Нова Англія (гаряча точка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Нова Англія.
Нова Англія
Кутова відстань 40 ± 10 °[1]
Мапа розташування
Гаряча точка Нова Англія в Атлантичному океані, позначена на карті цифрою 28
Геоморфологічна одиниця Африканська плита
Мапа

Координати: 29°24′ пн. ш. 29°12′ зх. д. / 29.400° пн. ш. 29.200° зх. д. / 29.400; -29.200

Гаряча точка Нова Англія, яку також називають гарячою точкою Великого Метеора, а іноді й Монтерегійською гарячою точкою (англ. New England hotspot) — вулканічна гаряча точка в північній частині Атлантичного океану.

Шлях гарячої точки[ред. | ред. код]

Гаряча точка, рухаючись на схід — південний схід відносно Північноамериканської плити, створила інтрузиви Монтерегійських пагорбів[en] у Монреалі та Монтережі, інтрузиви Білих гір[en] у Нью-Гемпширі, підводні гори Нової Англії та Корнер-Райз біля узбережжя Північної Америки та підводні гори Зеварте на схід від Серединно-Атлантичного хребта на Африканській плиті, останні з яких включають його останній центр виверження, підводну гору Великий Метеор[en][2][3][4]. Шлях Нової Англії (Великого Метеора або Монтерегійської гарячої точки) був використаний для оцінки руху Північноамериканської плити від Африканської плити від раннього крейдового періоду до сьогодення за допомогою системи відліку з фіксованою гарячою точкою[5].

Геологічна історія[ред. | ред. код]

Частина шляху гарячої точки Нової Англії. Крайня західна біла точка — гора Моунт-Рояль у Монреалі. Біла точка біля континентального шельфу — це підводний вулкан Ведмежий

Геологічна історія гарячої точки Нової Англії є предметом багатьох дебатів серед геофізиків. Загальноприйнята думка полягає в тому, що вулканічна активність, пов'язана з гарячою точкою, є результатом руху Північноамериканської плити над нерухомим мантійним шлейфом. Під час перших великих епізодів вулканічної активності шлейф створив магматичні інтрузиви Монтерегійських пагорбів у південній частині провінції Квебек (Канада) та молодшу серію інтрузивів Білих гір у штаті Нью-Гемпшир (США) приблизно 124—100 млн років тому. Коли плита рухалася далі на захід, шлейф перемістився в океан, утворюючи підводні гори Нової Англії між 103 і 83 млн років тому. Після утворення підводної гори Нешвілл приблизно 83 млн років тому відбулася пауза у вулканічній активності, а вулканічний центр змістився на північ, утворивши підводні гори Корнер-Райз близько 80-76 млн років тому. Серединно-Атлантичний хребет пройшов над шлейфом близько 76 млн років тому, а відновлена вулканічна активність створила підводні гори Зеварте на Африканській плиті між 26 і 10 млн років тому[2][3][4][5].

Докази походження плюму включають зазначену вище вікову зміну, сейсмічні аномалії в нижній мантії під підводною горою Великого Метеора (хоча вони не поширюються на верхню мантію, як очікувалося для плюму)[6][7], і співвідношення ізотопів гелію в ґрунтових водах на Монтерегійських пагорбах, які вказують на глибинне мантійне джерело[8]. Відсутність очевидного сліду гарячої точки на захід від Монреалю раніше приписували нездатності мантійного шлейфу (плюму) проникнути через Канадський щит, відсутності впізнаваних вторгнень через ерозію або посилення шлейфу, коли він наближався до Монтерегійських пагорбів[2][9], але більш пізні дослідження виявили кімберлітові поля в Онтаріо та Нью-Йорку, датовані між 180 і 134 млн років тому, і в районі поселення Ранкін-Інлет, на північний захід від Гудзонової затоки, датовані між 214—192 млн років тому, які можуть бути більш давнім континентальним продовженням сліду гарячої точки[10].

