпіонату Італії (Серія А) сезону 1999–2000 рр. (24 голи), 2 місце серед бомбардирів сезону 2000–2001 років, чемпіон Італії — 2004. Разом з ним і тренером Олегом Блохіним українська футбольна національна збірна дійшла до чвертьфінала під час Чемпіонату світу 2006.

«Золотою рибкою» називають Яну Клочкову, яка є одинадцятиразовою чемпіонкою Європи, триразовою чемпіонкою світу тощо.

Український шахіст Руслан Пономарьов у свої 14 років став наймолодшим у світі гросмейстером, чемпіоном світу серед юнаків до 18 років. Ще однією гордістю українських шахів є Катерина Лагно, яка в 12 років стала наймолодшим гросмейстером світу серед жінок. Нині вона в чільній десятці жіночого рейтинг-листа ФІДЕ.

Всесвітньо відомі українські боксери Володимир і Віталій Клички, художня гімнастка Ганна Безсонова, легкоатлет Іван Гешко, фехтувальники Наталія Конрад і Володимир Лукашенко, які вперше в історії спорту незалежної України здобули золоті медалі чемпіонату світу. З олімпійськими медалями повертається зі змагань і стрілець Микола Мільчев.

Одним з найкращих альпіністів світу є Владислав Терзиул, який зійшов без кисню майже на всі 14 восьмитисячників планети, повторюючи рекорд Рейнхольда Месснера. Постійно привозять медалі з міжнародних змагань представники рукопашного бою, скелелази та самбісти.

Перешкодою для аматорського спорту є порівняно слабо розвинута в порівнянні з іншими європейськими країнами спортивна інфраструктура, яка в багатьох випадках не поновлялася ще з часів Радянського Союзу.

Участю України в олімпійському русі опікується Національний олімпійський комітет України. Україна бере участь в Олімпійських іграх, починаючи з Олімпіади в Ліллехаммері, здобуваючи чимало олімпійських медалей. Україна зробила свій дебют на зимових Олімпійських іграх 1994 року.[180]

