Обговорення:Невербальна комунікація

Невербальні засоби комунікації – це позамовні комунікації, що ґрунтуються на різноманітних знакових системах. Згідно з особливостями цих систем розрізняють такі різновиди невербальних комунікацій:

1. Оптико-кінетичні НВК(невербальні комунікації) – це сукупність таких засобів комунікації, як жести, пози, рухи тіла, моторика обличчя (“кінез” від грецького – “рух”).
2. Фонаційні НВК – тон мови, голосність, темп, паузи, заповнювачі пауз (“е-е,” “м-м”), якісні ознаки голосу (тембр, висота, діапазон), особливості вимови (діалект, хриплість голосу, присмоктування тощо); спеціалісти вважають, що ці НВК не варто змішувати з інтонацією, наголосом та іншими лінгвістичними категоріями.
3. Графічні засоби письмової невербальної комунікації (схеми, види шрифтів, графіки тощо).
4. Ситуативні зміни невербальної комунікації:

• організація простору й часу
• зовнішній вигляд (зокрема одяг)"кольорові"
• наочні засоби комунікації.

Функції невербальних комунікацій

Невербальні комунікації виконують основні, базові функції (інформаційна, прагматична, експресивна) та деякі специфічні, характерні для всієї групи невербальних комунікацій.

Специфічні функції невербальних комунікацій

• Функція доповнення мови (вербальних комунікацій): невербальні комунікації несуть додаткову інформацію, яка зовсім відсутня або недостатня під час застосування мовних засобів;

• функція заміщення мови: в умовах, у яких з певних причин неможливе застосування мовних засобів, уся інформація передається невербальними комунікаціями.

Оптико-кінетичні комунікації

Види жестів:

• Описові жести дозволяють отримати про предмет або явище більш точне уявлення.
• Вказівні жести потрібні для того, щоб виділити щось (“відкрий те вікно”), показати його місце (“там краще знають”), черговість тощо.
• Емоційні жести передають різні почуття – радість (оплески), байдужість (помах рукою), здивування (розведення двома руками), незадоволення (похитування головою), засмучення (опущена голова), сумнів і незнання (знизування плечима) і так далі.
• Ритмічні жести спрямовані на те, щоб підкреслити логічний наголос, прискорення мови.
• Символічні жести – це умовні жести, які символізують певні почуття або ставлення, замінюють вербальні комунікації.
• Захисний жест – це схрещені на грудях руки, коли вони стискують одна одну.
• Національні жести – це жести, які мають національний характер, тобто пов’язані з певними етнічними або національними спільнотами, їхніми традиціями, звичками, специфікою культурних цінностей.
• Наслідувальні жести – жести інших людей, які копіюються повністю або частково (штрихами).
• Міміка – моторика обличчя, простіше сказати – вираз обличчя, який є головним показником почуттів того, хто говорить.
• Горизонтальні зморшки утворюються при максимальному розкритті очей – при здивуванні, безпорадності, зарозумілості, гордовитості, пихатості, можуть бути пов’язані з переляком, недовірою.
• Вертикальні зморшки деякі спеціалісти називають “вольовими зморшками” або “зморшками концентрації”[1].

Різний ступінь відкритості очей

Різний ступінь відкритості очей свідчить про різні психологічні стани та особливості сприйняття людини.

• Дуже широко відкриті очі — при здивуванні, при найвищій радості, при переляку, напруженому чеканні, безпорадності, наївності тощо.
• Повністю відкриті очі показують відкритість буття, тобто високий рівень стриманості почуттів та розуму, загальну жвавість. Вони свідчать про жваву внутрішню роботу, мрійність, відкритість, довіру, наївність. Досвідчені свідомо “працюють” з невинно відкритими очима, що випромінюють довіру.
• Повністю “заплющені” очі можуть свідчити про душевну інертність, тупість, відсутність інтересу, при перевтомі, нудності, надутості, зарозумілості, пихатості.
• Звужений, або прищурений, погляд свідчить про зосередженість людини на спогадах, спостереженнях. Може свідчити про критичну переробку думки, рішучість із високою духовною концентрацією. Примружений погляд завжди наявний у проникливому погляді.
• Закриті очі (без напруги) пов’язані з бажанням уникнути зовнішніх впливів, зосередитися на самому собі. Вони свідчать про ізоляцію з метою ретельного обдумування, насолоду почуттями на концерті, доповіді тощо.

Існують деякі інші рівні відкритості очей або їх сполучення, які можуть інтерпретуватися певним чином і свідчити про психологічні особливості людини та про її внутрішній стан.

Направлення погляду

Прямий погляд обличчя, повністю повернутого до співрозмовника, свідчить про повний, неподільний інтерес до іншого і до справи, увагу та визнання партнера, природну довіру, відкритість, готовність до прямої взаємодії.

Погляд, направлений у невизначену даль, може бути проявом концентрації думок та інтересів на чомусь далекому.

Погляд "крізь” партнера – підкреслена неувага до нього.

Зведення очей, спрямованих ніби на конкретну ситуацію, – це прояв конкретного мислення, практичних установок, спостережливості.

Погляд повз співрозмовника на якусь точку у просторі означає розмову з самим собою, направленість на себе.

Погляд збоку кутками очей — відсутність повної віддачі, непомітне таємне спостереження, скепсис, недовіра.

Погляд знизу (при нахиленій голові) свідчить про покірність, послужливість, свідомо прийняту позу стосовно зовнішнього світу, приховану ворожість і навіть агресивну готовність до боротьби і дій.

Погляд зверху вниз (при закинутій голові) інтерпретується як почуття вищості, гордості, зарозумілості, зневаги, пошук панування.

“Небесний погляд” – при нормальному положенні голови означає звернення до “високих” думок, зачарованість або спробу зобразити “високі” думки.

Погляд убік — невпевненість, боязливість, скромність або боязнь, почуття вини.

Список використаної літератури:

1. Тихомирова, Є. (2001). Зв'язки з громадськістю (українська).

2. Королько В. Г., Некрасова О. В. (2009). Зв'язки з громадськістю (українська)