Деякі докази, такі як відсутність базальту інтенсивного початкового розливу та прогресування віку вздовж вулканічної провінції Нова Англія-Квебек, не є тим, що очікується для походження плюму, тому було зроблено припущення, що неглибокий тектонічний механізм[en] є більш вірогідним[11][12][13][14]. Згідно з цією точкою зору, два сплески активності, які сформували вулканічну провінцію Нова Англія-Квебек і підводні гори Нової Англії, пов'язані з пасивним, неглибоким таненням, пов'язаним з розширенням літосфери в результаті тектонічних змін в Атлантичному океані, які реактивували зони структурної слабкості, що раніше існували і пов'язані з більш раннім палеоокеаном Япет[13][14]. Вважається, що новітні підводні вулканічні гори відзначають окремі епізоди вулканічної активності вздовж різних ліній або сегментів однієї структурної тенденції, а не рух плити над фіксованим мантійним плюмом[11][12]. Час вулканічної активності, який збігається з основними реорганізаціями меж плит[13][14], а також геохімічний аналіз Монтерегійських інтрузивів, який вказує на джерело літосферної мантії[15], підтверджують цю інтерпретацію.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ W. Jason Morgan, Morgan J. P. Plate velocities in the hotspot reference frame // Geological Society of America Special Papers — 2007. — Vol. 430. — ISSN 0072-1077; 0072-1077 — doi:10.1130/2007.2430(04)
  2. ↑ а б в Sleep, N.H. (1990). Monteregian hotspot track: A long‐lived mantle plume. Journal of Geophysical Research. 95 (B13): 21983—21990. Bibcode:1990JGR....9521983S. doi:10.1029/JB095iB13p21983.
  3. ↑ а б Tucholke, B.E.; Smoot, N.C. (1990). Evidence for age and evolution of Corner Seamounts and Great Meteor Seamount Chain from multibeam bathymetry. Journal of Geophysical Research. 95 (B11): 17555—17569. Bibcode:1990JGR....9517555T. doi:10.1029/JB095iB11p17555. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  4. ↑ а б Condie, K.C. (2001). Mantle plumes and their record in Earth history. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-80604-6.
  5. ↑ а б Duncan, R.A. (1984). Age progressive volcanism in the New England Seamounts and the opening of the central Atlantic Ocean. Journal of Geophysical Research: Solid Earth. 89 (B12): 9980—9990. Bibcode:1984JGR....89.9980D. doi:10.1029/JB089iB12p09980.
  6. ↑ Zhao, D (2007). Seismic images under 60 hotspots: Search for mantle plumes. Gondwana Research. 12 (4): 335—355. Bibcode:2007GondR..12..335Z. doi:10.1016/j.gr.2007.03.001.
  7. ↑ Zhao, D. (2015). Multiscale Seismic Tomography. Tokyo: Springer. ISBN 978-4-431-55359-5.
  8. ↑ Méjean, P.; Pinti, D.L.; Kagoshima, T.; Roulleau, E.; Demerets, L.; Poirier, A.; Takahata, N.; Sano, Y.; Larocque, M. (2020). Mantle helium in Southern Quebec groundwater: A possible fossil record of the New England hotspot. Earth and Planetary Science Letters. 545 (116352): 116352. Bibcode:2020E&PSL.54516352M. doi:10.1016/j.epsl.2020.116352.
  9. ↑ Feininger, T.; Goodacre, A.K. (1995). The eight classical Monteregian hills at depth and the mechanism of their intrusion. Canadian Journal of Earth Sciences. 32 (9): 95—109. Bibcode:1995CaJES..32.1350F. doi:10.1139/e95-109.
  10. ↑ Heaman, L.M.; Kjarsgaard, B.A. (2000). Timing of eastern North American kimberlite magmatism: continental extension of the Great Meteor hotspot track?. Earth and Planetary Science Letters. 178 (3–4): 253—268. Bibcode:2000E&PSL.178..253H. doi:10.1016/S0012-821X(00)00079-0.
  11. ↑ а б McHone, J.G. (1996). Constraints on the mantle plume model for Mesozoic alkaline intrusions in northeastern North America. The Canadian Mineralogist. 34 (2): 325—334.
  12. ↑ а б McHone, J.G. (2000). Non-plume magmatism and rifting during the opening of the central Atlantic Ocean. Tectonophysics. 316 (3–4): 287—296. Bibcode:2000Tectp.316..287M. doi:10.1016/S0040-1951(99)00260-7.
  13. ↑ а б в Faure, S.; Tremblay, A.; Angelier, J. (1996). State of intraplate stress and tectonism of northeastern America since Cretaceous times, with particular emphasis on the New England-Quebec igneous province. Tectonophysics. 255 (1–2): 111—134. Bibcode:1996Tectp.255..111F. doi:10.1016/0040-1951(95)00113-1.
  14. ↑ а б в Matton, G.; Jébrak, M. (2009). The Cretaceous Peri-Atlantic Alkaline Pulse (PAAP): Deep mantle plume origin or shallow lithospheric break-up?. Tectonophysics. 469 (1–4): 1—12. Bibcode:2009Tectp.469....1M. doi:10.1016/j.tecto.2009.01.001.
  15. ↑ Roulleau, E.; Stevenson, R. (2013). Geochemical and isotopic (Nd–Sr–Hf–Pb) evidence for a lithospheric mantle source in the formation of the alkaline Monteregian Province (Quebec). Canadian Journal of Earth Sciences. 50 (6): 650—666. Bibcode:2013CaJES..50..650R. doi:10.1139/cjes-2012-0145.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Редактор: Samiksha Jaiswal (29 липня 2022). New England hotspot. Alchetron.com. Архів оригіналу за 2 липня 2023. Процитовано 2 липня 2023.


Антарктична плита
Африканська плита
Євразійська плита
Індо-Австралійська плита
Плита Наска
Північноамериканська плита
Тихоокеанська плита
Південноамериканська плита
Пропоновані механізми: Мантійний плюм · Теорія плит [en]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нова_Англія_(гаряча_точка)&oldid=41665617