Див. також

Примітки

  1. «Закон України «Про Державний Гімн України»». 6 березня 2003. Процитовано 13 грудня 2013. 
  2. Верховна Рада затвердила склад уряду Яценюка
  3. Чисельність населення на 1 березня 2014 року та середня чисельність за січень-лютий 2014 року
  4. Державна служба статистики
  5. Перепис населення України 2001 року: офіційний сайт
  6. «Basic facts about Ukraine»: [1] Ukrainian consul in NY.
  7. а б в Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ: Ґенеза, 1997 .
  8. Сисин Ф. Хмельниччина та її роль в утворенні модерної української нації // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 67-76
  9. Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність. — Мюнхен, 1968 .; * Скуратівський В. Українська Кубань Перехід IV, Випуск 9 (№ 1 — 2002)
  10. а б Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». ― Київ: НАНУ, Академія, 2001 .
  11. «Activities of the Member States — Ukraine»: [2] United Nations
  12. а б «Україна» в Вікіджерелах
  13. а б Яковенко, Н. Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII. — К., 1997
  14. Зокрема, на переговорах зі шведами у 1657 році гетьман Війська Запорозького Іван Виговський домагався «уступки цілої старовинної України, або Русі, цілої старовинної України, або Русі, де бувала грецька віра і де є ще мова, аж до Вісли». (Яковенко, Н. Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII. — К., 1997)
  15. Русанівський, В. М. Українська мова // Енциклопедія «Українська мова». — К., 2000 ., Григорій Півторак, Г. «Україна» — це не «окраїна» // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов.
  16. Національний атлас України. Географічний нарис.
  17. Код України за системою ISO 3166-1-alpha-2 (англ.)
  18. Наказ Державного комітету природних ресурсів України «Щодо уточненого місцезнаходження географічного центру України»
  19. Цей результат було отримано в 1887 році військовим відомством Австро-Угорської імперії і вказував на територію, яка належала їй. Також «своїм» центр Європи вважають Білорусь, Словаччина, Литва
  20. Президія Національної академії наук України: Сейсмічність і сейсмічна небезпека території України
  21. Дані Інституту геофізики НАН України ім. С. І. Субботіна: Сейсмічність України
  22. а б Національний атлас України.
  23. «Фізична географія України, 8 клас». Архів оригіналу за 2013-05-12. 
  24. Національний атлас України. Поверхневі води та водні ресурси
  25. а б в Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична географія України: Підручник. — К.: Знання, 2005. — 511 с.
  26. Національний атлас України. Ландшафти та фізико-географічне районування.
  27. За даними Геоінформу
  28. http://resource.ukrlife.org/ Мінеральні ресурси та добувна промисловість країн світу
  29. Найстаріша археологічна стоянка в Україні міститься поблизу села Королево Закарпатської області. (Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000 . — C. 8—9).
  30. Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000 . — C. 14.
  31. В Україні виявлено понад 300 мезолітичних територій, які класифікують у південно-степову та полісько-лісостепову культурно-територіальні зони (Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000 . — C. 15).
  32. Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000 . — C. 17.
  33. Залізняк Л. Л. Археологія України. Навч. посібник. — К.: Либідь, 2005. — с. 90-101.
  34. Енцикопедія трипільської цивілізації. Т.1, кн.1, с. 522.
  35. Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000 . — C. 31.
  36. Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000 . — C. 33—36.
  37. Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000 . — C. 38—40.
  38. Крип'якевич І. Галицько-волинське князівство. Київ, 1984 . — С.21-37.
  39. Крип'якевич І. Галицько-волинське князівство. Київ, 1984 . — С.84-87.
  40. Крип'якевич І. Галицько-волинське князівство. Київ, 1984 . — С.93-105 .
  41. Крип'якевич І. Галицько-волинське князівство. Київ, 1984 . — С.106-115 .
  42. Розділ III. Несхожі пагони руського стовбура (кн. XIV — сер. XVI ст.). § 3. Перші сто літ козаччини // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997 .
  43. а б в г Субтельний О. Козацька ера // Україна: Історія. — Київ: Либідь, 1993 .
  44. Розділ III. Україна-Русь — третій зайвий у Речі Посполитій «Двох Народів» (1569–1648). § 3. Шляхта, простолюд, козаки — вузол взаємопов'язань і протиріч // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997 .
  45. В. Греченко О. Ярмиш Історія України Торсінг 2005 ст. 39-47
  46. Розділ V . Козацька ера. § 1. Козацька революція 1648–1657 рр. // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997 .
  47. Розділ V . Козацька ера. § 2. Руїна (1658–1686) // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997 .
  48. а б Розділ V . Козацька ера. § 3. Мазепа і мазепинці // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997 .
  49. Розділ VI. Україна XVIII ст. між Річчю Посполитою і Російською імперією. § 2. Згасання козацьких автономій у підросійській Україні // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997 .
  50. В. Греченко О. Ярмиш Історія України Торсінг 2005 ст. 58-126
  51. а б в г д е ж и к л Субтельний О. Україна у XX столітті // Україна: Історія. — Київ: Либідь, 1993 .
  52. III Універсал Української Центральної Ради
  53. IV Універсал Української Центральної Ради
  54. а б в Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр.: Українська гетьманська держава 1918 року. — Ужгород, 1930 .
