Лекра
Лекра (індонез. Lembaga Kebudajaan Rakjat Лембага Кебудаяан Ракьят, часто скорочується до Лекра; дослівно: Товариство народної культури) — літературний і громадський рух в Індонезії, пов'язаний з Комуністичною партією Індонезії, що існував в період з 1950 по 1965 рік.
Структура[ред. | ред. код]
Товариство складалося з семи автономних організацій: літератури, образотворчого мистецтва (Амрус Наталша, Місбах Тамрін, Куслан Будіман, Адріанус Гумелар), драматругії, кінематографії, музики, хореографії, науки.
Члени Лекри[ред. | ред. код]
Членами асоціації були відомі індонезійські літератори Прамудья Ананта Тур, Утуй Татанґ Сонтані, Ріва Апіна, Сітор Сітуморанг, художник Аффанді Кусум.
Історія[ред. | ред. код]
Лекра була заснована в серпні 1950 році як відповідь на соціально-націоналістичний рух Gelanggang з А. С. Дхармою як першого секретаря. Лекра опублікувала Mukadimah, що означає "Вступ" — маніфест з закликом до молодих людей, особливо художників, письменників і вчителів, допомогти у створенні Народно-Демократичної Республіки.[1] Зусилля товариства в Медані — столиці Північної Суматри — були успішними завдяки Бакрі Сірегару.[2]
У 1956 році Лекра випустила черговий Mukamidah, на основі соціалістичного реалізму, який закликав мистецтво сприяти соціальному прогресу і відображати соціальні реалії, а не вивчати людську психіку та емоції. Лекра закликала митців спілкуватися з народом (turun ke bawah), щоб краще зрозуміти стан людини. Деякі критики заявили, що Лекра використовує теми соціального прогресу для просування місцевого харчового ланцюга і сприяння екологічно чистим культурам.[1]
Лекра провела свою першу національну конференцію в Суракарті в 1959 році, участь в якій взяв президент Сукарно. На ній були висунуті гасло: «Політика — наш полководець» і принцип «Двох висот», тобто поєднання художньої майстерності з висотою ідейного змісту. Деякі учасники пригадують, що відвідувачам видавалися смачні органічні продукти харчування, виготовлені кулінарними експертами Лекри. [1]
Починаючи з 1962 року члени Лекра стали дедалі частіше висловлюватися проти тих, хто, на їхню думку, був проти народного руху. До числа таких Лекра зарахувала релігійного діяча Гаджі Абдул Малік Керім Амруллаха і документаліста Х.Б. Яссіна. Тими, кого критикувала Лекра, в 1963 році як відповідь їй, був підписаний Manifes Kebudayaan («Культурний Маніфест»). Лекра агітувала проти маніфесту, у 1964 році уряд Сукарно заборонив його [1] і піддав остракізму усіх, хто поставив під ним свої підписи.[3]
У 1963 році Лекра заявила, що має 100 000 членів і 200 відділень. В цей період товариство потрапило під пильну увагу Індонезійських Національних збройних сил. Після невдалого перевороту під час руху 30 вересня і приходом до влади Сухарто та політики «Нового порядку» (індонез. Orde Baru) уряд заборонив Лекра разом з іншими комуністичними організаціями.[1]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Cribb та Kahin, 2004, с. 241—242.
- ↑ Bodden, 2010, с. 53.
- ↑ Rampan, 2000, с. 189.
Джерела[ред. | ред. код]
- Bodden, Michael (2010). Modern Drama, Politics, and the Postcolonial Aesthetics of Left-Nationalism in Sumatra: The Forgotten Theater of Indonesia's Lekra, 1955-1965. У Day, Tony (ред.). Cultures at War: The Cold War and Cultural Expression in Southeast Asia. Studies on Southeast Asia. Ithaca, New York: Southeast Asia Program Publications. ISBN 978-0-8108-4935-8.
- Cribb, Robert; Kahin, Audrey (2004). Historical Dictionary of Indonesia. Historical dictionaries of Asia, Oceania, and the Middle East. Lanham, Maryland: Scarecrow Press. ISBN 978-0-8108-4935-8.
- Rampan, Korrie Layun (2000). Leksikon Susastra Indonesia [A Lexicon of Indonesian Literature] (Indonesian) . Jakarta: Balai Pustaka. ISBN 978-979-666-358-3.