Організація Українських Націоналістів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

(Перенаправлено з ОУН)
Перейти до: навігація, пошук
Емблема ОУН
Прапор ОУН
 З певних причин ця сторінка захищена. Її можуть редагувати тільки зареєстровані користувачі.

Організа́ція Украї́нських Націоналі́стів (ОУН) — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української Соборної Самостійної Держави, її збереження та розвиток. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоніські. Заснована 3 лютого 1929 року, легалізована в Україні у 1993 році[1].

ОУН виникла внаслідок об'єднання Української Військової Організації (УВО) та студентських націоналістичних спілок:

Зміст

Становлення ОУН

Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території.

Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури.

Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном.

Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці Української Народної Республіки 1917-20, ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на "свої сили".

Методи боротьби

Діяльность організації спрямована проти польського режиму

Сучасні українські історики відзначають, що "ОУН сприймала терор і насильство як політичний інструмент проти зовнішніх та внутрішніх ворогів"[2]. Крайовий провід ОУН тлумачив терор як засіб, що мав призвести до загального антипольського повстання. Терористичні акти разом з відповідними діями польської влади мали довести українське населення до стану постійного революційного кипіння, щоб у слушний момент взятися за зброю і стати до остаточної розправи з ворогом.[3]

За даними сучасних українських істориків «ОУН здійснила в Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також більше 60 вбивств»[4]

Терор ОУН був спрямований не тільки проти зовнішнього, але й проти внутрішнього ворога, у першу чергу – проти тих, хто виступив за нормалізацію стосунків з польським урядом. Сучасний український історик Я.Грицак відзначає, що «всього націоналістичне підпілля провело 63 замахи. Їхніми жертвами стали 25 поляків, один росіянин і один єврей; більшість – 36 – були українцями (з них один комуніст!)»[5]. Найвизначнішими жертвами терористичних актів ОУН були польські чиновники Тадеуш Голувко та Броніслав Перацький (який особисто був відповідальний за так звану пацифікацію, яка призвела до масових арештів та знущань над українцями), чиновник радянського консулату Олексій Майлов (вбитий у помсту за голодомор 1932-33 у Радянській Україні) та колишній сотник УГА, директор Української академічної гімназії у Львові Іван Бабій, звинувачений у співробітництві з поляками.

Терористичними акціями ОУН спровокувала поляків на репресії проти мирного населення (так звана "Пацифікація" 1930 року), тільки за підозру у приналежності до ОУН українця могли ув'язнити до п'яти років (спеціально для ув'язнення українських патріотів було відкрито концтабір «Береза Картузька») та поставили у скрутне становище партії леґального сектору. Українське політичне життя опинилося перед загрозою повністю бути загнаним у підпілля.[6]

У 1934 році польська поліція заарештувала декількох провідних діячів ОУН, у т. ч. Степана Бандеру і протримала їх в ув'язненні до початку Другої світової війни.

У 1938 р., після утворення у Чехословаччині української автономії на території сучасного Закарпаття, ОУН охопила своїми впливами її політичне, економічне, культурне життя. У лютому 1939 р. на виборах до Сейму Карпатської України перемогла коаліція самостійницьких сил, яку підтримувала ОУН. Після окупації у березні 1939 р. Німеччиною Словаччини, Карпатську Україну віддали Угорщині. 15 березня 1939 року було проголошено державну незалежність Карпатської України, після чого до країни увійшли угорські війська. Тоді ОУН було створено "Карпатську Січ", що більше місяця вела смертельну боротьбу з мадярськими окупантами, проте сили були нерівними і державу було окуповано та придушено.

Після подій у Карпатській Україні, що виявили справжнє ставлення німців до українського питання, Провід українських націоналістів (ПУН) зайняв чітку і виразну позицію щодо політики гітлерівської Німеччини, яка стала виразно антинімецькою [Джерело?]. У постановах Римського Збору відзначалося: "Українські визвольні змагання цілковито підметні в своїй основі й незалежні від кожночасного укладу міжнародних сил. Ніколи і ні в якій ситуації не піде український націоналізм на компроміси із займанцями України… Тільки з тими народами, що респектують ідею українського державного і соборницького визволення". ОУН самостійно почала готуватися до можливої війни [Джерело?], розраховуючи на власні сили і готуючись до протистояння з двома окупантами: німецьким нацизмом і російським більшовизмом.

Розкол ОУН

Сталінський режим був стурбований наростанням активності ОУН і організував вбивство лідера організації Євгена Коновальця в Роттердамі у 1938.

