Архелай Спартанський
| Архелай Спартанський дав.-гр. Ἀρχέλαος | |
|---|---|
 | |
| Цар Спарти | |
| Правління | IX або VIII століття до н. е. |
| Попередник | Агесілай I |
| Наступник | Телекл |
| Біографічні дані | |
| Релігія | давньогрецька релігія |
| Народження |
Спарта |
| Діти | Телекл |
| Династія | Агіади |
| Батько | Агесілай I |
Архелай (дав.-гр. Ἀρχέλαος) — цар Спарти з роду Агіадів IX або VIII століття до н. е., правив спільно з Харілаєм з роду Еврипонтидів. Син царя Агесілая I. Під час правління Архелая давньогрецький політичний діяч Лікург провів свої реформи у спартанському законодавстві. Разом з Харілаєм цар, після благословення дельфійського оракулу, захопив місто Егіс[en] на півдні Аркадії. Наступником Архелая став його син Телекл.
Життєпис[ред. | ред. код]
Архелай — син царя Агесілая I[1]. Його співправителем з роду Еврипонтидів був Харілай. На думку британського історика Пола Картледжа, Архелай і Харілай є першими спартанськими царями-співправителями[2]. Естонський історик Майт Кийв[et] також зазначає, що це перша пара царів, про спільні дії яких згадується в джерелах[3]. Картледж відносить період правління Архелая і Харілая до 775—760 років до н. е.[2], історики Джордж Форест і Джозеф Фонтенроуз — до 775—750 років до н. е.[4][5]. Згідно з хронологією істориків Едварда Покока, Джона Бріджеса Оттлі та Джона Ратта, Архелай повинен був правити в 879—819 роках до н. е.[6], згідно з Діодором Сицилійським — у 885—826 роках до н. е.[7][8]
Спартанці сумували за Лікургом, який покинув місто ще в дитинстві Харілая через поширення чуток про нього з боку матері Харілая і її родичів. Громадяни бачили в ньому постать керівника і наставника, а також говорили, що царів від народу відрізняли лише титул і почесті. Царі також чекали на Лікурга, сподіваючись, що після його повернення люди стануть поважніше до них ставитись. Лікург тим часом звернувся до Дельфійського оракула. Піфія назвала його боголюбним і сказала, що Аполлон дарує спартанцям порядки кращі, ніж в інших державах. Підбадьореним цим, Лікург повернувся в Спарту, почавши змінювати державний устрій[9][10]. Лікург зібрав широке коло людей для здійснення свого плану. Коли настав потрібний час, він наказав 30 знатним чоловікам в повному озброєнні вийти на площу, щоб вселити страх можливим опірникам. Прийнявши це за заколот, Харілай сховався в храмі Афіни Міднодомної, але після умовлянь вийшов з нього[9]. На це Архелай сказав, що його співправитель не міг гніватися навіть на своїх ворогів[9].
Під час правління Харілая та Архелая Лікург запровадив реформи в спартанському законодавстві, які обмежили, але при цьому зміцнили владу царів[11]. Одна з них — герусія, рада з 28 старійшин і 2 царів, що вирішувала суперечки. Якщо раніше царі намагалися досягти єдиновладдя, то відтепер вони входили в герусію і могли ухвалити рішення тільки спільно з іншими її членами. Колишня влада царів поширювалася тільки на війни. Крім герусії, Лікург ввів усну конституцію Велику Ретру[12], народні збори апеллу[13], можливо, ефорів та ін[14].
Згідно з Полом Картледжем, близько другої половини VIII століття до н. е. Дельфійський оракул благословив завоювання міста Егісу на півдні Аркадії[2], наказавши присвятити Аполлону половину отриманих земель[15]. Архелай разом з Харілаєм захопили його, зробивши жителів рабами[1][15]. Сучасні вчені вважають слова оракула справжніми[16][2][5]. На думку Картледжа, їх істинність доводять встановлені Спартою релігійно-політичні відносини з Дельфами та спільна дія царів у завоюванні[2]. На думку професора Ірландського національного університету в Мейнуті Джорджа Леонарда Хакслі, скірити були союзниками спартанців під час захоплення Егісу[17].
За свідченнями Діодора Сицилійського, Архелай правив 60 років[18]. Його наступником став його син Телекл[19].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Павсаній, III, 2, 5.
- ↑ а б в г д Cartledge, 2002, p. 89.
- ↑ Kõiv, 2003, p. 212.
- ↑ Forrest, 1986, p. 21.
- ↑ а б Fontenrose, 1978, p. 192.
- ↑ Pococke, Ottley & Rutt, 1852, p. 513.
- ↑ Gelzer, 1873, S. 5, 31.
- ↑ Niese, 1895, Kol. 446.
- ↑ а б в Плутарх, Лікург, 5.
- ↑ Ботвинник и Стратановский, 1968, с. 16.
- ↑ Pococke, Ottley & Rutt, 1852, с. 143.
- ↑ Ботвинник и Стратановский, 1968, с. 16—18.
- ↑ Плутарх, Лікург, 6.
- ↑ Геродот, 2006, с. 36—37, I, 65.
- ↑ а б Зайков, 2007, с. 36.
- ↑ Parke & Wormell, 1956, p. 93.
- ↑ Huxley, 1962, p. 21—22.
- ↑ Діодор, VII, фрагмент 8.
- ↑ Павсаній, III, 2, 6.
Джерела та література[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Геродот. Історії в дев'яти книгах / Пер., передмова й примітки А. О. Білецького. — Харків : Фоліо, 2006. — 655 с. — (Бібліотека світової літератури). — ISBN 966-03-2301-8.
- Діодор Сицилійський. Історична бібліотека.
- Павсаній. Опис Еллади.
- Плутарх. Порівняльні життєписи.
Література[ред. | ред. код]
- Ботвинник М. Н., Стратановский Г. А.. Знаменитые греки : [рос.]. — 2-е изд. — Москва : Просвещение, 1968.
- Зайков А. В. Скириты и вопрос о лакедемонском гражданстве : [рос.] // Исседон - ΙΣΣΕΔΩΝ: Альманах по древней истории и культуре. — 2007. — Т. 4. — С. 26—58.
- Cartledge P. Sparta and Lakonia: A Regional History 1300—362 BC : [англ.]. — second edition. — London and New York, 2002.
- Fontenrose J. The Delphic Oracle, Its Responses and Operations, with a Catalogue of Responses : [англ.]. — Berkeley : University of California Press, 1978.
- Forrest W. G. History of Sparta : [англ.]. — New York : Norton, 1986.
- Gelzer H. Lykurg und die delphische Priesterschaft : [нім.] // Rheinisches Museum für Philologie. — 1873. — Bd. 28. — S. 1—55. — JSTOR 23216124.
- Huxley G. L. Early Sparta : [англ.]. — London : Harvard University Press, 1962. — 164 с.
- Kõiv M[et]. Ancient Tradition and Early Greek History: The Origins of States in Early-archaic Sparta, Argos and Corinth : [англ.]. — Tallinn : Avita Publishers, 2003.
- Niese B. Archelaos 5 : [нім.] // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. — 1895. — Bd. II, 1. — Kol. 446.
- Parke H. W. , Wormell D. E. W. . The Delphic Oracle: The History : [англ.]. — Oxford : Blackwell, 1956.
- Pococke E., Ottley J. B., Rutt J. T. The History Of Greece, From The Earliest Records To The Close Of The Peloponnesian War, Includ. A Sketch Of The Geography Of Greece, And Dissertations … Age, On The Early Painters And Sculptors : [англ.]. — Griffin, 1852. — 536 p.
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
