Законність російського вторгнення в Україну 2022 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Очевидним консенсусом експертів з міжнародного права є те, що російське вторгнення в Україну 2022 року під час російсько-української війни порушило все міжнародне право.[1][2][3][4][5] У цій статті розглядаються міжнародно-правові положення, які Росія порушила, а також юридичне обґрунтування вторгнення Росії та відповіді експертів з міжнародного права на ці виправдання. Законність російського вторгнення сама по собі не залежить від того, чи причетні окремі політичні чиновники чи комбатанти у військові злочини чи злочини проти людства. Для обговорення останньої теми див. Військові злочини під час російського вторгнення в Україну 2022 року.

Передумови[ред. | ред. код]

Докладніше: Російсько-українська війна (з 2014)

Війна на Донбасі[ред. | ред. код]

Докладніше: Війна на сході України

У березні 2014 року Росія анексувала Крим від України.[6] Приблизно в цей же час у Донецькій та Луганській областях України, які спільно називаються Донбасом, відбулися протести проросійських сепаратистських угруповань. Росія скористалася цими протестами для початку скоординованої політичної та військової кампанії проти України.[7] Ці події призвели до тривалого військового конфлікту між підтримуваними Росією сепаратистами та українськими силами на Донбасі, під час якого контрольовані сепаратистами території були організовані у дві квазідержави: Луганську Народну Республіку та Донецьку Народну Республіку.[8][9][10] Ці самопроголошені уряди не були визнані жодними урядами, крім Росії та її союзника Сирії.

Підведення до російських військових дій[ред. | ред. код]

Вторгненню Росії в Україну в 2022 році передувало масове військове нарощування. Росія почала посилювати свою військову присутність біля кордону з Україною у березні та квітні 2021 року.[11] Хоча російський уряд неодноразово заперечував, що має намір вторгнутися в Україну, уряд США оприлюднив розвідувальні дані про плани російського вторгнення в грудні 2021 року, включаючи супутникові фотографії, на яких видно російські війська та техніку поблизу українського кордону.[12] У міру того, як розгорталися ці події, російські чиновники звинуватили Україну в розпалюванні напруженості, русофобії та репресіях щодо російськомовних, а також висунули численні вимоги безпеки до України, НАТО та союзників ЄС, які не є членами НАТО.[13][14]

21 лютого 2022 року президент Росії Володимир Путін виступив з телевізійною промовою, в якій поставив під сумнів легітимність української державності та зазначив, що має намір негайно визнати незалежність Донецька та Луганська.[15][16]

Початок і виправдання вторгнення[ред. | ред. код]

Див. також: Про проведення спеціальної воєнної операції

24 лютого Путін виголосив чергову промову, в якій оголосив про проведення «спеціальної військової операції» в Україні. Путін стверджував, що російське військове втручання в Україну було необхідним для «захисту людей, які зазнали знущань і геноциду » з боку українського уряду, а також для «захисту Росії та нашого народу». Путін також заявив, що Донецька і Луганська Народні Республіки, які російський уряд офіційно визнав лише за два дні до виступу Путіна, звернулися з проханням про допомогу в боротьбі з українським урядом. Заявлені цілі російської «спеціальної військової операції» включали « демілітаризацію та денацифікацію України».[17] Вчені назвали безпідставними звинувачення Путіна про геноцид і порівняння України з нацистською державою.[18]

Невдовзі після виступу Путіна український уряд повідомив про авіаудари та артилерійські обстріли в Києві, Харкові та Дніпрі, а також на кордоні з Росією. Президент України Володимир Зеленський оголосив воєнний стан і закликав до загальної мобілізації.[19][20]

Статут Організації Об'єднаних Націй[ред. | ред. код]

Див. також: Jus ad bellum

Росія є членом Організації Об'єднаних Націй (ООН) з грудня 1991 року, коли вона зайняла резиденцію нещодавно існуючого СРСР. Статут ООН 1945 року визначає умови, за яких держави-члени ООН можуть на законних підставах вдаватися до війни або застосування збройної сили взагалі (концепція, яка називається jus ad bellum).[21][22]

