Лангкасука
| 狼牙脩 Лангкасука | ||||
| ||||
 | ||||
| Столиця | ||||
| Мови | давньомалайська | |||
| Релігії | буддизм індуїзм | |||
| Форма правління | монархія | |||
| раджа | Меронг Махавангса | |||
| Історія | ||||
| - Засновано | II ст. | |||
| - Ліквідовано | 1457 | |||
| ||||
Лангкасука — середньовічна малайська індіанизована держава, що існувала на території Малайського півострова. Знищена була 1457 року царством Паттані.
Назва[ред. | ред. код]
Має санскритське походження: вважається, що це поєднання langkha — «сяюча земля» й sukkha — «блаженство». Згідно з іншою версією назва могла походити від langkha та Ашоки, імператора Маур’я, тобто Сяюча земля Ашоки.
Історія[ред. | ред. код]
Разом зі Стародавнім Кедахом, ймовірно, є одним із найдавніших держав, заснованих на Малайському півострові. Згідно з легендою в «Хікаят Меронг Магавангса» (Кедахських анналах) заснував державу Меронг Махавангса, який згодом став пацифістом після того, як прийняв буддизм.
Найперший і найдетальніший опис цієї держави міститься з «Ляншу» (історія династії Лян), де названо «Ланг-я-сю», відповідно до записів якого дослідники відносять заснування Лангкасуки до II ст. Ймовірнос початку маневрувала між потужними державами Двараваті та Пхном. Поступово зуміло розширити володіння та вплив на Малайському півострові. У III ст. через посилення Пхному пережило період занепаду.
У 420-х роках зазнало поразки у війні з південною державою Рактамарітіка, внаслідок чого в Лангкасуціі почалася внутрішня криза, що завершилася до 490 року поваленням першої династії й приходом до влади так званої другої династії Лангкасуки. Починаючи з Бгаґадатти у 515, 523, 531 і 568 роках відправляли посольства до імперій Лян і Чень.
Наприкінці VII ст. буддійський чернець І Цзін розповідав про зустріч із 3 китайськими ченцями, які мешкали в місці під назвою Лангцзяшу (郎伽戍). Надалі опиналася у сфері впливу Шривіджаї та Лаво. 1025 року була підкорена Раджендра Чола I. Тамільські джерела називають її «Ілангасоку». У XII ст. є згадка в китайських джерелах, що Лангкасука була данником імперії Шривіджая. В цей час зазнає остаточно послаблення, перетворившися наневеличку державу.
У XIII ст. визнає зверхність держави Тамбралінга, а в XIV ст. — Аюттхаї. У XV ст. Лангкасука відвідав мінський мореплавець Чжен Хе. На той час була лише важливим портом, фактично містом-державою з навколишніми областями. До середини століття підкорено царством Паттані.
Територія і населення[ред. | ред. код]
Точне місце розташування є предметом суперечок, але археологічні відкриття в ампхе Ярангу поблизу Паттані (Південний Таїланд), свідчать про ймовірне розташування саме тут. Розташування його столиці до тепер достеменно не виявлено. За записами вона була оточена стінами з подвійними брамами, мала вежі та павільйони.
Основу спочатку становили мони, але поступово відбувалася малаїзація, внаслідок чого основною мовою спілкування стала старомалайська.
Устрій[ред. | ред. код]
На чолі стояв монарх, що носив титул раджі або магараджі. Його влада була священна й необмеженою. Проте у розв'язанні питання спирався на сановників, вищі з яких утворювали своєрідну раду. Також існувала військова аристократія. Монарх мав власну гвардію та розкішний почет.
Економіка[ред. | ред. код]
Розвинене були рибальство, частково вирощування рису, заготівля дерев, ремесла та посередницька торгівля. Важливим була торгівля. У VII ст. перетворився на важливий торговельний центр усього регіону: сюди приходив крам з Великих Зондських Островів, країн Індокитаю, Індостану, Китаю, Філіппін. Звідси експортувалися бивні слона, роги носорогів, камфора, алойне дерево й інші цінні породи дерев, сіль з морської води, амла (кору і плоди), мед. Завозили з Китаю вино, рис, шовк та порцеляну, бавовну з Сулу, одяг з Індостану. Згодом самі стали виготовляти ферментоване рисове вино.
Культура[ред. | ред. код]
Населення носили саронги з оголеним торсом і розпущеним волоссям, а володар і вищі чиновники також покривали плечі тканиною і носили золоті сережки й пояси у вигляді золотої мотузки. Жінки високого статусу загорталися в тканину і носили пояси, прикрашені коштовним камінням.
Праця часів династії Сун «Чжу фан чжі» (опублікована в 1225 році) дає опис країни під назвою Лін'ясіцзя. У ньому згадується, що його жителі стригли волосся та загорталися в тканину.
Ймовірно спочатку головними віруваннями були якісь форми індуїзму. Згодом став поширюватися буддизм. Протистояння прихильників цих релігій ймовірно відбилося у повстанні проти раджі Сері Маха Індеравангси. До VII ст. буддизм стає панівною релігією.
Джерела[ред. | ред. код]
- Paul Wheatley (1961). The Golden Khersonese: Studies in the Historical Geography of the Malay Peninsula before A.D. 1500. Kuala Lumpur: University of Malaya Press
- Michel Jacq-Hergoualc'h (2002). The Malay Peninsula: Crossroads of the Maritime Silk-Road (100 BC-1300 AD). Victoria Hobson (translator). Brill. ISBN 9789004119734
- Dougald J. W. O'Reilly (2006). Early Civilizations of Southeast Asia. Altamira Press. ISBN 978-0759102798.