  55. Передвступний договір, складений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові між Українською Народньою Республікою й Західно-Українською Народньою Республікою про подальшу злуку обох українських держав в одну державну одиницю
  56. Мельтюхов М. (2001). Советско-польские войны. Военно-политическое противостояние 1918—1939 гг.. М.: Вече. ISBN 978-5-699-07637-6. 
  57. Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору
  58. Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.»
  59. Rosefielde, Steven. Excess Mortality in the Soviet Union: A Reconsideration of the Demographic Consequences of Forced Industrialization, 1929–1949 // Soviet Studies 35 (July 1983): 385–409
  60. http://cdvr.org.ua/ Центр досліджень визвольного руху
  61. Приєднання Західної Волині та Східної Галичини до складу УРСР
  62. Професор Олександр Лисенко: «Найбільше трофейного обладнання отримав Донбас» // Історична правда, 9.05.2011
  63. «Losses of the Ukrainian Nation», p. 2: [3] Peremoga.gov.ua
  64. «Ukrainian Insurgent Army»: [4] Encyclopedia of Ukraine.
  65. Migration and migration policy in Ukraine: [5] Національний інститут проблем міжнародної безпеки
  66. «Ukraine: World War II and its aftermath»: [6] Encyclopædia Britannica
  67. Особливості та проблеми відбудови господарства України в післявоєнні роки: [7]
  68. Труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946–1947 рр.
  69. The Transfer of Crimea to Ukraine"
  70. «Ukraine — The last years of Stalin's rule»: [8]Encyclopædia Britannica
  71. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР, (1990) (31) С. 429.
  72. «Акт проголошення незалежності України». Офіційний портал Верховної Ради України. 
  73. Кубальський О. Н. «Біловезька угода про створення СНД 1991». Офіційний сайт Інституту історії України НАН України. 
  74. Український ВВП: [9]World Economic Outlook Database, October 2007
  75. «Can Ukraine Avert a Financial Meltdown?». web.worldbank.org (en). 06-1998. 
  76. «The IMF and Ukraine: What Really Happened». imf.org (en). 31-08-2002. 
  77. «The Supreme Court findings» (uk). Supreme Court of Ukraine. 03-12-2004. Архів оригіналу за |archiveurl= вимагає |archivedate= (довідка). Процитовано 07-07-2008.  Проігноровано невідомий параметр |дата-азхіву= (довідка)
  78. Ukraine comeback kid in new deal, BBC News (4 серпня 2006)
  79. Tymoshenko picked for Ukraine PM, BBC News (18 грудня 2007)
  80. Ukraine election: Yanukovych urges Tymoshenko to quit, BBC News (10 лютого 2010)
  81. За добу в зіткненнях у Києві поранено 1,5 тисяч осіб, 100 зникли безвісти
  82. http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20140222_a.html
  83. http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/985411
  84. «список загиблих під час кривавих подій в Києві» — tsn.ua
  85. «Янукович не визнає своє відсторонення від влади, - Герман». РБК Україна. 20 лютого 2014. Процитовано 24 лютого 2014. 
  86. Офіційне повідомлення на порталі Верховної Ради України
  87. «Конституція України, стаття 75». Офіційний сайт Верховної Ради України. : «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.»
  88. «Конституція України, стаття 102». Офіційний сайт Верховної Ради України. : «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.»
  89. «Конституція України, стаття 113». Офіційний сайт Верховної Ради України. : «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.»
  90. «В Україні у 2012 р. кількість зареєстрованих партій і ГО збільшилася на 5,4% - до 3,9 тис. об'єднань». rbc.ua. 07-03-2013. 
  91. а б «Соціологічне опитування. Чи довіряєте Ви політичним партіям? (динаміка, 2001-2013)». Сайт «Центру Разумкова». 
  92. «Чого насамперед не вистачає існуючим в Україні політичним партіям?». Сайт «Центру Разумкова». 
  93. «Якби найближчим часом знову відбувалися вибори до Верховної Ради України, за яку партію чи виборчий блок Ви проголосували б? (динаміка, 2010-2013)». Сайт «Центру Разумкова». 
  94. «Ukraine right-wing politics: is the genie out of the bottle?». opendemocracy.net. 03-01-2011. 
  95. Українська держава 1917–1920 років як суб'єкт міжнародного права: [10] Центр Разумкова
  96. Україна-НАТО Офіційний сайт Міністерства оборони України
  97. «Україна завершила головування в ОБСЄ». Gazeta.ua. 02-01-2014. 
  98. «Україна поступилася Швейцарії головуванням в ОБСЄ». Кореспондент. 02-01-2014. 
  99. «Україна більше не головує в ОБСЄ». УНІАН. 01-01-2014. 
  100. «Україна має намір знизити енергозалежність від Росії за допомогою Shell». ukranews.com. 17-06-2011. 
  101. «'Українці масово отримують румунські паспорти'». Українська служба BBC. 30-06-2010. 
  102. а б Історія створення Збройних Сил України: [11] Міністерство Оборони України
  103. Ukraine Special Weapons: [12] globalsecurity.org
  104. Місія ООН у Косово (МООНК): Міністерство Оборони
  105. Історія участі збройних сил України у миротворчих операціях: [13] Міністерство Оборони
  106. Parliament approves admission of military units of foreign states to Ukraine for exercises: [14] kyivpost
  107. [15]
  108. [16]
  109. Новини ТСН: Україна вилетіла з десятки найбільших експортерів зброї
  110. Новини ТСН: Україна увійшла до трійки світових лідерів з продажу бронемашин
  111. Про чисельність Збройних Сил України на 2012 рік
  112. Кількість адміністративно-територіальних одиниць в Україні на 1 січня 2011 року