Законність застосування Росією сили проти України[ред. | ред. код]

Стаття 2(4) Статуту ООН передбачає, що всі члени ООН «утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об’єднаних Націй». Аналогічно, стаття 2(3) Хартії вимагає від усіх держав-членів «розв’язувати свої міжнародні суперечки мирними засобами таким чином, щоб не наражати на загрозу міжнародний мир та безпеку і справедливість».[23]

Багато експертів з міжнародного права та закордонних справ висловили думку, що вторгнення Росії в Україну порушило ці принципи, а саме заборону статті 2(4) на «застосування сили» проти інших держав.[24] Як детально описано нижче, вони також загалом відкидали офіційні юридичні обґрунтування російського уряду щодо вторгнення в Україну.

Обґрунтування самооборони[ред. | ред. код]

Росія стверджувала, що її застосування сили проти України є законним згідно зі статтею 51 Статуту ООН, яка зберігає за державами-членами ООН право захищатися від «збройного нападу» та брати участь у «колективній самообороні». Зокрема, Росія заявила, що може застосувати силу проти України, щоб захистити Донецьку Народну Республіку та Луганську Народну Республіку, які Росія визнає незалежними державами. Експерти з міжнародного права та зовнішньої політики, такі як Джон Б. Беллінджер III, Габріелла Блум [Архівовано 8 березня 2022 у Wayback Machine.], Наз Модірзаде [Архівовано 21 березня 2022 у Wayback Machine.] та Ентоні Дворкін [Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.], критикували цей аргумент.[25]

Беллінгер і Дворкін пояснили, що Росія не може покладатися на виправдання самооборони, оскільки Україна не погрожувала і не нападала на жодну іншу країну. Усі четверо дослідників також припускають, що навіть якщо Україна планувала атаку на Донецьк чи Луганськ, Росія не могла б посилатися на положення про колективну самооборону статті 51, оскільки ці регіони не визнаються окремими державами відповідно до міжнародного права. Аллен Вайнер із Стенфордської юридичної школи навів аналогічний аргумент, порівнюючи аргументи Росії про колективну самооборону з гіпотетичною ситуацією, коли організація, яка називає себе незалежною «Республікою Техас», запросила іноземний уряд надіслати війська для боротьби проти Сполучених Штатів.[26]

Обґрунтування геноциду/гуманітарного втручання[ред. | ред. код]

Так само, експертів не переконав аргумент Росії про те, що її вторгнення виправдано з гуманітарних міркувань для захисту російськомовних на сході України, а саме на Донбасі. Деякі коментатори ставлять під сумнів, чи міжнародне право (включаючи Статут ООН і Конвенцію про геноцид) взагалі дозволяє націям застосовувати силу проти іншої країни, щоб виправити геноцид або порушення прав людини, оскільки законність гуманітарної інтервенції викликає серйозні суперечки.[27] У будь-якому випадку, багато хто просто охарактеризував гуманітарні виправдання Росії для вторгнення як попередні та не підтверджені фактами, заявляючи, що немає доказів того, що Україна вчиняє проти росіян у Донецьку та Луганську будь-які дії, які були б геноцидом.[28][29]

Порівняння із західними інтервенціями в інших країнах[ред. | ред. код]

Росія також намагалася виправдати своє вторгнення в Україну, порівнюючи свої дії з інтервенціями Сполучених Штатів та їхніх союзників у Косово,[30] Іраку, Лівії та Сирії. Основною відповіддю на ці порівняння було просто відкинути їх як юридично нерелевантні, оскільки один незаконний акт не робить інший акт законним. Наприклад, професори Блум і Модірзаде зауважили, що «ці аргументи не матимуть ваги в будь-якому суді», оскільки «навіть якби [вони були] правдивими, одне незаконне застосування сили не виправдовує інше». Професор Інгрід Вюрт [Архівовано 17 квітня 2022 у Wayback Machine.] також сказала, що аргументи Росії «нікуди не йдуть з точки зору юридичного чи морального виправдання власних дій Росії», хоча вона погоджується з Росією, «що інші могутні країни підірвали заборону міжнародного права на застосування сили та захист територіальних цілісність».[31]

