Окупація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Окупа́ція (від лат. occupatio — захоплення) — у військовій справі та в міжнародному праві тимчасове заняття збройними силами території супротивника. Режим військової окупації регулюється 4-ою Гаагською конвенцією 1907 року, Женевською конвенцією 1949 року "Про захист цивільного населення", Гаагською конвенцією 1954 року "Про захист культурних цінностей у разі озброєного конфлікту".

Термінологія[ред.ред. код]

З другої половини XVIII століття міжнародне право стало розрізняти військову окупацію країни та територіальні придбання методами вторгнення й анексії, різницю між якими спочатку виклав Еммеріх де Ваттель в Законі Націй (1758). Чітке розходження визнане серед принципів міжнародного права з моменту закінчення наполеонівських воєн в XIX століття. Ці норми звичаєвого права щодо військової окупації, які розвивалися в рамках законів і звичаїв війни, дали деякий захист мирному населенню під військовою окупацією держави-завойовника.

Приклади військових окупацій[ред.ред. код]

У більшості війн деякі території знаходилися під владою ворожої армії. Більшість військових окупацій закінчуються з припиненням військових дій. У деяких випадках окуповані території повертаються, в інших - залишаються під контролем окупаційної влади. Іноді статус присутності оскаржується стороною у залежності від ситуації.

Див. також[ред.ред. код]


Джерела[ред.ред. код]