Південна армія
| Південна армія | |
|---|---|
| рос. Южная армия | |
| На службі | літо 1918–осінь 1918 |
| Країна |
 Росія |
| Належність |
Білогвардійці |
| Тип | збройне формування |
| Чисельність | 20 тис. осіб, з них на фронті — 3,5 тис. багнетів та шабель |
| Війни/битви | Громадянська війна в Росії |
| Розформовано | осінь 1918 |
| Командування | |
| Визначні командувачі |
Микола Іванов |
Південна армія (рос. Южная армия) — оперативно-стратегічне антибільшовицьке об'єднання військ білого руху на території Всевеликого Війська Донського, що існувало влітку-восени 1918 року. Брала участь у бойових діях проти більшовиків. Південна армія формувалася за підтримки Всевеликого Війська Донського та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Пізніше входила до складу Особливої Південної армії як Воронезький корпус, а потім була розформована, а підрозділи включені до складу Збройних Сил Півдня Росії. Формування Південної армії відбувалося водночас із Астраханською та Російською народною арміями.
Формування[ред. | ред. код]
Влітку 1918 року в Києві почалося формування нових збройних формувань білогвардійського руху. Процес відбувався за підтримки уряду Української Держави та безпосередньо гетьмана Павла Скоропадського[1]. Вагомий внесок у формування Південної армії вніс союз «Наша Батьківщина» на чолі з Михайлом Акацатовим та Георгієм Лейхтенберзьким[2]. Пункти вербування солдатів існували в Києві, Харкові, Житомирі, Катеринославі (нині — Дніпро), Пскові, Могильові. Вербували зазвичай колишніх офіцерів та інших військовослужбовців Російської імператорської армії, які підтримували ідею російського монархізму, на добровільних основах[3]. Участь у формуванні Південної армії брало і Всевелике Військо Донське та особисто його отаман Петро Краснов, який виділив для цього південь Воронізької губернії. Гетьман Павло Скоропадський передав до складу Південної армії 4-ту піхотну дивізію в складі 13-го піхотного Білозерського та 14-го піхотного Олонецького полків і виділив на її потреби 4,5 млн рублів[4].
Спочатку Південною армією керував Костянтин Шильхбад, а після її переходу в особисте підпорядкування генералові Петрові Краснову — Микола Іванов, колишній командувач армій Південно-Західного фронту.
Під час свого візиту до Німеччини у вересні 1918 року Павло Скоропадський отримав від німецьких генералів Пауля фон Гінденбурга та Еріха Людендорфа згоду на розміщення на території України підрозділів Південної та Астраханської армій[5].
Перетворення у Воронезький корпус Особливої Південної армії[ред. | ред. код]
30 вересня (13 жовтня) 1918 року отаман Всевеликого Війська Донського Петро Краснов видав указ, згідно з яким було розпочато формування Особливої Південної армії. Південна армія увійшла до її складу як Воронезький корпус[3].
Входження до складу ЗСПР[ред. | ред. код]
27 січня 1919 року генерал Микола Іванов, командувач Особливої Південної армії, помер від тифу. У зв'язку з цим було вирішено приєднати це військове формування до Збройних Сил Півдня Росії генерала Антона Денікіна. Процес приєднання розпочався у лютому і завершився у березні 1919 року. Надалі солдати колишньої Південної армії воювали в складі ЗСПР, більшість — в 6-й піхотній дивізії.
Чисельність[ред. | ред. код]
Станом на осінь 1918 року Південна армія нараховувала 3,5 тис. багнетів та шабель, що перебували на фронті. Загальна чисельність армії — 20 тисяч осіб[3]. З них 16 тисяч були завербовані в Україні, ще 4 тисячі — за підтримки отамана Краснова[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мараєв, 2020, с. 163.
- ↑ Мараєв, 2020, с. 165.
- ↑ а б в Волков, 1999.
- ↑ Мараєв, 2020, с. 169.
- ↑ Мараєв, 2020, с. 219.
- ↑ Мараєв, 2020, с. 166.
Джерела[ред. | ред. код]
- Волков С. В. Южная армия // Трагедия русского офицерства. — М. : Фокус, 1999. — 381 с.
- Мараєв В. Україна, 1918. Хроніка. — Харків : Фоліо, 2020. — 295 с. — ISBN 978-966-03-8924-3.
- Цветков В. Ж. Белое дело в России. 1919 г. (формирование и эволюция политических структур Белого движения в России). — 1-е. — Москва: Посев, 2009. — 636 с. — 250 экз. — ISBN 978-5-85824-184-3.
