Елеонора Джорджі

Елеонора Джорджі
італ. Eleonora Giorgi
	Кадр з фільму «Оксамитові руки» (1979)
Народилася	21 жовтня 1953 (70 років); Рим, Італія
Громадянство	Італія
Діяльність	кінорежисерка, акторка, сценаристка, кінопродюсерка, кіноакторка, режисерка
Роки діяльності	1971 — донині
У шлюбі з	Анджело Ріццоліd і Massimo Ciavarrod
Брати / сестри	Lamberto Giorgid
IMDb	nm0320395
	Нагороди та премії
	Срібна стрічка (1982); Давид ді Донателло (1982)
	Елеонора Джорджі у Вікісховищі

Елеонора Джорджі (італ. Eleonora Giorgi; 21 жовтня 1953(19531021),Рим, Італія) — італійська акторка, кінорежисерка, сценаристка, продюсерка. Секс-символ 1970-х, володарка премії «Давид ді Донателло» (1982).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася в Римі в родині англійського походження (її бабуся по батькові була з Лондона)^[2] та угорського (з боку матері).^[3]

Вперше на великому екрані Джорджі з'явилася в епізодичній ролі Мейд у фільмі «Чорне черево тарантула» (1971). Знявшись у фільмі «Рим» Федеріко Фелліні, в «Історії усамітненої монахині», фільмі еротично-монастирського жанру, де відзначилася з Катериною Спаак, Джорджі дебютувала як провідна акторка 1973 року. Наступного року знялася в еротичному фільмі «Аппасіоната» у тандемі з Орнеллою Муті, в ролі малолітньої спокусниці стоматолога. У тому ж році позує повністю оголеною для італійського видання Playboy.

У 1974 році була під слідством через смерть свого 17-річного бойфренда Алессандро Момо в аварії, в якій він керував мотоциклом Honda CB 750 Four, який вона позичила йому перед поїздкою. Момо ще не мав кваліфікації керувати транспортним засобом, відповідно до правил, які передбачали повноліття у 21 рік. В інтерв'ю з Піппо Баудо в епізоді від 2 жовтня 2016 року Джорджі сказала, що у неї була серйозна залежність від героїну, яка розпочалася в 1974 після смерті Момо.^[4]^[5]

Після кількох фільмів жанру італійської сексуальної комедії Джрджі почала зніматися в драматичних ролях у фільмах «Агнеса помирає» (1976) та «Спіраль туману» (1977); у 1979 році зіграла у фільмі «Чоловік на колінах» Даміано Даміані та у фільмі «Забути Венецію» Франко Брусаті. Пізніше знов відновлює кар’єру в комедійних фільмах, часто в парі з відомими інтерпретаторами італійської комедії 1980-х, як-от Ренато Поццетто («Моя дружина – відьма»), Карло Вердоне, Джонні Дореллі та Адріано Челентано, з яким знімалася в «Оксамитових ручках» (1979) та «Гранд-готель „Ексельсіор“» (1982).

У 1980 році записала пісню «Magic» для саундтреку до фільму «Моя дружина – відьма», написаного Детто Маріано, яка так і не була видана на диску. Працювала на радіо протягом 1984–1986 років та на телебаченні, беручи участь у різних шоу та ток-шоу, включаючи Un disco per l'estate у 1983 році та у двох виданнях Sotto le stelle. Також знімалася у численних фільмах-блокбастерах, таких як «Казкові руки» (1983), «Смак моря 2 ― Рік потому» (1983), «Давайте прояснимо» (1984), «Джованні Сенцапенсієрі» (1985), «Лисиця» (1988) і «Однокласники» (1988).

