Методологія історії
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Було запропоновано, щоб цю статтю або розділ було об'єднано з Історичне дослідження, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з березня 2011. |
Методологія історичної науки (історії) — спеціальна історична дисципліна, яка визначає її предмет і об'єкт, ціль пізнання, вивчає науковий і соціальний статус історичної науки, її дисциплінарну будову, теорію історичного пізнання (включаючи загальфілософські, гносеологічні й епістомологічні основи, принципи, рівні, види й методи історичного пізнання). Вивчає специфіку основних теоретико-методологічних напрямків в історичній науці, різних історичних наукових шкіл. Формує науково-пізнавальні передумови для здійснення конкретно-історичних досліджень.
До основних методів історичного дослідження належать:
- метод періодизації,
- історико-генетичний метод,
- історико-порівняльний метод,
- історико-типологічний метод,
- історико-системний метод.
Джерела [ред.]
- Библиотека журнала "Скепсис"
- Кузеванов Л.И. Академизм исторического познания. Монография. - М., 2010
- Introduction to Historical Method by Marc Comtois
- Philosophy of History by Paul Newall
- The Historian's Sources, online lesson by the Library of Congress