Смерть Коновальця призвела спочатку до кризи, а згодом до розколу ОУН. Вона викрила фундаментальні розбіжності між членами ОУН у Західній Україні та членами ПУН, як жили за кордоном. Краєві кадри прагнули до керівництва і відстоювали авторитарні ідеї та методи під сильним впливом ідей Д. Донцова, який пропагував культ сили. Старші провідники ОУН хоча і не цурались терору були більш поміркованими, наприклад Є.Онацький та М. Сціборський засуджували фашизм та нацизм [Джерело?].

Після смерті Євгена Коновальця, згідно з заповітом, ПУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. 27 серпня 1938 р. в Римі відбувся Другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді Голови ПУН ОУН і надав йому титул «вождя», проголосивши його відповідальним лише "перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням".[7]

Група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його Голови полковника Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшло середовище Бандери, яке у лютому 1940 року утворило "Революційний Провід ОУН" й перебрало собі назву ОУН(б) (пізніше - ОУН(сд), ОУН(р)).

Таким чином утворилася нова організація на чолі зі Степаном Бандерою, члени якої стали називати себе "бандерівцями", членів же материнської ОУН стали називати "мельниківцями". Були спроби підмінити середовищем Бандери назву материнської ОУН на ОУН(м), тобто додати до справжньої назви Організації зайву літеру, що, однак, не призвело ні до чого, крім плутанини назв, відголоски чого існують і нині: ОУН(р) часто хибно називають ОУН, тоді як справжню ОУН інколи хибно називають ОУН(м), навіть у начебто поважних наукових джерелах.

Друга світова війна

ОУН сподівалася використати неминучий конфлікт між Німеччиною та СРСР для встановлення незалежної української держави шляхом союзу з націонал-соціалістичною Німеччиною. Передача Адольфом Гітлером Карпатської України угорцям у 1939 році викликала певну кризу у відносинах з Німеччиною.

ОУН посилала похідні групи в Україну. Їхня чисельність становила близько 2000 чол.

Похідна група, яка досягнула у вересні 1941 року Києва, налагодила випуск газети «Українське Слово», функціонування Спілки українських письменників, низки інших громадських установ, сформувала Українську Національну Раду (на чолі з М. Величківським), що складалася переважно зі східних українців. Після заборони діяльності УНРади, її представники підписали акт злуки з Національною Радою у Львові, до цього акту долучився Сейм Карпатської України, таким чином навесні 1944 р. постала Всеукраїнська Національна Рада. Членів київської УНРади було заарештовано у грудні 1941 року, й більше 40 з них, включно з Оленою Телігою та їхнім лідером Олегом Ольжичем, були знищені.

Андрія Мельника тримали під домашнім арештом у Берлін до січня 1944 року, коли разом з іншими заарештованими головними діячами ОУН його відправили у концентраційний табір Заксенгаузен.

Антигітлерівський рух Опору розпочався з формуванням "Поліськоі Січі", очоленої Т. Боровцем, який контактував і з ОУН. Восени 1942 року обидві фракції утворили збройні загони на Волині і Поліссі для боротьби з німцями і радянськими партизанами.

У 1943 ОУН (Б) захопила контроль в УПА.

Нвесні 1944 року у Львові ОУН заснувала Всеукраїнську Національну Раду.

У кінці війни А. Мельник знову очолив ОУН.

ОУН після війни розвивала консервативну корпоративну ідеологію. Третій Великий Збір 30 серпня 1947 року обмежив владу лідера, зробивши його відповідальним перед Збором, що мав скликатися кожних три роки, та запровадивши у програму принципи рівності перед законом, незалежності суду, свободи совісті, слова, преси та політичної опозиції.

Післявоєнний період

Суперечка між двома фракціями ОУН продовжувалась у Німеччині відразу після війни: вони боролися за домінуючий вплив у таборах переміщених осіб та в еміграційній Українській Національній Раді.

ОУН та її союзники здобули контроль над Радою. ОУН і ОУН(р) мали вирішальний вплив на еміграційну українську громаду. Радянська пропаганда прагнула дискредитувати ОУН та ОУН(р) як нацистських колаборантів та наймитів західних розвідувальних служб. Претендуючи на авангардну роль у боротьбі проти російського імперіалізму, ОУН(р) намагалася стати домінуючою силою емігрантського життя.

Після смерті Андрія Мельника у 1964 році ОУН очолювали О. Штуль-Жданович, Д. Квітковський (1977-79) та Микола Плав'юк (з 1981).

