Українська автокефальна православна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українська Автокефальна Православна Церква
Кафедральний храм УАПЦ
Кафедральний собор Андрія Первозванного, Київ
Засновники Василь Липківський,
Олексій Дородніцин,
Олександр Маричів та інші
Дата заснування 1917
Нинішній предстоятель Макарій (Малетич)
Центр Київ, Україна
Кафедральний собор Храм Андрія Первозванного
Основна юрисдикція Україна Україна
Літургічна мова українська
Церковний календар Юліанський
Єпархій 14[1]
Навчальних закладів 7[1]
Монастирів 12[1]
Парафій 1185[1]
Священиків 706[1]
Ченців і черниць 13[1]
Вірних 2,4% вірян України (2015)[2]
Офіційний сайт УАПЦ Українська Автокефальна Православна Церква
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВеликобританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ОполяниПінчукиПодоляниПокутяни
ПоліщукиРусиниСіверяниСлобожаниХарцизи

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мова
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Етногенез українцівУкраїнські меценати

Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) — православна церква в Україні та в українській діаспорі Західної Європи й Північної Америки, що відродилася під час національно-визвольних змагань (1917–1921). На Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі в Києві 14-30 жовтня 1921 р. проголошено три основні засади УАПЦ — автокефалію, соборноправність, українізацію.

Історія[ред.ред. код]

УАПЦ 1919–1930[ред.ред. код]

Андріївська церква у Києві — значний сучасний осередок УАПЦ

Після Лютневої революції 1917 року в Росії, національно-визвольний рух, що охопив Україну, заявив про себе на повний голос і в церковному житті. У другій половині 1917 року у Києві була створена Всеукраїнська Церковна Рада, що складалася з духовенства та мирян.

Головою ВПЦР був обраний архієпископ Олексій Дородніцин. Раніше (в середині 1917 року), владика Олексій видав перший молитовник українською мовою. До ради також увійшли протоієреї Василь Липківський, Олександр Маричів та інші визначні духовні та світські особистості. Вона ставила собі за мету створення Української Автокефальної Православної церкви. Але швидкому вирішенню цих питань заважала, як політична нестабільність в Україні та більшовицька агресія проти УНР, так і те, що майже вся православна ієрархія складалась з етнічних росіян, які зайняли антиукраїнську позицію.

Уперше ідею апеляції до арбітражу Константинополя при врегулюванні питання статусу православної церкви в Україні висловив у грудні 1917 року саме архієпископ Олексій (Дородніцин). Як історик церкви, він прекрасно знав усі суперечливі моменти пов'язані із підпорядкуванням Київської митрополії Московському патріархату та можливості перегляду канонічних відносин між Петербургом (Москвою) та Києвом. Однак урядової підтримки до кінця 1918 року ця ідея не здобула.

На початку 1918 року в Києві було скликано Всеукраїнський Церковний Собор, який виступив за створення незалежної від московського патріархату української церкви. Однак, 19 січня робота Собору перервалася наступом більшовиків на Київ.

Після створення Української Держави, гетьман Павло Скоропадський також всіляко сприяв створенню української автокефальної церкви. Проте, намагання Всеукраїнської церковної ради та гетьманського уряду домогтися автокефалії для Української Церкви знову наштовхнулися на спротив єпископів-росіян. Замість автокефалії єпископи погодились на обмежену автономію від МП.

Після антигетьманського перевороту та встановлення влади Директорії, 1 січня 1919 року був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви». До участі в Першому Святому Синоді уряд, серед інших, запросив архієпископа Катеринославського Агапіта (Вишневського), єпископа міста Кременця Діонісія (Валединського) та протоієрея Василя Липківського.

5 травня 1920 р. УАПЦ проголосила про своє відновлення як незалежної помісної церкви. Тим часом в Україні не залишилось жодного єпископа, який би був прихильником української церкви. Одночасно більшість священиків та мирян підтримували дії Всеукраїнської церковної ради.

14-30 жовтня 1921 року в Києві відбувся Перший Всеукраїнський Церковний Собор, що підтвердив автокефалію УАПЦ, проголошену Всеукраїнською Православною Церковною Радою 5 травня, і вписав її до канонів УАПЦ, як одну з головних засад: «Українська Православна Церква є автокефальною, ніякому духовному урядові інших Православних Церков не підлегла, і сама порядкує своїм духовним життям за провідництвом Святого Духа.» Протягом 1917–1921 років УАПЦ вже мало понад 1500 парафій і в кожній з них священиків, 30 окружних церковних рад, 30 єпископів, в Києві відбувся випуск 300 слухачів теологічних курсів (спочатку були місячні, опісля тримісячні і згодом піврічні богословські курси)[3].

В ситуації, коли неможливо було провести канонічне поставлення єпископів, собор вирішив провести висвячення єпископів через рукоположення самих священиків, що є грубим порушенням згідно з Православними канонами (1 правило святих Апостолів). Таким чином було висвячено протоієрея Василя Липківського, який став митрополитом УАПЦ та протоієрея Нестора Шараєвського. Після цього, вони рукоположили інших 27 єпископів для УАПЦ.

Все священство та активні вірні УАПЦ були заарештовані, заслані та розстріляні НКВД протягом 1930 — 1937 рр. Напередодні Другої світової війни були ліквідовані майже всі прояви УАПЦ в підрадянській Україні.

Ієрархія Української Православної Церкви — 1921 — 1936 рр.[ред.ред. код]

Відновлення церкви в часи Другої світової війни[ред.ред. код]

У 1942 році єпископами Польської Православної Церкви на чолі з архієпископом Полікарпом Сікорським Українська Автокефальна Православна Церква була відновлена, але вже канонічно визнаними ієрархами. Та після війни УАПЦ знову була заборонена комуністичним режимом. Єпископат і частина духівництва виїхала за кордон, де УАПЦ продовжувала діяти. Подальша діяльність УАПЦ аж до проголошення Україною незалежності, в основному пов'язана з Українською православною церквою США в Європі та Австралії.

Сучасні намагання зміцнити УАПЦ[ред.ред. код]

Частка громад Української автокефальної православної церкви станом на 01.01.2010

Пріорітетним завданням відтворення богословсько-історичної спадщини вважає для себе значна частина вірних УАПЦ, стоячи на ідеологічних засадах автокефалії української церкви, проголошеної священномучеником Василієм Липківським. Ініціативна група по відродженню набутків руху за автокефалію двох перших періодів відродження УАПЦ веде широку просвітницьку діяльність, УАПЦ. Учасники цього руху поділяють переконання, що українську самобутність у Церкві можна зберегти лише зберігши історичні коріння сучасної УАПЦ з Церквою, що зародилася в Україні в 1919-21 роках. На сьогодні УАПЦ має канонічну хіротонію та цілком очевидне Апостольське приємництво. «Пролипківський» рух, на думку групи підтримки церкви, дасть змогу оживити занедбане віковічне стремління свідомих українців мати у своїй незалежній державі і незалежну Церкву.

Патріархи[ред.ред. код]

На Вербну неділю 1944 року у Варшаві відбувся собор єпископів УАПЦ, на якому митрополита Діонісія Валединського було проголошено «Патріархом всієї України». Проте наступ радянських військ на Україну та Польщу не дав змоги реалізуватися планам канонічного оформлення українського патріархату.

У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до УАПЦ священик Василь Романюк (майбутній патріарх УПЦ-КП Володимир (Романюк)).

1989 року священик Володимир Ярема та єпископ Іоан (Боднарчук) переходять під омофор митрополита Мстислава (Скрипника).

Занепад комуністичного режиму дозволив УАПЦ відновити своє легальне існування в Україні. 5-6 червня 1990 року пройшов перший собор УАПЦ в Києві, де затверджено Статут УАПЦ й обрано її главу — Патріарха Мстислава (18981993). Після смерті Патріарха Мстислава 7 вересня 1993, Помісний Собор обрав наступника: Патріарха Димитрія (19152000) — та надав йому титул Патріарха Київського і всієї України. Інтронізований на Патріарха Київського і всієї України 14 жовтня 1993 року.

