Річ Посполита

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Річ Посполита
Life span?
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Річ Посполита
Річ Посполита у 1635
Столиця Краків (до 1596)
Варшава (після 1596)
Мови латинська, польська
Релігії християнство, юдаїзм, іслам
Форма правління виборна монархія
король і великий князь
 - 1569—1572 Сигізмунд II (перший)
 - 1764—1795 Станіслав ІІ (останній)
Законодавчий орган Сейм Речі Посполитої
Історія
 - Люблінська унія 1569
 - Поділи держави Enter end date

Річ Посполи́та (лат. Res Publica, пол. Rzeczpospolita, рус. Рѣч Посполита) — східноєвропейська федеративна держава, що існувала протягом 15691795 років на теренах сучасних Польщі, України, Білорусі, Литви, Латвії, південної Естонії та західної Росії. Одна з найбільших держав континенту в ранньому новому часі. Утворилася 1569 року внаслідок Люблінської унії, що об'єднала Королівство Польське та Велике князівство Литовське. Очолювалася виборним монархом, який мав складений титул короля польського і великого князя литовського. Столиця розташовувалася в Кракові (до 1596) і Варшаві (після 1596). Керувалася шляхтою різних національностей, що становила 10% від усієї населення держави. Шляхта вважалася джерелом влади і втілювала її демократичним шляхом через вибори до парламентських, представницьких та місцевих органів: сейму, сенату, сеймиків тощо. Мала високий рівень децентралізації управління. В першій половині 17 століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 990 тисяч км²[1], на якій мешкало до 11 млн осіб різних національностей та конфесій[2]. Декларувала свободу віросповідання актом Варшавської конфедерації 1573 року, проте протягом усього існування держави домінанту позицію в ній займала Католицька церква. В елітарній культурі панували латинська і польська мови, а також ідеологія сарматизму. Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Швецією на півночі, Османською імперією та Кримських ханством на півдні. Після великого козацького повстання 1648 року, що згодом спровокувало вторгнення шведів та московитів, втратила чверть усіх територій. У 18 столітті, через свавілля магнатів та шляхти, стала об'єктом політики сусідніх держав й опинилася під сильним впливом молодої Російської імперії. 1772 року втратила третину земель внаслідок поділів між Росією, Пруссією та Австрією. Після ухвалення Конституції 3 травня 1791 року проголошена унітарною державою, конституційною монархією. Припинила існування в результаті поділів Речі Посполитої між Росією, Пруссією та Австрією в 1793 і 1795 роках.

Назва[ред.ред. код]

  • Річ Посполи́та Обо́х Наро́дів (пол. Rzeczpospolita Obojga Narodów, Rzeczpospolita Korony Polskiej i Wielkiego Księstwa Litewskiego, лит. Abiejų Tautų Respublika
  • Республіка Обох Народів: від лат. res publica, громадська справа).
  • Польська Республіка (за конституцією 1791 року).

Історія[ред.ред. код]

Люблінська унія (Ян Матейко, 1869).
Конституція 3 травня (Ян Матейко, 1891).

Державний устрій[ред.ред. код]

Державний устрій Речі Посполитої оформився при королі Генріхові Валуа (15731574), який займав польський престол перед тим як стати королем Франції. Таким чином оформився державний устрій — республіка з виборним королем. Після короля був сейм (Сенат та Посольська Ізба). Після Сейму сеймики (зібрання шляхти).

Королі[ред.ред. код]

Докладніше: Королі Польщі

Правителі Речі Посполитої носили офіційний титул «король польський, великий князь литовський, господар і дідич руський, прусський, мазовецький, жемайтійський».

Анна (15 грудня 157512 грудня 1586) — із литовської династії Ягеллонів. Донька Сигізмунда I Старого й міланської герцогині Бони Сфорци. Співправителька Стефана Баторія.


Парламентська влада[ред.ред. код]

Найвищим законодавчим органом держави був з'їзд шляхти — сейм або сойм, що обирав короля. В період між сеймами король керував державою разом і за згодою з обраною сеймом Радою резидентів.

