Дейв Кер
| Дейв Кер | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1953 США |
| Країна |
 США |
| Діяльність | журналіст, кінокритик |
| Alma mater | Чиказький університет |
| Знання мов | англійська[1] |
| IMDb | ID 0444971 |
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
Фото Дейва Кера |
Дейв Кер (англ. Dave Kehr; 1953) — видатний американський кінокритик, що регулярно публікувався в 1974—2013 роках. Нині займається збереженням і популяризацією американської кіноспадщини перших двох третин XX століття.
Біографія та кар'єра[ред. | ред. код]
Після закінчення Чиказького університету Дейв Кер працював кінокритиком у місцевих виданнях Chicago Reader (1974-85) та Chicago Tribune (1986-92)[2]. При аналізі фільмів приділяв увагу не стільки соціальній і наративній, скільки візуальній складовій. Розгорнуті кіноогляди Кера, що публікувалися свого часу в Chicago Reader, були перевидані Чиказьким університетом у 2011 році[3]
Кер прославився неконформістськими поглядами, які не стикувалися з мейнстримом американської кінокритики, представленим, зокрема, Полін Кейл і Вінсентом Кенбі. У лапідарних рецензіях завдовжки в один абзац Кер висміював загальновизнаних «геніїв» артхауса (Ф. Фелліні, І. Бергмана, С. Кубрика) та реабілітовував голлівудський «ширвжиток» середини століття: (А. Гічкок, Г. Гоукс, Д. Форд). Мішенню його критики часто ставали фільми модних у той час режисерів — Ф. Ф. Копполи, Р. Альтмана, Вуді Аллена, Дж. Айворі, А. Вайди, Д. Лінча, братів Коенів. До «вищої ліги» режисерів, окрім Гічкока, Форда і Гоукса, відносив Е. Любіча, Д. Сірка, М. Офюльса, Р. Брессона і Кендзі Мідзогуті.
Переїхавши в 1993 році з Чикаго до Нью-Йорка, Дейв Кер упродовж п'яти років перебував у штаті видання New York Daily News, де постійно конфліктував з керівництвом, невдоволеним самостійністю його суджень. У ці роки похвали Кера часто удостоювалися роботи Клінта Іствуда, Веса Андерсона, Кшиштофа Кесльовського, Аббаса Кіаростамі, Джона Бурмена і Девіда Кроненберга. Після негативного відгуку про «Титанік» (1997) був вимушений покинути видання, незважаючи за заступництво з боку Клінта Іствуда.
З 1999 року Дейв Кер перебував у штаті газети The New York Times, де публікував щотижневу колонку з оглядами нових DVD (переважно з кінокласикою). У своїх оглядах робив акцент на маловідомих сторінках історії американського кіно, відстоював необхідність повернення глядачеві напівзабутих фільмів. У 2000-і роки Кер брав участь у виданні ілюстрованих альбомів з історії кіноплакату і співпрацював з сінефільским виданням Film Comment. Наприкінці десятиліття звернувся до популяризації творчості Рауля Волша[4]. Найцікавішим американським режисером XXI століття називає Девіда Фінчера[5][6].
У жовтні 2013 року Кер поступився місцем в The New York Times своєму колезі Джиму Гоберману і перейшов на позицію куратора у Нью-йоркський музей кіно[7]. Він є одним з експертів, що відбирають фільми для включення в Національний реєстр фільмів[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ 2001/feature — articles/kehr/ Dave Kehr — An Interview|Senses of Cinema. Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 22 серпня 2017.
- ↑ Museum of the Moving Image — Films — Dave Kehr: When Movies Mattered. Архів оригіналу за 21 грудня 2015. Процитовано 22 серпня 2017.
- ↑ «I think it's fun to identify that voice»: An Interview with Film Critic Dave Kehr [Архівовано 15 листопада 2012 у Wayback Machine.] // The Measure
- ↑ Podcast: Dave Kehr, Critic! on Notebook [Архівовано 21 квітня 2016 у Wayback Machine.] // MUBI
- ↑ You Cannot Send Shit Through the Internet, and Other Life Lessons from Critic Dave Kehr — Page 1 — Movies — New York [Архівовано 16 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Village Voice
- ↑ а б «By Any Means Necessary»: Dave Kehr Goes From Critic to Curator|Criticwire. Архів оригіналу за 22 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
|
