Сніговий марш

Сніговий Марш (яп. 雪の進軍, Юкі но шінґун) — пісня часів Японсько-цінської війни (1894—1895), в якій японський солдат розповідає про свою тяжку долю. У роки Другої світової війни була заборонена, оскільки деморалізувала військових та не дуже мотивувала на прояв героїзму та мужності.

Пісня була написана у 1895 році музикантом Кенші Наґаі, який на той час перебував на службі у військовому оркестрі при другій армії генерала Івао Оями. За словами Нагаі, у січні 1895 року перед довгою битвою за Вейхейвей його батальйон змушений був два тижні сидіти у покинутому китайському селі, і пісня відображала його власний дуже суворий досвід.

Текст

Орігинальный текст	Нормалізація	Порядковий переклад
雪の進軍氷を蹈んで、 どこが川やら道さへ知ず 馬は倒る捨ても置ず 茲は何所ぞ皆敵の国。 儘よ大胆一服やれば、 頼少なや煙草が二本。 焼ぬ乾魚に半煎飯に、 なまじ生命の有其中は 怺切ない寒さの焚火 煙筈だよ生木が燻る。 渋い顔して功名話、 すいと言のは梅干一。 着のみ着の儘気楽な衾、 背嚢枕に外套被りや。 背なの暖で雪解懸る 夜具の黍幹シツポリ濡て 結兼たる露営の夢を、 月は冷く顔覗き込む。 命捧て出て来た身故、 死る覚悟で吶喊すれど 武運拙く討死せねば、 義理に搦た恤兵真綿。 鼠栗鼠栗と首締懸る、 どうせ生して還ぬ積。	Юкі но шінґун ко:рі о фунде Доко ґа кава яра мічі сае шіредзу Ума ва таореру сутете мо окедзу Коко ва ідзуко дзо мінна текі но куні Мама йо даітан іппуку яреба Таномісукуная табако ґа ні-хон Якану хімоно ні ханніе меші ні Намаджі іночі но ару соно учі ва Кораекіренаі самуса но такібі Кемуі хадзу да йо намакі ґа ібуру Шібуі као шіте ко: мьо: банаші «Суі» то іу но ва умебоші хітоцу Кіномі-кіномама кіраку на фушідо Хаіно: макура ні ґаіто: кабурья Сена но нукумі де юкідоке какару Яґу но кібіґара шіппорі нурете Мусубі канетару роеі но юме о Цукі ва цуметаку као нодзокікому Іночі сасаґете детекіта мі юе Шінуру какуґо де токкан суредо Буун цутанаку учіджі ні сенеба Ґірі ні карамета дзюппеі мавата Сорорі сорорі то кубішіме какару До: се ікашіте каесану цуморі	Сніговим маршем - ступаємо по льоду, Не можемо відрізнити річка це чи дорога. Коні вже падають, а кидати їх не можемо, І куди не глянь, скрізь ворожа країна. Ех, добре-вже, сміливіше! Запалимо! А залишилося всього-то дві цигарки. Їмо в'ялену необсмажену рибу та недоварений рис, І не можемо виносити морозу Просто тому, що ми живі і розводимо вогонь, Який, звичайно, димить і чадить від сирих дров. Насупившися, хвалимося любовними перемогами І їмо мариновані сливи, кислі, як кисле кохання. Безтурботно спимо прямо в одязі, Речмішок замість подушки, а шинель - замість ковдри. Від тепла наших спин починає танути сніг. І постіль із соломи промокає наскрізь. На привалах ми неспокійно спимо, І місяць холодно дивиться нам у обличчя. Відмовившись від свого життя, Я кидаюся у бій, готовий до смерті, А якщо військова удача мені зрадить, і я не загину, То борг, як шовковий шарф, із тих, що посилають на фронт, Потихеньку-потихеньку почне затягуватись у мене на шиї. А взагалі нам не дадуть повернутись живими.