Ліза Гастоні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліза Гастоні
італ. Lisa Gastoni
Ім'я при народженні Елізабетта Гастоні
Народилася 28 липня 1935(1935-07-28) (88 років)
Алассіо, Провінція Савона, Лігурія, Італія
Громадянство  Італія
Діяльність кіноакторка, акторка
Роки діяльності з 1954 року
IMDb nm0309470
Нагороди та премії
«Срібна стрічка»
«Давид ді Донателло»
CMNS: Ліза Гастоні у Вікісховищі
Ліза Гастоні у фільмі «Маддалена» (1971)
Ліза Гастоні у фільмі «Дякую, тітонько» (1968)

Ліза Гастоні (італ. Lisa Gastoni; повне ім'я Елізабетта Гастоні; 28 липня 1935(19350728), Алассіо, Італія) — італійська акторка та модель.

Біографія[ред. | ред. код]

Батько Лізи Гастоні був італійцем, а мати — ірландкою, після Другої світової війни вона переїхала до Лондона, де розпочала кар'єру фотомоделі та акторки[2]. У 1960-х роках Гастоні почала зніматися в італійському кіно, граючи у деяких жанрових фільмах. Згодом, після нетривалого шлюбу з відомим професором фізики Констатином Маносом, у неї зав'язалися стосунки з продюсером Джозефом Фрайдом, з яким 1966 року вона знялася у фільмі Карло Ліццані «Прокинься і вбий»[it], в якому вона вирізня́лася в ролі Кандіди, компаньйонки злочинця Лучано Лутрінга[it], з прізвиськом «соліст на автоматі», у виконанні Роберта Гоффмана[de]. Фільм мав значний успіх, а гра Лізи Гастоні була відзначена «Срібною стрічкою».

Однак, найтісніше пов'язаним з особистістю Лізи Гастоні, став культовий фільм «Дякую, тітонько» (1968) Сальваторе Сампері, де вона виконала роль тривожної та витонченої зрілої жінки, яка була вплутана в психологічно-травматичні кровозмішувальні стосунки зі своїм племінником, що прикидався паралізованим. Роль племінника зіграв молодий актор Лу Кастель[it], який до цього мав успіх в картині «Кулаки в кишені» Марко Беллокйо. Його роль була нагороджена «Золотою тарілкою» та «Давид ді Донателло».

«Я переконана, що у кожного з нас є свій вік (...) Є фізичні моменти – тому що в кіно йдеться насамперед про фізичні моменти – більш підходящі для нас, справедливіші. Їх зазвичай називають "зустрічами персонажів". Зрештою, моя справжня зустріч із персонажем відбулася, коли мені було двадцять дев'ять років, коли я знімалася у „Дякую, тітонько“. У віці жінки її розквіту на порозі тридцяти. Я не була старою, але й не молодою. Але фізично та емоційно я підходила для цієї ролі»
— Ліза Гастоні[3]

Проте у 1970-х роках Гастоні почала менше зніматися, через те, що вона віддавала перевагу зніматися у фільмах з більш якісними сценаріями. Після появи у «Спокусі[it]» (1973) Фернандо Ді Лео[it], 1974 року вона зіграла роль Кларетти Петаччі в «Останньому акті Муссоліні[it]» Карло Ліццані та «Гіркому коханні[it]» Флорестано Ванчіні[it], за яке наступного року вона отримала свою другу «Срібну стрічку».

Після свого театрального дебюту 1979 року у виставі «Селестіна[it]» Фернандо де Рохаса[it], у постановці Луїджі Скварціни[it], Гастоні пішла зі сцени, присвятивши себе живопису та письменницькій діяльності. В середині 2000-х року Гастоні знову повернулася на сцену, з успішними виступами у кіно та на телебаченні, отримавши ще одну номінацію на премію «Давид ді Донателло» та «Срібну стрічку» за фільм Ферзана Озпетека «Біль чужих сердець» (2005).

Фільмографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
  2. ↑ GASTONI, Lisa treccani.it Процитовано 24 червня 2023
  3. ↑ «Lisa Gastoni» in F. Faldini, G. Fofi. L'avventurosa storia del cinema italiano. Feltrinelli, Milano, 1981

Посилання[ред. | ред. код]

Ця стаття містить неперекладені фрагменти іноземною мовою.
Ви можете допомогти проєкту, переклавши їх українською.
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Довідкові видання
Нормативний контроль
1946–1959
1960–1979
1980–1999
2000–2019
2020–нині
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ліза_Гастоні&oldid=39987244