Під час ухвалення рішень сеймом існувало право «ліберум вето» — кожний з учасників сейму міг накласти вето на прийняття певного рішення вимовивши слова «Не позвалям» (Не дозволяю). 3 другої половини XV ст. в Польщі усталилася двопалатна структура сейму, що складався з двох палат — сенаторів і послів; остання репрезентувала шляхту — виборців. На елекційних сеймах сенат засідав у великому королівському наметі, що звався шопою, а посли воєводств і земель — на майдані, оточеному ровом, так званому Колі. Присутня на елекції шляхта, участь якої у виборах не обмежувалася, збиралася в окремих наметах, поза Колом. Зокрема, від шляхти правобережних воєводств, враховуючи послів, присутніми на елекції 1632 р. було 186 осіб.

Суб'єкти держави[ред.ред. код]

Велике князівство Литовське зберігало певну автономію у складі Речі Посполитої (мало свої органи адміністративного управління, військо, фінанси, судочинство велося на засадах Литовських статутів).

Під час загострення боротьби магнатських угруповань за владу, феодали Речі Посполитої створювали конфедерації. Відкриті виступи конфедератів проти короля називалися рокошами.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Адміністративна карта Речі Посполитої з повітами (1619).

Річ Посполита була федеративною державою, що складалася із двох суб'єктів: Корони Польського королівства (Корони або Польщі) та Великого князівства Литовського (Литви). Адміністративно перша поділялася на дві провінції — Великопольську та Малопольську; остання ж становила одну Литовську провінцію. До Великопольської провінції належали історичні регіони Великопольща, Мазовія та Королівська Пруссія, до Малопольської провінції — Малопольща й Русь, до Литовської провінції — Литва й Жмудь. До складу Корони також входили лівонські землі, що називалися Інфлянтами. Адміністративно-територіальними одиницями Речі Посполитої вищого рівня були воєводства. Вони керувалися воєводами. Воєводства поділялися на нижчі одиниці — повіти, що управлялися генеральними старостами або городовими. Декілька повітів могли складати окрему область — землю. Королівські маєтності (королівщини) керувалися старостами, а міста — каштелянами. Крім цього Корона Польська мала ленні землі та залежні території — Курляндське й Прусське герцогства, Севежське й Вармійське князівство, Спиське староство.

Населення[ред.ред. код]

Річ Посполита в часи своєї могутності в 1619 — 1622 роках, на тлі сучасних держав:
   Пруссія – ленні землі Польщі
   Лівонія – залежні землі Польщі й Литви
   Курляндія — ленні землі Польщі й Литви

У суспільстві Речі Посполитої тих часів людей визначали за багатьма факторами. Серед інших це походження і належність до певної суспільної верстви, достаток, віра, народ і мова та інші. За походженням людей ділили на благородних (шляхту) і неблагородних. Серед віровчень виділяли — християн, юдеїв, магометан (мусульман) і язичників. Також важливе значення в суспільстві Речі Посполитої мав поділ на народи — поляки, німці, руські (русини), жмудь, євреї (жиди), греки, вірмени, татари, волохи та ін. Шляхта розглядала себе як нащадка стародавнього племені сарматів. Іноземців — людей з інших (чужих) земель і країн визначали за тим, з якої землі вони походять і піддані якого правителя вони є.

У ранній співдружності Речі Посполитої не було домінування поляків або католицької релігії. Увібравши в себе Україну й уклавши конфедерацію з Литвою етнічні поляки перестали бути більшістю. Співдружність складалася з переважно чотирьох націй: литовців, поляків, білорусів та українців. Мешканців Великого Князівства Литовського часом називали «литвинами», а білорусів одночасно з тим «русинами», як і українців.

На час укладання Люблінської Унії у 1569 р. загальна кількість населення становила 7 млн чоловік з яких близько 4,5 млн було етнічних поляків, 2 млн русинів (українців і білорусів), 0,75 млн литовців і 0,7 млн євреїв. У 1618 році під час укладання Деулінського перемир'я 1618 кількість населення литовців, 0,75 млн прусів, 0,5 млн євреїв і 0,5 млн лівонців. Втрачаючи території і населення під час кризи співдружності в 1717 році населення становило вже 9 млн. (4,5 млн поляків, 1,5 млн українців, 1,2 млн білорусів, 0,8 млн литовців, 0,5 млн євреїв, 0,5 млн інших національностей).