  113. Закон України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»
  114. Ukrainian death rates 1950–2008 Demoscope Retrieved on 12-14-09
  115. Ukrainian birth rates 1950–2008 Demoscope Retrieved on 12-14-09, 2009
  116. State Statistics Committee of Ukraine Retrieved on 12-14-09
  117. «Field Listing — Population growth rate»: [17] CIA World Factbook
  118. Новини ТСН: До 2050 року українців залишиться 30 мільйонів
  119. [Ukraine's children still have it rough, Kyiv Post: http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/53726/]
  120. Національний склад населення: [18] Державний комітет статистики
  121. Міське і сільське населення, Всеукраїнський перепис населення 2001
  122. В Україні 430 тисяч офіційно безробітних
  123. Віковий склад населення: [19] Державний комітет статистики
  124. РІА «Новости»: Россия заняла 34 место в рейтинге стран по расходам на питание
  125. Офіційний сайт: Державна служба статистики України
  126. http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM#r1 Конституція України, Розділ I, Стаття 10
  127. Ukrainian language, Encyclopædia Britannica(англ.)
  128. http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/ Мовний склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  129. Опитування: більшість українців спілкуються вдома українською мовою
  130. Українці перехотіли другу державну
  131. Громадська думка щодо статусу основних мов в Україні
  132. http://www.rb.com.ua/eng/politics/research/2009/4689.html PROJECT «PRACTICE OF THE USE OF UKRAINIAN AND RUSSIAN LANGUAGE IN UKRAINE»
  133. Мовний баланс України (Пункт «Мова, якою громадяни спілкуються у родині в залежності від регіону»)
  134. Дані Центру Разумкова на 2006 рік.
  135. Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC)
  136. State Department of Ukraine on Religious
  137. Caught Between East and West, Ukraine Struggles with Its Migration Policy
  138. International Religious Freedom Report 2007 — Ukraine.
  139. «Interwar Soviet Ukraine»: Encyclopædia Britannica
  140. «CIA World Factbook — Ukraine. 2002 edition»: [20] CIA
  141. «CIA World Factbook — Ukraine. 2004 edition»: [21] CIA
  142. «Head of IMF's Resident Representative Office in Ukraine to change his job»: [22] Interfax-Ukraine
  143. Список економік за показником ВВП (ПКС) (за даними The World Factbook)
  144. Список економік за показником ВВП (ПКС) на душу населення (за даними The World Factbook)
  145. УНІАН: «Середня зарплата в Україні збільшилася до 2 737 грн»
  146. Pogarska, Olga. «Ukraine macroeconomic situation — February 2008»
  147. https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/up.html
  148. а б Технології: К 2020 году экспорт ПО из Украины превысит экспорт металла
  149. Прогноз: Прогноз: До 2020 року Україна досягне європейського рівня комп'ютеризації
  150. «Українська правда»: Зовнішній борг України перевищив 120 мільярдів
  151. German expert: Sunflower oil grows in price in Ukraine due to its low world reserves: [23] UkrAgroConsult — BlackSeaGrain
  152. У майбутньому Україна буде аграрною країною: [24] Новини Finance.ua
  153. «Statistics of Launches of Ukrainian LV»: [25] National Space Agency of Ukraine
  154. «Ukraine Special Weapons»: [26] The Nuclear Information Project.
  155. Агенція новин «УНІАН»: Україна може звести до мінімуму імпорт російського газу — експерт
  156. Асоціація "Всеукраїнське об'єднання «Фонд енергоефективних інвестицій»: Сонце врятує світову енергетику
  157. [UNWTO World Tourism Barometer, volume 6, UNWTO http://www.tourismroi.com/Content_Attachments/27670/File_633513750035785076.pdf]
  158. The long road to Kiev
  159. Transportation in Ukraine
  160. Kharkiv airport gets new terminal on
  161. Terminal F serviced 30 000 passengers during the first week of its operation — State Enterprise Boryspil International Airport
  162. Более 1 млн украинцев получают зарплату, ниже минимальной
  163. Українці проїдають майже 80 % зарплат — Держкомстат
  164. Эксперт: Кабмин искусственно занизил прожиточный минимум
  165. а б http://economics.lb.ua/researches/2011/05/05/95061_uchenih_mnogo_no_vse_oni_bednie.html
  166. http://www.fulbright.org.ua/62_16_u.html
  167. http://h.ua/story/40718/
  168. а б в г д е ж Ukraine country profile // BBC News. 19 October 2010 .
  169. Станом на лютий 2011 року Україна займала 89 місце за рівнем свободи преси з 175 країн світу (Reporters Without Borders. February 2011). Для порівняння: Німеччина — 17, Польща — 32, Румунія — 52, Росія — 140, Білорусь — 154 (Reporters Without Borders. February 2011)
  170. Закон України «Про телекомунікації»
  171. http://biz.liga.net/news/E1004791.html
  172. Internet top 10 countries in Europe // Internet World Stats
  173. За швидкістю інтернету Україна обігнала США і Росію Сайт Ділова Україна
  174. Україна — 8-ма у світі за швидкістю Інтернету Ukr-net.info
  175. Детальнішу інформацію про цей та інші укази дивю у статтях Валуєвський циркуляр, Емський указ, русифікація
  176. Детальніше у статті «Розстріляне відродження»
  177. Детальніше у статті «Дисидентський рух»
  178. http://gazeta.ua/articles/culture/_mi-stojimo-bilya-vitokiv-vidrodzhennya-ukrajinskogo-kino-sumska/518589
  179. http://www.imdb.com/language/uk?ref_=tt_dt_dt IMDb — Data as for Nov 17 2013
  180. http://sportinua.com/%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F-%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%83

