Вайнштейн Самуїл Миронович

Вайнштейн Самуїл Миронович
Народження	12 лютого 1918(1918-02-12) Київ
Смерть	21 квітня 1996(1996-04-21) (78 років) Київ, Україна
Країна (підданство)	СРСР  Україна
Навчання	Київський національний університет будівництва і архітектури
Вчителі	Вербицький Олександр Матвійович, Заболотний Володимир Гнатович і Власов Олександр Васильович
Діяльність	архітектор
Вчене звання	кандидат архітектури
Членство	Національна спілка архітекторів України
Нагороди

Самуїл Миронович Вайнште́йн (12 лютого 1918, Київ — 21 квітня 1996, там само) — український архітектор, кандидат архітектури з 1950 року; член Спілки архітекторів України з 1946 року.

Біографія

Народився 12 лютого 1918 в Києві.

У 1934 працював художником стадіону «Динамо» в Києві.

Протягом 1934—1941 навчався на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту (викладачі Олександр Вербицький, Володимир Заболотний та Олександр Власов). Брав участь в німецько-радянській війні з липня 1941.

У 1946—1950 навчався в аспірантурі.

Протягом 1950—1955 — молодший науковий співробітник Академії архітектури УРСР. Займався розробкою проєктів клубів.

Протягом 1955—1957 — вчений секретар, а у 1958—1963 — старший науковий співробітник Інституту архітектури споруд Академії будівництва і архітектури УРСР.

З 1963 — старший науковий співробітник КиївЗНДІЕП.

Помер в Києві 21 квітня 1996.

Творчіть

Пам'ятники

Протягом 1944—1945 років за проєктами архітектора зведено низку монументів:

• пам'ятник на братській могилі полеглих бійцям та монумент загиблим офіцерам у місті Хатвані (Угорщина);
• монумент на братській могилі танкістів у місті Клуж-Напоці (Румунія);
• монумент загиблим офіцерам у місті Мішкольці (Угорщина);
• монумент воїнам Радянської армії у місті Банській Бистриці (Словаччина).

Споруди і проєкти

Новокаховський Палац культури

• проєкт клубу на 460 місць в селі Піщаному Черкаської області (1951; реалізований у 1955—1956 роках);
• у Новій Каховці
  • проєкт центральної площі (1952, у співавторстві з Олександром Касьяновим та Антоном Моторіним);
  • палац культури на 530 місць (1952, у співавторстві з Миколою Коломійцем);
  • палац Рад (1953, у співавторстві з Олександром Касьяновим, Георгієм Шлаканьовим та Антоном Моторіним; зведений у 1954—1956 роках);
• проєкт адміністративного будинку для селища Кремгес (1956);
• проєкт клубу для заводу «Червоний екскаватор» у Києві (1956, у співавторстві з Миколою Коломійцем);
• експериментальний проект клубу для села, що переноситься із зони затоплення, на 400 осіб (1956);
• проєкти комплексу громадських будівель (сільська рада з відділенням зв'язку, правління колгоспу з агролабораторією, магазин з комбінатом побутового обслуговування, будинок приїжджих) для забудови сільських центрів (1957, у співавторстві з Е. Грінгофом; реалізовано у селі Ксаверівці Київської області);
• типовий проєкт клубу на 500 осіб (1957, у співавторстві з Е. Грінгофом; реалізовано у селі Ксаверівці Київської області);
• проєкт клубу на 550 місць у селі Веселому (реалізований у 1958 році);
• проєкт експериментального мікрорайону на Батиєвій горі у Києві (1958, у співавторстві);
• проєкти експериментального житлового району в Дарниці, блоку первинного обслуговування на 2 тисячі осіб, громадського центру мікрорайону на 6 тисяч мешканців, громадського центру мікрорайону на 9 тисяч мешканців (1961, у співавторстві);
• проєкти торговельного центру житлового району на 30 тисяч мешканців, громадського центру мікрорайону на 6 тисяч осіб для південних районів УРСР (1962, у співавторстві);
• проєкти центру щоденного обслуговування на 4 тисячі осіб, центру щоденного обслуговування на 6 тисяч осіб, експериментальної будівлі побутового обслуговування житлового району на 45 тисяч осіб (1963, у співавторстві);
• проєкт переробки клубу на 500 місць у селі Моринцях Черкаської області (у співавторстві з Володимиром Орєховим та Юрієм Паньком; у 1965 році змінено планування другого поверху та зовнішній архітектурний вигляд).

Інше

У 1948 році розробив проєкти меблевої фурнітури з металу, пластика та дерева, які стали експериментальними зразками.

Автор художніх робіт, частина з яких була представлена на Всеукраїнській виставці акварелі та рисунку в 1960 році.

Публікації

Автор книг:

• «Новая Каховка» (1957);
• «Сельськие общестенные здания» (1961, у співавторстві).

Опублікував низку статей з питань теорії та практики архітектури у галузевих періодичних виданнях: «Вестник Академии строительства и архитектуры УССР», «Вестник Укргипросельстроя», «Архитектура СССР», «Строительство и архитектура», «Клубы», «Сборник УНИИТ» та інших.

Нагороди

Нагороджений:

• радянськими орденами: Червоної Зірки (8 червня 1945), Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985);
• радянськими медалями: «За оборону Сталінграда» (22 грудня 1942), «За оборону Кавказу» (1 травня 1944), «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945), «За взяття Будапешта» (9 червня 1945), «За оборону Києва».

Література

• Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 38.
• Т. А. Галькевич Вайнштейн Самуїл Миронович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.

Посилання

• Вайнштейн, Самуил Миронович (рос.)