Лозовий Василь Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Лозовий.
Лозовий Василь Якович
Народження 5 січня 1926(1926-01-05)
Волоська Балаклія, Куп'янська округа, Українська СРР, СРСР
Смерть 24 грудня 1999(1999-12-24) (73 роки)
  Харків, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Жанр жанрове малярство, пейзаж, натюрморт і портрет
Навчання Харківське державне художнє училище (1952) і Харківський художній інститут (1958)
Діяльність художник, викладач
Вчитель Бесєдін Сергій Фотійович, Косарєв Борис Васильович, Єгоров Євген Павлович, Овчаренко Дмитро Павлович, Любимський Олександр Павлович, Хмельницький Олександр Анатолійович і Рибальченко Михайло Андрійович
Відомі учні Лисов Олександр Іванович і Спіцевич Євген Андрійович
Працівник Харківський художній інститут і Харківська державна академія дизайну та мистецтв
Член Спілка радянських художників України
Учасник німецько-радянська війна
Вчене звання професор
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден «Знак Пошани» орден Слави III. ступеня медаль «За відвагу»
заслужений діяч мистецтв України
Сайт vasiliylozovoy.com

Василь Якович Лозови́й (5 січня 1926, Ловейківка — 24 грудня 1999, Харків) — український живописець і педагог; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1967 року. Заслужений діяч мистецтв України з 1993 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 січня 1926 року на хуторі Ловейківці (нині у складі села Волоської Балаклії Куп'янського району Харківської області, Україна). Брав участь у німецько-радянській війні, служив у артилерії. Нагороджений медаллю «За відвагу» (2 березня 1945), орденами Слави III ступеня (2 березня 1945), Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)[1]. Став інвалідом II групи[2].

1952 року з відзнакою закінчив Харківське художнє училище[2]; 1958 року — Харківський художній інститут, де навчався у Сергія Бесєдіна, Бориса Косарєва, Євгена Єгорова, Дмитра Овчаренка, Олександра Любимського, Олександра Хмельницького, Михайла Рибальченка.

Після здобуття вищої освіти працював у Харківському художньому інституті; з 1963 року — у Харківському художньо-промисловому інституті: з 1992 року — професор кафедри живопису. Одночасно, на громадських засадах, керував творчою школою робітничої молоді при Палаці культури Харківського електромеханічного заводу. Педагогічна і творча діяльність відзначені орденом «Знак Пошани»[2]. Серед учнів: Азаркіна Марина Анатоліївна, Александрова Владмира Іванівна, Гладкий Андрій Володимирович, Грицюк Володимир Борисович, Кочанова Ірина Миколаївна, Кузнецов Михайло Юхимович, Лисов Олександр Іванович, Надєждіна Лариса Георгіївна, Спіцевич Євген Андрійович.

Мешкав у Харкові в будинку на вулиці Поліни Осипенко, № 23 та у будинку на проспекті Косіора, № 92[3]. Помер у Харкові 24 грудня 1999 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював у галузях станкового живопису (у реалістичному стилі писав тематичні композиції, портрети, пейзажі, натюрморти) та книжкової графіки. Працював олією, темперою, аквареллю, пастеллю, олівцем, вугіллям[2]. Серед робіт:

  • «Катерина» (1959, картон, темпера);
  • «Мати» (1959)[4];
  • «Зимовим ранком» (1959)[4];
  • «Перша зелень» (1960);
  • «Вони боролися за Батьківщину» (1960—1970, полотно, олія);
  • «Червоні тюльпани» (1961)[4];
  • «Ярема і Оксана» (1964, за мотивом Тараса Шевченка);
  • «Дорогами війни» (1965);
  • «Сталевари» (1965—1967);
  • «Нова хата» (1968);
  • «Воля» (1972);
  • «Бійці» (1975);
  • «Українка» (1980);
  • «Засідання сільради» (1983);
  • «Пієта» (1985);
  • «Старий Салтів» (1980-ті, полотно, олія);
  • «Зима» (1990, картон, олія);
серії
  • «Ар­­тилеристи» (1985—1986);
  • «Дівчата» (1988—1996);
  • «Відродження України» (1990—1996).

Створив ілюстрації до книги «Від Барселони до Прохорівки» Георгія Семенова (1967) та інші.

Брав участь у республіканських, всесоюзних, міжнародних і зарубіжних художніх виставках з 1956 року. Персональні виставки відбулися у Харкові у 1958 році, Римі у 1995 році, Сан-Вене­дет­то у 1995—1996 роках, Рипатрансоне у 1996 році, Порто-Сан-Джорджо у 1997 році, Порто-Сант'Ельпідіо у 1997 році.

Вшанування[ред. | ред. код]

25 грудня 2001 року в Харківській державній академії дизайну та мистецтв втановлена меморіальна дошка присвячена пам'яті Василя Лозового[5][4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Лозовой Василий Яковлевич / Память народа. (рос.)
  2. ↑ а б в г Валентина Мызгина. Василий Лозовой. О художнике. (рос.)
  3. ↑ Лозовий Василь Якович / Художники Харківщини.
  4. ↑ а б в г Харьков: Энциклопедический словарь, 2014, с. 420.
  5. ↑ Казанцева Н. Ю. Нові пам'ятники історії та культури Харківської області (1999—2001 роки) / Харківська обласна універсальна наукова бібліотека.

Література[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лозовий_Василь_Якович&oldid=42163788