Реакція ООН на російське вторгнення[ред. | ред. код]

Див. також: Міжнародна реакція на російське вторгнення в Україну 2022 року#Міжурядові та міжнародні організації, Резолюція Ради Безпеки ООН 2623 та Резолюція Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1

26 лютого 2022 року Росія наклала вето на резолюцію Ради Безпеки ООН, яка закликала Росію негайно припинити атаку на Україну.[32] Китай, Індія та Об’єднані Арабські Емірати утрималися від голосування; 11 членів Ради Безпеки, що залишилися, проголосували за резолюцію. Через кілька днів резолюція Генеральної Асамблеї ООН, яка засуджує російське вторгнення, була прийнята переважною більшістю 141 проти 5 голосів, 35 країн утрималися.[33]

Серед інших, ГА ООН зажадала від Росії дотримання статуту ООН та декларації 1970 року про принципи міжнародного права та дружні відносини.[34] Так, у декларації про дружні стосунки йдеться, що надання допомоги повстанському угрупованню в іншій країні загрожуватиме «територіальній цілісності» країни-мішені, і що держави зобов'язані утримуватися від участі у таких діях.[35]

Злочини агресії[ред. | ред. код]

Оскільки воно порушує Статут ООН і є більш ніж незначним вторгненням на кордон, військове втручання Росії в Україну також кваліфікується як « злочин агресії » відповідно до статті 8bis(1) Римського статуту, яка визначається як «злочин агресії».[35][36][37][38][39][40] Акт агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабом є явним порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй».[41][42][43][44]

Триває судове провадження[ред. | ред. код]

Міжнародний суд[ред. | ред. код]

Докладніше: Судовий процес проти РФ через вторгнення російських військ в Україну

Наприкінці лютого 2022 року Україна подала позов на Росію до Міжнародного суду ООН. У позові відхиляються заяви Росії про те, що Україна причетна до геноциду на Донбасі, і вимагається ухвала суду, яка зобов’язує Росію негайно припинити свої військові операції в Україні. У ньому також звинувачується Росія у « військовому вторгненні в Україну, яке пов’язане з серйозними та масовими порушеннями прав людини українського народу». Україну в позові представляє юридична фірма Covington & Burling.

Росія бойкотувала перше засідання у справі 7 березня 2022 року, а пізніше заявила, що нікого не посилає через «абсурдність» позову України. Наприкінці слухання Міжнародний суд юстиції вказав, що вирішить заяву України про видачу надзвичайного наказу про припинення бойових дій «якнайшвидше».

Міжнародний кримінальний суд[ред. | ред. код]

Докладніше: Розслідування Міжнародного кримінального суду в Україні

28 лютого 2022 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) оголосив про намір розслідувати імовірні військові злочини та злочини проти людства, які відбуваються в Україні з 21 листопада 2013 року. Того ж тижня розпочалося офіційне розслідування МКС. Хоча прокурори МКС зазвичай мають пройти процедуру схвалення, щоб розпочати розслідування — процес, який може тривати місяцями, — розслідування в Україні було прискорено після безпрецедентної кількості запитів держав-членів МКС про початок провадження.

Юрисдикція[ред. | ред. код]

МКС має юрисдикцію щодо злочинів агресії, а також трьох інших злочинів (геноцид, злочини проти людства та військові злочини). Загалом, він може переслідувати ці злочини, якщо вони були скоєні громадянином країни-члена МКС, на території держави-члена або в державі, яка погодилася на юрисдикцію МКС. МКС також може переслідувати злочини, передані йому Радою Безпеки ООН. Ні Україна, ні Росія не є членами МКС, але головний прокурор МКС сказав, що МКС все ще має юрисдикцію для розслідування, оскільки Україна підписала дві декларації про юрисдикцію МКС щодо злочинів, скоєних на її території, починаючи з листопада 2013 року.

