Герман Вінклер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вінклер.
Герман Вінклер
нім. Hermann Winkler
Народження 8 листопада 1888(1888-11-08)
Німецька імперія Німецька імперія, Дрезден
Смерть 17 січня 1946(1946-01-17) (57 років)
УРСР УРСР, Миколаїв
Національність німець
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність Вермахт Вермахт
Роки служби 1908—1945
Партія НСДАП
Звання генерал-лейтенант
Командування військовий комендант Миколаєва
Нагороди
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден «За військові заслуги» 4-го класу (Баварія)
Орден «За військові заслуги» 4-го класу (Баварія)
Лицарський хрест 1-го класу ордена Альберта (Саксонія)
Лицарський хрест 1-го класу ордена Альберта (Саксонія)
Лицарський хрест 2-го класу ордена Альберта (Саксонія)
Лицарський хрест 2-го класу ордена Альберта (Саксонія)
Лицарський хрест 1-го класу ордена Заслуг (Саксонія)
Лицарський хрест 1-го класу ордена Заслуг (Саксонія)
Лицарський хрест Військового ордена Святого Генріха
Лицарський хрест Військового ордена Святого Генріха
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу

Герман Вінклер (нім. Hermann Winkler; нар. 8 листопада 1888, Дрезден, Німецька імперія — пом. 17 січня 1946, Миколаїв, УРСР) — німецький генерал-лейтенант, військовий комендант міста Миколаєва під час його окупації у 1941—1944 роках. Співучасник і один з організаторів масового терору на окупованих територіях Миколаївської та Херсонської областях України.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 8 листопада 1888 року в сім'ї Юлії Кауфманн і бізнесмена Курта Вінклера в місті Дрезден.

17 березня 1908 року приєднався до Королівських саксів як кадет. Служив у 3-му піхотному полку короля Людвіга III Баварського №102 а. Там йому було присвоєно звання прапорщика (4 листопада 1908 року), згодом — лейтенанта (19 серпня 1909 року).

У 1913 році став ад'ютантом ІІІ-го батальйону, з яким вийшов у похід на початку Першої світової війни. Здобувши звання старшого лейтенанта 1 грудня 1914 року, став командиром 7-ї роти. Отримавши звання капітана (21 грудня 1916 року) переведений до штабу 32-ї стрілецької дивізії, а 27 січня 1918 року — до Генерального штабу.

6 червня 1918 року одружився з Маріаною Фортмюллер. Герман Вінклер та його дружина мали трьох синів (1919, 1921 і 1924 року народжень), двоє з яких загинули під час Другої світової війни[1][2].

Після закінчення війни перейшов у добрововольчий корпус «Меркер» і став частиною прикордонного командування. Прийнятий до рейхсверу, 1 жовтня 1920 року був зарахований до штату Дрезденського армійського управління, а 26 лютого 1921 року направлений до міністерства рейхсверу. 1 жовтня 1924 року став начальником 16-ї роти 16-го піхотного полку, а 1 жовтня 1927 року знову був переведений до міністерства рейхсверу, де 1 квітня 1928 року отримав звання майора. 1 вересня 1929 року назначений командиром IV-ї дивізії піхоти, 1 квітня 1932 року отримав звання підполковника, а 1 жовтня 1932 року переведений до штабу Швейдницької комендатури. 1 липня 1934 року отримав звання полковника, 1 жовтня 1934 року призначений командиром 4-го управління армії в Дрездені. З 1 квітня 1935 року призначений командиром Опельна, а вже за рік, 1 квітня 1936 року, — командиром Швейдниця. З 1 лютого 1937 року очолив II-й центр психологічної експертизи[3][4].

1 червня 1940 року Вінклер отримав звання командира польового штабу 748 в місті Ренн, а 1 липня 1941 — генерал-майора. 21 липня 1941 року став начальником XI-ї Служби перевірки на профпридатність і 8 червня 1942 року був переведений в командний резерв[1].

Військовий комендант Миколаєва[ред. | ред. код]

З моменту зайняття німецькими військами міста Миколаєва 16 серпня 1941 року там почалися масові арешти та вбивства мирного населення, а також радянських військовополонених. Все це проводилося за заздалегідь розробленим планом німецького верховного командування[5].

30 червня 1942 року Вінклера призначено військовим комендантом міста Миколаїв райхкомісаріату Україна[1]. Із його приходом терор в місті не зупинився. На суді Вінклер був звинувачений в руйнуванні будівель та викрадення мешканців міста на оборонні роботи. У березні 1944 року Вінклер видав наказ про те, що всі громадяни, які чинили опір викраденню до Німеччини, прирівнюються до партизанів і підлягають розстрілу.

Вінклер був причетний до масового знищення радянських військовополонених в концентраційному наборі «Шталаг-364» і зокрема євреїв. За свідченнями оберштурмфюрера СС, начальника управління поліції безпеки і СД Миколаєва Ганса Занднера, військовому коменданту було добре відомо про існування домовленості між керівництвом вермахту та СС «про участь армії у виявленні серед військовополонених політпрацівників і євреїв і передачу їх до СД чи СС для розстрілу». На суді ж Вінклер намагався довести свою непричетність. Зокрема, підсудний зробив заяву про те, що: «[...] хоча я і знав про вкрай погане харчування військовополонених і епідемії, що лютували в таборі, однак для покращення становища було потрібно провести особливе обстеження табору»[6].

