Обговорення:Ґерета Володимир Васильович

Ця стаття є частиною Проєкту:Львів (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з Львовом. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Львів.
	Чим допомогти: 1. Додайте, будь ласка, шаблон «Вікіпроєкт:Львів» до всіх сторінок обговорення нових і старих статей, тематично пов'язаних зі Львовом. 2. Потребують вашої уваги Категорія:Незавершені статті про Львів. Потрібна ваша допомога: Необхідні статті • Необхідні зображення • Незавершені статті. 3.Якщо маєте бажання створювати або покращувати статті про Місто Лева, Ви також можете долучитися до проєкту. Ласкаво просимо всіх!

Untitled

Ґерета, Володимир (19 лютого, 1911, Козова - 1936, Львів) - український патріот часів польської окупації західної України, заступник та бойовий референт повітового провідника ОУН, член крайової Екзекутивної ОУН. Вважається патроном юнацьких пластових куренів.

Народився Володимир Ґерета 19 лютого 1911 року в Козові. Хрестив його добрий пастир і шанований український громадянин О.Павло Свистун. Хресними були Тетяна Стець та Іван Пекар. Його батько Василь та мати Анна були щирими, добрими людьми. Жили небагато, господарювали на невеликому клаптику землі біля хати. Батько займався бондарством, і з цього жила їх родина. Володимир був наймолодшим в сім'ї. Ріс і виховувався під опікою сестер Мілі і Євгенії, брата Павла.

Дитинство Володимира проходило в бурхливі роки, які потрясали всю Європу. Світова війна, визвольні змагання українського народу, трагічна їх поразка... Такі події не могли не відбитися на душі вразливого хлопця, який тягнувся до знань, пізнавав світ, читаючи книжки і пильно придивляючись до навколишнього життя.

Перше горе, яке він пережив у восьмирічному віці, — смерть матері. Його дуже підтримувала сестра Міля, заохочуючи його до науки. Спочатку Володимир навчався у місцевій народній школі, а в 1923 році став учнем II класу Бережанської гімназії.

Вивчаючи історію України і згадуючи події дитинства, він зрозумів, що боротьба йшла за відновлення Української держави, територія і народ якої були розірвані між сусідами-хижаками, і такими ж залишилися — розділеними, поневоленими, незважаючи на падіння двох великих імперій — Російської і Австро-Угорської.

Народ чинив супротив завойовникам. Акти терору проти окупантів були керовані Українською військовою організацією (УВО), яка виникла в 1920 році. Постав Крайовий Провід УВО з полковником Є. Коновальцем на чолі. Штаб цієї організації творили старшини українських армій. Бережанщина не залишилася поза новою підпільною організацією. З 1926 року повітовим провідником стає Володимир Ґерета. По селах організовувалися Народні доми, в яких зосереджувалися культурно-освітні, спортивні організації, а також торговельно-економічні установи та хліборобські вишколи молоді. Члени УВО з повною енергією включаються у працю легальних організацій, часто вони були ініціаторами створення нових товариств чи установ.

Володимир Ґерета в цей час часто бував у Козові, проводив виховну і організаційну роботу серед молоді, розповсюджував історичну літературу, підпільні бюлетені, календарі, просвітянські журнали, часто приходив до читальні, готував реферати, виступав з ними.

Нелегку ношу підпільної праці Володимир Ґерета ділив із своїми побратимами Петром Федорівим, Ярославом Старухом, Теодором Федечком, Дмитром Мироном (Орликом), Григорієм Ґоляшом, та з найближчим приятелем і нерозлучним другом Левом Зацним.

Після закінчення сьомого класу в червні 1929 року Володимира Ґерету виключили з гімназії за участь у Пласті та політичну діяльність. Він записався тоді до Тернопільської української гімназії. Але незабаром влада закрила її.

Після довгих старань його і сестри Мілі він був записаний до польської гімназії в Тернополі, яку і закінчив матуральним іспитом. Після того вступає до Львівського університету, вибравши для себе факультет права, а рівнобіжно студіював і на кооперативних курсах. Хотів студіювати як можна довше, запастись всілякими знаннями, щоб усе набуте і вивчене передавати нашій молоді, підвищуючи її рівень.

У 1929 році УВО була перетворена на ОУН (організація українських націоналістів). Повітовим провідником ОУН став Осип Рижевський, Володимир Ґерета — його заступником і бойовим референтом.

Після розгрому Крайового Проводу і масових арештів провідного активу ОУН в 1934 році, організація не припинила свого існування. Була утворена нова Крайова Екзекутивна ОУН, і Володимир Ґерета входить до числа її членів. Налагоджувалися перервані зв'язки, проходила відбудова організаційної мережі, велася боротьба проти розколу, який готували провокатори і авантюристи.

22 квітня 1935 року Володимир Ґерета, як бойовик, бере участь у акції, повертаючись з якої випадково прострілив собі ногу. Він переховувався на організаційних квартирах у Львові, де згодом був арештований.

Поліція не дала пораненому лікарської опіки, жорстоко катувала на допитах. Слідство велося півроку. Муки й тортури, які зносив Володимир, не змусили його видати організаційні таємниці, у чому-небудь признатися, хоча здоров'я з кожним днем слабшало і згасало його молоде життя. Коли поліційні посіпаки переконалися, що жертва нелюдських побоїв на допитах кінчає життя, перевезли його до лікарні, але в дорозі він помер. Український духівник львівських шпиталів о.Кишакевич довідався про трагічну смерть невідомого йому в'язня і вирішив заопікуватися тілом. Довідавшись від поліції більше про покійного в'язня, він негайно повідомив батька в Козові, що сталося з сином. При сприянні адвокатів д-ра Старосольського і д-ра Пиндика за велику суму тіло було викуплено і вночі перевезено до Козови при умові, що похорон відбудеться відразу другого дня без усякої паради. Вістка про трагічну смерть героя блискавкою облетіла весь край. Похмурого дня 17 січня 1936 року на похорон сходилася молодь із навколишніх сіл, грали оркестри із усієї округи. З церкви до цвинтаря похоронна процесія йшла півтори години. Безперестанно били дзвони. Хоронив Володимира отець Семен Іванчук. Молодь несла багато вінків.

Молодь берегла і свято шанувала пам'ять про патріота, а вороги боялися його і мертвого. Протягом наступних років на провідну неділю, на Зелені свята козів'яни з хоругвами і фанами відвідували могилу борця, співаючи не лише похоронних, а й патріотичних пісень.

Сьогодні воскресла українська держава і воскресла пам'ять народу. Мов живі, постали герої, що принесли себе у жертву свободі. Постать Володимира Ґерети, чистого серцем, самовідданого в боротьбі, з честю зайняла своє місце в пантеоні українських лицарів.