У 1979 році одружилася з видавцем Анджело Ріццолі, розлучилася у 1984 році. У березні 1980 року народила сина Андреа. Розлучилася з Ріццолі у 1984 році після скандалу Propaganda Due, в результаті якого той був заарештований. Суд Мілану відніс половину доходу від продажу його частки Джорджі.^[6] Згідно з її біографією та в деяких телевізійних інтерв'ю наприкінці 1980-х Джорджі вважала за краще піти від світу кіно через важкі моральні судження, висловлені громадською думкою та виразниками великого екрану саме стосовно цієї справи, яка мала серйозні наслідки на людському та професійному рівнях^[4], фактично виключаючи її у будь-якій можливості отримати важливі ролі в кіно, але, і перш за все, присвятити себе приватному особистому життю.^[7]^[5]

У 1988 році Елеонора Джорджі пішла з кіно, жила з сім'єю і дітьми на фермі.

У 1990-х і 2000-х роках її акторська діяльність була зосереджена переважно на телебаченні, де вона брала участь у кількох успішних серіалах, таких як «Смерть відьми», «Дядько Америки», «Я Чезароні».

У 1993 році одружилася з італійським актором Массімо Чіаварро. У 1991 році народила сина Паоло Чіаварро. Розлучилася у 1996 році. Після розлучення з Чіаварро була заручена до 2007 року з романістом Андреа Де Карло.

У 2003 році Джорджі дебютувала власним фільмом «Чоловіки та жінки, кохання та брехня», у головній ролі знявши Орнеллу Муті, свою головну суперницю у комедіях 1980-х. У 2008 році дебютувала як театральна акторка в комедії «Квітка кактуса» П’єра Баріє та Жана-П’єра Греді, режисер Гульєльмо Ферро.^[8] У наступні роки знімалася в «Двоє непереборних хлопчиків та свекрухи на межі нервового зриву».^[9]

У 2009 році зняла свій другий фільм «Останнє літо», який продюсувала зі своїм другим колишнім чоловіком Массімо Чаварро.

Після кількох років перерви, у 2016 році Елеонора Джорджі повернулася, щоб знятися у двох фільмах: «Мій батько Джек» Тоніно Дзангарді та «Очікування та зміни», а також стати головною героїнею епізоду кримінального телесеріалу «Дон Маттео». Вона також продовжила діяльність як радіоведуча на Rai Radio 2.

У 2018 році Джорджі бере участь телевізійній програмі «Танці з зірками». Після того, як вона заявила, що її не цікавлять маленькі ролі, які кінематограф відводить акторкам її віку, вона продовжувала віддавати перевагу телебаченню, щоб підтримувати стосунки зі своєю аудиторією.^[10]

В інтерв'ю газеті La Verità 2021 року Джорджі сказала, що не погодилася вести «Фантастіко 3» і що відмовилася від жіночих головних ролей у «Парк Горького» та «Я, К'яра і Похмурий» на користь Йоанни Пакули та Джульяни Де Cio.^[11]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Фільми та серіали[ред. | ред. код]

