Астраханська армія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Астраханська армія
рос. Астраханская армия
На службі літо–осінь 1918
Країна Росія Росія
Належність Росія Білогвардійці
Тип збройне формування
Чисельність
  • 400 багнетів (серпень 1918)
  • 3000 багнетів та 1000 од. кінноти (початок 1919)
Війни/битви Громадянська війна в Росії
Розформовано осінь 1918
Командування
Визначні
командувачі
полковник Данзан Тундутов

Астраханська армія (рос. Астраханская армия) — оперативно-стратегічне антибільшовицьке об'єднання військ білого руху пронімецької орієнтації на території Всевеликого Війська Донського влітку—восени 1918 року. Формувалася за підтримки Всевеликого Війська Донського та Української Держави. Восени 1918 року розформована, перетворена в Астраханський корпус Особливої Південної армії, яка в лютому-березні 1919 року увійшла до Збройних Сил Півдня Росії. Очолював армію полковник Данзан Тундутов.

Формування[ред. | ред. код]

Формування Астраханської армії відбувалося влітку 1918 року. Тоді ж відбувалося формування інших білогвардійських антибільшовицьких сил — Південної та Російської народної армій[1].

Астраханська армія створювалася в станиці Великокняжеській (нині — Пролетарськ Ростовської области Росії) на території та за підтримки Всевеликого Війська Донського. Також велику підтримку, зокрема фінансову, надавали Гетьман України Павло Скоропадський та німецьке військове командування. Вербувальні бюро існували в різних містах: Києві (готель «Прага»), Полтаві, Харкові, Новочеркаську, Ростов-на-Дону, Таганрозі, інших містах та в Криму[2].

Очолив Астраханську армію полковник Данзан Тундутов — проводир астраханських калмиків, князь, колишній ад'ютант великого князя Миколи Миколайовича Молодшого.

Данзан Тундутов, очільник Астраханської армії

Попри деякі успіхи, відомі російські військові діячі, як-от генерали Федір Келлер, Микола Іванов, відмовилися очолити проєкт. Генерал Келлер писав у листі генералові Алексєєву[3]:

За відомостями, що дійшли до мене, кандидатами на формування й командування цією армією чи загоном німці називали генералів Заліського, Павлова[ru] і мене. Генерал Заліський відомий усім як занадто затятий прихильник німців і тому був їм небажаний, я, хоч відомий як певний монархіст, але з людей непокладних, котрий на німецьких допомогах не піде, та до того ж відкритий противник німецької орієнтації, довелось німцям зупинитись на Павлові, як на певному монархісті, та людині, що не звикла до праці і такої, яку легко обійти. Його до вас і прислали.
Оригінальний текст (рос.)
По дошедшим до меня сведениям, кандидатами на формирование и командование этой армии или отрядом немцы называли Ген[ералов] Залесского, Павлова и меня. Генерал Залесский известен всем как слишком ярый поклонник немцев и поэтому был нежелателен им, я, хотя известен как определенный монархист, но из людей непокладистых, который на немецких помочах не пойдет, да к тому же и открытый противник немецкой ориентации, пришлось немцам остановиться на Павлове, как на определенном монархисте, но человеке, не привыкшем к работе и таком, которого легко обойти. Его к вам и прислали.

Під час візиту до Німеччини у вересні 1918 року гетьман Павло Скоропадський отримав згоду німецького командування в особах Пауля фон Гінденбурга та Еріха Людендорфа на розміщення на території Української Держави Південної та Астраханської армій[4].

Чисельність та участь у боях[ред. | ред. код]

На серпень 1918 року Астраханська армія нараховувала 1 батальйон чисельністю 400 багнетів. У вересні-жовтні чисельність збільшилася до 1500—2000 багнетів[5]. Станом на початок 1919 року чисельність підрозділу становила 3000 багнетів та 1000 одиниць кінноти[6][7].

Астраханська армія у вересні-жовтні 1918 року воювала разом з Донською армією у Сальських степах[ru] та під час другого її наступу на Царицин (нині — Волгоград, Росія). На царицинському напрямку Астраханська армія зазнала значних втрат[7].

Перетворення в Астраханський корпус[ред. | ред. код]

30 вересня (13 жовтня) 1918 року за наказом отамана Всевеликого Війська Донського Петра Краснова три антибільшовицькі армії — Південна, Астраханська та Російська народна — були об'єднані в одну Особливу Південну армію. Астраханська армія була перетворена на Астраханський корпус Особливої Південної армії.

Астраханський корпус на кінець лютого 1919 року складався з чотирьох підрозділів[8]:

  • 1-ша Астраханська козацька дивізія (123 офіцери, 1760 козаків, 19 кулеметів, 2 гармати; командир — генерал Сергій Зиков[ru]);
  • 1-ша стрілецька бригада (2 полки і 1 батарея — 101 офіцер, 211 стрільців, 15 кулеметів, 5 гармат; командир — генерал-майор Євгеній Достовалов[ru]);
  • 2-га стрілецька бригада (2 полки — 60 офіцерів, 75 стрільців, 2 кулемети; командир — генерал-лейтенант Давид Гунцадзе[ru]);
  • 1-ша пластунська бригада (2 полки і 1 батарея — 11 офіцерів, 60 бійців; командир — В. А. Патрикеєв).

Командири Астраханського корпусу:

Входження до складу ЗСПР[ред. | ред. код]

12 (25) квітня 1919 року Астраханський корпус Особливої Південної армії був розформований і включений до складу Збройних Сил Півдня Росії як Астраханська окрема кінна бригада, а деякі підрозділи увійшли до складу 6-ї піхотної дивізії ЗСПР. На базі Астраханської окремої кінної бригади 27 червня 1919 року було створено Астраханську козацьку дивізію[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Волков С. В. Южная армия // Трагедия русского офицерства. — М. : Фокус, 1999. — 381 с.
  • Антропов О. О. Астраханское казачество. На переломе эпох. — М. : Вече, 2008. — 3000 прим. — ISBN 5-9533-2584-4.
  • Сизенко А. Г. Полная история казачества России. — Ростов-на-Дону : Владис, 2009. — 432 с.