Сонорна теорія складу
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Сонорна теорія складу, або акустична теорія складу — мовознавча теорія, згідно з якою за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію[1].
Загальний опис[ред. | ред. код]
Вперше сонорну теорію обґрунтував данський мовознавець Отто Єсперсен. Він довів, що склад є сполученням звуків з більшим чи меншим ступенем гучності. Складотворчий голосний, як гучніший звук, приєднує до себе нескладотворчі приголосні. Кожен склад має два мінімуми гучності, які є його межами.
Він виділив вершину (момент найвищої звучності) та периферію, яка складається з ініціалі (наростання звучності до вершини) та фіналі (затухання звучності після вершини).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Вид-во: Академія, 2006. - С.122
|
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |