Українське лицарство «Залізняк»
Українське лицарство «Залізняк» — українська студентська організація у Чернівцях, яка діяла у 1934-37 роках.
Історія[ред. | ред. код]
_-_%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D1%82%D0%B0_%22%D0%94%D1%96%D0%BB%D0%BE%22.jpg)
Було засноване вихідцями з академічного товариства «Чорноморе» в липні 1934[1]. Товариство було ідеологічним, усі члени сповідували ідеї виключно українського націоналізму.
«Залізняк» був малочисельним товариством, в загальному в ньому було не більше 40 осіб. Щороку відбувалися збори «Велике Лицарське Віче». Діяльність товариства тісно перетинається із ОУН. Учасники товариства видавали тижневик «Самостійність»
Члени товариства[ред. | ред. код]
Членами товариства були, Д. Квітковський, О. Зибачинський, В. Тодорюк, М. Насадюк, І. Григорович, Любомир-Ежен Гузар, П.Григорович, С.Никорович, Г. Маник, О.Турушанка, Б.Сірецький, В.Якубович, Ю.Глібка, Т.Скануна, І.Бучко та ін[2][3]. Багато з них прийшло і з інших академічних товариств "Запороже" та "Чорноморе"
Шевченківське свято[ред. | ред. код]
25 березня 1937 р. в залі Чернівецької філармонії відбувалось свято в честь роковин Шевченка. Як тільки хор почав співати гімн Румунії, у залі почувся свист. Приміщення було оточене поліцією та затримано 15 буковинців, 11 з яких були членами товариства "Залізняк". З них на лаві підсудних опинилось шестеро. Їх звинуватили згідно ст. 215 кримінального кодексу - "образа румунської нації" та ст.11 Закону Марзеску - "революційні акти під час стану облоги". В.Тодорюк отримав 5 років, М.Насадюк - 4 р., Д.Квітковський - 2 р., І.Григорович - 2 р. І.Бучко - 6 місяців. О.Зибачинського виправдали. Терміни для учасників акції були замінені на грошові застави та різні терміни поліційного нагляду за ними.
Після цієї події, у квітні 1937 р. товариство було виключено зі списку юридичних осіб, що по суті припинило його існування.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Буковина. Її минуле і сучасне / під. ред. Квітковського Д., Бриндзана Т., Жуковського А. // Париж-Філядельфія-Дітройт: «Зелена Буковина». — 1956. — с.811
- ↑ Любомир-Ежен Гузар: «Франція виграла від того, що отримала іноземця – щирого друга, а не натуралізованого іноземця». Історична правда. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
- ↑ Мандрик, М. В. Український націоналізм: становлення у міжвоєнну добу (2006). irbis-nbuv.gov.ua. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
Література[ред. | ред. код]
- Мандрик М.В. (2006). Український націоналізм: становлення в міжвоєнну добу. Київ: Видавництво ім.О.Теліги. - 2006 [Архівовано 15 грудня 2021 у Wayback Machine.]