Перешкоди на шляху переслідування злочину агресії[ред. | ред. код]

Проте є принаймні дві потенційні перешкоди для притягнення до суду російських політичних або військових лідерів за злочини агресії. По-перше, МКС не судить обвинувачених заочно, а це означає, що потрібно знайти спосіб доставити лідерів, обвинувачених у злочинах, до Гааги. По-друге, на відміну від інших злочинів, які підпадають під юрисдикцію МКС, злочини агресії можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності лише проти лідерів держав, які є членами МКС, якщо Рада Безпеки ООН не звернеться до суду. Росія не є членом МКС і має постійне право вето на резолюції Ради Безпеки.

Одним із способів обійти це друге обмеження може бути створення спеціального міжнародного трибуналу для розгляду саме злочинів агресії проти України. Однак деякі ставлять під сумнів корисність такого трибуналу. Іншою альтернативою, яка дозволила б подолати обидва обмеження, було б притягнути до суду лідерів у внутрішніх судових системах приблизно 20 країн, які дозволяють як універсальну юрисдикцію щодо злочинів агресії, так і заочні судові процеси.[45][46]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ *Ingrid Wuerth (25 лютого 2022). International Law and the Russian Invasion of Ukraine. Lawfare (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  2. ↑ Douglas Guilfoyle, Juliette McIntyre, Tamsin Phillipa Paige. Is international law powerless against Russian aggression in Ukraine? No, but it's complicated. The Conversation (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  3. ↑ Mechanisms for Criminal Prosecution of Russia’s Aggression Against Ukraine. Just Security (амер.). 10 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  4. ↑ Opinion Contributor Anthony J. Colangelo (4 березня 2022). Putin can be prosecuted for crimes of aggression — but likely not any time soon. The Hill (амер.). Процитовано 15 вересня 2022.
  5. ↑ United Nations. Устав ООН (полный текст) | Организация Объединенных Наций. United Nations (рос.). Процитовано 15 вересня 2022.
  6. ↑ Amanda Macias. A detailed look at how Russia annexed Crimea. Business Insider (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  7. ↑ Michael Kofman, Katya Migacheva, Brian Nichiporuk, Andrew Radin, Olesya Tkacheva, Jenny Oberholtzer. Lessons from Russia's Operations in Crimea and Eastern Ukraine : [англ.] // Rand corporation. — 2022.
  8. ↑ Oksana Grytsenko (12 квітня 2014). Armed pro-Russian insurgents in Luhansk say they are ready for police raid - Apr. 12, 2014. Kyiv Post. Процитовано 15 вересня 2022.
  9. ↑ New phase of Ukraine war brings no obvious route to end fighting. the Guardian (англ.). 11 квітня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  10. ↑ Michael Kofman, Katya Migacheva, Brian Nichiporuk, Andrew Radin, Olesya Tkacheva, Jenny Oberholtzer. Lessons from Russia's Operations in Crimea and Eastern Ukraine : [англ.] // Rand corporation. — 2022.
  11. ↑ Here's what those mysterious white 'Z' markings on Russian military equipment may mean. Task & Purpose (англ.). 23 лютого 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  12. ↑ Tim Lister,Gianluca Mezzofiore (10 лютого 2022). New satellite images show continuing Russian military buildup on three sides of Ukraine. CNN (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  13. ↑ US intel predicted Russia's invasion plans. Did it matter?. AP NEWS (англ.). 25 лютого 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  14. ↑ Putin using false 'Nazi' narrative to justify Russia's attack on Ukraine, experts say. NBC News (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  15. ↑ Reuters (21 лютого 2022). Extracts from Putin's speech on Ukraine. Reuters. Процитовано 15 вересня 2022.
  16. ↑ Hopkins, Valerie (21 лютого 2022). Highlights from Putin’s address on breakaway regions in Ukraine. The New York Times. 0362-4331. Процитовано 15 вересня 2022.
  17. ↑ Al Jazeera Staff. ‘No other option’: Excerpts of Putin’s speech declaring war. www.aljazeera.com (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  18. ↑ Treisman, Rachel (1 березня 2022). Putin's claim of fighting against Ukraine 'neo-Nazis' distorts history, scholars say. National Public Radio. Процитовано 15 вересня 2022.
  19. ↑ Про загальну мобілізацію. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 30 вересня 2022.