На Соборі УАПЦ 14-15 вересня 2000 року предстоятелем УАПЦ обраний митрополит Мефодій з титулом високопреосвящений митрополит Тернопільський і Подільський. У 2009 він нагороджений орденом «За заслуги» I ступеня за багатолітню плідну церковну діяльність, утвердження ідеалів духовності, милосердя і злагоди в суспільстві.[4].

24 лютого 2015 року митрополит Мефодій помер.

27 лютого 2015 року Архиєрейський собор обрав Місцеблюстителем престолу УАПЦ Митрополита Львівського, керуючого Рівенсько-Волинською і Таврійською єпархіями Макарія[5]. 4 червня 2015 року Помісним собором УАПЦ обраний предстоятелем церкви[6].

Віровчення і обряд[ред.ред. код]

Українська Автокефальна Православна Церква визнає за джерела Божого Одкровення Святе Письмо і Святе Передання. Зберігає сім таїнств: хрещення, миропомазання, сповідь, євхаристію, вінчання, священство, єлеєпомазання.

За посередництвом єпископів Константинопільської, Болгарської, Єрусалимської, а пізніше — Російської та Польської Православних Церков зберігає апостольське спадкоємство свячень. Через відправу святих таїнств здійснюється невидима благодатна присутність у Церкві Святого Духа, що за молитвою Ісуса Христа зійшов у день П'ятдесятниці на апостолів.

УАПЦ відправляє богослужіння згідно з традицією візантійського обряду. Як і кожна з Православних Церков, УАПЦ виробила власний різновид візантійського обряду — візантійсько-український. Йому властиві особливе шанування Пресвятої Богородиці, українських святих, самобутні церковні розспіви, широке використання вишитих облачень, хоругов, рушників, оригінальна храмова архітектура, увага до проповіді, часта відправа молебінь і акафістів, а в пості — відправа чину пасії. Зберігається старий (юліанський) календар церковних свят, традиційний грецький покрій священичих риз.

Мова богослужіння — сучасна українська та церковнослов'янська. Сучасна мова запроваджується в богослужіння з 1919 р.

Статус[ред.ред. код]

УАПЦ визначає себе як автокефальну Церкву. Поняття «автокефальний» походить від грецьких слів autos — сам і kefalos — голова. Воно означає статус церкви, самостійної в керівництві й сполученої з іншими автокефальними Православними Церквами шляхом євхаристійного спілкування в єдину Святу Соборну Апостольську Церкву, главою якої є Ісус Христос. Проте нині УАПЦ не має євхаристійного спілкування з жодною Помісною Православною Церквою світу, що свідчить не лише про невизнання статусу автокефалії, а й про невизнання УАПЦ як частини Вселенської Православної Церкви. Автокефалія Православної Церкви Америки теж не визнається частиною Помісних Церков, проте вона має євхаристійне спілкування з ними усіма.

Архієпископ Уманський, голова богословсько-канонічної комісії УАПЦ Іоан (Модзалевський) критично ставиться до УАПЦ Василя Липківського:

« «Своя» національна/українська церква була створена. Але вона не лише не мала канонічного статусу і якихось перспектив входження у світове православ’я, а й виявилася нежиттєздатною через специфіку свого церковного устрою.

Іоан (Модзалевський), архієпископ Уманський, голова богословсько-канонічної комісії УАПЦ [1]

 »

Нині УАПЦ усвідомлює свою ізоляцію, домагається визнання свого статусу і прагне увійти до Вселенського Православ'я як його повноправна частина:

« УАПЦ прагне продовжувати курс свого першого патріарха на подолання канонічної ізоляції. І з цього погляду УАПЦ — це Церква, яка прагне до вселенськості, до живого і плідного спілкування з іншими Помісними Церквами.

Іоан (Модзалевський), архієпископ Уманський, голова богословсько-канонічної комісії УАПЦ [2]

 »

Діалог ведеться у двох напрямках — з Константинопольським Патріархатом за посередництва підлеглої останньому Української Православної Церкви у США і Української Православної Церкви в Канаді та інших українських єпископів еміграції; з Українською Православною Церквою (Московського Патріархату). У 2009 році УАПЦ висловила бажання увійти до складу Вселенського Патріархату на правах автономії[7]. Але діалог з Константинополем ускладнюється через жорстку позицію у цьому питанні Московського Патріархату. Діалог з УПЦ (КП) плідніший — у 2006 році була створена спільна богословська комісія з об'єднання. Результатом її роботи поки є лише ряд публікацій у ЗМІ (о. Петра Зуєва, арх. Іоана (Модзалевського)), що втім засвідчив спільність богословського розуміння вчення про Церкву (еклезіології) і готовність сторін іти на певні поступки. Водночас, УАПЦ заперечує можливість приєднання її єпархій до інших Церков та розглядає виключно можливість об'єднання всіх трьох український православних Церков в Єдину Помісну Церкву[8].

