Стефан Пісочинський

Стефан Пісочинський
Народився	1628
Помер	не раніше 5 червня 1691
Підданство	Річ Посполита
Посада	воєвода Смоленський
Військове звання	полковник
Термін	1686—1691 роки
Попередник	Криштоф Есьман
Наступник	Адам Тарло
Конфесія	католицтво
Рід	Пісочинські
Батько	Якуб Пісочинський
Мати	Ганна Красносельська
У шлюбі з	Тереза Ваннерова Луція Тереза Деревинська Софія Барбара Фірлей
Діти	2 сини і 4 доньки
Герб

Стефан Костянтин Пісочинський (1628—1691) — державний та військовий діяч, урядник, дипломат Речі Посполитої.

Життєпис

Походив з українського шляхетського роду Пісочинських гербу Лис. Молодший син Якуба Пісочинського, брацлавського чашника, та Ганни Красносельської. Народився 1628 року у Брацлаві або Вінниці. У 1632 році втратив батька. Виховувався у католицькому дусі. У 1640-х роках разом з братами вступив у конфлікт з матір'ю, яка після смерті чоловіка вдруге вийшла заміж — за Василя Рогозинського. 1646 року починається судовий процес Стефана, його братів Павла і Яна з мачухою стрийєчного брата Яна — Ельжбетою Пісочинською — за село Нова Кам'яногірка. У 1647 році Стефан Пісочинський продає село Уланів, четверту часть с. Кам'яногірка, слободу Новая Кам'яногірка, с. Заріччя стриєчному братові Янові Пісочинському — у новогрудському та уланівському староствах, маєтки, які були власністю його та брата Яна. 1648 року обирається послом (депутатом) від Брацлавського воєводства до елекційного сейму, де королем було обрано Яна Казимира Вазу.

У 1649—1651 роках брав участь у війні проти українського війська на чолі із Богданом Хмельницьким. У 1652 році очолив козацьку корогву. 1653 року був послом на надзвичайним сейм. У 1654 році стає брацлавським підстолієм. 1655 року призначається ротмістром козацької корогви у 273 кіннотника. 1656 року спочатку планував приєднатися до шведів на чолі із королем Карлом X Густавом, проте зрештою перейшов на бік короля Яна II Казимира, доєднавшись до війська Стефана Чарнецького біля Львова. У 1656 році король Ян II Казимир надав Пісочинському війтівство у Брянську. Невдовзі стає полковником. На чолі полку вершників брав участь у битві за Варшаву 29-31 лютого 1656 року.

У 1659 році обирається депутатом від Брацлавщини на вальний сейм. Став членом комісії, що готувала мирний договір з Московським царством. Того ж року подав до Луцького суду маніфестацію (заяву) щодо позова до Миколая Жабокрицького через образу (здеспектування) дружини й дітей. 1660 року викупив за 15 тис. польських злотих у підстолія краківського Тодіаса Морштина володіння Остроленки, що складалося з 2 міст і 13 сіл. 1661 року отримав в пожиттєве володіння села Білмач, Бан, Гулю, Скаженики, Здановчі, Рудки, Кованов, Югни в Брацлавському воєводстві.

У 1661, 1662, 1664 роках знову стає послом на сейм. У 1664—1665 роках перебував у війську, яке діяло на Правобережній Україні проти московських військ та лівобережних козацьких полків.

У 1665 році брав участь у битві при Ченстохові на боці рокошан Єжи Себастьяна Любомирського. За це позбавлений посади брацлавського підстолія, проте фактично зберіг її. Водночас вступив у конфлікт щодо маєтку у Висоцьку з Павлом Тетерею, колишнім гетьманом Правобережної України. Домігся його баніції у 1669 році. Того ж року отримує брацлавське староство. Тетеря у відповідь склав дарчу на маєток для ордену єзуїтів. 1670 року після отруєння Павла Тетері Іскрицький та Піроцький, які були біля нього в еміграції, звинуватили в його смерті Стефана Пісочинського, який не заперечував вбивства, але казав, що то зробив не він.

1670 року разом зі Станіславом Беневським вів перемовини з правобережним гетьманом Петром Дорошенком. 2 вересня 1670 року як один з делегатів Речі Посполитої підписав договір в Острозі з гетьманом Михайлом Ханенком. 1672 року отримує уряд каштеляна Берестя-Литовського. був послом на сейм, де став прихильником Яна Собеського, виступав проти короля Михайла Корибута Вишневецького.

У 1673—1675 роках на чолі 2 корогв брав участь у військових кампаніях короля Яна III Собеського проти турок і татар на Поділлі. 1673 року разом із братом Яном отримав від стриєчного брата Яна Пісочинського, який не мав нащадків, села Сосницю, Короп, Нові Млини і Погар. 1678 року увійшов до комісії, яка готувала новий договір з Московським царством. 1679 році після укладання Андрусівського перемир'я втратив значні володіння у Чернігівському воєводстві. В якості компенсації отримав від сейму 7 тис. польських злотих.

1684 року стає кандидатом на посаду гетьмана польного литовського, але через негативне ставлення короля не дістав призначення. У 1686 році призначається воєводою смоленським. Втім це було скоріш почесна посада, що дозволила Пісочинському стати сенатором Речі Посполитої. Фактично воєводство перебувало під владою Московського царства. Помер 1691 році.

Родина

1. Дружина — Тереза з роду Ваннерів.

Діти:

• Єжи, староста уланівський
• Миколай Стефан (д/н—1689)
• Олена, дружина представника роду Лещинських

2. Дружина — Луція Тереза Деревинська (пом. 1676).

Діти:

• Христина, дружина представника роду Романівських
• Магдалина, дружина представника роду Чолєвських
• Анна, черниця-бернардинка

3. Дружина — Софія Барбара, донька Яна Фірлея, старости смідинського.

Джерела

• M. Wagner. Piaseczyński Stefan // PSB, t . 25, c. 808—810
• Wysock // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV: Worowo — Żyżyn. — S. 117.
• Дашкевич Я. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 280—281. — ISBN 5-203-01639-9.
• М. Крикун, О. Піддубняк. Матеріали про діяльність ґродського і зем­ського судів Брацлавського воєводства останньої чверті XVI — першої по­ловини XVII ст. в архіві роду Пісочинських // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької. Львів 1998, с. 81-106
• Львівська наукова бібліотека НАН України, від. рукописів, ф. 5, on. 1, од. зб. 4068 II, арк. 160
• Кулаковський П. Землеволодіння Пісочинських на Чернігово-Сіверщині (1633—1646) / П. М. Кулаковський // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Львів, 2002. — Випуск 37, част. 1. — С. 183—197
• Культурний вандалізм у Луцьку епохи бароко