Ненасильницький опір
| Ненасильницький опір | |
 | |
| Сфера роботи | в'язень і політичний в'язень |
|---|---|
Ненасильницький опір — ненасильницький спротив, що характеризується основними типами дії такими, як пацифізм, моральний опір, пасивний опір, «активне примирення», ненасильницька революція, «селективне ненасильство» та інші.
Ненасильницький опір[ред. | ред. код]
Ненасильницький опір чи ненасильницька боротьба — практика досягнення політичних цілей без застосування насильства: шляхом громадянської непокори, страйків, відмови від співробітництва, бойкоту, символічних протестів. Деякі вважають ненасильницькими засобами боротьби також блокування транспортних комунікацій та пошкодження або знищення майна (дивися, наприклад, статтю Екологічний тероризм).
У двадцятому сторіччі ненасильницький опір стало активно використовуватися як в соціально-політичній боротьбі, так і при цивільному (невійськової) опорі іноземному агресорові (наприклад, у випадку окупації Норвегії нацистською Німеччиною в 1940 р. і в разі окупації арміями країн Варшавського договору Чехословаччини в 1968 р.). З 1966 по 1999 рік ненасильницький громадянський спротив зіграв вирішальну роль в 50 з 67 випадків переходу від авторитаризму до демократії. Ненасильницький опір є протилежністю одночасно і пасивного прийняттю соціальної несправедливості, гноблення, і збройній боротьбі з ними. Як показує історичний досвід, соціально-політична практика ненасильницького опору отримує розвиток при наявності громадянського суспільства.
Особливості ненасильницького опору[ред. | ред. код]
Особливість ненасильницького опору і вирішення конфліктів полягає в тому, що при цьому робиться спроба апелювати до розуму і почуттів протистоїть боку, змусити її визнати правоту і моральну перевагу учасників опору. При протистоянні зовнішньої агресії передбачається, що застосування ненасильницького опору повинно деморалізувати солдатів противника, змусити їх засумніватися в правоті дій своєї держави.
Ненасильницька тактика дозволяє вести таку боротьбу, яка хоча і ґрунтується на обуренні несправедливістю, насильством, не збуджує, тим не менш, в борцях злобу і ненависть. У випадках внутрішньо-національних конфліктів очевидно, що непримиренність, ненависть, збереження взаємної відчуженості не сприяють їх вирішенню, так як при будь-якому результаті боротьби, людям представляють протиборчі сторони, належить жити разом. Завдяки послідовному застосуванню ненасильства в таких конфліктах зберігається правопорядок і захищається людську гідність.
Ідеологи ненасильницької боротьби[ред. | ред. код]
Прихильники нормативного підходу до ненасильства наполягають на принциповому характері ненасильства. Вони переконані в тому, що в кожному випадку ненасильницького опору воно повинно надихатися не тільки безпосередньою метою, але й високими помислами, релігійними поглядами, етичними принципами. Вони думають, що техніка ненасильницької боротьби може бути реалізована з найбільшою послідовністю, якщо люди сповідують відповідні принципи, а не просто вибирають найбільш ефективну тактику з можливих з міркувань розсудливості, практичності. Ідеологами ненасильницької боротьби як виконання релігійно-морального боргу, пов'язаного з духовним самовдосконаленням, були Махатма Ганді, лідер боротьби (сатьяграхи) проти дискримінації індусів в Південній Африці, а потім боротьби проти британського колоніального панування в Індії, і Мартін Лютер Кінг, лідер Руху за громадянські права чорношкірих у США. Прихильники такого підходу також стурбовані тим, що ненасильницька боротьба може застосовуватися як ефективний засіб для досягнення і недостойних цілей. Приватні, егоїстичні інтереси, що захищаються засобами ненасильницької боротьби, здатні руйнівно впливати на суспільний організм, бути джерелом нової несправедливості.
Прихильники прагматичного підходу стверджують, що принцип ненасильства залишається всього лише благим побажанням, якщо не опрацьовані технічні можливості його застосування в широкомасштабних акціях, якщо ці акції проводяться без відповідного стратегічного і тактичного керівництва.
198 методів ненасильницьких дій[ред. | ред. код]
198 методів ненасильницьких дій — список ненасильницьких методів боротьби створений Джином Шарпом і опублікований в 1973 році в книзі «Політика ненасильницьких дій» згодом в 1994 році список повторно був опублікований як додаток в книзі Джина Шарпа «Від диктатури до демократії». Згодом список став розповсюджуватися в Світі і окремо ставши практичним керівництвом дій для протестуючих в багатьох країнах Світу [1][2].
Згідно Джина Шарпа у людей, що ведуть ненасильницьку боротьбу, є в розпорядженні цілий арсенал «ненасильницької зброї». В списку методи розділені на три великі категорії: ненасильницький протест і переконання; відмова від співпраці (соціальної, економічної і політичної); ненасильницьке втручання. Ці категорії у свою чергу поділяються на під категорії. Список вільно розповсюджується в інтернеті як посібник для борців проти диктатур та окупацій по всьому Світу[3].
Список традиційно жорстко критикується представниками політичних режимів які на думку дослідників можна назвати диктаторськими або поліцейськими [4]. Відповідні критики заявляють про насильницьку направленість методів, також заявляється про проти законність більшості методів, на їхню думку. Наприклад в Росії вийшла книга Е.Черепанова «Керівництво з протидії кольоровим революціям» з протитезами до списку.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Ченовет Е., Стефан М. Дж. Чому ненасильницький спротив ефективний. Стратегічна логіка громадянського конфлікту / Переклад С.Гіріка. — К.: Видавництво «Кліо», 2014.
- Шарп Дж. Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи / Пер. з англ. Ін-т ім. Альберта Ейнштейна. — Львів: Сполом, 2004. — 83 с.
- Гелдерлус П. Ненасильство неефективне // Спільне. — 30.11.2010.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ 198 МЕТОДІВ НЕНАСИЛЬНИЦЬКИХ ДІЙ. Архів оригіналу за 18 січня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
- ↑ Актуальні книги цього літа. Що почитати про протести, революції і диктаторів. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020.
- ↑ Джин Шарп і його теорія ненасильницьких дії
- ↑ Волання в пустелі. Ще раз про те чому ненасильницький спротив ефективніший за силовий
Посилання[ред. | ред. код]
- A Force More Powerful (1 липня 2010) (англ.)
- Щоб творити ненасильницький опір, треба значно більше сил, аніж захопити все силою, — Сверстюк (8 січня, 2014) — сайт ПрАТ «УКРАЇНСЬКА ПРЕС-ГРУПА»
- Громадянський ненасильницький опір: репортаж[недоступне посилання з липня 2019]
- Як ненасильницький опір виграв «другу громадянську війну» США (22 серпня 2013) — сайт «Українська правда»
- Підручник з ненасильницького спротиву — сайт «Тексти.org.ua»
|
