Гаряча точка Самоа
-1.svg)
Гаряча точка Самоа — вулканічна гаряча точка, розташована в південній частині Тихого океану. Модель гарячих точок описує гарячий висхідний шлейф магми через земну кору внаслідок якого утворюються вулканічні острови. Ідея гарячої точки виникла у Дж. Тузо Вілсона в 1963 році на основі вулканічного ланцюга Гавайських островів.
Теоретично, гаряча точка Самоа знаходиться на Тихоокеанській тектонічній плиті, що рухається над фіксованою гарячою точкою, розташованою глибоко під Самоанськими островами. [1] Гаряча точка Самоа включає острови Самоа (Американське Самоа та Самоа) і поширюється на острови Увеа або острів Уолліс (Уолліс і Футуна) і Ніулакіта (Тувалу), а також затоплені береги Паско Банкс та Алекса Банк. [2]
У міру того як Тихоокеанська плита повільно рухається над гарячою точкою, теплова активність накопичується та вивільняється в магматичний шлейф, що викидається крізь земну кору, утворюючи кожен острів у ланцюжку. Острови Самоа зазвичай лежать по прямій лінії зі сходу на захід у тому ж напрямку, що й тектонічна плита «дрейфує» над гарячою точкою. [3]
Характеристика «класичної» гарячої точки, такої як гаряча точка на Гаваях, призводить до того, що острови, розташовані далі від гарячої точки, значно старщі у порівнянні більш нових та молодих островів,я кі знаходяться найближче гарячої точки, як-от підводна гора Камаеуаканалоа (колишня назва Лоіхі), єдиний підводний вулкан, який була детально вивчений. Результатом наукового дослідження з Камаеуаканалоа стала модель «Гавайських островів» для гарячих точок, в основному обмежена інформацією, зібраною з Гавайських островів. [4]
Однак гаряча точка Самоа наразі є загадкою для вчених. [5] На островах Самоа за останні 150 років сталося виверження на найсхіднішому острові Тау і на найзахіднішому острові Саваї. Останнє виверження на Саваї відбулося на горі Матавану (1905–1911) і на Тау в 1866 році. [6]
Вайлулу'у[ред. | ред. код]
У 1975 році геофізик Рокне Джонсон відкрив підводну гору Вайлулуу, 45 км на схід від острова Тау в Американському Самоа, яка з того часу вивчала міжнародна група вчених. У вершинному кратері Вайлулуу є активний підводний вулканічний конус під назвою Нафануа [5], названий на честь богині війни в самоанській міфології . Дослідження Вайлулуу надає вченим ще одну можливу модель для гарячих точок [4] як альтернативу моделі гарячих точок на Гаваях.
Важливою відмінністю між Вайлулу'у і Камаеуаканалоа на Гаваях є повна відсутність толеїтових базальтовів у Вайлулуу [4], хоча обидва розташовані в крайній східній точці відповідних ланцюгів островів.
Північні острови Тонга ( Вавау і Ніуатопутапу ) віддаляються від Фіджі на Австралійській плиті зі швидкістю приблизно 130 мм/рік і 160 мм/рік відповідно, тоді як Ніуе та Раротонга на Тихоокеанській плиті наближаються до Австралійської плити приблизно на 80 мм/рік. Це означає, що Тихоокеанська плита розривається на куті межі траншеї зі швидкістю, яка є сумою цих двох (160 + 80) 240 мм/рік. [7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Russell, Jamie A. Hotspot Lesson: Samoan Hotspot. Enduring Resources Earth Science Education. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ Samoan Hotspot Trail. Архів оригіналу за 23 грудня 2010. Процитовано 1 грудня 2009.
- ↑ This volcano we live on. Natural History Guide to American Samoa. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ а б в Hart, S. R.; Staudigel, H.; Koppers, A. A.; Blusztajn, J.; Baker, E. T.; Workman, R.; Jackson, M.; Hauri, E.; Kurz, M. (2000). Vailulu'u undersea volcano: The new Samoa (PDF). Geochemistry, Geophysics, Geosystems. 1 (12): n/a. Bibcode:2000GGG.....1.1056H. doi:10.1029/2000GC000108. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ а б Lippsett, Laurence (3 вересня 2009). Voyage to Vailulu'u. Woods Hole Oceanographic Institution. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ Steadman, David W. (200). Extinction & biogeography of tropical Pacific birds. University of Chicago Press. с. 22. ISBN 0-226-77142-3. Процитовано 2 грудня 2009.
- ↑ Plate velocities in hotspot reference frame: electronic supplement (PDF). с. 111. Процитовано 23 квітня 2010.
| |||||||||||||||||||||||||||||