Устрій[ред.ред. код]

УАПЦ керується Помісним Собором, який збирається раз на три роки. Протягом цього часу вищим органом канонічної влади є Архієрейський Собор, що його складають всі єпископи. Главою УАПЦ є Патріарх, якому співдіє Патріарша Рада.

За територіальною ознакою УАПЦ в Україні поділяється на єпархії. Єпархії очолюються єпископами. Вищими органами управління єпархіями є єпархіальні собори, між якими діють єпархіальні ради на чолі з єпископами. Адміністративні центри єпархій — єпархіальні консисторії.

Церковні громади не менш, як з десяти чоловік утворюють парафії, очолювані настоятелем. Парафія забезпечує регулярну відправу Святої Літургії та діяльну співучасть у ній вірних, часте й побожне прийняття вірними Святих Таїнств, свідому й діяльну участь парафіян у житті Церкви, гідне церковно-моральне виховання вірних. Парафії, розташовані поза існуючими єпархіями, підлягають безпосередньо Патріархові. Єпархій в Україні налічується одинадцять.

Собори УАПЦ[ред.ред. код]

Архиєрейський Собор 16 липня 2010, Київ[ред.ред. код]

  • Рішення про молитовне поминання імені Його Всесвятості Всесвятішого Патріарха під час Божественної Літургії та за іншими священними богослужіннями;
  • Рішення про утримання від спілкування з главою УПЦ Київського Патріархату на основі рішення Архієрейського Собору УАПЦ від 2 березня 2007 р. Божого;
  • Рішення про поновлення діяльності Комісії Архієрейського Собору Української Автокефальної Православної Церкви по діалогу з УПЦ[9]

Архиєрейський Собор 26 липня 2014, Київ[ред.ред. код]

Духовний Заповіт Блаженнішого Мефодія[ред.ред. код]

На 40-й день зо дня смерті Блаженнішого Мефодія, в Тернополі, на місці його поховання, в присутності всіх архиєреє УАПЦ був оприлюднений Духовний Заповіт митрополита Мефодія[10]. В Заповіті наголошується на доцільності синодальної форми управління в УАПЦ на основі канонічної моделі Елладської Православної Церкви, а також на продовженні довголітнього курс УАПЦ на встановлення співпричастя зі Вселенським Патріархатом.

Також Блаженніший заповідав продовжити діалог з єпископатом УПЦ Київського Патріархату та україноцентричною частиною єпископату УПЦ на чолі з митрополитом Олександром (Драбинкою) про об’єднання в єдину помісну та канонічно визнану Вселенським Православ’ям Православну Церкву, але не приймати рішень щодо поєднання з іншими православними юрисдикціями в Україні без канонічного благословення Вселенського Патріарха Варфоломія[11].

Єпархії[ред.ред. код]