Назва фільму	Рік
Чорне черево тарантула (італ. La tarantola dal ventre nero)	1971
Рим (італ. Roma)	1972
Три мушкетери на Дикому Заході (італ. Tutti per uno… botte per tutti)	1973
Історія усамітненої монахині (італ. Storia di una monaca di clausura)	1973
Аппассіоната (італ. Appassionata)	1974
Поцілунок (італ. Il bacio)	1974
Дорогій мамочці в День народження (італ. Alla mia cara mamma nel giorno del suo compleanno)	1974
Розчарування (італ. La sbandata)	1974
Жити заради кохання (італ. Conviene far bene l'amore)	1975
Вільні, озброєні і небезпечні (італ. Liberi armati pericolosi)	1976
Агнеса помирає (італ. L'Agnese va a morire)	1976
італ. L'ultima volta	1976
Собаче серце (італ. Cuore di cane)	1976
італ. Disposta a tutto	1977
Спіраль туману (італ. Una spirale di nebbia)	1977
італ. Castigo	1977
італ. Ça fait tilt	1978
італ. Suggestionata	1978
італ. 6000 km di paura	1978
італ. Non sparate sui bambini	1978
італ. Dimenticare Venezia	1979
Чоловік на колінах (італ. Un uomo in ginocchio)	1979
Оксамитові ручки (італ. Mani Di Velluto)	1979
Пекло (італ. Inferno)	1980
італ. Mia moglie è una strega	1981
італ. Nudo di donna	1981
італ. Borotalco	1982
італ. Oltre la porta	1982
Гранд-готель «Ексельсіор» (італ. Grand Hotel Excelsior)	1982
італ. Mani di fata	1983
італ. Sapore di mare 2 - Un anno dopo	1984
італ. Vediamoci chiaro	1984
італ. Notti e nebbie	1984
італ. Yesterday - Vacanze al mare	1985
італ. Giovanni Senzapensieri	1986
італ. Atto d'amore	1986
італ. Lo scialo	1987
італ. Il volpone	1988
італ. Compagni di scuola	1988
італ. Festa di Capodanno	1988
італ. Addio e ritorno	1995
італ. Morte di una strega	1995
італ. Uno di noi	1996
італ. Mamma, mi si è depresso papà	1996
італ. Lo zio d'America	2002
італ. Provaci ancora prof!	2007
італ. SoloMetro	2007
італ. I Cesaroni	2009
італ. Carlo!	2012
італ. My Father Jack	2016
італ. Attesa e cambiamenti	2016
італ. The Paolella Connection	2016
італ. Don Matteo	2016
італ. La mia famiglia a soqquadro	2017

Режисерка і сценаристка[ред. | ред. код]

італ. Uomini & donne, amori & bugie (2003);
італ. L'ultima estate (2009).

Продюсерка[ред. | ред. код]

італ. Agente matrimoniale (2006);
італ. L'ultima estate (2009).

Театр[ред. | ред. код]

«Квітка кактуса» (італ. Fiore di cactus), 2008;
італ. Suoceri sull'orlo di una crisi di nervi, 2011;
італ. Due ragazzi irresistibili, 2011.

Телевізійні програми[ред. | ред. код]

Un disco per l'estate (Rai 1, 1983);
Sotto le stelle (Rai Uno, 1984);
Ballando con le stelle (Rai 1, 2018);
Grande Fratello VIP (Canale 5, 2018);
Live - Non è la D'Urso (Canale 5, 2019–2021).

Радіо[ред. | ред. код]

Il mattiniere (Rai Radio 2, 1976);
Varietà, varietà (Rai Radio 1, 1984–1986);
Effetto notte - Il cinema come non l'avete mai sentito (Rai Radio 2, 2015–2017).

Премії та нагороди[ред. | ред. код]

Давид ді Донателло
- 1982 — найкраща жіноча роль («Бороталко», 1982);
Срібна стрічка
- 1982 — найкраща жіноча роль («Бороталко», 1982);
- 2004 ― номінація на найкращого режисера («Чоловіки та жінки, кохання та брехня», 2003);
Золотий кубок
- 1982 — найкраща жіноча роль у фільмі «Оголена ді Донна»;
Монреальський кінофестиваль
- 1982 — Найкраща жіноча інтерпретація «Бороталко».

Примітки[ред. | ред. код]