Суперництво між оунівцями та "революційниками" тривалий час розділяло й виснажувало сили еміграційних організацій, що служили їхнім прикриттям. З метою примирення націоналістичних угрупувань різних напрямків СКВУ мав пожертвувати принципом більшості голосів і ефективної процедури прийняття рішень.

У 1980 ОУН(р) перебрала контроль над Українським Конгресовим Комітетом Америки; таким чином останній перестав представляти українську громаду в цілому. Сила та вплив ОУН і ОУН(р) занепадають внаслідок асиміляційного тиску, ідеологічних розходжень з західними ліберально-демократичними цінностями.

Сучасний етап

Зі здобуттям Україною незалежності ОУН починає переносити свої структури до Києва та відновлювати організаційну мережу по країні. З 1992 року ОУН легалізувалася як громадська організація, фактично при тому зберігши статус понадпартійної центральної формації. ОУН починає розбудову фасадних організацій, таких як: Фундація імені Олега Ольжича, Бібліотека імені Олега Ольжича, Видавництво імені Олени Теліги, ВУЖТ імені Олени Теліги, ОСМ "Зарево" тощо. Офіційний часопис - газета "Українське Слово", сайт Голови ПУН ОУН Миколи Плав'юка виконує функцію сайту організації.

Сайти ОУН та її структур

Симоліка ОУН

До символів ОУН належать емблема, прапор і гімн. Сиволіка ОУН є затвердженою у Міністерстві юстиції України, свідоцтво № 41 від 9 лютого 1994 року.

Емблема ОУН — щит синього кольору із стилізованим золотим тризубом з мечем. Затверджена Проводом Українських Націоналістів у 1932 р., автор — Р. Лісовський. Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 1993 р.

Прапор ОУН — синє прямокутне полотнище з емблемою ОУН. Використовувався з 1930-х рр., остаточно затверджений V ВЗУН у 1964 р. 1993 р. зареєстрований у Міністерстві юстиції України.

Гімн ОУН — “Марш Українських Націоналістів”, створений на слова поета Олеся Бабія композитором О. Нижанківським. Затверджений Проводом Українських Націоналістів у 1932 р.

У вжитку Організації на даний момент знаходиться скорочена версія гімну, що складається з перших двох і останнього куплету "Маршу.."

Зродились ми великої години
Слова: Олесь Бабій Музика: О. Нижанківський

Зродились ми великої години,
з пожеж війни і з полум'я вогнів -
плекав нас біль по втраті України,
кормив нас гніт і гнів на ворогів.

І ось ідемо в бою життєвому,
тверді, міцні, незламні мов граніт -
бо плач не дав свободи ще нікому,
а хто борець - той здобуває світ.

Не хочемо ні слави ні заплати -
заплатою нам розкіш боротьби:
солодше нам у бою умирати
як жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди -
не сміє брат на брата йти у бій.
Під синьо-жовтим прапором свободи
з'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду для усіх єдину
наш гордий клич народові несе:
"Батьківщині будь вірний до загину -
нам Україна вище понад все!"

Веде нас в бій борців упавших слава -
для нас закон найвищий та наказ:
Соборна Українськая Держава -
вільна, міцна, від Тиси по Кавказ.

Аудіо запис

Десять заповідей українського націоналіста (Декалог)

Я — Дух одвічної стихії,що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

  1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
  2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.
  3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
  4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
  5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
  6. Про справу не говори, з ким можна, а з ким треба.
  7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
  8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
  9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
  10. Змагатимеш до посилення сили, слави,багатства й простору Української Держави.

44 правила українського націоналіста

(Написані кров'ю на стіні польської в'язниці)

1. Приймай життя як героїчний подвиг і здобувай чин незламної волі та творчої ідеї.

2. Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля та ідея нації.

3. Будь гідним виконавцем заповітів великих синів Твоєї нації, борись та працюй для великого майбутнього.

4. Твоїм найбільшим добром і Твоєю честю є сила і велич Твоєї Нації.

5. Залізна дисципліна щодо ідеї та Проводу і обов'язок праці є Твоєю чеснотою.

6. Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя, тому працюй для її могутності та розвитку.

7. Плекай дух волі у творчості, неси всюди ідею Правди України і закріплюй в життя її історичну місію.

8. Твоєю найбільшою любов'ю є Українська Нація, а Твоїми братами - всі члени української національної спільноти.

9. Будь вірний ідеї Нації на життя і смерть і не здайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.

10. Красу і радість життя вбачай у невпинному прагненні на вершини духа, ідеї і чину.

11. Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає від Тебе ні сліз, ні милосердя чи пасивного роздумування, але мужності та активного життя.

12. Знай, що найкраще віддаси Богові шану через Націю та в ім'я Нації чинною любов'ю до України, суворою мораллю борця та творця вільного державного життя.

13. Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя, піднести Україну і перемогти ворогів.

14. Будь свідомий того, що Ти є співвідповідальним за долю всієї Нації.

15. Пам'ятай, що найбільшим злочином є шкодити своїй Нації.

16. Твоїми ворогами є вороги Твоєї Нації.

17. З ворогами поступай так, як того вимагає добро і велич Твоєї Нації.

18. Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною України - меч.

19. Постійно пізнавай, удосконалюй себе - здобудеш світ і життя.

20. Знай, що світ і життя - це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу.

21. Тоді ти повноцінна людина, коли перемагаєш себе і світ і постійно прагнеш до вершини.

22. Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється невдачами, але має відвагу піднятися з упадку і завзято змагає до цілі.

23. Для перемоги треба витривалості й постійного зусилля в діянні й боротьбі.

24. Кожночасно будь готовий на найбільший чин, але при тому не занедбуй щоденної праці.

25. Будь перший у боротьбі і перемагай життя, щоби здобути для Нації вінець перемоги.

26. Живи ризиком, небезпеками і постійним змагом та погорджуй всякою вигодою і спокійним життям філістера.

27. Радо і без нарікань виконуй покладені на Тебе обов'язки, щоби власною працею й наявними вартостями здобути собі право на провідництво.

28. Пам'ятай, що провідництво вимагає постійної праці і великих зусиль.

29. Будь сильний і незламний навіть перед лицем смерті і всяких терпінь.

30. Став гордо чоло небезпекам, а на удари життя відповідай збільшеним зусиллям праці й боротьби.

31. Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний жебрак, що не може власною працею і власними вартостями здобути право на життя.

32. Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.

33. Будь скромний і шляхетний, але не знай слабкості і покори.

34. Співчуття з велетнями духа Тебе підносить, а співчуття з підлими і безхарактерними людьми ослаблює, подай братню руку тим, хто бажає, як і Ти, йти до вершин.

35. Не заздри нікому. Приймай те, що здобудеш власною працею і вартістю.

36. Будь товариський. Пов'язуй побратимство духа з ідеєю і зброєю в житті, праці й боротьбі.

37. Пов'язуй тісно своє життя з життям Нації. Віддай Україні свою працю, майно, кров.

38. Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть підступу.

39. Шануй жінок, що мають стати тобі подругами духа ідеї і чину, але гидуй розгнузданими.

40. Цінуй високо материнство як джерело продовження життя. З Твоєї родини створи оплот чистоти Нації.

41. Люби і опікуйся дітворою, як майбутнім Нації.

42. Плекай фізичні сили, щоби тим видатніше працювати для своєї Нації.

43. Будь точний. Вважай за втрачену частину життя кожну хвилину, що пройшла без діла.

44. Що робиш, роби сумлінно й так, якби воно мало залишитись навічно та стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.

Посилання

  1. ↑ реєстраційне свідоцтво № 499 від 24 вересня 1993 року, видане Міністерством юстиції України
  2. ↑ http://history.franko.lviv.ua/IIo.htm
  3. ↑ Нарис Історії України: процес формування модерної української нації. Грицак Я.Й.
  4. ↑ http://history.franko.lviv.ua/IIo.htm
  5. ↑ Нарис Історії України: процес формування модерної української нації. Грицак Я.Й.
  6. ↑ Нарис Історії України: процес формування модерної української нації. Грицак Я.Й.
  7. ↑ Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.

Джерела

Дивись також

п • о • р
Провідники ОУН і організацій, що вийшли з неї

до 1940 року
Богдан Кравців • Юліан Головінський • Степан Охримович • Іван Габрусевич • Богдан Кордюк • Степан Бандера • Осип Мащак • Лев Ребет • Мирослав Тураш • Володимир Тимчій
ОУН
Євген Коновалець • Андрій Мельник • Олег Кандиба-Ольжич • Олег Штуль-Жданович • Денис Квітковський • Микола Плав'юк
ОУН(р)
Степан Бандера • Микола Лебідь • Степан Ленкавський • Ярослав Стецько • Василь Олеськів • Ярослава Стецько • Андрій Гайдамаха
ОУН(з)
Зенон Матла та Лев Ребет • Дарія Ребет • Анатоль Камінський
ОУН(д)
Павло Дорожинський

 


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B2
Особисті інструменти