Гринішак Олекса Матвійович
| Гринішак Олекса Матвійович | |
|---|---|
| Псевдо | Лесь Гринішак |
| Народився |
13 березня 1895 Надвірна |
| Помер | 1923 |
| Національність | українець |
| Діяльність | диригент, співак, театральний і громадський діяч |
| Титул | хорунжий УСС |
| Родичі | брат Микола, громадський діяч |
| У шлюбі з | Катря Пилипенко, актриса |
Оле́кса Матві́йович Гриніша́к (Лесь Гринішак, 13 березня 1895, Надвірна — 1923[1]) — український диригент, співак[2], театральний і громадський діяч, вояк Українських січових стрільців, хорунжий УСС.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 13 березня 1895 року в м. Надвірна. Мав також молодших брата Миколу і сестру Ганну.
Навчався у Надвірнянській шестирічній народній школі для хлопців, закінчив гімназійні курси при бібліотеці «Просвіти». У 1905-1913 роках навчався і закінчив Українську гімназію у Станіславі.
1914 року добровільно вступив до легіону УСС. З 1916 — у Пресовій кватирі УСС.
Першими ластівками духовного життя УСС стали стрілецький хор під керівництвом диригента Леся Гринішака і бібліотека.[3] При духовому оркестрі УСС був створений камерний ансамбль та струнний квартет у складі стрільців-музик Антіна Баландюка, Ярослава Барнича, Михайла Гайворонського, Романа Лесика і Леся Гринішака. Стрілецькі хори та оркестри під керівництвом Леся Гринішака і Михайла Гайворонського виступали у багатьох містах України, зокрема в Кам'янці-Подільському, Проскурові, Вінниці.
Згодом Олесь Гринішак став адміністратором стрілецького фронтового театру під назвою «Польовий театр III корпусу УГА», в якому керівником трупи був Гнат Юра, а завідувачем літературно-репертуарної частини був Юрій Шкрумеляк.
Згодом театр отримав назву «Новий львівський театр», в якому Лесь Гринішак залишався управителем. Фронтовий театр мав дуже добрий склад артистів, гарний хор і театральний оркестр з багатою костюмернею.[4] У Стрілецькому театрі підхорунжий Лесь Гринішак виконував переважно сольні партії в оперному репертуарі.[2]
Після розпаду Галицької армії у травні 1920 частина членів акторської трупи повернулась до Львова, де почали виступати за Український незалежний театр. Гнат Юра заснував театр у Вінниці, а Лесь Гринішак з дружиною Катрею Пилипенко осів в Черкасах, де почав працювати диригентом в Театрі-студії імені І. Франка.
Є згадки Й. Гірняка про те, що в 1921 році у подружжя була маленька дитина, а в Черкасах тоді був голод. Певний час протягом кількох місяців трупа студії імені Франка за участі Леся Гринішака працювала в більш ситому Херсоні, але зустріли їх там не зовсім привітно. То ж довелось повернутись до Черкас. По дорозі з Херсону їх пограбували знам'янські грабіжники, викравши у мам маленьких дітей — Катрі Пилипенко і її сестри Надії (дружини Богдана Крижанівського) — навіть клунки з пелюшками. Це було у грудні 1921 року.
А у лютому 1922 трупа, до якої входив Л. Гринішак, виступала в селі Білозір'я, де з харчуванням на той час було набагато краще, ніж у місті, але і там до акторів поставились не зовсім гостинно. Все ж після повернення до Черкас актори почали за організацію шкільних гуртків отримувати плату частково натурою: кожний інструктор діставав три пуди (48 кілограмів) борошна.[5][6]
Також зі «Споминів» Й. Гірняка дізнаємось про хворобу Леся Гринішака: «Богдан Крижанівський знайшов Надю Пилипенко, яка розділила з ним тяжкі житейські митарства, а її сестра Катерина Пилипенко із подивугідною самопосвятою боролась за життя хворіючого тяжкою туберкульозою, талановитого Леся Гринішака.»[5]
Більш пізня інформація про долю Леся Гринішака, його дружини Катрі Пилипенко і їхньої дитини залишається невідомою.
У книзі Валеріана Ревуцького «Нескорені березільці Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська» названі роки життя Л. Гринішака (1895—1923).[7]
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
Михайло Гайворонський у жовтні 1934 року написав музику до п'єси Дмитра Николишина «Синя квітка», присвятивши її світлій пам'яті Леся Гринішака.[8]
12 вересня 2014 року в рамках заходів щодо відзначення 100-річного ювілею створення легіону Українських січових стрільців в м. Надвірна відбулось відкриття меморіальної дошки Леся Гринішака, яку встановлено на фронтоні будинку «Просвіти» на вулиці Мазепи, 36. Також йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна».[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Державний архів Івано-Франківської області, ф. 304, о. 1, спр. 3 «Іспит зрілости 1912/13 (літній речинець 1913)», а. 10.
- ↑ а б Василь Бурдуланюк. Театр в умовах національно-визвольної боротьби галицьких українців початку ХХ століття. — С. 365 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 травня 2022. Процитовано 12 червня 2022.
- ↑ Військова еліта Галичини / М. Р. Литвин, К. Є. Науменко. — Національна академія наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, 2004 С. 46
- ↑ Українська Галицька Армія: воєнно-історичні студії / Лев Шанковський. — НТШ, 1974
- ↑ а б Спомини / Йосип Гірняк, Богдан Бойчук. — В-во Сучасність, 1982. — С. 133
- ↑ Театр-студія імені Франка / Йосип Гірняк // Сучасність, № 5, Мюнхен, 1981. — С.19-38 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 серпня 2016. Процитовано 27 червня 2016.
- ↑ Нескорені березільці Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська / Валеріан Ревуцький. — Слово, 1985. — С. 188
- ↑ Михайло Гайворонський: життя і творчість / Василь Витвицький. — Накладом Н. Гайворонської, 1954. — С. 60
- ↑ Вшанували хорунжого УСС Леся Гринішака[недоступне посилання з вересня 2019]
Посилання[ред. | ред. код]
- Один із «Пресової кватири» [Архівовано 25 вересня 2017 у Wayback Machine.]
- Меморіальна дошка Лесю Гринішаку в м. Надвірна [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.]фото
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