Джерела та література

  • Історія України: універсальний ілюстрований довідник / В. К. Губарев. — Донецьк: БАО, 2008. — 573 с.
  • Кравчук П. А. Книга рекордів природи. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – 336 с. ISBN 978-966-361-642-1.
  • Ілюстрована енциклопедія історії України: в 3-х т. — Вид. перероб., доп. — К.: Спалах, 2004.
  • Україна [Образотворчий матеріал] / авт.-упоряд.: В. Томазов, О. Ясь. — К.: Мистецтво, 2007. — 432 с.
  • Хомяков В. І. Економіка сучасної України: навч. посіб. / В. І. Хомяков, І. В. Бакум. — К.: Кондор, 2009. — 427 с.
  • Леонтьева Г. Г. Економіка і соціальна географія. Україна: навч. посіб. — Суми: Вид-во «Університетська книга», 2002. — 136 с.
  • Стехун Л. М. Україна: короткий географічний огляд. — Х.: Ранок, 2000. — 112 с.
  • Руденко В. П. Довідник з географії природно-ресурсного потенціалу України — К.: Вища школа, 1993. — 180 с.
  • Рутинський М. Географія туризму України: навч.-метод. посіб. — К.: ЦНЛ, 2004. — 159 с.
  • Johnstone, Sarah. Ukraine (Lonely Planet Travel Guides) (2005)
  • Evans, Andrew. Ukraine (2nd ed 2007) The Bradt Travel Guide
  • Dalton, Meredith. Ukraine (Culture Shock! A Survival Guide to Customs & Etiquette) (2001)
  • Ukraine: A Concise Encyclopedia Vol.1 ed by Volodymyr E. Kubijovyc; University of Toronto Press. 1963
  • Boshyk, Yuri (1986). Ukraine During World War II: History and Its Aftermath. Canadian Institute of Ukrainian Studies ISBN 0-920862-37-3
  • Magocsi, Paul Robert. A History of Ukraine. University of Toronto Press, 1996 ISBN 0-8020-7820-6
  • Reid, Anna. Borderland: A Journey Through the History of Ukraine (2003) online edition

Посилання

Історія та культура

Уряд

Інше