До Реформації до шляхти належали як католики так і православні. Однак після завершення Реформації у 1540-х роках і проголошення унії — всі люди грецької віри вважалися уніатами і мусіли коритись Римській курії. Таким чином православні і їхні громади, що відмовилися визнати унію і передати релігійні споруди у власність Риму, виявилися поза законом. Це, з одного боку, спричинило масовий перехід руської шляхти в католицьку віру, а з другого боку, викликало масовий протест людей, переважно неблагородних верств населення, що фактично відмовилися визнати унію.

Військо[ред.ред. код]

Військо Речі Посполитої складалося з посполитого рушення і кварцяного війська. Згідно з принципами тих часів носити зброю (меч) могли люди лише благородного походження або ті, що знаходяться на службі у таких. Тому існували власні, так звані надвірні війська окремих магнатів. Були рекрути («вибранці») з селян.

Важливо звернути увагу, що саме в середині XVI ст. у військах по всьому світу, особливо у Європі починає запроваджуватись ручна вогнепальна зброя. Одними з перших, хто став масово озброювати вогнепальною зброєю свої війська були руські магнати на кордонах Речі Посполитої — Глинські, Вишневецькі і Острозькі. Саме ці війська стали тією основою, на якій зародилося Військо Запорізьке Низове (Запорізька Січ).

Війни та походи[ред.ред. код]

За правління Стефана Баторія, Сігізмунда ІІІ, Владислава IV, Яна II Казимира, Яна III Собеського, Августа II Річ Посполита вела безперервні війни проти Московської держави, Османської імперії, Швеції та багатьох інших країн Європи.

З кінця 16 століття у походах польського війська проти турків брали активну участь українські козаки, що іноді мало вирішальне значення для ходу війни (Хотинська війна 1621 року, «Віденська відсіч» 1683 року).

Влітку 1635 року полковник війська Запорозького Костянтин Вовк організував, на запрошення короля Владислава IV, похід 30 чайок на Балтійське море. Балтійська козацька флотилія досі успішно діяла проти шведського флоту і прискорила підписання польсько-шведського перемир'я.

Наслідком численних воєн, що їх вела Річ Посполита, було її ослаблення. В кінці 16 — 2-й половині 17 століття в країні загострилися класові суперечності, набрали масового характеру антифеодальні виступи селян і ремісників. В Україні та Білорусі широко розгорнулася боротьба народних мас за соціальне та національне визволення (селянсько-козацькі повстання під проводом К.Косинського (15911593), Т.Федоровича (1630), І.Сулими (1635), К.Скидана (1637), Я.Острянина (1638) та ін.).

Внаслідок Хмельниччини (16481654) Лівобережна Україна приєдналася до Московської держави.

В кінці XVII ст. і особливо в першій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала глибоку внутрішню кризу: занепадала торгівля і ремесло, втрачала силу королівська влада, зміцнювалася влада магнатів, зростала феодальна анархія і безправ'я населення. Спроба молодої польської буржуазії та передових кіл шляхти реформувати державний устрій Речі Посполитої у 2-й половині XVIII ст. зазнала протидії реакційної частини магнатів, яких ззовні підтримували Росія, Пруссія та Габсбурги. Внаслідок трьох поділів (1772, 1793 і 1795) Річ Посполита припинила існування. Правобережну Україну та Білорусь приєднано до Росії, Галичину — до володінь Габсбургів.

Мапи Речі Посполитої

Культура[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Опис тих часів можна знайти у творах багатьох письменників. Серед найвідоміших — українські Зінаїда Тулуб («Людолови»), Михайло Старицький («Богдан Хмельницький»), польські Генрик Сенкевич («Вогнем і мечем», «Пан Володиєвський» та ін.).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Augustyniak, Urszula. Historia Polski 1572–1795. — Warszawa 2008. — s. 36-37.
  2. Augustyniak, Urszula. Historia Polski 1572–1795. — Warszawa 2008. — s. 252-253.

Джерела[ред.ред. код]