Товарищ (гурт)
| Товарищ (гурт) | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Жанр | фолк-панк |
| Країна |
 СРСР |
Товарищ - радянський та український рок-гурт. Нетривалий час існував у Харкові наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років. Виконував напівакустичний фолк-панк.
Концепція[ред. | ред. код]
Засновником гурту "Товарищ" став Олександр Панченко, - професійний математик і музикознавець, колишній учасник харківського арт-рок гурту "Гра". До моменту створення гурту Панченко захистив диплом за темою народної музики Казахстану і грав на дутарі. У сферу його мистецтвознавчих інтересів входили ритм-енд-блюз, народна музика Середньої Азії, європейський і перський фольклор. Свої уявлення про музику і спробу пошуку спільного коріння різних культур Панченко іменував "теорією індо-європейської музики", а музикування називав "спробою транснаціонального бачення"[1].
Творчий метод свого нового колективу Панченко характеризував формулою "фолк + панк = фолк-панк". Музикант зробив ставку на напівакустичне звучання, стверджуючи: "Ми можемо бути агресивними навіть в акустиці". Основу аранжувань, як правило, становили партії скрипки, флейти або фортепіано, супроводжувані енергійним акомпанементом бас-гітари. При цьому під час студійної роботи лідер "Товариша" прагнув за можливості записуватися "наживо", без накладень[2].
Серед улюблених музикантів Панченка, які вплинули на творчість групи, були Френк Заппа, Talking Heads, Led Zeppelin, а також талліннський ансамбль старовинної музики Hortus Musicus...[2].
Історія[ред. | ред. код]
Гурт виник на початку 1989 року і розпався вже наступного року. Однак за цей час "Товарищ" встиг виступити на кількох великих рок-фестивалях, серед яких "Рок проти сталінізму" (Харків), "СиРок" (Москва), "Полный гудбай" (Київ). У другій половині 1989 року було розпочато роботу над магнітоальбомом "Что угодно, как угодно", що завершилася восени. Альбом записувався в кілька прийомів на аматорських харківських студіях і вийшов витриманим у стилістиці lo-fi. Матеріал вирізнявся вельми агресивною музичною подачею, а тексти мали водночас зухвалий і сюрреалістичний характер[3][4].
У 1993 році група, що зібралася знову, дала кілька концертів в Україні та на Росії. Представлена відродженим "Товарищем" нова програма вирізнялася набагато менш агресивними текстами і звучанням. Однак незабаром "Товарищ" розпався остаточно, а його засновник переїхав на постійне місце проживання до США[3][4].
Склад[ред. | ред. код]
Крім Олександра Панченка (вокал, дутар), у концертній діяльності та записі альбому брала участь велика кількість музикантів, серед яких Ярослав Куликов (бас, бек-вокал), Олексій Сова (скрипка, ударні), Олена Панченко (бубон, клавішні), Євген Ходош (флейта, клавішні, ударні), Андрій Монастирний (ударні), Євген Ніколаєвський (ударні). За підрахунками самого Панченка, до 1993 року в складах "Товариша" відзначилося близько двадцяти осіб.[5]
Євген Ходош згодом став засновником гуртів "Чичка-Дричка" та "Казма-Казма". Ярослав Куликов заснував гурт "Ельза", а Андрій Монастирний - "Чужой". Євген Ніколаєвський брав участь у цих колективах як барабанщик[6].
Дискографія[ред. | ред. код]
- 1989 — Что угодно, как угодно
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Татьяна Ежова (15 березня 2010). Александр Панченко (группа ТОВАРИЩ, Харьков): "Для меня музицирование - это попытка транснационального видения". Наш НеФормат (рос.). Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020.
- ↑ а б Кушнир А. И. Архівована копія. — ISBN 5-7784-0251-1. Архівовано з джерела 25 серпня 2015
- ↑ а б Кушнир А. И. Архівована копія. — ISBN 5-7784-0251-1. Архівовано з джерела 25 серпня 2015
- ↑ а б Татьяна Ежова (15 березня 2010). Александр Панченко (группа ТОВАРИЩ, Харьков): "Для меня музицирование - это попытка транснационального видения". Наш НеФормат (рос.). Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020.
- ↑ Татьяна Ежова (15 березня 2010). Александр Панченко (группа ТОВАРИЩ, Харьков): "Для меня музицирование - это попытка транснационального видения". Наш НеФормат (рос.). Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020.
- ↑ Кушнир А. И. Архівована копія. — ISBN 5-7784-0251-1. Архівовано з джерела 25 серпня 2015