  1. Дніпропетровсько-Запорізька єпархія. — Предстоятель Блаженніший митрополит Львівський Макарій (Малетич). Консисторія: м. Київ, Андріївський узвіз, 43
  2. Закарпатська єпархія. Правлячий архієрей — Преосвященний єпископ Закарпатський Кирил (Михайлюк). 2 парафії, 2 священики.
  3. Івано-Франківська єпархія[12]. Правлячий архиєрей — Високопреосвященний митрополит Галицький Андрій (Абрамчук). 142 парафії, 128 священиків. Духовна школа: Івано-Франківська духовна семінарія. Консисторія: 76000, м. Івано-Франківськ, вул. Вірменська, 5. тел.(03422) 2-27-22
  4. Карпатська єпархія. Адміністратор архимандрит Віктор (Бедь).
  5. Київська єпархія[13]. Предстоятель Блаженніший митрополит Львівський Макарій (Малетич). Преосвященний єпископ Вишгородський і Подільський, вікарій Київської єпархії Володимир (Черпак) та Преосвященний єпископ Дрогобицький, Вікарій Київської єпархії Геронтій (Олянський). - 46 парафій, 35 священиків. Духовна школа — Колеґія свт. Петра Могили. Консисторія: м. Київ, Андріївська церква, Андріївський узвіз, 23.
  6. Кримсько-Херсонеська єпархія. — Предстоятель Блаженніший митрополит Львівський Макарій (Малетич). 10 парафій, 2 священики.
  7. Львівська єпархія[14]. Правлячий архієрей — Блаженніший митрополит Львівський Макарій (Малетич) . Львівська Духовна Семінарія. Консисторія: 79010, м. Львів, вул. Личаківська 91. Тел.(0322) 76-93-44, 75-59-93.
  8. Одеська єпархія. — Предстоятель Блаженніший митрополит Львівський Макарій (Малетич). - 6 парафій, 5 священиків.
  9. Рівненсько-Волинська єпархія (Рівненська і Волинська області). Правлячий архиєрей — Блаженніший митрополит Львівський Макарій (Малетич), 17 священиків.
  10. Таврійська єпархія. (Миколаївська і Херсонська області) Правлячий архієрей — Блаженніший митрополит Львівський Макарій (Малетич). 53 парафії, 17 священиків.
  11. Тернопільська єпархія. Правлячий архиєрей — Високопреосвященніший Мстислав (Гук), Архиєпископ Тернопільський і Хмельницький, - 254 парафії, 151 священик. Духовна школа: Теребовлянська Духовна Семінарія. Консисторія: 46000, м. Тернопіль, вул. Руська, 22 тел. (0352) 22-23-46, факс, 22-21-59[15]
  12. Харківсько-Полтавська єпархія[16] (Харківська, Полтавська, Донецька, Луганська області). Правлячий архиєрей — Преосвященний Архиєпископ Харківський і Полтавський Афанасій Шкурупій. 22 парафії, 11 священиків.
  13. Черкаська єпархія (Черкаська і Кіровоградська області). Правлячий архиєрей — Преосвященніший єпископ Черкаський і Кіровоградський Іларіон Савчук. 68 парафій, 21 священик.
  14. Чернівецька єпархія. Правлячий архиєрей — Високопреосвященніший Архиєпископ Чернівецький і Хотинський Герман (Семанчук). 5 парафій, 7 священиків.
  15. Західноєвропейський екзархат УАПЦ'. — Блаженніший митрополит Львівський Макарій (Малетич).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Станом на 1 січня 2014 року. Дані Державного департаменту у справах національностей та релігій
  2. Опитування Фонду Демократичні ініціативи щодо належності до різних конфесій
  3. митрополит Василь Липківський, «Відродження Церкви в Україні 1917–1930» (160 випуск), укр. вид. «Добра книжка» (друкарня оо. Василіян), м. Торонто, 1959 р., с. 236–238.
  4. Указ Президента України від 10 березня 2009 року N 140/2009
  5. Обрано Місцеблюстителя предстоятельської кафедри УАПЦ // Українська автокефальна православна церква, 27 лютого 2015
  6. УАПЦ обрала своїм митрополитом Макарія // «Українська правда», 5 червня 2015
  7. http://www.pravda.com.ua/news/2009/8/28/100598.htm
  8. Відповідь Патріархії УАПЦ на зверення духовенства УПЦ (КП)
  9. Постанови Архиєрейського Собору УАПЦ
  10. Духовний Заповіт Митрополита Мефодія, Предстоятеля УАПЦ
  11. митрополит Василь Липківський, «Відродження Церкви в Україні 1917–1930» (160 випуск), укр. вид. «Добра книжка» (друкарня оо. Василіян), м. Торонто, 1959 р., с. 236–238.
  12. Івано-Франківська єпархія УАПЦ
  13. Київська єпархія УАПЦ
  14. Львівська єпархія УАПЦ
  15. Тернопільська Єпархія УАПЦ. 
  16. Харківсько-Полтавська Єпархія УАПЦ

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]