За наказами Вінклера нищилися підприємства, установи, культурно-освітні заклади, а також житловий фонд Миколаєва, здебільшого вчинені окупантами у період свого відступу. Зокрема, були повністю знищені промислові підприємства міста, кораблебудівний і педагогічний інститути, фінансовий і залізничний технікуми, будинок обласного театру, приміщення багатьох шкіл, гуртожитків, кращі житлові споруди[7].

Примітно, що судовий процес над нацистами, серед яких був і сам Вінклер, проходив в обласному театрі імені Чкалова, наказ на знищення якого віддав сам військовий комендант.

11 вересня 1944 Вінклер став командиром 153-ї вишкільно-польової дивізії. Отримавши 20 квітня 1945 звання генерал-лейтенанта, наприкінці війни потрапив в американський полон, з якого влітку 1945 року був переданий СРСР[1].

Постав перед судом 10 січня 1946 року в рамках Миколаївського судового процесу разом з іншими 7 нацистами, яких звинувачували у військових злочинах. Серед них, зокрема, були Ганс Занднер (начальник поліції безпеки і СД Миколаєва) і Макс Людвіг Бютнер (начальник жандармського управління Миколаївської області).

На останньому слові Вінклер засудив свої діяння, просив вибачення та, вже практично ні на що не розраховуючи, все ще сподівався уникнути страти:

«Я взяв на себе всю провину, навіть у тих питаннях, де мали вважати винними генерального комісара і керівника СС. Злочини, скоєні за моїми наказами, відбиті у наказах вищого керівництва і не є результатом усвідомленої злочинної ініціативи [...] Я, як старий солдат, відчуваю сором за все те, що зроблено нами. Ми — німці, бачили росіян тільки в такому світлі, в якому їх подавала німецька пропаганда. Мотивом цієї пропаганди була нікчемність і незначність російської людини [...] Я висловлюю свій глибокий жаль за всі ті прикрості, що були завдані вашій країні в результаті дій, вчинених нами [...] Я, засуджуючи свої діяння, прошу в радянського народу прощення за ті дії, що їх здійснила осліплена людина [...] Я вважаю, що необхідно, щоб, якщо у мене буде ця можливість, остання отрута нацизму була видалена із тіла німецького народу [...][8]»

17 січня 1946 року вироком суду був засуджений до смертної кари через повішання. Вирок здійснено того ж числа на Базарній площі міста[9][10].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Дружина Германа Вінклера, Маріана Фортмюллер, з якою він одружився 6 червня 1918 року, народилася 6 березня 1898 року. Маріана була дочкою генерал-лейтенанта Августа Фортмюллера (1864—1942), який командував 241-ю саксонською піхотною дивізією.

Подружжя мало трьох синів: 1919, 1921 і 1924 року народження, двоє з яких загинули під час Другої світової війни. Середній син Вінклера, Крістіан (народився 24 липня 1921 у Берліні-Вільмерсдорфі), загинув у бою 7 січня 1945 у Вуковарі, коли служив оберлейтенантом у 191-й штурмовій гарматній бригаді[1][2].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д General der Artillerie Edmund Wachenfeld (нім.). Lexikon der Wehrmacht. Процитовано 23 березня 2023.
  2. ↑ а б Generalleutnant Hermann Winkler (1888–1946) (нім.). Axis History Forum. Процитовано 23 березня 2023.
  3. ↑ German Officer Biography – Hermann Winkler (англ.). Feldgrau. Процитовано 23 березня 2023.
  4. ↑ Winkler, Hermann (англ.). Traces Of War. Процитовано 23 березня 2023.
  5. ↑ Гольденберг М. Д., Левченко Л. Л., Рыжева Н. А., Щукин В. В. (2012). Судьбы евреев Николаевщины в период Великой Отечественной войны 1941–1945 гг (рос.). Николаев: Издательство П. Н. Шамрай. с. 350.
  6. ↑ Олександр Потильчак, Наталя Малешко (2011). Ф. 5. – Оп. 2. – Спр. 177. Арк. 302. Київ: Використання галузевого державного архіва Міністерства внутрішніх справ України – Військово-історичний альманах. Ч. 1 (22). с. 62–63.
  7. ↑ Олександр Потильчак, Наталя Малешко (2011). Ф. 5. – Од. зб. 182. – Арк. 311. Київ: Використання галузевого державного архіва Міністерства внутрішніх справ України – Військово-історичний альманах. Ч. 1 (22). с. 65–66.
  8. ↑ Олександр Потильчак, Наталя Малешко (2011). Ф. 5. – Оп. 2. – Спр. 177. Арк. 181–183. Київ: Використання галузевого державного архіва Міністерства внутрішніх справ України – Військово-історичний альманах. Ч. 1 (22). с. 58.
  9. ↑ За колючей проволокой: «Шталаг-364» – лагерь смерти (рос.). Николаев: Издательство Ирины Гудым. 2011.
  10. ↑ Асташкин Д. Ю. (2015). Процессы над нацистскими преступниками на территории СССР в 1943–1949 гг (рос.). Москва. с. 34—35.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Герман_Вінклер&oldid=40924845