↑ https://www.tio.ch/people/gossip/1336942/massimo-ciavarro-e-il-dolore-per-la-fine-del-matrimonio-con-eleonora-giorgi?mr=1&ref=
↑ Lucca: Eleonora Giorgi presenta il suo libro dal titolo "Nei panni di un'altra" (Mondadori Electa) - culturiachannel.itculturiachannel.it. web.archive.org. 27 листопада 2016. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 26 серпня 2021.
↑ «Guardo Roma come una straniera». www.iltempo.it (італ.). Архів оригіналу за 21 листопада 2020. Процитовано 26 серпня 2021.
↑ ^а ^б Eleonora Giorgi, la confessione: «Sono stata prigioniera dell'eroina». www.ilmessaggero.it (італ.). Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
↑ ^а ^б https://www.ilsussidiario.net/redazione (2 жовтня 2016). Eleonora Giorgi / Ospite da Baudo per parlare della dipendenza dall'eroina. Lo sfogo prima di andare in studio (Domenica In, puntata 2 ottobre 2016). IlSussidiario.net (італ.). Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
↑ È morto a Roma Angelo Rizzoli, in carcere fino agli ultimi giorni. Fi e Pd: ora riformare la giustizia. Il Sole 24 ORE (італ.). Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 26 серпня 2021.
↑ Effetto Notte Serata d'onore con Eleonora Giorgi (укр.), архів оригіналу за 26 серпня 2021, процитовано 26 серпня 2021
↑ Emilia Costantini, La debuttante, 12 dicembre 2008, p. 15
↑ “Suoceri sull’orlo di una crisi di nervi”: la nuova commedia brillante di Gianfranco D’Angelo ed Eleonora Giorgi. web.archive.org. 24 лютого 2018. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 26 серпня 2021.
↑ Eleonora Giorgi, Nei panni di un'altra, Milano, Mondadori Electa, 2016.
↑ Eleonora Giorgi: «Quel super corso di cinema con Manfredi». La Verità (італ.). 14 квітня 2021. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Елеонора Джорджі на сайті IMDb (англ.)

Біографії Кінематограф Італія

[[https://www.tio.ch/people/gossip/1336942/massimo-ciavarro-e-il-dolore-per-la-fine-del-matrimonio-con-eleonora-giorgi?mr=1&ref=_https://www.tio.ch/people/gossip/1336942/massimo-ciavarro-e-il-dolore-per-la-fine-del-matrimonio-con-eleonora-giorgi?mr=1&ref=]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttps://www.tio.ch/people/gossip/1336942/massimo-ciavarro-e-il-dolore-per-la-fine-del-matrimonio-con-eleonora-giorgi?mr=1&ref=

[2] Lucca: Eleonora Giorgi presenta il suo libro dal titolo "Nei panni di un'altra" (Mondadori Electa) - culturiachannel.itculturiachannel.it. web.archive.org. 27 листопада 2016. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 26 серпня 2021.

[3] «Guardo Roma come una straniera». www.iltempo.it (італ.). Архів оригіналу за 21 листопада 2020. Процитовано 26 серпня 2021.

[:0-4] а ^б Eleonora Giorgi, la confessione: «Sono stata prigioniera dell'eroina». www.ilmessaggero.it (італ.). Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.

[:1-5] а ^б https://www.ilsussidiario.net/redazione (2 жовтня 2016). Eleonora Giorgi / Ospite da Baudo per parlare della dipendenza dall'eroina. Lo sfogo prima di andare in studio (Domenica In, puntata 2 ottobre 2016). IlSussidiario.net (італ.). Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.

[6] È morto a Roma Angelo Rizzoli, in carcere fino agli ultimi giorni. Fi e Pd: ora riformare la giustizia. Il Sole 24 ORE (італ.). Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 26 серпня 2021.

[7] Effetto Notte Serata d'onore con Eleonora Giorgi (укр.), архів оригіналу за 26 серпня 2021, процитовано 26 серпня 2021

[8] Emilia Costantini, La debuttante, 12 dicembre 2008, p. 15

[9] “Suoceri sull’orlo di una crisi di nervi”: la nuova commedia brillante di Gianfranco D’Angelo ed Eleonora Giorgi. web.archive.org. 24 лютого 2018. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 26 серпня 2021.

[10] Eleonora Giorgi, Nei panni di un'altra, Milano, Mondadori Electa, 2016.

[11] Eleonora Giorgi: «Quel super corso di cinema con Manfredi». La Verità (італ.). 14 квітня 2021. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

Елеонора Джорджі

Зміст

Життєпис[ред. | ред. код]