  20. ↑ Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію". Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 30 вересня 2022.
  21. ↑ What are jus ad bellum and jus in bello? : [англ.] // МККК. — 2015-09-18.
  22. ↑ Understanding the Illegality of Russia’s Invasion of Ukraine. E-International Relations (амер.). 13 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  23. ↑ United Nations. Устав ООН (полный текст) | Организация Объединенных Наций. United Nations (рос.). Процитовано 15 вересня 2022.
  24. ↑ * Ingrid Wuerth (25 лютого 2022). International Law and the Russian Invasion of Ukraine. Lawfare (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  25. ↑ * Ingrid Wuerth (25 лютого 2022). International Law and the Russian Invasion of Ukraine. Lawfare (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  26. ↑ * Ingrid Wuerth (25 лютого 2022). International Law and the Russian Invasion of Ukraine. Lawfare (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  27. ↑ * Ingrid Wuerth (25 лютого 2022). International Law and the Russian Invasion of Ukraine. Lawfare (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  28. ↑ Alexander Hinton. Putin's claims that Ukraine is committing genocide are baseless, but not unprecedented. The Conversation (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  29. ↑ Debunking the Role of International Law in the Ukrainian Conflict. Opinio Juris (англ.). 8 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  30. ↑ EXPLAINER: Putin's Balkan narrative argument for Ukraine war. AP NEWS (англ.). 5 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  31. ↑ * Ingrid Wuerth (25 лютого 2022). International Law and the Russian Invasion of Ukraine. Lawfare (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  32. ↑ Russia blocks Security Council action on Ukraine. UN News (англ.). 25 лютого 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  33. ↑ UN votes to condemn Russia’s invasion of Ukraine and calls for withdrawal. the Guardian (англ.). 2 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  34. ↑ UN votes to condemn Russia’s invasion of Ukraine and calls for withdrawal. the Guardian (англ.). 2 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  35. ↑ а б Yes, Russia violated international law by recognizing independence of Ukraine territories and sending in troops. verifythis.com (амер.). 7:47 PM EST February 23, 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  36. ↑ Could the international criminal court bring Putin to justice over Ukraine?. the Guardian (англ.). 2 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  37. ↑ Can Russia Be Held Accountable for War Crimes in Ukraine?. Council on Foreign Relations (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  38. ↑ Phil Ciciora, Phil Ciciora. Will anyone be held accountable for war crimes in Ukraine?. news.illinois.edu (амер.). Процитовано 15 вересня 2022.
  39. ↑ Invasion of Ukraine is an act of aggression and human rights catastrophe. Amnesty International (англ.). 1 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  40. ↑ Facebook, Twitter, Show more sharing options, Facebook, Twitter, LinkedIn (5 березня 2022). Op-Ed: Putin’s crime of aggression in Ukraine and the International Criminal Court. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 15 вересня 2022.
  41. ↑ Could the international criminal court bring Putin to justice over Ukraine?. the Guardian (англ.). 2 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  42. ↑ Russia commits indiscriminate attacks during the invasion of Ukraine. Amnesty International (англ.). 25 лютого 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  43. ↑ Ukraine: Deadly Attacks Kill, Injure Civilians, Destroy Homes. Human Rights Watch (англ.). 18 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2022.
  44. ↑ Situation in Ukraine. OHCHR (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
  45. ↑ How Would Those Accused of Ukraine War Crimes Be Prosecuted?. FRONTLINE (амер.). Процитовано 15 вересня 2022.
  46. ↑ Judgment Day: European Nations Start Probing Alleged Russian War Crimes in Ukraine. VOA (англ.). Процитовано 15 вересня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Законність_російського_вторгнення_в_Україну_2022_року&oldid=41368534